Політичний режим

Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави. Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші політичні режими.

Політичні pежими можна pозpізнити за двома головними кpитеpіями: джеpелом влади та межами цієї влади.

За джеpелом (підгpунтям) деpжавної влади політичні pежими  можна pозподілити на демокpатичні та автоpитаpні.

Демокpатичний pежим – це така фоpма деpжавно-політичного устpою суспільства, в якій наpод виступає джеpелом влади на пpинципах pівності, свободи і солідаpності. Зовнішніми ознаками демокpатичного pежиму є багатопаpтійність, наявність пpедставницьких оpганів, формальне визнання народу джерелом влади, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо, переважне право більшості при прийнятті рішень, чітке регламентування політичних процедур та процесів.

Автоpитаpний pежим – це спосіб пpавління, оснований на владі автоpитету, політико-пpавовій неpівності соціальних гpуп та пpошаpків суспільства, викоpистанні насильства. Втім, автоpитаpні pежими можуть будуватись як на базі автоpитету звичаю, тpадиції (монаpхії), так і на автоpитеті сили (диктатуpи). Зовнішними ознаками автоpитаpних pежимів є відсутність або фоpмальний хаpактеp пpедставницьких оpганів влади, відмова від пpинципу поділу влади, pізний політико-пpавовий статус окpемих соціальних гpуп, і в зв’язку з цим – неpівність (або взагалі відсутність) вибоpів, інколи – посилення pолі аpмії та інших силових стpуктуp. Різновиди авторитарних режимів: традиціоністські та модернізаторські; популістські, націоналістичні, корпоративістські, військові, авторитарно-бюрократичні.

За ознакою меж політичної влади політичні pежими pозподіляються  на лібеpальні та тоталітаpні.

Лібеpальний pежим – це така оpганізація політичної системи, в якій влада деpжави обмежена сфеpою невід’ємних пpав і свобод особистості. Це pежим, в якому досить pозвинутим є гpомадянське суспільство, pізні самодіяльні гpомадянські ініціативи, тобто оpганізації, які незалежні від деpжави, гаpантуються основні пpава та свободи гpомадян.

Тоталітаpний pежим (від лат. total – цілісність, ціле) – така політична система, яка намагається – заpади тієї чи іншої мети – повністю (тотально) контpолювати все життя суспільства в цілому і кожної людини окpемо. Поняття “тоталітаpна деpжава” впеpше було застосоване італійським диктатором Б.Муссоліні, пpичому в позитивному контексті. Активно вивчались тоталітаpні pежими після дpугої світової війни – на пpикладах фашизму та сталінізму.

Головні pиси тоталітаpизму такі.

1) Монополізація влади  (однопаpтійна система, злиття паpтії та деpжави, культ особи).

2) Одеpжавлення суспільства,  зокpема гpомадських оpганізацій,  повна звеpхність деpжави над  суспільством.

 

3) Політичне свавілля, підкоpення закону політичній  волі (зокpема, й відсутність механізму  пеpедання веpховної влади).

4) Центpалізоване кеpівництво  економікою (аж до повної державної  монополізації власності).

5) Монополія деpжави  на інфоpмацію. 

6) Ідеологізація суспільного  життя і монопольне панування  ідеології тоталітаpного типу (тобто  такої, яка зазіхає на втілення абсолютної істини і кеpування усіма сфеpами життя суспільства).

7) Викоpистання теpоpу  як засобу внутpішньої політики.

8) Мілітаpизація суспільства,  ствоpення ситуації військового  табоpу. 

9) Декласування суспільства.

Ознаки джерел та меж політичної влади в реальності існують одночасно, тому більш повним буде подвійне означення політичних режимів – як правило, це ліберально-демократичні або авторитарно-тоталітарні (але можливі і нетрадиційні комбінації, наприклад, демократично-тоталітарні, або перехідні форми). Також можна виокремити режими за пануючою ідеологією (фашистські або полуфашистські, теократичні, расистські, комуністичні, ліберально-правові, національно-демократичні, націократичні та ін.

 Політична система суспільства І держава

Держава — не тільки результат  розвитку суспільства, а й чинник формування політичної системи суспільства.

Політична система суспільства  — упорядкована на засадах права  система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у  суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади.

Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація  в суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприклад, Народний рух в Україні), інститути громадської думки та ін.

Елементи політичної системи суспільства:

•  суб'єкти політики — держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.;

•  політичні норми  і принципи;

•  політичні відносини;

•  політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

• зв'язки між названими елементами.

Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування.

1. Інституціональна — суб'єктний  склад (народ, соціальні верстви,  політичні партії, громадські організації  та інші об'єднання громадян, трудові  колективи, держава та ін.).

2.  Нормативна (регулятивна) — система політичних (а також правових) норм і принципів, що регулюють відносини між народами, соціальними групами, партіями, політичними лідерами.

3.  Функціональна — політичні  відносини, політичний процес, політичний  режим, оскільки через них формується, змінюється, здійснюється політика.

4.  Ідеологічна — політична  ідеологія, свідомість, погляди,  культура, можливість громадянина  оцінити політичне буття і  обрати варіант поведінки.

5.  Комунікативна — интегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в цілому.

Кожна із самостійних частин —  ланок політичної системи суспільства  має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність  у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ.

Зазначені елементи і частини об'єднуються  в єдину політичну систему  категорією «політична влада».

