Характеристика економічного потенціалу (на прикладі України)

     Категорія “економічний” характеризує одну із підсистем суспільних відносин, в якій з погляду системного підходу до її змісту, відображається сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії. Такими основними елементами економічної системи є продуктивні сили (люди, засоби виробництва, використовувані людьми сили природи, наука, форми та методи організації виробництва та інформація), техніко-економічні, організаційно-економічні, виробничі відносини (або відносин власності в економічному аспекті) та господарський механізм [3 c.21].

     Розвинутій  економічній системі притаманні цілісність та організованість, які, в  свою чергу, залежить від основної мети. Такою метою для сучасних економічних  систем є виробництво і привласнення максимального прибутку. Похідними  від неї є, на думку багатьох економістів, є чотири головні економічні цілі: повна зайнятість, стабільність цін, економічне зростання та справедливий перерозподіл доходів, які повинні знаходити своє втілення у економічному розвитку та суспільно-економічному прогресу. Водночас в економічній літературі існують різні погляди щодо структури економічної системи, основної та похідних цілей тощо. Це є однією з вагомих причин значної розбіжності у визначені сутності економічного потенціалу.

     У більшості роботах як вітчизняних, так і зарубіжних економістів можна виділити такі великі основні точки зору на цю проблему:

     Економічний потенціал розглядається як сукупна  спроможність економіки проводити  виробничо-економічну діяльність, що являє  собою ціль, з урахуванням елементів  продуктивних сил [4 c.6]. Економічний потенціал значною мірою визначається як характеристики елементів продуктивних сил без наявної цілі чи задачі, для досягнення яких вони виступають потенціалом [5 c.39]. Економічний потенціал характеризується з погляду виробництва з урахуванням основних елементів продуктивних сил, без визначення вектора їх використання [7 c.60]. Економічний потенціал трактується як діалектична взаємодія потенціалів продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, відносин власності та господарського механізму у відповідності до цілей та задач [8 c.367].

     У першому випадку потенціал розглядається  тільки з позиції спроможності країни здійснювати виробничо-економічну діяльність, що передбачає процес виробництва  для задоволення потреб населення. Виробництво матеріальних і духовних благ справді виступає основою життя людського суспільства. Але чи повно воно розкриває сутність економічного потенціалу?

     Виробництво за своєю структурою складається  з наступних фаз: власне виробництво, розподіл, обмін й споживання. Цілями ж суспільства є не лише виробництво заради споживання. Необхідно забезпечити й розширене відтворення в процесі якого фактори виробництва зазнають певних якісних змін, оскільки частина створеного продукту використовується для нагромадження. Обсяги створювального продукту зростають у кожному наступному циклі. Це результується в кількісному та якісному зростанні виробництва. Внаслідок цього розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні.

     Проте незважаючи на спільні риси економічного зростання і розширеного відтворення  між ними є й важливі відмінності. Крім того, деякими авторами, визначення яких підпадають під першу групу, стверджується, що однією з цілей  виступає розвиток виробництва. Такий розвиток супроводжується переходом від однієї форми виробництва до іншої, відповідними кількісними і якісними зрушеннями в кожній із сторін виробництва.

     Як  відомо, за всю історію людства  існували дві форми виробництва  – натуральне виробництво (при якому товари виробляються для задоволення власних потреб) та товарне виробництво (яке передбачає купівлю-продаж товарів для задоволення потреб). На сучасному етапі зароджується третя форма – безпосередньо суспільна форма [3 c.114]. Отже стає зрозуміло, що категорія “розвиток виробництва” є надто широкою та глобальною для використання при визначенні економічного потенціалу країни. Доцільніше, у зв’язку з цим, називати конкретний тип виробництва.

     Що  стосується елементів продуктивних сил, які входять до складу економічного потенціалу, то вони у багатьох авторах даються в усіченому вигляді [1 c.244]. Таким чином, не враховуються такі важливі сучасні елементи даної системи, як інформація, використовувані людьми сили природи, та форми і методи організації виробництва. Представниками першої групи не беруться до уваги також такі складові економічної системи, як техніко-економічні, відносини організаційно-економічні відносини, відносини власності й господарський механізм.

