Антикризисное управление предприятием

       3) ґрунтуватися на здатності підприємства  до акумулювання досвіду та  самостимулювання завдяки отриманню  операційного ефекту масштабу (зменшення  рівня витрат та підвищення  ефективності при зростанні обсягів  діяльності), що є необхідною передумовою отримання конкурентних переваг;

       4) гармонічно поєднувати раціональний  підхід, який враховує інтереси  підприємства в цілому, з інституціональним  (орієнтованим на врахування інтересів  окремих функціональних ланок,  структурних одиниць підприємства) та політичним (орієнтованим на інтереси окремих впливових осіб та угруповань, посадових осіб та неформальних лідерів);

       5) здійснювати оцінку альтернативних  рішень, що можуть мати місце,  враховувати розподільчі бар'єри  між окремими альтернативними  варіантами;

       6) враховувати формальні та неформальні ієрархії, інтереси та позиції, проводити стратегічні рішення по „коридорах байдужості", тобто полю, яке не зачіпає інтересів будь-яких сил.

       Таким чином, теоретичні положення антикризового  управління базуються на творчому поєднанні (інтеграції) найсучасніших теорій та концепцій управління, з врахуванням специфіки антикризового процесу та специфіки діяльності підприємства в кризовому стані. 

       1.5 Принципи здійснення антикризового управління 

       Під принципами управління прийнято розуміти об'єктивні правила управлінської поведінки, що випливають з потреб об'єкта управління і повертаються до нього у вигляді наукового знання, за Допомогою якого реалізуються завдання управління, забезпечується підвищення ефективності його потенціалу, більш досконала організація відносин об'єкта управління з середовищем.

       Антикризове управління підприємством повинно  здійснюватися з урахуванням  системних та специфічних принципів (рис. 1.3). 

     Рисунок 1.3 – Основні принципи антикризового управління 

       До  найбільш значущих системних принципів, які визначають загальні вимоги до проведення антикризового управління, належать:

       1) принцип об'єктивності, використання  якого передбачає врахування  суті та механізмів виникнення  та поглиблення кризових явищ, орієнтацію управлінського впливу не тільки на зовнішні прояви кризи, але й на глибинні першопричини виникнення кризових явищ з метою їх локалізації (блокування) або усунення;

       2) принцип комплексності, який визначає  необхідність системного мислення, розробку антикризових рішень з усіх напрямів діяльності підприємства, видів ресурсів, що використовуються, функціональних підсистем підприємства;

       3) принцип відповідності, суть якого  полягає у вивченні та типізації  умов функціонування конкретного  підприємства-об'єкта антикризового  управління, виявленні специфічних  умов та тенденцій його розвитку, врахуванні стадії життєвого  циклу і наявних конкурентних переваг підприємства, часових обмежень, притаманних антикризово-му процесу, особливо на етапі поглиблення кризи, якомога ширшому охопленні усіх „за" і „проти" конкретного управлінського рішення з врахуванням реалій, які мають місце;

       4) принцип контролю, який передбачає здійснення постійного контролю за перебігом реалізації управлінських заходів з метою її постійної адаптації до умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, що змінюються в часі;

       5) принцип оптимальності, який передбачає  оптимізацію методичного інструментарію дослідження проблем підприємства та діагностики загрози його банкрутства, оптимальне співвідношення оперативних, тактичних і профілактичних антикризових заходів з врахуванням стадії кризи, ймовірного терміну виникнення ситуації банкрутства, причин і факторів, що обумовили появу кризових явищ;

       6) принцип основної ланки, використання  якого орієнтує на пошук та  першочергове розв'язання основної  проблеми ( каталізатора кризи), посилення  уваги до тієї сфери (напряму)  діяльності, яка обумовлює виникнення та поширення кризи або в якій подальше поглиблення кризи має найбільш негативний вплив на функціонування та життєздатність підприємства в цілому;

       7) принцип законності, який передбачає  знання та використання в інтересах  підприємства-об'єкта антикризового управління правових засад, що регламентують здійснення підприємницької діяльності, впровадження та розгляду справи про банкрутство, обумовлюють можливості фінансового оздоровлення та санації підприємств;

       8) принцип ефективності, сутність якого полягає у максимально можливому використанні потенціалу об'єкта та суб'єкта управління для формування обґрунтованої програми антикризових дій, мінімізації часових, матеріальних та фінансових витрат, пов'язаних з кризовим станом підприємства та (або) виходом з нього.

       Специфічні  принципи антикризового управління диференціюються щодо механізму, процесу  та системи управління.

       Під механізмом антикризового управління слід розуміти сукупність засобів та методів впливу на об'єкт управління - кризові явища. Основними принципами, на яких ґрунтується механізм антикризового управління, визнаються:

       1) принцип опори на антикризову  свідомість - розуміння негативних  наслідків виникнення та поглиблення  кризи для усіх суб'єктів антикризового  процесу; найважливішими характеристиками свідомості є інтереси, цінності та мотиви діяльності, від яких залежить досягнення поставленої мети;

       2) принцип антикризової мотивації  діяльності - його суть полягає  в переважному використанні засобів  мотивації, спрямованих на розв'язання кризових проблем; адміністративні або організаційні заходи не підкріплені економічною та морально-етичною мотивацією, як правило, неефективні;

       3) принцип упередженості в розв'язанні  проблем - швидкість поглиблення  кризових явищ на певному етапі  виходить з-під контролю, зміни стають незворотними, тому механізм антикризового управління має бути орієнтованим насамперед на запобігання виникненню та поглибленню кризових явищ;

