Напрямки підвищення ефективності роботи виробництва

     Світовий  досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі розвивати  господарство без залучення й  ефективного використання інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний  та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

     До  початку 90-х років в Україні  категорії „інвестиції" не знаходилось  місця як у теорії, так і на практиці. Уперше - це поняття у вітчизняній  економічній літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям „капітальні вкладення”. Інвестиції розглядались, як правило, в якості найважливішого економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного комплексу. В цьому випадку капітальні вкладення (іноді - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).

     Поступово, із формуванням в Україні основ  ринкових відносин починають змінюватися  наукові світогляди сутності інвестицій (капітальних вкладень), виникають та розвиваються чисто ринкові підходи до їх оцінки та прогнозуванню форм, методів та принципів здійснення інвестиційної діяльності.

     На  відміну від бухгалтерського  обліку, історія якого нараховує  не одне тисячоліття, інвестування як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 50-х років, коли М. Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля. Таким чином, по суті, була викладена методологія прийняття рішень в області інвестування, а також був запропонований відповідний науковий інструмента. Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна інвестиційний менеджмент як наука, яка присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії та, яка включає три взаємопов'язаних напрямки, які складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

- інвестиційна  політика (тобто дії, пов'язані  з розміщенням інвестиційних  ресурсів);

- управління джерелами коштів (тобто звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

- дивідендна політика (у яких обсягах та в якому вигляді виплачувати дивіденди).

           У свою чергу на Україні значний імпульс для розвитку теорії інвестицій був даний становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна назвати 90-ті роки, коли проблемам теоретичного осмислення категорії „інвестиції" та пов'язаних із цим поняттям процесам приділялося особливо багато уваги.

     В Україні теоретичне пізнання категорії  інвестицій знайшло своє відображення в Законі України від 18.09.91 р. "Про інвестиційну діяльність" та в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (від 22.05.97 р). Проте. Варто відмітити, що в цих Законах у визначення "інвестиція" вкладається різний зміст Так у Законі України "Про інвестиційну діяльність - "…інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

     У Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - "Інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних 6активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реінвестиції".

     Отже, інвестиції - це складне та змістовне  поняття, що інтегрує в собі різні  економічні процеси, які впливають  на виробництво, розподіл, обмін і  споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.5 Інвестиційна привабливість  (країни, регіону,  підприємства) 

     Інвестиційна  привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону, підприємства. Підприємство в цій системі є кінцевим пунктом вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти. Для стратегічного інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування засобів, наприклад, у металургійний комбінат, якщо розвиток цієї галузі в масштабах міжнародної економіки знаходиться в кризовому стані. Також, незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності в державі зведе нанівець будь-які зусилля по залученню інвесторів. Розглянемо умови формування інвестиційної привабливості країни, що є найбільш загальними при виборі і реалізації міжнародних проектів.

     Інвестиційна  привабливість країни. У економічній  літературі існують різні підходи  до визначення інвестиційної привабливості, або інвестиційного клімату, держави  як сукупності політичних, правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних і закордонних інвесторів. У найбільше загальному вигляді, не вдаючись до аналізу цих підходів, можна уявити систему визначальних чинників, згрупованих у такий спосіб:

а) політико-правове  середовище, що характеризується політичною стабільністю суспільства, наявністю  і стабільністю нормативної бази підприємницької і інвестиційної  діяльності, гарантією рівності форм власності й інвестицій у перехідний період та ін.; Так, наприклад, політична нестабільність в Росії приводить до нестабільності валют в Епропі.

б) економічне середовище, або стабільність національної валюти, темпи росту інфляції, режим оподатковування  і валютного регулювання, стан фондового  ринку і фінансово-кредитної системи, ємність і платоспроможність внутрішнього ринку;

в) ресурси і  інфраструктура, соціально-культурне  середовище, екологія.

     До  числа найбільш відомих західних систем оцінок інвестиційної привабливості  і ризику належать рейтинги Institutional Investor, Euromoney, Business Environment Risk Index (BERI). Рейтинг Institutional Investor оцінює насамперед кредитоспроможність країн і складається при участі експертів 100 провідних міжнародних банків.

     Рейтинг Euromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів:

• ринкових - 40 %;
• кредитних - 20 %;
• політико-економічних, що включають у себе політичний ризик, економічний стан і прогноз економічного розвитку - 40 %.

     У рейтингу BERI оцінюється політична стабільність, ставлення закордонних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс, темпи економічного зростання, витрати по заробітній платі, продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко- і довгострокового кредитування й ін. Результати експертних оцінок, проведених у 1990-х роках, свідчать про достатньо низьку привабливість України. У різноманітних рейтингах їй приділяється місце від 120-го до 150-го серед держав світу. Невисоке положення займає Україна і серед країн із перехідною економікою.

