Політична культура

1.ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЗАСІБ ЗАВОЮВАННЯ І ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ.

    Поняття політичної культури. Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький  просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.

    Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.

    Політична культура втілює комплекс специфічних  для політики засобів регуляції  детермінації діяльності. Політична  культура служить каналом взаємодії  особи і політичної влади. Її основне  призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей  до політичної системи і політичної діяльності.

    Слід  зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова.

    В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана  з суспільно-політичними інститутами  і політичними процесами, політичні  традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання  про взаємостосунки між різними  суспільно-політичними інститутами  і т.д., політичні відносини в  цілому.

    Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і  функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма  політичної етики, поведінки, вчинків  і дій людей.

    Політична культура є сукупністю позицій, цінностей  і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

    Отже, до політичної культури можна віднести:

• знання політики, фактів, зацікавленість ними;
• оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;
• емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;
• визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

    Структурно  політична культура є єдністю:

• політичних знань;
• політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;
• політичних дій.

    Політична культура - це складова частина духовної культури суспільства, вона нерозривний пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політичну ідеологію можна розглядати як ядро політичної культури, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політичній теорії і практиці.

    В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична  культура входить в життя і  побут людей. Саме за допомогою функцій  вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.

    Політична культура виконує  наступні основні  функції:

1. пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);
2. комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);
3. нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);
4. виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);
5. мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);
6. інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);
7. комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);
8. регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

    Спрямування політики та її дієвість визначаються не тільки існуючим співвідношенням  соціальних сил, а й політичною культурою  суспільства на певному етапі  його розвитку.

    В сучасних політичних дослідженнях існує  понад ЗО визначень політичної культури. Значне розходження в поглядах на одне і те ж явище пояснюється  його складністю і недостатнім вивченням. Так, Дж. Алмонд і С. Верба визначають політичну культуру як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.

    Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й  дуже важливих явищ цієї сфери суспільного  життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки.

    Звичайно, політична культура включає в  себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для  політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.

      До неї відносяться: знання  про політику; оцінка політичних  явищ, оціночна думка того, як  повинна здійснюватися влада,  емоційний бік політичних позицій  — любов до Батьківщини, ненависть  до її ворогів тощо; визнання  певних взірців поведінки, які  діють в суспільстві, намагання  їх наслідувати.

    Політична культура характеризує як суспільство  в цілому, так і певні його складові частини — класи, соціальні групи, нації, окремих індивідів. Щодо суспільства  в цілому, то мається на увазі  синтез політичних культур усіх діючих в ньому спільностей при домінуючій ролі культури панівного класу або  певної соціальної групи. Не можна тлумачити  політичну культуру суспільства  як суму субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові ознаки, які  характеризують політичну свідомість і поведінку основної маси населення, ті політичні стереотипи, які переважають  у певному суспільстві. Політична  культура утримує в собі сліди  політичної культури і традицій минулого.

    Під політичною культурою класів або  інших великих соціальних груп розуміється  сукупність рис, що визначаються насамперед соціально-політичним статусом спільності — чи вона панівна, чи ні, консервативна  чи революційна, а також її загальною, передусім духовною культурою. Політична  культура спільності включає в себе певні уявлення про справедливість чи несправедливість існуючого ладу, його правомірність чи неправомірність, цілі і способи політичної боротьби.

    Саме  різноманітність культур у часі і просторі пояснює, чому деякі політичні  системи, які відповідають одним  умовам, виявляються неефективними  в інших умовах, чому політичні  дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. У зв'язку з цим особливого значення набувають відмінності, які випливають зі своєрідності національних культур. Досвід політичного розвитку засвідчує, що національний характер істотно позначається на політичній поведінці того або  іншого народу в різних життєвих ситуаціях, на його політичній культурі.

