Методи економічного аналізу підприємств

       Зміст

1. Теоретична частина

Методи  економічного аналізу підприємств

1. Диференційний метод……………………………………….2
2. Метод ланцюгових підстановок……………………………4
3. Метод абсолютних різниць………………………………….6
4. Метод відносних різниць …………………………………..7
5. Інтегральний метод …………………………………………8
6. Індексний метод у фактичному аналізі…………………..13

2. Практична частина………………………………………………….23
3. Список використаної літератури………………………………….53

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.Теоретична частина

       Методи  економічного аналізу  підприємств

       Ме́тод  економі́чного ана́лізу — це науковий спосіб вивчення, становлення та розвитку господарських явищ і процесів. Він  є сукупністю прийомів й способів дослідження господарської діяльності будь-якого економічного об'єкта шляхом виявлення та визначення взаємозв'язку і змін його параметрів, кількісного  та якісного вимірювання впливу окремих  факторів й їх сукупності на ці зміни.

       Методи  економічного аналізу поділяються  на:

• Диференційний метод
• Метод ланцюгових підстановок
• Метод абсолютних різниць
• Метод відносних різниць
• Інтегральний метод
• Індексний метод у фактичному аналізі

1. Диференційний метод

       Метод диференційного обчислення припускає, що загальна прирощення результуючого  показника розкладається на складові, де значення кожного з них визначається як добуток відповідної приватної  похідної на приріст змінної, по якій обчислена дана похідна. Так званий нерозкладний залишок інтерпретується  як логічна помилка методу диференціювання  і просто відкидається.

       Метод диференціального числення є теоретичною  основою кількісної оцінки впливу окремих  чинників на зміну результативного (узагальнювального) показника. У основу методу покладена формула Тейлора :

       

де f - функція;

Хi - чинники (i=1.n);

ρ - эвклидова  норма вектору приросту чинників;

0(ρ) - функція нескінченно мала, порядку  вище ρ, тобто що убуває при  ρ → 0 швидше, ніж ρ.

       При використанні цього методу передбачається, що загальний приріст функції (результативної ознаки) розкладається на доданки. Значення кожного з доданків (окрім останнього) визначається множенням відповідної  приватної похідної (узятою при початковому  значенні чинника) на зміну чинника, по якому вичислена ця похідна. Якщо функція У = f(a, b) дифференцируема, то, використовуючи формулу Тейлора, її приріст можна виразити як:

       

       де Δy =y1 - y0 - зміна  функції (результативного показника);

       Δа = а1 - а0 - зміна  чинника а;

       Δb = b1 - b0 - зміна чинника b;

       - нескінченно мала величина (залишковий  член або логічна помилка методу  диференціювання) більш високого  порядку, ніж . Таким чином,  вплив чинників а і b на зміну  результативного показника визначається  по формулах:

         

       Сума  Δyа Δyb є головною, лінійною відносно приросту чинників частиною приросту функції, що диференціюється. Параметр малий при досить малих змінах чинників, при значних змінах змінних  залишковий член може істотно відрізнятися від нуля. 
 
 
 

2. Метод ланцюгових підстановок

       Сутність  цього методу полягає в тому, що у вихідну базову формулу для  визначення результуючого показника  підставляється звітне значення першого  досліджуваного фактора. Отриманий  результат порівнюється з базовим  значенням результуючого показника, і це дає оцінку впливу першого  фактора. Далі в отриману при розрахунку формулу підставляється звітне значення наступного досліджуваного фактора.  Порівняння отриманого результату з  попереднім дає оцінку впливу другого  фактору.

         Процедура повторюється до тих  пір, поки у вихідну базову  формулу не буде підставлено  фактичне значення останнього  з факторів, введених у модель.

         При використанні методу ланцюгових  підстановок результати багато  в чому залежать від послідовності  підстановки чинників. Існує правило:  спочатку оцінюється вплив кількісних  факторів, що характеризують вплив  екстенсивності, а потім - якісних  факторів, що характеризують вплив  інтенсивності.  Саме на якісні  фактори лягає весь нерозкладний  залишок.

       Метод ланцюгових підстановок полягає  в отриманні ряду проміжних значень  результативного показника шляхом послідовної заміни початкових (базисних, планових) значень чинників на кінцеві  значення (фактичні, прогнозовані). Різниця  кожного подальшого і попереднього значення результативного показника  в ланцюзі підстановок покаже величину впливу відповідного чинника  на зміну результативного показника.

       Методика  розрахунків :

         - початкове (базисне) значення результативного показника;

        - проміжне  значення результативного показника;

        - проміжне  значення;

        - проміжне  значення;

        - кінцеве (фактичне) значення результативного показника.

