Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, залучених в Україну, на  
1 липня 2007 року становив 24,2 млрд. доларів США, що становить 111,8% до обсягів інвестицій на початок року та 518,6 доларів на одну особу (проти 454,6 дол. на одну особу на 1 січня 2007 року).

      Посилилися  позиції України у світі.

      25 січня 2007 року Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) ухвалила рішення про переведення України до п’ятої групи експортних кредитних ризиків, що відкриває нові перспективи для зменшення вартості реалізації іноземних інвестиційних проектів в Україні, зниження вартості зовнішніх кредитних ресурсів та збільшення термінів запозичень.

      У 2007 році започатковано переговори щодо укладення нового договору між Україною та ЄС. Проводяться неформальні робочі консультації стосовно перспектив створення  зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

      18 червня підписано угоди про  спрощення оформлення віз та  реадмісію осіб між Україною  та ЄС, що є першим кроком  на шляху запровадження безвізового  режиму з Європейським Союзом.

      Завершується  реалізація першого етапу Загальнодержавної  програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, розпочато роботу щодо визначення цілей та завдань другого етапу.

      Започатковано реалізацію в Україні перших проектів програми Twinning (у сферах цивільної авіації та регулювання ринку електроенергії). У найближчі роки планується розпочати реалізацію близько 50-ти проектів програми Twinning обсягом близько 60 млн. євро.

      Станом  на 1 серпня 2007 р. проведено 16 офіційних  засідань Робочої групи (РГ) з розгляду заявки України про вступ до СОТ. Проект звіту РГ узгоджено на 99 відсотків. Завершено переговори з доступу до ринку товарів і послуг із 49 членами Робочої групи. Триває процедура узгодження зазначених документів з Киргизькою Республікою.

      31 травня 2007 року Верховною Радою  схвалено 11 законів, що стосуються приведення законодавства України у відповідність до норм СОТ.

      Проведено друге засідання Комітету з питань економічного співробітництва, який є  складовою частиною Українсько-Російської міждержавної комісії, одним з найбільш важливих результатів якого стало прийняття Програми економічного співробітництва України і Російської Федерації на 2008-2010 роки та Заходів до неї.

      Поряд з цим, існує ряд проблем, які  негативно впливають на розвиток країни.

      За  нинішньої структури економіки  її подальший швидкий розвиток – а тільки так можна скоротити відставання від розвинутих країн – багато у чому обмежений кон'юнктурними перспективами сировинного, матеріало- та капіталомісткого експорту, недостатнім розвитком обробної промисловості, внаслідок чого задоволення найважливіших споживчих та інвестиційних потреб покладається на імпорт. Залишається неприпустимо високою енергоємність виробництва та побутової сфери.

      Вищі  технологічні уклади – п’ятий (інформаційно–комунікаційні технології, аерокосмічна техніка, наукоємні  виробництва, нові джерела енергії) та шостий (біотехнології, генна інженерія, дослідження у сфері штучного інтелекту) – становлять в структурі валового внутрішнього продукту України менше 4 відсотків, причому шостий уклад – менше 0,1 відсотка. Понад половину виробленої продукції припадає на третій технологічний уклад. Це свідчить як про наявність у реальному секторі національної економіки значних диспропорцій між постіндустріальним укладом, який формується, і традиційним господарським укладом (індустріальним), так і про істотний дефіцит інвестиційних ресурсів, необхідних для усунення диспропорцій між старою (традиційною) і новою економікою[16, c. 143-147].

      Усе це відбувається в період, коли найрозвиненіші країни світу на 85–90 відсотків забезпечують приріст валового внутрішнього продукту у результаті виробництва та експорту високотехнологічної наукоємної продукції, створюють нову економіку, ефективність якої визначають вже не матеріальні (товари, сировина, робоча сила, устаткування), а інтелектуальні чинники (знання, інформація, високі технології).

      Поки  що нерозв’язаними залишаються численні проблеми інституційного характеру, що суттєво стримує подальший розвиток. Це призводить до тінізації економіки  та корупції. Неефективною є судова система. Не завершено адміністративну реформу. Нестабільним залишається податкове законодавство: для нього є характерним високий податковий тиск та неефективність системи адміністрування податків. Не розв’язано питання оптимізації суспільного розподілу між споживанням та нагромадженням з використанням податкових засобів, що призводить до пригнічення інвестиційної та інноваційної активності. Високим залишається ступінь зарегульованості підприємницької діяльності, мають місце прояви нерівноправної конкуренції на окремих ринках.

      Недостатньо ефективною є приватизація та її вплив на пожвавлення інвестиційних процесів в країні. Захист прав власників, інвесторів та кредиторів перебуває на низькому рівні. Потребує удосконалення механізм банкрутства в частині відчуження державного майна. В країні не утвердилися міжнародні стандарти корпоративного управління та корпоративних відносин.

      Потребує  поліпшення ситуація у соціальній сфері. Внаслідок наявності ряду проблем  у сфері праці та зайнятості населення, пов’язаних передусім з неефективним використанням робочої сили, продовжує зберігатися доволі низький рівень життя переважної частини населення.

      Унаслідок повільного проведення пенсійної реформи  у більшості працюючих відсутня мотивація до легалізації особистих  доходів, що призводить до незбалансованості Пенсійного та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Діє соціально несправедлива та обтяжлива для бюджету система надання пільг та субсидій населенню. Внаслідок цього дефіцит коштів не дає змоги протидіяти депопуляції та старінню населення.