       4) принцип багатоваріантності розробки  можливих антикризо-вих процедур  з врахуванням фактора невизначеності і ризику реалізації окремих планових заходів, необхідність розробки альтернативних заходів обумовлюється, по-перше, їх можливою нерезультативністю, по-друге, ймовірністю змін у зовнішньому оточенні, внутрішньому потенціалі, цілевизначенні власників підприємства, внаслідок чого розроблений варіант антикризових дій буде визнаний як недоцільний або неможливий для реалізації;

       5) принцип реалістичності в оцінці  ситуації, успіхів або невдач, які  мають місце; оцінюючи можливість  подолання кризи необхідно спиратися на об'єктивну реальність. Інформація про будь-які позитивні зрушення, які мають місце і є результатом антикризових заходів, має розповсюджуватися серед персоналу. Невдачі не повинні сприйматися фатально, слід зосереджувати увагу на вивченні причин низької ефективності або нерезультативності для запобігання повторенню таких помилок у майбутньому.

       Процес  управління прийнято визначати як послідовність  дій, які мають бути здійснені  і які формують управлінський  вплив. Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання таких принципів:

       1) стратегічності (цілеспрямованості) - антикризове управління не може  бути ефективним, якщо воно здійснюється  без певної мети або чітких  завдань, коли відсутня антикризова  стратегія управління;

       2) послідовності розв'язання проблем  - у перебігу антикризового управління  необхідно ранжувати завдання  та проблеми за ступенем їх  важливості для досягнення кінцевої  мети, враховуючи їхній вплив  на розв'язання подальших завдань  та швидкість антикризових перетворень;

       3) своєчасності прийняття управлінських  рішень, реалізація якого потребує  постійного моніторингу стану  господарської системи, раннього  виявлення ознак кризового стану,  швидкого реагування на них  відповідними антикризовими заходами; ігнорування цього принципу може мати фатальні наслідки, оскільки загальновідомо, що виведення системи з глибокої кризи потребує значно більших зусиль та витрат, ніж попередження та запобігання її виникненню;

       4) гнучкості, маневреності, пристосування  до швидких змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємства; незважаючи на доцільність розробки типової схеми антикризового процесу, специфіка конкретного підприємства може уточнювати зміст та інструментарій роботи, яка має бути здійснена на кожному етапі, ранжувати їх значущість, змінювати порядок проведення;

       5) оцінки позитивних та негативних  наслідків рішень, що приймаються,  врахування їхнього впливу на  життєдіяльність підприємства в  короткостроковому та довгостроковому  періодах.

       Під системою управління розуміється сукупність функцій та повноважень, які необхідні для здійснення управлінського впливу, в тому числі й антикризового. Система антикризового управління повинна будуватися з врахуванням таких основних принципів:

       1) функціональної інтеграції - антикризове управління не може бути ефективним, якщо воно спиратиметься тільки на розв'язування оперативних та тактичних задач; необхідно весь менеджмент підприємства, усі його функції орієнтувати на запобігання кризі, а у разі виникнення ознак кризового стану - їх локалізацію;

       2) професіоналізму, що передбачає  наявність спеціальної підготовки  тих осіб, які приймають на  себе відповідальність за дієвість  антикризового управління, опанування  певних знань та навичок для  безпосереднього проведення або  управління цією роботою; тільки професійна підготовка забезпечує дієвість та результативність анти-кризових перетворень, виділення пріоритетів, правильне ранжируван-ня завдань, дає можливість заощадити час, зберегти кошти, а іноді й власність;

       3) відповідальності за наслідки рішень, що приймаються, саме в цій функціональній підсистемі управління необхідна розвинута та збалансована система відповідальності за наслідки реалізації антикризової програми, насамперед фінансові; у розвинутих країнах така система відповідальності сформувалася та пройшла випробування часом, в Україні формування її засад та механізмів входить до першочергових завдань, які повинні бути вирішені;

       4) оптимального співвідношення централізму  та децентралізму в прийнятті  відповідних рішень, максимальне  залучення персоналу підприємства, яке опинилося в кризовому стані, до розробки та впровадження антикризових заходів. Тільки за цих умов можна сподіватись на максимальну швидкість та ефективність у досягненні цільового результату.

       Визначені принципи антикризового управління, доповнюючи та конкретизуючи один одного, можуть та повинні діяти тільки в системі. 

       1.6 Ефективність антикризового управління та фактори, що її визначають 

       Проблематика  оцінки ефективності антикризового  управління належить до найменш розроблених теоретичних питань його побудови, хоча зрозуміло, що визначення таких ключових понять, як результат, ефект, критерії та показники ефективності є однією з необхідних передумов формування будь-якої системи управління.

       Як  відомо, проблематика ефективності та підходів до її оцінки достатньо розроблялася вітчизняними та зарубіжними вченими, що обумовило поширення різних підходів для обґрунтування цих понять та формування оціночних показників.

       Прийнято  виокремлювати зазначені нижче  види ефективності.

       1. Залежно від отриманого результату (наслідку) - економічну, яка в загальному вигляді характеризує співвідношення між отриманими результатами та ресурсами, що були витрачені для їх досягнення, та соціальну ефективність, яка додатково враховує соціальні наслідки (збереження та створення нових робочих місць, покращення соціально-психологічного клімату в колективі або умов праці тощо).

       2. Залежно від місця одержання  ефекту - народногосподарську (суспільну)  та локальну (комерційну) ефективність, яка може бути в свою чергу оцінена на рівні окремого підприємства, його структурного підрозділу, окремого бізнес-процесу, операції тощо.