Результати  науково-технічного прогресу матеріалізуються в засобах праці, технологіях, завдяки яким, в свою чергу, матеріалізуються предмети праці. Все це в комплексі реалізує позитивний вплив на протікання трудового процесу, збільшуючи його продуктивність. З розвитком науково-технічного прогресу все активніше проходить заміщення ручної праці автоматичною, фізичної праці - розумовою. Це призводить до зростання вимог до працівника, його розвитку як головної продуктивної сили. Збільшення кількості якісних технічних і загальних знань забезпечує інформаційну основу науково-технічного прогресу, який, в свою чергу, забезпечує позитивний вплив на процес генерування знань.

     В процесі технічного оновлення виробництва  мають місце наступні суперечності, що пов‘язані з нерівномірністю процесу технічної реконструкції і одночасного використання техніки різного покоління.

     - суперечності між новими засобами  праці і старою формою їх  експлуатації;

     - суперечності між термінами фізичного  зношування і морального старіння;

     - суперечності між необхідністю оновлення виробництва та існуючими можливостями для її реалізації;

     - суперечність між технічними  можливостями оновлених засобів  та практичним їх застосуванням. 

     Технічний потенціал, у свою чергу, тісно пов’язаний з технологічним потенціалом, що являє собою сукупність методів залучення засобів праці у виробництво для перетворення предметів праці на продукцію для кінцевого споживача, чи для наступного залучення, та визначається рівнем соціально-економічного розвитку. Технологічний потенціал може носити різний характер залежно від цілей, що переслідуються та рівнем економічного розвитку певної країни. Таким чином, технологічний потенціал повинен бути у тісному кореляційному зв’язку з економічний й соціальним станом[20, c. 154-156].

      Розділ 2. Аналіз сучасного стану української економіки

     2.1. Передумови формування  економічного потенціалу України на початку незалежності

     Аналіз  сучасного стану української  економіки свідчить про появу  перших стабілізаційних ознак. У  першому півріччі 1995 p. зафіксовано падіння рівня інфляції. Щомісячний її індекс становив: у січні — 121,2 %, в лютому — 118,1, в березні — 111,4, в квітні — 105,8, у травні — 104,5 (а ще раніше — у листопаді 1994 p. — 174 %). Рівень інфляції в Україні став майже вдвічі нижчий, ніж в Росії.

     Особливо  різко уповільнились інфляційні процеси у 1997 p. Зокрема, споживчі ціни зросли лише на 10,1% проти 39,7 % у 1996 p. та 181,7 % у 1995 p. Їх середньомісячний приріст  у 1997 p. був майже у 4 рази нижчий відповідного показника попереднього року. Протягом більшості місяців рівень інфляції не перевищував 1 %, а у серпні 1997 p. вперше за весь період розрахунку цього показника (з 1991 р.) він був нульовим.

     Принципове  значення має тенденція зростання  фізичного обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше за останній час проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності проти попереднього року в порівнянних цінах збільшився майже на б %. Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за усіма каналами реалізації, включаючи організовані та неформальні ринки, в 1997 р. також збільшився на 4,2 %.

     Важливий  напрям сучасної економічної політики України пов'язаний із переглядом податкової системи з метою зменшити тягар  податків на економічну діяльність і  забезпечити рівність юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. З початку 1995 р. здійснено перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30 %, скорочено податкові пільги. Ставку податку на добавлену вартість зменшено з 28 до 20 %.

     Однак бюджетно-податкова система України поки що продовжує зберігати репресивну спрямованість, не створюючи потрібних мотивацій для суб'єктів у підвищенні результатів їхньої діяльності насамперед у виробничій сфері, а навпаки — спонукає до приховування прибутку від оподаткування. Нині на "тіньовій" сектор економіки України припадає близько 50 % від усіх економічних операцій. Реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного.

