Предмет політичної економіїі та її призначення

МІНСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ 
 

Кафедра теоретичної і прикладної економіки 

Курсова робота

на  тему:

‘‘Предмет політичної економіїі та її призначення’’ 
 

Виконав 

Науковий  керівник: 
 
 
 
 
 
 
 
 

2010 

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………...………..3

Розділ І. Предмет політичної економіки………………………………...………5

1.1.Загальні засади економічного розвитку………...……………………...……5

1.2.Класична та сучасна політична економія………………...…………….……9

1.3.Предмет політичної економі………………………………………………...11

Розділ ІІ. Методи та функції політичної економії……………………………..18

2.1. Методи політичної економії………………………………………………..18

2.2. Функції політичної економії………………………………………………..22

Розділ ІІІ. Призначення  політичної економії…………………………………..31

3.1. Призначення  політичної економії………………………………………….31

Висновки……………………………………………………………………...….38

Список використаних джерел…………………………………………………..40 
 
 
 
 
 
 

Вступ

   У кожному предметі, що вивчається, у кожній навчальній дисципліні стільки науки, скільки в них теорії. Слово "теорія" (від грецьк. theoria) означає спостереження, дослідження, тобто логічне узагальнення досвіду. Теорія є науковим поясненням закономірностей розвитку природи і суспільства. Вона виникла і розвивається на вимогу і потребу практики. Економічна теорія відображає суспільну практику, допомагає людям зрозуміти об'єктивну дійсність, правильно визначити перспективи їх господарської діяльності.

      Здобуття  Україною на зламі тисячоліть незалежності й перехід від адміністративно-командної  системи управління до ринкової економіки  — дві вікопомні події у  житті нашої Материзни — посилюють інтерес громадськості до економічної теорії, політичної економії.

      Політична економія — це наука про виробничі  відносини й економічні закони. Адже основою життя будь-якої країни є  суспільне виробництво. Подальший  розвиток усіх галузей народного  господарства нашої країни, необхідність подолання економічної кризи  та її негативних наслідків потребують глибокого політико-економічного обґрунтування. Це стосується глобального рівня, макро та мікрорівнів, адже політекономічний аспект господарського життя суспільства є стрижнем економічної теорії. Свого найвищого розвитку політична економія досягла у працях британських вчених Адама Сміта і Давида Рікардо, оскільки Великобританія була в той період найбільш передовою в економічному відношенні країною. Вона мала відносно високорозвинуте сільське господарство і швидко зростаючу промисловість, вела активну зовнішню торгівлю. Капіталістичні відносини одержали в Англії велике розвиток: тут виділилися основні класи буржуазного суспільства: робітничий клас, буржуазія і землевласники. Буржуазія була заінтерісованна в науковому аналізі капіталістичного способу виробництва. Таким чином, у другій половині XVIII ст. у Великобританії склалися сприятливі умови для зльоту економічної думки, якою була творчість шотландського економіста і філософа А. Сміта і його послідовника Д. Рікардо.

      Політична економія міцно зайняла своє місце в історії економічної науки і до цих пір деякі їхні ідеї актуальні, що безумовно говорить про їх цінність для економічної науки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Розділ  І. Предмет політичної економіки

1.1. Загальні засади економічного розвитку.

   Науки відрізняються одна від одної тим, що у кожної з них свій предмет дослідження. Вивчення, аналіз, пізнання предмета будь-якої науки, в тому числі й політичної економії, дає можливість з'ясувати суть науки, її зміст, закони, методи, принципи, механізм впливу на суспільно-економічне буття людини. Наука загалом — це цілісна система знань щодо закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення. Всі знання безумовно пов'язані між собою, але поділяються на такі, що вивчають природу, — природничі науки і ті, що вивчають суспільство, — суспільні науки.