    Національний  характер як продукт історичних дій, які накладаються одна на одну, формується значною мірою під впливом  політичних відносин минулого. Так, перебування  під деспотичним режимом сприяє формуванню анархічного ставлення  до влади. Стан війни або підготовки до неї формує військову доблесть, почуття єдності. Необхідний тривалий досвід діяльності демократичних інститутів для того, щоб у національному  характері з'явилися такі риси політичної культури, як терпимість, повага до прав меншості, готовність до співробітництва  з тими, хто думає по-іншому.

    Національний  характер суттєво впливає на політичну  поведінку людей, а тим самим  опосередковано визначає істотні риси існуючого політичного ладу. Особливо відчутний вплив національного  характеру на поведінку людей  у кризових ситуаціях. Дія політики, яка не відповідає стійким рисам  національного характеру, приречена  на невдачу.

    Політична культура виконує ряд функцій. Визначальною серед них є реалізація класових і національних інтересів, засвоєння  і перетворення політичних відносин в інтересах певних спільностей. Реалізація цієї функції пов'язана  з теоретичним осмисленням політичного  життя і використанням одержаних  знань у діяльності політичних партій та органів державної влади.

    Наступна  функція — регулююча. Йдеться  про забезпечення стійкого, злагодженого і динамічного функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм традицій. Здійснення цієї функції забезпечує соціальний консенсус.

    Дуже  важлива функція — виховна. Завдяки  їй формується політична людина на грунті цінностей і норм, які відповідають інтересам тих або інших соціальних класів і груп.

    У ролі комунікативної функції політична  культура виступає засобом ідейно-політичного, правового зв'язку громадян з політичною системою, з іншими членами суспільства. В українському суспільстві, яке  прямує до демократичної правової держави, у зв'язку з цим великого значення набуває правдиве висвітлення минулого. Однобокість, тенденційність у його оцінці призводить до втрати, особливо молоддю, історичної пам'яті, розмивання моральних і політичних цінностей, породжує нігілізм, цинізм, політичну  апатію.

    Політична культура виконує також прогностичну функцію. Так, на основі знання стану  політичної культури класів, соціальних верств і груп, націй, властивих їм ціннісних орієнтацій і оцінок політичного  життя можна передбачити можливі  варіанти їхнього розвитку і практичних дій у конкретних соціально-політичних умовах і ситуаціях.

    Для демократичної культури характерна висока політична активність громадян, їх включення в політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, принцип контролю громадянами діяльності уряду, визнання політичних відмінностей та гри політичних сил. У цілому це культура громадянського суспільства  правової держави.

    Розрізняються два види демократичної культури: консервативно-ліберальна, при якій визначаються громадянські права і  свободи, але забезпечується суспільно-реформістський аспект, та ліберально-демократична, яка  передбачає соціальні реформи з  боку держави. На нинішньому етапі цивілізації  це загальнолюдське надбання і цінність.

    При автократичній культурі ідеалом  визначається сила і неконтрольована  влада, яка виключає демократичні права  і свободи громадян. Існує два  види цієї культури. Авторитарна культура не передбачає активної участі мас  у політичному житті. Ідеологія  використовується як знаряддя їх пасивної послушності. Другий — тоталітарна  культура характеризується об'єднуючою роллю культу лідера, сильною владою з активним залученням громадян до політичного життя відповідно до встановлених політичним лідером принципів.

    Становлення політичної культури, адекватної громадянському суспільству, передбачає оновлення  політичної ідеології, звільнення її від  догматизму, ілюзорних та утопічних  уявлень, формування сучасної концепції  правової держави. Необхідно відродити й утвердити в свідомості людей політичні та соціально-моральні цінності, насамперед ідеї свободи і гідності особи, патріотизму, соціальної рівності і справедливості. Актуальним є формування бережливого ставлення до політичного і культурного минулого, до історичного досвіду боротьби за соціальне і національне звільнення, до прогресивних традицій.

    Потрібна  також послідовна перебудова політичної системи. Нарешті, здійснення радикальних  змін у способах політичної діяльності, забезпечення їх високого професіоналізму, гуманізму і демократизму, формування культури політичного і міжнаціонального спілкування.