     Здійснюються  рішучі кроки в напрямку роздержавлення та приватизації власності. Процес приватизації в Україні почався у 1992 р. Наприкінці 1996 р. змінили організаційно-правову форму біля 46 тис. об'єктів державної власності. 18 % із них становлять об'єкти великої приватизації, незавершеного будівництва і частка державної власності в спільних підприємствах. Вже в середині 1995 р. на недержавних підприємствах України вироблялося понад 40 % промислової продукції. Як свідчить аналіз, ефективність роботи приватизованих підприємств залишається низькою. Вона істотно не відрізняється від підприємств державного сектора економіки. В процесі приватизації допущено чимало грубих порушень чинного законодавства, зловживань службовим становищем[22, c. 6-7].

     Приблизно 95 % громадян України вже отримали свої приватизаційні документи. Чимало таких, хто вже взяв участь у приватизації за майнові сертифікати, подавши заявки на придбання акцій підприємств, що приватизуються через сертифікати! аукціони. Лише у другому з них взяли участь близько 1 млн. власників приватизаційних цінних паперів. Все це стало можливим завдяки створенню в Україні унікальної системи центрів сертифікатних аукціонів. Вона об'єднує 26 аукціонних центрів і понад 150 пунктів прийому заяв, з яких інформація надходить до Українського центру сертифікатних аукціонів. Створено програмне забезпечення процесу продажу акцій підприємств, що приватизуються, громадянам—власникам сертифікатів. Розгортається грошова приватизація. Здійснюється глибока реформа аграрних відносин. Відбувається, хоч і повільно, розподіл землі та майна сільськогосподарських підприємств, формується інститут приватної власності на землю. У березні 1992 p. Верховна Рада України прийняла постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Проте цей документ втілювався в життя непослідовно. Протягом 1992 p. паювання або акціонування провели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 p. змінився статус 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної кількості). З них паювання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних господарств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.

     Однак паювання або акціонування колгоспів  та радгоспів майже не зачіпало основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паювання та акціонування виключалася земля — основний засіб "виробництва. Більше як 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність. У 1996р. вони становили 48 % усіх земельних ділянок. Сьогодні в Україні налічується близько 35 тис. фермерських господарств, проте їх роль у сільськогосподарському виробництві ще невелика. Одним із основних заходів аграрної реформи є зміна існуючого механізму закупок сільськогосподарської продукції через державно-контрактну та біржову системи.

     Вагомим кроком у напрямку аграрних перетворень  став Указ президента України "Про  приватизацію та оренду земельних ділянок  несільськогосподарського призначення  для здійснення підприємницької  діяльності", підписаний 12 липня 1995 p. Він має неабияке значення для реалізації всього комплексу завдань ринкових перетворень[21, c. 2].

     Характерною особливістю нинішнього економічного становища України є відносна фінансова стабілізація. Основою  цього стало поетапне зменшення  бюджетного дефіциту. Якщо в середині 1994 p. він становив 31,2 % від валового внутрішнього продукту, то на кінець року — близько 10 %, а у 1995 p. він не перевищував 7,3 %. У 1996 p. дефіцит бюджету був ще менший.

     Основний  фактор, який у 1997 p. впливав на величину дефіциту бюджету, — угода з МВФ про неперевищення рівня в 5 % від ВНП. Реально цього показника не вдалося досягнути: доходи бюджету 26 620 млн грн.; видатки — 31 134 млн грн.; дефіцит — 4514 млн грн. (5,1 % від ВВП). У зв'язку з цим МВФ відмовився надати Україні чергові транші кредиту стенд бай, і Мінфін мусив залучити кошти через ринок державних облігацій. В цілому досвід інших країн свідчить, що такий темп зменшення бюджетного дефіциту, як в Україні, найбільш оптимальний.

     Здійснено цілу систему заходів, спрямованих на утвердження в Україні ринку державних цінних паперів, що в перспективі служитиме безінфляційному обслуговуванню бюджетного дефіциту. З'явилися нові організаційні форми оптової торгівлі — товарні та універсальні біржі, ярмарки, аукціони, товаророзподільні бази. Створено фондовий ринок як головний інструмент успішного розв'язання комплексу проблем у процесі роздержавлення, корпоратизації та приватизації, цивілізованого функціонування первинного та вторинного ринків капіталів.

     Важливою  подією стала грошова реформа. Протягом 2—16 вересня 1996 p. введено в дію повноцінну національну грошову одиницю України — гривню.

     Одним із проявів фінансової стабілізації в Україні є те, що практично  незмінним впродовж тривалого часу залишався валютний курс гривні. Це створило умови для швидкого зниження облікової ставки Національного банку України. Від рівня 300 % у жовтні 1994 p. облікова ставка знизилась до 21 % у 1997 p.[24, c. 63-65]

     З'явилися  позитивні тенденції у зовнішній  торгівлі. Її обсяг за 1997 p. становив приблизно 30,5 млрд дол., із яких біля 14 млрд припадає на експорт. Це приблизно відповідає рівню 1996 p. Негативне сальдо торгового балансу значно зменшилося порівняно з 1996 p. (з 3 млрд до приблизно до 2,5 млрд дол.).

     Основним  торговим партнером України залишається Росія, на яку за підсумками 11 місяців 1997 p. припадало 26 % українського експорту і 46,7 % імпорту (товарообіг за 11 місяців становив 10,45 млрд дол.). Крупними торговими партнерами України є також Німеччина (товарообіг 1,63 млрд дол.), Китай (1,13 млрд дол.), Білорусь (1,11 млрд дол.), Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія.

     Україна експортує .понад половину продукції  чорної металургії, більше двох третин виробництва кольорових металів, хімії  та нафтохімії, біля трьох четвертин  товарів легкої промисловості. Всього ж доля експорту товарів у ВВП становить для України біля 25 %. Українські нафтопереробні заводи працюють в основному на іноземній давальницькій сировині, а природний газ, який спалюється в топках котелень і газових плитах, в основному російського або туркменського походження.

     Основною  статтею українського експорту є  неблагородні метали та вироби з них (біля 42 %). При цьому різко зросла доля чорних металів — з 23,5 % в 1996 p. до 31,9 % за січень—листопад 1997 p. З  іншого боку, доля харчової промисловості в експорті протягом 1997 p. знизилася вдвоє. Це сталося головним чином в результаті практичного припинення експорту в Росію цукру та алкогольних напоїв.

     З імпортних статей традиційно перше  місце належить енергоносіям — газу, нафті та продуктам її переробки, які становлять половину українського імпорту. Ще близько 20 % припадає на імпорт машин та обладнання.

     Що  ж до забезпечення нафтою і нафтопродуктами, то починаючи з 1993 p. їх поставки були повністю децентралізовані. Внаслідок  цього Україна позбулася нафтового  голоду й зростання заборгованості.

     Нинішня економічна політика України знайшла  підтримку світового співтовариства. Країни "Великої сімки" та найбільш впливові міжнародні фінансові організації — МВФ, Світовий банк. Європейський банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 p. і на початку 1995 p. надали Україні вкрай необхідну їй кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд дол.[11, c. 7-9].

     Україна, як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високорозвинуте  сучасне суспільство без активного  залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів, потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд дол., а за пріоритетними об'єктами — більше як 4 млрд дол. Загальний рівень іноземних інвестицій в економіку України за останні 5 років (1992—1996 pp.) становив 1,4 млрд дол. Це втроє менше, ніж отримує Угорщина за один квартал. Але самі по собі іноземні інвестиції не прийдуть, за них треба боротися. А конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податковим законодавством.

     На  жаль, ці чинники в Україні поки що відсутні. Постійно змінюється податкове  і митне законодавство. Це не сприяє розвитку іноземних інвестицій.

     Економічна  ситуація в Україні залишається  складною і неоднозначною. У 1997 p. виробництво промислової продукції порівняно з Попереднім роком зменшилося на 1,8 % . Це зниження майже в три рази менше, ніж в 1996 p. Правда, таке становище спостерігалося не в усіх галузях промисловості. Так, спад у харчовій промисловості порівняно з 1996 p. збільшився вдвоє.