     Враховуючи  складність та масштаби цих проблем, їх вирішення буде забезпечено шляхом реалізації завдань та заходів, які  передбачені Державною програмою  економічного і соціального розвитку України на 2008 рік[19, c. 187-189].

      Розділ 3. Пріоритети розвитку економічного потенціалу України

     3.1. Цілі та пріоритети економічного та соціального розвитку України

      Кабінет Міністрів України визначає наступні цілі економічної політики на 2008 рік:

      підвищення  якості життя громадян;

      забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки як основи економічного зростання;

      забезпечення  національної (економічної, енергетичної, продовольчої, екологічної) безпеки  країни.

      Економічна  політика держави у 2008 році полягатиме у створенні сприятливих умов для ведення бізнесу, стимулювання інвестиційно-інноваційного напряму реформ, регулювання банківської діяльності, митних правил, заробітної плати, розвитку трудового потенціалу країни, соціального захисту населення, контролю за діяльністю монополістичних об’єднань та недопущення необґрунтованого підвищення цін тощо.

     Основною  ознакою сучасного етапу цивілізаційного  розвитку є різке зростання ролі людини в системі факторів виробництва, що зумовлює необхідність глибокої соціальної переорієнтації економічних пріоритетів. У світі на перший план висувається забезпечення більш повного розвитку і реалізації людського потенціалу, забезпечення умов праці та гідного життя.

     Кабінет Міністрів України вважає за необхідне  забезпечити прогнозованість економічної і соціальної політики для життєдіяльності громадян України та бізнес – середовища, єдність між макроекономічною, галузевою та регіональною політикою, баланс внутрішньої та зовнішньої політики.

      Відповідно  до визначених цілей будуть формуватися пріоритети розвитку у різних сферах економіки.

      Державна  політика передбачає наступні пріоритети розбудови ефективного промислового сектору: формування інфраструктури з  підтримки інновацій, реалізацію державних програм промислової модернізації; забезпечення підприємств висококваліфікованими кадрами, підвищення конкурентоспроможності продукції; стимулювання інвестицій в нові технології, зокрема енерго- і ресурсозберігаючі; підтримку кредитної політики, спрямованої на довгострокове інвестиційне кредитування за участю держави, підвищення якості робочої сили та продуктивності праці.

      Держава створюватиме умови для активізації  національного науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності, впровадження нових технологій, подолання  розриву між наукою і виробництвом, забезпечення реального трансферу технологій.

      Політика  Уряду у фінансово-бюджетній сфері  спрямовуватиметься на забезпечення переходу від фіскальної до стимулюючої функцій  податкової системи; збалансованості  та стійкості бюджетної системи, зокрема через законодавче закріплення застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі; сприяння розвитку фінансових ринків шляхом удосконалення правової бази їх діяльності[16, c. 143-144].

     Грошово-кредитна політика буде спрямовуватись на підтримання  такої динаміки монетарних агрегатів, яка б, з одного боку, задовольняла попит економіки на гроші, а з іншого – не створювала б загрози ціновій стабільності.

     Потреба в інвестиціях буде задовільнятися як завдяки застосуванню механізму  державної підтримки інноваційної та інвестиційної діяльності, так і за рахунок зростання обсягів кредитування реального сектору економіки та подальшої розбудови інститутів небанківського фінансового сектору як джерела внутрішніх інвестиційних ресурсів.

     Макроекономічна стабільність та покращення інвестиційного клімату сприятимуть зростанню обсягів залучення капіталу на внутрішніх і зовнішніх ринках. Підвищення довіри до України з боку іноземних інвесторів обумовлюватиме продовження процесу ввезення капіталу з метою технологічного оновлення та переозброєння національного виробництва.

     В цілому, частка валового нагромадження  основного капіталу у ВВП збільшиться  до 25,3 відсотка, що вище, ніж у розвинутих країнах ЄС-15 (в середньому 20 відсотків). Однак, на відміну від української  економіки, на сьогодні розвинуті країни вже не потребують суттєвої структурної перебудови своїх економік.

     Пріоритетами  соціальної політики будуть поступове  приведення державних мінімальних  соціальних гарантій (у т.ч. мінімальної  заробітної плати) до прожиткового мінімуму, підвищення розміру пенсій, обсягів допомоги малозабезпеченим верствам населення, що повинно справити суттєвий вплив на зростання доходів та підвищення життєвого рівня населення. Продовжуватиметься робота з упорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери за Єдиною тарифною сіткою, працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Як результат, прогнозується зростання реальної заробітної плати на 17 відсотків, зростання реальних наявних доходів населення – на 13-14 відсотків. Частка оплати праці найманих працівників у структурі ВВП збільшиться на 1 відсотковий пункт до 50,5 відсотка завдяки перерозподілу первинних доходів в економіці, в першу чергу, на користь працюючих. За цим показником Україна вже наблизилась до стандартів промислово розвинених країн.

      У розширенні можливості кола надавачів та гнучкості соціальних послуг надзвичайно важливу роль відіграють стандарти. Вони повинні формуватися з точки зору споживача, з урахуванням принципів оптимізації та збалансування державного бюджету.

      В системі соціальних послуг необхідно  створювати сприятливі умови для  успішних інвестиційних програм. І  стосуватимуться вони не комерційних  проектів, що дбають лише про гарантований прибуток, а соціального ефекту, покращення якості життя людей, подолання бідності та соціальних дисбалансів.

      Органи  державної влади ставлять перед  собою завдання вибудувати логічну  та збалансовану модель, що враховуватиме  не лише економічні й фінансові можливості економіки країни, а, насамперед, - потребу в наданні громадянам гарантованих соціальних послуг.