     Міжнародна  практика вибору держави-реципіента крім оцінки загального інвестиційного клімату  базується також на урахуванні специфічних  особливостей самого проекту, ступені  розвитку даної держави. Так, при  реалізації міжнародних проектів, пов'язаних із виконанням масштабних будівельних робіт, здійснюваних при сприянні Всесвітнього банку, чинники, що впливають на прийняття рішень, систематизуються по категоріях країн: що розвиваються, середнього рівня розвитку, розвинуті.

     Аналіз  поданих оцінних чинників дозволяє віднести Україну в цілому до категорії  країн із середнім рівнем розвитку. Проте при всіх інших сприятливих  обставинах невирішеність проблеми власності на землю різко знижує її привабливість як об'єкта довгострокових вкладень. Крім того, до чинників, що дестабілізують економіку України, можна віднести тягар податкового законодавства, обмеження, пов'язані з рухом капіталу, нерозвиненість фондового ринку, складне фінансове положення більшості підприємств. Проте Україна має потужний, промислово-розвинений виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне положення. Позитивний вплив мали проведена грошова реформа, стабілізація національної валюти і керованість інфляційними процесами. За рівнем економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у число перших п'ятьох країн Європи, а по ефективності його використання знаходиться в другій сотні країн світу. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної кризи без притягнення й ефективного використання іноземних інвестицій, Акумулюю чи капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але і роблять динамічними інші чинники в розвитку ринків товарів і послуг. Крім того, іноземні інвестиції сприяють мірам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати багато соціальних проблем цього періоду. В цілому розвитку українсько-закордонної інвестиційної діяльності властиві: визначена динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікация. Основними формами залученням інвестицій у 1990-х роках є внески у формі рухомого і нерухомого майна (біля 65 %) і грошові внески (біля 25 %).

     Галузева  структура іноземних інвестицій формується в основному за рахунок  внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування і металообробки, фінансових послуг. Серед інших галузей  відносно вагомі наука, охорона здоров'я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля, будівництво, хімічна промисловість.

     Структура іноземного інвестування по регіонах України характеризується традиційним  залученням прямих інвестицій в економіку  Києва, Одеських, Дніпропетровських, Донецьких, Львівської областей, Автономної Республіки Крим.

     У цілому можна відзначити формування певних тенденцій, що у тій або  іншій мірі якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україні:

• переважаюча  кількість партнерів із країн, що розвиваються, (по кількості інвестицій) і партнерів із промислово розвинутих країн (по обсягу інвестицій);

• поступове  збільшення частки інвестицій із країн  СНД;

• реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

• орієнтація підприємств  з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад комп'ютерна техніка певних класів), і на сферу послуг;

• обережність  західних партнерів щодо збільшення інвестицій, що обумовлено відсутністю  надійних гарантій по їхньому захисту, наявністю прямого і непрямого контролю за такими інвестиціями, невідпрацьованість стратегії і тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;

• активність малих  закордонних фірм, що орієнтовані  на швидке повернення невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, по суті, посередницьких або відверто спекулятивних;

• нерівномірність  розподілу інвестицій по галузях  і регіонам України, їхня зосередженість у промислових центрах України, як-от у Києві;

• переважання  частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

     Характеризуючи  стан іноземного інвестування в економіку  України в цілому, його можна визначити  як кризове в порівнянні з динамічними процесами, що відбуваються в міжнародній економіці. Як кризову можна також охарактеризувати і внутрішню інвестиційну сферу. Найкращим показником привабливого інвестиційного клімату для іноземного інвестора є активні внутрішні інвестиції. У Україні відбувається абсолютне і відносне зменшення інвестиційних ресурсів, хоча, по оцінках спеціалістів, для стабільного економічного росту інвестиції повинні складати 20-25 % валового внутрішнього продукту. Так, розвиті країни мають середньорічну питому вагу капіталовкладень (gross capital formation) 16-22 % і темп приросту валового внутрішнього продукту 2-3 %. Близькі аналогічні показники були характерні в 1980-1990 р. для СРСР, коли питома вага капіталовкладень у валовому національному продукті перевищувала 30 %, забезпечуючи його щорічний приріст на 2,5 %. В даний час інвестиції здійснюються в здебільшого в короткострокові проекти, знижена інвестиційна активність у базових галузях народного господарства, слабко завантажені будівельні комплекси. Питома вага довгострокових інвестиційних кредитів у ряді значних комерційних банків складає лічені відсотки, а те і частки відсотка. При цьому не можна не згадати проблему збалансованості внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Світовий досвід показує, що іноземні інвестиції в країнах, що розвиваються, у 1990-х роках формують лише 2,0- 4,5 % загальних вкладень у національні економіки. У Україні цей же показник складає 7-10 %, тобто широкомасштабне залучення інвестицій із боку закордонних країн можливе лише при умові ефективного розвитку механізмів внутрішнього інвестування.