   Політична економія — наука суспільна. Проте суспільство людей являє собою надзвичайно складну систему буття, взаємовідносин, взаємодії, суперечностей, боротьби і вивчити його силами однієї суспільної науки неможливо. Людина хоче бути заможною — їй потрібні знання щодо створення добробуту. Людина повинна стати освіченою — їй потрібні знання щодо здобуття освіти. Необхідну суму знань дає людині вивчення відповідної науки, навчальної дисципліни. Отже, кожна наука формує потрібні людині знання. Зазначимо, що предмет науки політичної економії перебуває в межах економічного життя суспільства.

   Політична економія — економічна наука. Економіка також не менш складна система, ніж суспільство загалом, і вивчається багатьма науками, серед яких політична економія посідає чільне, методологічне місце. Провідне значення політичної економії об'єктивно зумовлено тим, що основна сфера її наукових досліджень — інтереси людини — стосується всіх без винятку людей на Землі. Інтерес — це те, що спонукає людину діяти так чи інакше. Незалежно від форм господарювання і типів економіки інтереси людини зумовлюються відносинами власності й відповідно визначають становище людини в суспільстві та мотиви її поведінки. Вивчення предмета — це відправна точка для здобуття необхідних знань з тієї сфери суспільного життя, яку вивчає певна наука. Дослідження предмета політичної економії пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст. в умовах подальшого пошуку визначення змісту і меж знань з політичної економії поміж інших суспільних наук.

   Можна виділити чотири етапи в розвитку політекономії: етап донаукових розвитку (до 18 ст.), Етап народження економічної науки (1750-1870 рр..), Етап відкриття та розробки основоположних теоретичних принципів (1870-1930 рр..) Та етап сучасного поглиблення і розширення досліджень.

1-й етап. Коріння політекономії лежать, з  одного боку, у філософії, а з іншого - у спорах про насущні проблеми і труднощі (Арістотель, Платон, стоїки, епікурейців).

Починаючи з Відродження і Реформації настає період, в якому вимальовується тенденція  до пояснення явищ суспільного життя  виходячи з вивчення фактів і досвіду, а не посилань на бого-словское вчення (Гроцій, Гассенді, Локк, меркантилісти: Оліварес, де Сантіс-Ортіс) .

2-й етап. З 1750 р. виникає тенденція до подолання роздробленості економічних досліджень. У 1758 р. фізіократами Ф. Кене опублікував свою «Економічну таблицю». У 1776 р. А. Сміт заснував англійську класичну школу політекономії (фізіократи, класична економічна школа).

3-й етап. На цьому етапі економічна наука стала спиратися на міцний фундамент економічної теорії.

У той  час в природничих дослідженнях панував дух історизму, тобто  орієнтація на опис фактів і схильність до складання монографій (дві німецькі історичні школи: Рошер і Шмеллер).

На початку 20 ст. М. Вебер опублікував свої знамениті  роботи про об'єктивність в суспільних науках. В обстановці протиборства методів були вироблені потужні теоретичні системи. У той час панують три школи: Віденська (К. Менгер), Лозинська (Л. Вальрас), Кембриджська (А. Маршалл).

4-й етап. Сучасна економічна наука продовжує, розвиває, довиконує внесок економістів минулого століття за напрямками, на які її попередники не звернули належної уваги або лише вказали. Крім того, вона відрізняється збігом застосовуваних методів аналізу.

   Історичну назву "політична економія" наука отримала на початку XVII ст. завдяки науковій праці французького економіста А. Монкрентьєна "Трактат політичної економії". Відтоді до початку XIX ст. (майже 200 років) дослідники економічної науки розвивали її як науку про багатство і в назвах їх наукових праць термін "політична економія" не зустрічався. Але це лише зовнішні спостереження, які не стосуються предмета і змісту науки політичної економії. З часом економічна наука поглибила дослідження стосунків між людьми, охоплюючи як зовнішню сферу обігу й ототожнення багатства лише з грошима, так і глибинні відносини виробництва і причини антагоністичних протиріч учасників (суб'єктів) виробничого процесу. Зародження і подальший розвиток буржуазних суспільно-економічних відносин об'єктивно сприяли розвитку політичної економії як науки. Серед опублікованих наукових праць представників економічної науки XIX ст., які досліджували категорії політичної економії, велике значення мали праці, що закріпили в науковому обігу назву науки "політична економія" і поглибили суть і зміст цієї науки.