       Загальна  абсолютна зміна узагальнювального  показника визначається по формулі:

       

       Загальна  зміна узагальнювального показника  розкладається по чинниках:

       а) за рахунок зміни чинника а -

       б) за рахунок зміни чинника b -

       в) за рахунок зміни чинника c -

       г) за рахунок зміни чинника d -

       Число розрахунків на одиницю більше, ніж  число чинників в моделі.

       Метод ланцюгових підстановок є різновидом диференціального методу, але при  його використанні величина нерозкладного  залишку приєднується до останнього чинника, що входить у факторну модель. 

3. Метод абсолютних різниць

       Метод абсолютних різниць є спрощеним  варіантом методу ланцюгових підстановок. Він може бути використаний для вирішення  завдання прямого детермінованого  факторного аналізу з мультипликативними і змішаними факторними системами типу у = а (b - с).

       Найефективніше  цей метод використовується у  тому випадку, коли початкові дані вже  містять абсолютні відхилення за факторними показниками. При використанні методу абсолютних різниць вплив  чинників розраховують таким чином: величину абсолютного приросту досліджуваного чинника множать на початкові  значення чинників, що знаходяться  праворуч від нього у факторній  моделі, і кінцеві значення чинників, що знаходяться зліва від нього.

    Методика  розрахунку в мультиплікативній  факторній моделі типу у =х ∙ z ∙ k ∙ d:

    

    Визначимо зміну величини результативного  показника за рахунок зміни кожного  чинника :

    - вплив чинника x -

    - впливи чинника z -

    - впливи чинника k -

    - впливи чинника d -

    Методика  розрахунку впливу окремих чинників методом абсолютних різниць для  змішаних моделей типу y = x (z - k) :

    

    

    

4. Метод відносних різниць

       Цей метод застосовується в мультиплікативних моделях, він значно простіший за метод ланцюгових підстановок, проте для його використання необхідно заздалегідь розрахувати відносні зміни усіх показників.

       Методику  розрахунку впливу чинників цим способом розглянемо для мультиплікативної  моделі типу . За умови, що задані кінцеві  і початкові значення показників, їх відносна зміна визначається по формулах:

       

       Для розрахунку впливу першого чинника  необхідно базисну (планову) величину результативного показника помножити  на відносний приріст першого  чинника і результат розділити  на сто відсотків:

        %

       При визначенні впливу другого чинника  необхідно до базисної величини результативного  показника додати його зміну за рахунок  першого чинника, отриману суму помножити  на відносний приріст другого  чинника і результат розділити  на сто відсотків:

        %

       Вплив третього чинника визначається таким  чином: до базисної величини результативного  показника необхідно додати його приріст за рахунок першого і  другого чинників, отриману суму помножити  на відносний приріст третього чинника  і результат розділити на 100 відсотків:

       

5. Інтегральний метод

       При використанні інтегрального методу  розрахунки проводяться на основі базових  значень показників, а помилка  обчислень (нерозкладний залишок) розподіляється між факторами порівну на відміну  від методу ланцюгових підстановок, де, як було розглянуто, велика частина  такого залишку припадає на останній якісний фактор.

       Інтегральний  метод грунтується на підсумовуванні приростів функції, визначеної як приватна похідна, помножена на приріст аргументу  на нескінченно малих проміжках.

       В загальному вигляді формула розрахунку кількісних величин впливу чинників на зміну результуючого показника (для функції z = f (x, y) - будь-якого  виду) виводяться таким чином, що відповідає граничному випадку, коли n→∞:

       

       

       де  - прямолінійний орієнтований відрізок на площині (х, у), що сполучає точку (xо, yо) з точкою (x1, y1).

       В реальних економічних процесах зміни  чинників в області визначення функції  може відбуватися не по прямолінійному відрізку е, а по деякій орієнтованій кривій ⌐. Але, оскільки зміна чинників розглядається за елементарний період, то траєкторія ⌐ визначається єдино  можливим способом - прямолінійним  орієнтованим відрізком, що сполучає початкову  і кінцеву точки елементарного  періоду.

       Можна виділити два напрями практичного  використання інтегрального методу в рішенні завдань факторного аналізу :

       а) до першого напряму відносять  завдання факторного аналізу, коли немає  даних про зміну чинників усередині  аналізованого періоду, тобто має  місце випадок, коли цей період слід розглядати як елементарний. В цьому  випадку розрахунки слід вести по орієнтованій прямій . Цей тип завдань  факторного аналізу можна умовно назвати статичним, оскільки чинники, що беруть участь в аналізі, характеризуються незмінністю по відношенню до одного чинника;