Процес суспільного виробництва

    Зміст 

Вступ           - 3

  1. Процес суспільного виробництва      - 5

    1.1. Виробництво як процес суспільної  праці    - 5

    1.2. Основні риси виробництва       - 6

    1.3. Сфери суспільного виробництва      - 9

  2. Теоретичні основи економіки домогосподарства    - 14

Висновки           - 23

Список  використаних джерел       - 25 

 

     Вступ 

     Виробництво є складною системою трудової діяльності людини.

     У будь-якому суспільстві воно щоденно  має розв’язувати такі фундаментальні і взаємопов’язані питання: 1) які продукти виробляти і в якій кількості? 2) як виробляти продукти? 3) для кого виробляти продукти? 4) в яких соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?

     Ці  фундаментальні проблеми притаманні будь-якій економіці, проте, різні суспільства  використовують різні підходи до їх вирішення.

     Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною  сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного  руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.

     Основою життя людського суспільства  є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише, те, що створене людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя.

     Процес  виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей.

    Ефективність  виробництва сьогодні є однією з  головних характеристик господарської  діяльності людини. Вона має багатоаспектний  та багаторівневий характер. І ця ефективність залежить від того, як вдало будуть поєднані між собою і використані фактори виробництва.

    Ринок являє собою систему економічних  відносин, які виникають у процесі  обміну продуктами як товарами шляхом купівлі-продажу. Через механізм обміну процес виробництва пов’язується з процесом споживання, і таким чином створюються необхідні умови для задоволення суспільних потреб у формі платоспроможного попиту.

    В змішаній економіці ринок виконує  головну координуючу роль. Але ринок — це не монолітна, а структуризована система, яка складається з окремих елементів, видів ринку. Серед останніх важливе місце займають ринок ресурсів і ринок продуктів (споживчих товарів та послуг).

    У процесі макроекономічного кругообігу ці два види ринку тісно взаємодіють між собою. В результаті такої взаємодії національний продукт розподіляється між суб’єктами ринку відповідно до його законів, а між окремими сторонами економіки досягається рівновага.

    В основі макроекономічного аналізу  лежить модель кругообігу, яка відображає взаємопов’язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб’єктами. У кожній національній економіці є три основні економічні суб’єкти — домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов’язана з економіками інших країн через експорт-імпорт товарів, послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв’язків, то існує ще й четвертий суб’єкт економічного життя країни - решта світу (сектор закордон).

 

      1. Сутність та структура суспільного виробництва 

     1.1. Виробництво як процес суспільної  праці 

     Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з  метою створення матеріальних і  нематеріальних благ, необхідних для  їх існування та розвитку [1; 115]

     У спрощеному вигляді суспільне виробництво  являє собою взаємодію трьох  основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів  виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор – підприємницький талант [5; 27]

     Історично першим виникло натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються  для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині  господарства, що їх виробило. В усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтків). У цих господарствах існував замкнутий кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання суб’єктів, що господарювали (власників), залежав виключно від рівня виробництва.

     Натуральна  форма виробництва існувала в  умовах нерозвинутого суспільного поділу праці і відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих відносин, що зумовлюють украй обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних, примітивних за характером.

     Натуральне  виробництво було малоефективним, консервативним і забезпечувало дуже повільний  розвиток продуктивних сил. Виробничі  відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, тому виступали  як відносини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці. [9; 116–117]

     1.2. Основні риси виробництва 

     В будь-якому суспільстві індивідуальні  виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від  одного. Реально ж суб’єкти господарювання об’єднані взаємними зв’язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції.

     

     Рис. 1.2. Основні риси суспільного виробництва 

     Вся ця система господарських зв’язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв’язку, не може бути «справжнім» виробником, що відповідає його економічній природі.

     По-друге, в процесі виробництва між  людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

     По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є в той же час процесом відтворення. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного продукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.

     По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної  системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об’єктивних законів [1; 115]

     Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів:

• власне виробництво;
• розподіл;
• обмін;
• споживання.

     Ці  елементи називають фазами виробництва, тому дану структуру можна назвати  пофазною структурою виробництва. Фази між собою тісно взаємопов’язані, хоча кожна з них відносно відокремлена, тобто має певні характерні особливості.

     Насамперед, тісно взаємозумовлені власне виробництво  і споживання. Споживання являє собою  використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і  особисте.

     Виробниче споживання – це споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільнонеобхідного продукту. Отже, цей вид споживання фактично означає виробництво. З цим пов’язане і особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

     Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, обумовлює спосіб споживання.

     З цього взаємозв’язку слід виділити особисте споживання як процес задоволення потреб суспільства і кожного його члена в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва повинен мати споживацький характер, тобто кінцевою метою передбачається створення продукції для задоволення особистих потреб усіх членів суспільства. Якщо ж зв’язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою, або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не для споживання.

     Сучасна економічна ситуація в Україні значною мірою обумовлена деформованою структурою економіки, для якої характерна надзвичайно мала частка галузей споживчого сектору. Наприклад, у США група «Б» складає більше 60% промислового виробництва. В Україні за часів СРСР ці галузі становили приблизно 30%, за 10 років ринкової трансформації частка трохи перевищила%. Тому одним із важливих завдань структурних перетворень на найближчі роки має стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, які задовольняють споживчий попит населення [10; 22]

     Перед тим як увійти у фазу споживання, продукт має пройти стадії розподілу і обміну.

     Розподіл  виступає в трьох видах:

     а) розподіл засобів виробництва;

     б) розподіл трудових ресурсів;

     в) розподіл предметів споживання.

     У процесі розподілу встановлюється частка певного суб’єкта (трудового колективу чи окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Але щоб одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потреб суспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, продукт має пройти стадію обміну.

     Обмін виступає в трьох видах:

     а) обмін діяльністю і здібностями;

     б) обмін засобами виробництва;

     в) обмін предметами споживання.

     Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дозволяє розкрити зміст економічного ладу як субординованої системи економічних відносин.

 

      1.3. Сфери суспільного виробництва 

     Основне виробництво, виробнича і соціальна  інфраструктури. За сферами економічної  діяльності людей у суспільному  виробництві можна виділити три  великих блоки галузей:

1. основне виробництво;
2. виробнича інфраструктура;
3. соціальна інфраструктура.

     Основне виробництво – це галузі матеріального  виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства  залежить саме від цих галузей, від їх технічного рівня. Це: сировинний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, металургійний комплекс, агропромисловий комплекс, хімічно-лісовий комплекс, виробництво, товарів народного споживання, інвестиційний комплекс. Наприклад, на сьогодні в Україні лише в промисловості нараховується близько 9 тис. підприємств, які виробляють промислову продукцію.

     У галузях основного виробництва  зосереджується основна маса ресурсів. Так, у валовому національному продукті сфера промислового виробництва в Україні займає 55,8%, у той час як, у Великобританії – 29,8%, Франції – 29,6%, США – 26,2%, Японії – 33,8% [10; 22–24]

     Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне  виробництво і забезпечують ефективну  економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.