     Серед другої групи вчених також входять  положення в яких економічний потенціал країни з боку продуктивних сил визначається лише засобами виробництва та частиною трудових ресурсів без визначеної конкретної цілі чи задачі, яким підпорядковується цей потенціал. В даному разі автори не включають до потенціалу країни потенціал трудових ресурсів, а натомість вживають поняття інженерно-технічний працівник та інші, які за своїм економічним змістом є значно вужчими. Це істотно звужує розуміння економічного потенціалу країни. оскільки не враховується не зайняте населення котре також володіє певним рівнем освіти і кваліфікації. Згідно закону Оукена, зміна рівня безробіття на 1% змінює ВНП на 2%. При негативних тенденціях, втрачає вся економіка. Водночас позитивним є врахування загальноосвітнього, професійного і культурного рівня працівників. Адже більш освічені люди, навіть якщо не будуть в змозі генерувати нові ідеї і технології, спроможні ефективніше використовувати вже існуючі. Відповідно, високі професійні якості, які формуються через поєднання здібностей, рівня освіти та практичного досвіду, дозволяють працівнику швидше і якісніше виконувати працю, від чого збільшується і продуктивність праці.

     Третя група визначень включає авторів, які стверджують, що економічним  потенціалом країни виступає об’єм, структура, якість і технічний рівень виробництва в країні з урахуванням елементів продуктивних сил без направлення вектора їх використання. Об’єм виробництва – це кількісна характеристика виробництва, що виражається у таких показниках як ВНП, ВВП та ін. Структура виробництва - це “якісне розчленування і кількісна пропорційність суспільного процесу виробництва” [9 c.120]. Розрізняють галузеву (поділ виробництва на галузі і показує рівень розвитку продуктивних сил), загальноекономічну (пропорційність між натурально-речовими і функціональними частинами суспільного продукту), територіальну (локалізація по регіонах) і соціально-економічну (характеристики соціального, професійно-кваліфікаційного розшарування населення, співвідношення відповідно до форм власності тощо) структури. Якість і технічний рівень визначається рівнем науково-технічного розвитку засобів праці та існуванням широкого ряду створених відповідних предметів праці. Таким чином, можна говорити те, що третя група науковців враховує певною мірою потенціал техніко-економічних відносин і виробничих відносин але абстрагується від організаційно-економічних відносин і господарського механізму[9, c. 65-67].

     В останньому визначені найбільш повно  характеризується економічний потенціал  країни. У даному формулюванні беруться до уваги практично всі елементи економічної системи, притаманні економічному потенціалу – продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні відносини, відносини власності та господарський механізм. Цілями у даному випадку виступають забезпечення розширеного відтворення, суспільних потреб і соціально-економічний прогрес. Розширене відтворення, про яке говорилося вище, виступає постійним відновленням процесу виробництва, що потенційно може результуватися у кількісному і/або якісному зростанні виробництва яке, в свою чергу, втілюється в економічне зростання.

     Присутність суспільних потреб виступає дуже важливим моментом. Відомо, що людина, як головна  продуктивна сила є водночас рушійною силою соціально-економічного прогресу, виступає одночасно і суб‘єктом виробничих відносин, суперечностей й інтересів. В процесі реалізації своїх планів, інтересів людина здійснює активний вплив на економіку. Це, в свою чергу, зумовлює ситуацію, при якій суспільство повинно орієнтуватися на реалізацію економічних потреб та інтересів людини, які мають зростаючий характер, для того, щоб іти лінією соціально-економічного прогресу. Потреби – категорія, яка характеризує ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, виступають спонукальним моментом для людини до дії. Характер потреб у кожній країні носить своє забарвлення та залежить від сукупності суспільних умов розвитку, що включає рівень розвитку продуктивних сил, відносин власності, особливостей розвитку виробництва тощо. В свою чергу, потреби впливають на виробництво: задоволення потреб відображає спрямованість виробництва, а також призводять до стимулювання та розвитку виробництва, створення нових галузей і т.д. Таким чином, недорозвиненість потреб призводить до гальмівних процесів у динаміці виробництва та економічного зростання, що в кінцевому результаті відбивається на нагромадженні національного багатства країни. До того ж треба зауважити, що низький рівень споживання населення в умовах економічної кризи сприяє невідповідному відтворенні самих потреб. Слід зауважити, що врахування потреб присутнє у більшості визначень економічного потенціалу країни [6 c.55].

     Беручи  до уваги позитивні і негативні  сторони вищенаведених формулювань, а також враховуючи всі елементи економічної системи та їхньої діалектичної взаємодії, доцільно дати таке визначення сутності розглядуваної категорії: це сукупність основних джерел, засобів країни, елементів потенціалу цілісної економічної системи, що використовуються і можуть бути використані для економічного зростання й соціально-економічного прогресу[7, c. 108].