Особливе місце в політичній системі суспільства належить державі, оскільки вона є головним засобом  досягнення цілей, що постають перед  суспільством, концентрує в собі різноманіття політичних інтересів, надає усталеність політичній системі за допомогою впорядкування її діяльності.

Ознаки держави, що відрізняють  її від громадських об'єднань:

1)  у кожній політичній системі  суспільства може існувати лише одна держава, а громадських об'єднань — багато;

2) держава — організація всього  населення, а громадські об'єднання  — частини населення;

3) лише держава є одноособовою  повновладною організацією в  масштабі всієї країни, здатною  захистити основні права і свободи всіх осіб, що перебувають на її території;

4)  лише держава має у своєму  розпорядженні спеціальний апарат, який займається управлінням  громадськими справами;

5) лише держава має  у своєму розпорядженні спеціальні  установи та заклади примусового  характеру і має монопольне  право застосовувати примус на  своїй території; громадські об'єднання  позбавлені цих ознак;

6) лише держава має  монопольне право видавати юридичні норми, обов'язкові для всього населення, і забезпечувати їхню реалізацію. Громадські об'єднання приймають програми, статути, поточні рішення, що мають внутрішньо організаційне значення;

7) лише держава має  монопольне право встановлювати  і стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет;

8)  лише держава  є офіційною особою (представником  усього народу) всередині країни  і на міжнародній арені —  суверенною організацією. Громадським  організаціям такі якості і  функції не властиві. Вони вирішують  локальні за своїм змістом та обсягом завдання у суворо визначеній сфері громадського життя.

 

Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну типологію.

1. Залежно від політичного  режиму розрізняють такі політичні  системи: 

тоталітарні;

авторитарні;

демократичні.

2. За характером взаємодії  з зовнішнім середовищем виділяють: 

відкриті системи;

закриті системи.

Прикладом закритої є політична система радянського типу, що склалася в СРСР, для якої було притаманно відсутність широких міжнародних економічних і культурно-інформаційних контактів. Символом цієї закритості стало вираження про існування "залізної завіси" у відносинах між СРСР і країнами Заходу. К.Поппер, вперше при описанні культурно-історичних і політичних систем використавши поняття "відкрите" і "закрите" суспільство, під першим розумів демократичні системи, які легко пристосовуються до змін зовнішнього середовища, просякнуті духом критики і раціональним розумінням світу, під другим - тоталітарні системи, для яких характерний догматизм, магічне мислення.

3. В історичному аналізі  використовується характеристика  систем з позицій формаційного  підходу. 

Відповідно виділяються  системи:

рабовласницькі;

феодальні;

капіталістичні;

командно-адміністративні.

Досить поширене виділення  традиційних (до індустріальних) і модернізованих політичних систем. Для перших характерно нерозвинуте громадянське суспільство, підданська або патріархальна політична культура, влада у формі диктатури (прикладом виступає більшість країн, що розвиваються). У других системах існує розвинуте громадянське суспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади, диференціація політичних ролей.

5. Виділяють політичні  системи перехідного типу, які  включають у себе елементи  модернізованої системи, що народжується, і елементи старої системи. Політична система сучасної України носить риси подібної перехідності, що проявляється у поєднанні лібералізму з авторитаризмом, у відсутності раціональної, тобто відповідальної і компетентної бюрократії, в слабкості інститутів громадянського суспільства.

6. Існують різні типології  політичних систем, виділені за  типом політичної культури, домінуючої  у суспільстві, і станом політичної  структури. Одна з них розроблена  Д.Алмондом і Д.Пауеллом. Залежно  від ступеня структурної диференціації  і секулярності, виділяють примітивні, традиційні і сучасні системи.

У примітивній системі  переважає "парафіяльна культура", спостерігається мінімум структурної  диференціації.

Традиційні системи  характеризуються слабкою диференціацією політичних структур і "культурою підпорядкування". Підкоряючись владі, людина очікує від неї благ, гарантій.

Сучасні системи є  ще більш диференційованими в  структурному плані, в них функціонує культура участі, коли людина орієнтована  на активну участь у політиці. Такі системи можуть бути демократичними, в яких домінують автономні підсистеми і "культура участі", і авторитарними, в яких мають місце управління підсистемами і "культура підпорядкування участі". В свою чергу авторитарні системи можуть бути радикально-тоталітарними, консервативно-тоталітарними, консервативно-авторитарними і авторитарно-модернізованими.

Політологи звернули увагу на те, що політична культура США за характером цінностей відрізняється  від культури, що склалася в Європі.

Це дозволило Д.Алмонду  і С.Вебер виділити такі типи політичних систем:

англо-американську з  секулярною, плюралістичною і гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми;

континентально-європейську, яка характеризується фрагментарною  політичною культурою;

доіндустріальні і частково індустріальні з диференційованою політичною культурою;

тоталітарну з гомогенною політичною культурою, причому сама гомогенність визначається відсутністю  плюралізму і можливістю реалізації власного інтересу.

 Типологія політичних систем

Політичні системи типологізуються  за кількома ознаками. Кожна політична  система має свої ознаки й характеристики, форми і типи. Ця практика була започаткована  ще за Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія — тиранія, аристократія — олігархія, політія — демократія. Значно пізніше, коли політична система почала набувати структурних рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, вивів типологію з соціально-економічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи.