Науково-технічний потенціал України

Київська державна академія водного транспорту

імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

 

 

Кафедра економічної  теорії

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему: «Науково-технічний потенціал України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Науково-технічна  діяльність включає в себе  фундаментальні і прикладні дослідження  суспільного розвитку; доведення  результатів досліджень до науково-технічних  розробок, інженерних вирішень та  їх практичного застосування; створення  на цій основі нових засобів і предметів праці; вдосконалення технічних засобів, форм і методів організації виробництва, праці і управління; технічне переозброєння шляхом застосування нової техніки і прогресивної технології всіх галузей народного господарства.

    Головним рушієм інноваційного розвитку України стає глобалізація науково-технічного прогресу, що породжує загрози інноваційній безпеці країни і, водночас, створює умови для міжнародної науково-технічної кооперації. За цих умов України має забезпечити ефективне використання науково-технологічного потенціалу, який включає: наукоємне машинобудування; виробництво електричної та електронної техніки; нанотехнології; інформаційно-телекомунікаційні технології; біотехнології, хімічні технології нових поколінь, виробництво нових матеріалів і ін.

Використання науково-технологічного потенціалу в Україні має розглядатися з позицій інноваційної безпеки. Технологічне відставання країни накопичується  тривалий час, але дається взнаки у критичний момент. Для України  цей момент настав із вступом до СОТ, оскільки вітчизняним виробникам доведеться конкурувати з провідними інноваційно-орієнтованими транснаціональними корпораціями світу. . 
1. Науково-технічний потенціал України: сучасний стан та особливості територіальної організації

 

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає:

• матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо);
• кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал);
• інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;
• організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також  дослідних підрозділів вищих  навчальних закладів функціонує з метою  виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків [1].

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій (табл. 1.1).

В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового  планування НТП на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які розробляються на національному  рівні, належать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед регіональних науково-технічних програм, які розробляються в областях України (понад 200 найменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань, технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.

Таблиця 1.1.-Розподіл створених зразків нових типів техніки в Україні у 2010-2012 pp., %

	2010	2011	2012
Створено зразків, технічний  рівень яких у порівнянні з кращими  вітчизняними і зарубіжними аналогами:	100	100	100
вищий	3,9	0,6	1,7
відповідає	88,9	63,5	62,2
нижчий	0,3	0,8	0,5
не відповідає	6,9	35,1	35,6

 

Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і  на розміщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв'язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів.

Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути  теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань [3].

Важливу роль у розміщенні об'єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани.

У 2003 p. в науці і  науковому обслуговуванні України  було зайнято 150,1 тис. чоловік, у т. ч. 4,6 тис. докторів наук і 21,2 тис. кандидатів наук.

В академічному секторі  науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки  в Україні за чисельністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти І—II рівнів акредитації.

Структура науково-технічних робіт (НТР) за своєю номенклатурою та питомою вагою складових в останні роки практично не відрізняється і в середньому складає:

• науково-дослідні роботи (39,6%);
• проектно-конструкторські і технологічні роботи (35,2%);
• виготовлення дослідних зразків виробів (15,7%);
• науково-технічні послуги (6,5%);
• проектні роботи для будівництва (6,5%).

В українській  науково-технічній сфері утворилася ситуація зачарованого кола: великий  ресурс не може бути адекватно профінансований‚ що у свою чергу спричиняє низьку його економічну ефективність‚ що‚ далі‚ спричиняє брак коштів для фінансування. В цих умовах урядом вибрана дивна тактика фінансової політики щодо підтримки науково-технічної сфери - вибіркове і нерегулярне виділення коштів тільки на заробітну плату‚ та ще й у розмірах‚ які не забезпечують елементарних потреб науковців. Ясно‚ що ця практика створює ілюзію фінансування науки‚ а реально виконує функцію допомоги по безробіттю.

