Тема: Характеристика економічного потенціалу (на прикладі України)

      Зміст 

      Вступ

     Актуальність  теми. Україна - держава з розвиненою науковою та промисловою базою. Народногосподарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості тощо. Україна є потужним виробником електроенергії.

     Дослідження структури економічного потенціалу є важливою проблемою як для розвинутих, так і для слаборозвинутих  економік. Його ефективне вирішення дозволить закласти міцний фундамент обґрунтування економічної стратегії країни.

     Економічний потенціал країни - це сукупність основних джерел, засобів країни, елементів  потенціалу цілісної економічної системи, що використовуються і можуть бути використані для економічного зростання й соціально-економічного прогресу. Визначення структури економічного потенціалу країни передбачає з’ясування його внутрішніх елементів та зв’язків між ними.

     Економічний потенціал є елементом економічної  системи, в якій з погляду системного підходу до її змісту, відображається сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії.

     Водночас  в сучасній літературі сутність економічної  системи тлумачиться неоднозначно, що спричиняє відсутність спільної позиції у визначенні її структури, головної та похідних економічних цілей, що, в свою чергу, викликає значну розбіжність у визначенні як сутності, так і структури економічного потенціалу країни.

     У даний час існує багато теоретичних  і методичних розробок, пов'язаних з оцінкою окремих складових елементів економічного потенціалу та ефективності їх використання. Вирішенню окремих задач цієї проблеми присвячені роботи вітчизняних учених А.П. Голікова, В.М. Гриньової, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, М.О. Кизима, Т.С. Клебанової, Г.В. Ковалевського, І.І. Лукінова, В.В. Максимова, В.І. Пили, В.С. Пономаренка, С.І. Пирожкова, В.П. Руденка, Д.М. Стеченка, В.І. Торкатюка, М.Г. Чумаченка, Л.С. Шевченко, Б. Шелегеди, Л.М. Шутенка; а також закордонних – В.Д. Андріанова, Г.В. Гутмана, Ю.А. Дорошенка, М. Пората, М. Портера, А. Маршалла, О.І. Татаркіна та ін.

     Мета  і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо комплексної оцінки економічного потенціалу країни та інтегральної оцінки ефективності його використання.

     Поставлена  мета обумовила постановку і вирішення  наступних задач: 

• уточнення визначення поняття “економічний потенціал”;
• дослідження з погляду системного підходу змісту й структури економічного потенціалу;
• аналіз механізму ефективного використання економічного потенціалу і виявлення напрямів його удосконалення;
• вибір та обґрунтування науково-методичних підходів до комплексної оцінки економічного потенціалу;
• розробка методики інтегральної оцінки ефективності використання економічного потенціалу;
• розробка та обґрунтування підходу до управління ефективним використанням економічного потенціалу України.

     Об'єктом  дослідження є процес розробки та обґрунтування науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо оцінки економічного потенціалу України та оцінки ефективності його використання.

     Предметом дослідження є комплексна оцінка економічного потенціалу та  інтегральна оцінка ефективності його використання.

     Методи  дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є система економічних законів і категорій ринкової економіки, регіональної економіки, економічної теорії, праці вітчизняних і закордонних учених різних галузей економіки стосовно оцінки та ефективності використання економічного потенціалу.  
 

      Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти економічного потенціалу

     1.1. Поняття економічного  потенціалу

     Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти  матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

       Виробничий потенціал формується  основними виробничими фондами,  до яких входять будівлі, споруди,  трубопроводи, машини, устаткування  тощо. В Україні існує понад  100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

       Трудоресурсний потенціал характеризується  кількістю і якістю робочої  сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв інтереси її економіки, частина робочої сили була задіяна в інших республіках колишнього СРСР. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою).

       Економічна криза в країні  спричинила появу безробіття  і неповної зайнятості населення,  масову трудову еміграцію як  у Росію, так і в країни  Європи, Америки, інших регіонів світу. Серед тих, хто виїжджає нових умовах не реалізовують своїх професійних можливостей.

       Природно-ресурсний потенціал складають  усі види природних ресурсів, що є на території країни  чи в підконтрольній їй частині  Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні (в т. ч. лісові), природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в Європі (наприклад, мінеральних, фунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів[15, c. 17].

       Фінансовий потенціал країни  визначається сукупністю грошових  фондів підприємств, громадян, держави.  Фінансові можливості України  поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму.

       Багато фінансових операцій відбувається  поза легальними рамками економіки,  встановленими законодавством, тобто  в "тіні". Все це не сприяє  нормальному функціонуванню національної  економіки. 

       Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон[13, c. 3].

       Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових економічного потенціалу.

       Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, п економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

       Валовий внутрішній продукт держави  — це сукупна вартість за  ринковими цінами усього обсягу  кінцевих товарів і послуг, вироблених  уданій країні впродовж одного  року (враховуючи надходження від  їх експорту). ВВП охоплює результати  економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни.

       Валовий національний продукт  відрізняється від ВВП тим,  що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

       Для країн, які ще слабо залучені  в систему світових економічних  відносин, показники ВВП і ВНП  відрізняються несуттєво. До таких країн наразі належить і. Україна. У більшості економічно розвинених держав (насамперед США і Японія), потужні корпорації яких мають свої філії і дочірні підприємства в багатьох країнах і регіонах світу, валовий національний продукт значно більший від валового внутрішнього продукту. Натомість у багатьох країнах, що розвиваються і широко "відчиняють двері" для іноземного капіталу, ВВП більший від ВНП.

       Показники ВВП і ВНП можуть  бути розраховані в національній  валюті і у т. зв. "міжнародних доларах". Наприклад, валовий внутрішній продукт України (за даними національної статистики) становив 93 млрд. гривень у 1997 р. і 173 млрд. гривень у 2000 р. Правда, ці показники неможливо порівнювати, оскільки вони подані у фактично діючих, а не порівняних цінах. Тим більше вони не дають уявлення про місце України у світовій економіці.

       Для міжнародних порівняльних  оцінок Світовий банк обчислює  ВВП і ВНП країн світу у  єдиній валюті — "міжнародних  доларах". Валові продукти в  цій грошовій одиниці розраховуються шляхом зіставлення цін на товари і послуги, що виробляються в даній країні, з Цінами на аналогічну продукцію в США.

       За даними Світового банку  ВВП України (у 1997 р.) складав  майже 50 млрд. дол. За цим показником  вона займала 20-е місце в  Європі 47-е у світі (див. додаток 1). Близький до неї показник ВВП мали Чехія (52 млрд, дол.) і Угорщина (46 млрд, дол.) — країни, які значно поступаються Україні територією, людністю, природно-ресурсним і науковим потенціалом. Лідерами серед країн світу за обсягами ВВП є США (7,8 трлн, дол.), Японія (4,2 трлн. дол.), Німеччина (2,1 трлн. дол.), Франція, Великобританія та Італія (1,1 — 1,4 трлн. дол.) і Китай (900 млрд. дол.).

       Ще переконливіші показники рівня  доходів — ВВП на душу населення,  які є основними критеріями класифікації національних економік. У 1997 р. цей показник для України становив 1040 доларів, тобто країна перебувала на 139 місці серед майже 200 країн, що вивчалися Світовим Банком. Вона входила до групи країн з рівнем доходів, нижчим від середнього у світі[17, c. 86-87].

     Використовуються  й інші показники для характеристики стану національних економік:

      - темпи росту реального ВВП  за рік, що розраховуються у  відсотках (упродовж 90-х рр. валовий  внутрішній продукт України постійно  скорочувався і лише у 2000 — 2001 рр. він почав зростати — в середньому на 5% за рік);

      - рівень безробіття розрахований  як відношення кількості безробітних  до кількості працездатного населення  у працездатному віці (за офіційними  даними в Україні він складає  трохи більше 4%);

      - інфляція — процес знецінення  грошей, пов'язаний зі зростанням  цін на товари і послуги.  В Україні у 1992 - 1993 рр. відбувалась  т. зв. гіперінфляція, коли щоденно  ціни зростали на 2 — 3%. Останніми  роками інфляція в середньому  становить 20% за рік; 

      - дефіцит бюджету — перевищення  державних видатків над доходами, що веде до зростання державного  боргу. У 2001 році в економіці  країни зафіксовано бюджетний  профіцит — перевищення доходів  над видатками; 

      - рівень державного боргу (розмір  державного боргу у % до ВВП), баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і надходженнями, пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та багато інших[10, c. 163].

     1.2. Проблеми визначення сутності економічного потенціалу

     Термін  “потенціал”, походить з латинської potentia – що означає сила й характеризує “джерела, можливості, засоби, які можуть бути використані для вирішення якої-небудь задачі, досягнення якоїсь цілі, можливості окремої людини, суспільства, держави в певній області” [1 c.146]. Великий економічний словник визначає дане поняття як “сукупність існуючих засобів, можливостей в певній області, наприклад, воєнний потенціал якої небудь країни –сукупність її економічних, морально-політичних і воєнних ресурсів для ведення війни” [2 c.30]. В наведених визначеннях термін потенціал використовується для характеристики певної сукупності джерел, засобів, можливостей в контексті досягнення конкретної цілі або задачі, формують спроможність чи реальність її досягнення.