   Представники економічної науки XIX ст., особливо з появою марксизму, завершили формування політичної економії як наукової системи з чітко визначеним предметом — дослідження виробничих відносин у єдності з продуктивними силами. Досягнення вчених-економістів XIX ст. були визнані в усьому науковому світі і за всієї їх неоднаковості та внутрішньої суперечливості започаткували політичну економію як методологічну науку, що визначає суть відносин виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ і послуг у суспільстві.

   XX століття — особливий історичний період. Його початок ознаменувався поділом суспільного життя людей на дві системи, що пізніше отримали назви капіталістичної та соціалістичної. Наукові дослідження цих двох суспільних систем сприяли появі нових назв — "політична економія капіталізму" і "політична економія соціалізму". За предметом вони однакові й відрізняються лише за назвою відповідно до назви двох соціально-економічних систем. У XX ст. водночас сформувались і розвивались однакові за назвою "політична економія", але різні за сутнісним змістом і поняттям свого предмета економічні науки — буржуазна політична економія та марксистська політична економія. Буржуазна політична економія пов'язувала сучасне й майбутнє людства із соціально-економічною системою капіталізму, марксистська політична економія — із системою соціалізму й комунізму. У XX ст. окремі науковці у межах політичної економії намагались поєднати уявлення щодо двох систем у єдину теорію — теорію конвергенції.

   Поряд із політичною економією як навчальною дисципліною у вищій школі країн світу наразі з'являються дисципліни, які начебто прийшли на зміну політичній економії, — це економічна теорія, макроекономіка, мікроекономіка. На початку XXI ст. науковці намагаються з'ясувати зміст кожної з економічних наук, у тому числі й політичної економії, насамперед визначивши предмет кожної з них. Глобальні соціально-економічні процеси 90-х років XX ст., пов'язані з розпадом Радянського Союзу, Югославії та соціалістичної системи загалом, супроводжувалися трансформацією економічної науки. Місце політичної економії у вищих навчальних закладах посіла економічна теорія та економікс. Втім, зрозуміло, що навіть офіційне невизнання й відмова від дії закону всесвітнього тяжіння не позбавить людину ризику загинути від цеглини, яка падає згори. І відмова від назви "політична економія" не звільняє вчених від необхідності досліджувати економічні закони, за якими розвивається людське суспільство в тій або іншій соціально-економічній системі. 

1.2.Класична та сучасна політична економія.

   Класична ПЕ виникла у зв'язку з проникненням капіталу в сферу виробництва. Класична ПЕ була панівною школою у 2 пол.18-нач.19 в. Перші представники цієї школи - фізіократи (природа і влада). Родоначальник Франсуа Кене, які джерелом багатства вважали виробництво. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення.

   Класична ПЕ: Вільям Петті, Адам Смітт, Давид Рікардо обґрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування, що відкриває можливості проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ. 2.Заложили основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капіталу. 4.Предприйняли спробу пояснити закони, що керують економічними явищами. 5.Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі.

   У середині та другій половині 19ст. у працях Сісмонді і Прудона розвивалась дрібнобуржуазна ПЕ. Вона відображала інтереси і погляди дрібних товаровиробників, не змогла відкрити закони економічного розвитку і тому виявилася безплідною.

   Сучасна економічна теорія характеризується великою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) неокласичний; 2) кейнсіанське; 3) монетаризм; 4) інституційно-соціологічне. Вони розрізняються трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення та взаємодії в економічному розвитку.