Процес суспільного виробництва

     До  цих галузей відносяться:

     – транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади;

     – спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.). Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично рівнозначна примноженню суспільного багатства. Тому розширення виробничої інфраструктури і перетворення її в крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки.

     У розвинутих країнах сфера виробничих послуг – це велика і високоефективна  галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США в цій сфері створюється більше 1/5 частини валового внутрішнього продукту. З наведених даних переконливо випливає такий важливий висновок: в сучасних умовах важливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва в Україні має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури.

     Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому складають сферу матеріального  виробництва. Але із розвитком суспільства  зростають потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері. Це обумовлює існування соціальної інфраструктури.

     Соціальна інфраструктура – це нематеріальне  виробництво, де створюються нематеріальні  форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових  та фізичних здібностей, професійних  знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

     Тривалий  час в економічній літературі ця сфера людської діяльності відносилася  до невиробничої сфери. Підставою для  такого висновку було те, що в ній  не створюються матеріальні блага.

     Звичайно, невиробнича сфера існує: держапарат, апарат управління громадських рухів, армія, міліція. Проте всю соціальну інфраструктуру віднести до невиробничої сфери не можна. Тут створюються послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей.

     Праця, що створює послуги, є суспільне  необхідною і суспільно корисною. Вона є рівноцінною праці в сфері матеріального виробництва, тому її слід визнати продуктивною працею. Тому соціальна інфраструктура – це сфера нематеріального виробництва, і її не можна ототожнювати з невиробничою сферою. 

     Соціальна інфраструктура включає такі галузі:

• охорона здоров‘я і фізична культура;
• загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища 
  освіта, система підвищення кваліфікації і т. п.;
• житлово-комунальне господарство;
• пасажирський транспорт і зв’язок;
• побутове обслуговування;
• культура і мистецтво.

     Згідно  з прийнятою у статистиці практикою  обліку до соціальної сфери відноситься  наука, так як вона є однією з форм суспільної свідомості, одним із головних факторів духовного розвитку людини. Але прикладна наука має включатися в процес матеріального виробництва: вона виступає як безпосередня продуктивна сила.

     Такий розподіл характерний і для торгівлі, транспорту, зв’язку: ці галузі відносяться як до матеріального виробництва (в міру продовження в них процесу виробництва), так і до нематеріального виробництва (у сфері обслуговування людей).

     Охорона навколишнього середовища може бути віднесена до матеріального і  нематеріального виробництва не так безпосередньо: до матеріального  виробництва – так як упровадження природоохоронних технологій здійснюється шляхом удосконалення виробництва; до соціальної сфери – так як покращання навколишнього середовища безпосередньо пов’язане зі створенням сприятливих умов для життя людини.

     Оптимальне  співвідношення матеріального і  нематеріального виробництва дозволяє забезпечувати поєднання матеріального добробуту і духовного розвитку людини.

     Досвід  показує, що соціальна інфраструктура в розвинутих країнах поступово  перетворюється у основну сферу  людської діяльності. Так, у США в сфері соціальних послуг створюється більше половини валового внутрішнього продукту, в Україні цей показник складає 33,6% [10; 26]

     Обсяг і якість соціальних послуг яскраво  характеризують економічний прогрес  суспільства та рівень життя населення. Тривалий час недооцінка ролі цієї сфери обумовлювала значне відставання розвитку у нас саме тих галузей, які сьогодні визначають рівень цивілізованості суспільства, характер соціальної спрямованості суспільної діяльності: охорона здоров’я, побутове обслуговування населення, матеріально-технічна база науки, вищої і середньої освіти та ін. Тому сьогодні важливим стратегічним завданням економіки має бути прискорений розвиток соціальної інфраструктури.

     Важливого складовою суспільного виробництва  є також його організація і  управління. Не потребує доказу те, що кожний економічний процес має бути певним чином організований – розвиток поділу праці, спеціалізації і кооперування; зростає значення чіткої організації всіх ланок економіки.

     Суспільна організація виробництва має  відповідати таким вимогам:

• створювати широкі можливості для природно-історичного процесу 
  економічного розвитку з оптимальним поєднанням ринкових і державних 
  методів регулювання економіки, не допускаючи волюнтаристського втручання 
  у виробництво;
• реалізувати останні досягнення науково-технічного прогресу і бути 
  адекватною наявному рівню реального усуспільнення виробництва.

     Лише  за цієї умови організація виробництва  сприятиме економічному розвитку та підвищенню його ефективності.

     У цілому структуру суспільного виробництва можна подати за допомогою схеми (рис. 1.3.). [10; 26–27] 

     Рис. 1.3. Структура суспільного виробництва 

     Отже, власне виробництво і споживання, відрізняючись певним чином за своїми функціями і роллю тісно між  собою пов’язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво.

2. Теоретичні основи економіки домогосподарства 
 

    Домогосподарство (household) - суб’єкт економіки, що складається з одного провідного самостійного господарства індивіда або, частіше, групи людей, що живуть спільно й ведучих спільне господарство. Як правило, така група осіб об’єднана родинними або сімейними зв’язками. Домогосподарства є об’єктом вивчення економіки, соціології, психології й ін. суспільних наук.

    Домогосподарству  як одному з суб’єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування [8]. По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання [4].

    Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука  вдається до ряду абстракцій, що дають  можливість вивчити поведінку об’єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

    За  таких обставин домогосподарство ставиться  в умови вибору:йому треба розподілити  наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.

    Можливості  вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам [2]. Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку встановлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущеннями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на споживання, бюджетне обмеження набуває вигляду: 

    M = P1x1+ ……+Ptxi+…….+Pnxn,   

    де M - отриманий за певний період доход;

    Р1, Рi, Рn - ціни споживчих благ;

    х1, хi, хn - обсяг споживання певного блага. 

    Рис. 2.1. Бюджетне обмеження і сукупність фінансово можливих планів споживання для домогосподарства

     Сукупність планів споживання, яка  задовольняє це обмеження, називають  фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 2.1, сукупність фінансово можливих планів обмежена прямою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджетного обмеження з осями координат показують, яку кількість одного блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого [6].

    На  фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вестиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподаткування доходів, введення або підвищення податків на споживання, раціонування тощо.

    Виходячи  з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з численних фінансово можливих планів. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів споживання, відмовившись від усіх інших.

    Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умовній екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи театральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамувати голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два бутерброди - один з сиром, другий з ковбасою. Всі наявні варіанти споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем жаданості або корисності. Найперше, А хотів би з’їсти обидва бутерброди; якщо ж грошей вистачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не вистачить навіть на один бутерброд, то піти, не з’ївши нічого. Цим охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання буде реалізована - залежить лише від наявного бюджету А [7].