     1.3. Eкономічний потенціал продуктивних сил у структурі економічного потенціалу країни

     У більшості робіт економістів  до складу економічного потенціалу переважно  включаються тільки елементи продуктивних сил без врахування таких важливих компонентів, як потенціали техніко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин [4 с. 6]. Інші економісти визначають економічний потенціал країни як потенціал основних елементів продуктивних сил та техніко-економічні й виробничі відносин [8 с.60]. Однак, визначенням, що найбільш повно розкриває структуру економічного потенціалу країни можна вважати таке, де вказується, що до складу економічного потенціалу входить потенціал “продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, відносин власності та господарського механізму, їх діалектичної взаємодії” [10 с.167].

     Розглянемо  економічний потенціал продуктивних сил, який включає природний потенціал, потенціал трудових ресурсів, технічний  потенціал, технологічний, інформаційний потенціал та науковий потенціал.

     Природний потенціал – це сукупність природних  умов і ресурсів, що мають вплив  на економічну діяльність та використовуються чи можуть бути використані у виробництві  благ. Він забезпечується географічним розміщенням, кліматом, природними ресурсами та екологічною ситуацією.

     Наступний з потенціалів, що входить до складу економічного потенціалу продуктивних сил, є трудовий потенціал – наявні та передбачувані обсяги та якість трудових ресурсів при текучому рівні розвитку науки і техніки. Він визначається чисельністю населення, здатного до трудової діяльності, рівнем їхньої освіти, кваліфікації тощо. Таким чином, трудовий потенціал характеризується кількісною і якісною сторонами. Кількісна сторона визначається кількістю населення. Більша кількість населення визначає і більший, в кількісному аспекті, трудовий потенціал. Якісна сторона характеризується фізичними здібностями, здобутими знаннями, отриманим досвідом, духовними та культурними цінностями. Тенденції динаміки народонаселення визначають розмір трудових ресурсів, його склад, розмір зайнятості, що, в свою чергу, має вплив на сукупний попит і пропозицію, споживання, і, в кінцевому підсумку, на економічне зростання[14, c. 20-21].

     Наступний з потенціалів, що входить до складу економічного потенціалу продуктивних сил, є трудовий потенціал – наявні та передбачувані обсяги та якість трудових ресурсів при текучому рівні розвитку науки і техніки. Він визначається чисельністю населення, здатного до трудової діяльності, рівнем їхньої освіти, кваліфікації тощо. Таким чином, трудовий потенціал характеризується кількісною і якісною сторонами. Кількісна сторона визначається кількістю населення. Більша кількість населення визначає і більший, в кількісному аспекті, трудовий потенціал. Якісна сторона характеризується фізичними здібностями, здобутими знаннями, отриманим досвідом, духовними та культурними цінностями. Тенденції динаміки народонаселення визначають розмір трудових ресурсів, його склад, розмір зайнятості, що, в свою чергу, має вплив на сукупний попит і пропозицію, споживання, і, в кінцевому підсумку, на економічне зростання.

     Науковий  потенціал – це сукупна можливість економіки генерувати об’єктивні знання, що результується у кількісних і  якісних характеристиках та ходів та нововведень й визначається кількістю та професійністю учених, зайнятих у сферах прикладної, фундаментальної, природничої й гуманітарної наук[18, c. 55].

     Інформаційний потенціал – наявні обсяги інформаційних  ресурсів, інформаційної техніки  і технологій та інших засобів і можливостей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства. Матеріальною основою інформаційного потенціалу виступає виробництво та використання відповідного технічного забезпечення.

     В останні десятиріччя відчувається величезний попит на інформацію, а  значить, і на комунікації, що вимагається  діловими зв‘язками, обмінами, глобалізацією  конкуренції тощо. Цей попит викликаний і підтримуваний значними змінами в самих інформаційних і комунікаційних технологіях, в основі яких лежать три основні сили: 1) розширення використання комп‘ютерної техніки; 2) зниження ціни на передавання інформації; 3) поєднання комп‘ютерної техніки і телекомунікаційного обладнання.

     Інформаційний потенціал слід розглядати у поєднанні  з технічним потенціалом (потенціалом  засобів праці) та технологічним  потенціалом. Технічний потенціал (потенціал  засобів праці) - це сукупність можливих технічних засобів, що використовуються чи можуть бути використані у виробництві і спрямовані на підвищення продуктивності праці. Цей потенціал визначається рівнем розвитку техніки - технічним рівнем машин, інструментів, устаткування, технологічних процесів, АСУ, комп‘ютерами і т.д.