То ж звернімо увагу на те, що в умовах відкритого науково-технічного простору необхідні соціально-економічні витрати на проведення успішних НДПКР уніфікуються між країнами. Українські вчені‚ як і їх колеги з практично всіх куточків світу‚ за тими ж самими цінами купують обладнання‚ матеріали‚ прилади та інформацію‚ сплачують реєстраційні внески‚ транспортні тарифи та кошти за помешкання і харчування при участі в міжнародних наукових конференціях‚ семінарах‚ школах‚ програмах стажування. До того ж їм всім треба мати відносну матеріальну незалежність для вирішення стандартних побутових проблем і родинних зобов'язань з тим‚ щоб вони могли повністю віддаватись улюбленій справі і реалізувати свої таланти і здібності.

Виходячи з  цього, зрозумілим є висновок‚ що відносні витрати на одного ефективного  дослідника не можуть в Україні так сильно відрізнятися від середньоєвропейських‚ як це фактично склалося. Тим паче‚ що і на українському ринку сьогодні більшість товарів та послуг вже давно реалізуються за світовими цінами. Провал у політиці фінансування науки і‚ зокрема‚ заробітної плати вчених‚ який допущений низкою урядів‚ у жодному разі не може вважатися природним і повинен бути ліквідованим якнайшвидше.

Значного розвитку в  Україні досягли галузевий і  заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих  підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у великих містах Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.

З метою удосконалення  управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, проводять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.

В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по регіонах[2,3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Місце науково-технічного потенціалу в науково-технічному прогресі і розвитку народногосподарського комплексу

 

Науково-технічний прогрес (НТП) — поступальний та взаємопов'язаний розвиток науки і техніки, характерний для великого машинного виробництва. Неперервність НТП залежить насамперед від розвитку фундаментальних досліджень, які відкривають нові якості і закони природи та суспільства, а також прикладних досліджень та дослідно-конструкторських розробок, що дають змогу втілити наукові ідеї в нову техніку і технологію. Прискорення НТП – основний шлях розв’язання економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій. НТП здійснюється у двох взаємообумовлених формах:

• еволюційній, яка означає порівняно повільне і часткове вдосконалення традиційних основ науки і техніки;
• революційній, яка відбувається у вигляді науково-технічної революції (НТР) і породжує принципово нову техніку і технологію, викликає докорінні перетворення продуктивних сил суспільства.

Революційний шлях —  головний шлях розвитку техніки і технології в епоху НТР. Його визначальною особливістю є бурхливий розвиток науки, перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Наука перетворюється на провідну ланку системи «наука—техніка—виробництво». З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття «наукомісткі виробництва» або «виробництво високих технологій». До них належать галузі індустрії, що вирізняються високими витратами на наукові дослідження при плануванні нових видів продукції.

НТР впливає також  на темпи піднесення окремих галузей  і на їх поєднання чи галузеву структуру. Великі зміни відбуваються і в  структурі окремих галузей. З  одного боку, відбувається подальше «дроблення»  цієї структури, пов'язане, перш за все, з ускладненням виробництва, формуванням різних новітніх галузей НТР. З другого боку, різні галузі і підгалузі об'єднуються, створюючи складні міжгалузеві комплекси: агропромисловий, машинобудівний, паливно-енергетичний та ін.

НТР змінює і характер традиційних видів виробництва. Одна із особливостей цієї зміни — укрупнення основних виробничих агрегатів, що веде до подальшої концентрації виробництва переважно в індустріальних районах [4].

Науково-технічний прогрес  сприяє більш рівномірному і ефективному  розміщенню підприємств, виробничих комплексів і галузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, високопродуктивних машин у багато разів збільшують продуктивність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об'єднані енергосистеми зробила економічно вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів.

Завдяки досягнутому  рівню розвитку науки і техніки, виробництву промисловістю високопродуктивних машин, механізмів і обладнання освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Урахування регіональної специфіки при проектуванні техніки  і технології дозволяє добитися найкращих  результатів в її використанні. Є  потреба більш повного урахування регіональних особливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки природних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості залягання корисних копалин), але й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо).