Антикризисное управление предприятием

       Прийняття рішень у процесі антикризового  управління має відповідати загальним вимогам, що ставляться до будь-яких управлінських рішень. Рішення мають бути обгрунтованими, цілеспрямованими, кількісно і якісно визначеними, правомірними, оптимальними, своєчасними, комплексними, гнучкими, відповідно оформленими та ін. Тільки за умов дотримання цих принципів прийняті рішення будуть виконувати керуючу (сприяння досягненню поставлених цілей), координуючу (узгодження окремих дій, рішень, діяльності окремих фахівців та підрозділів) та мобілізуючу (активізація виконавців та персоналу) функції.

       Рішення, що приймаються у процесі антикризового  управління, за прийнятими підходами  до їх класифікації можуть бути ідентифіковані залежно від:

       • рівня - як внутрішньовиробничі;

       • масштабу здійснення - як глобальні (у  межах об'єкта управління в цілому), так і локальні (стосуються окремих ланок управлінської системи);

       • характеру цілей - переважно поточні  та оперативні рішення, які пов'язані  з негайним втручанням до перебігу розвитку об'єкта управління для корегування  непередбачених відхилень у системі управління;

       • характеру питань - технічні, технологічні, економічні, організаційні, соціальні;

       • ступеня інноваційності - як правило, нестандартні (творчі, евристичні).

       Прийняття рішень в антикризовому управлінні, враховуючи їх значущість, новизну та неординарність, потребує застосування не тільки досвіду, інтуїції, а й знань сучасних методів, технічних засобів та процедур їх розробки та прийняття.

       З'єднувальний  процес комунікація" забезпечує процес обміну інформацією між суб'єктами антикризового управління, керівництвом, власниками та персоналом підприємства, органами зовнішнього нагляду чи керування антикризовими перетвореннями (Агентство з питань банкрутства, галузеві комісії з реструктуризації, збори кредиторів, зовнішній керуючий тощо). Для досягнення загальних завдань антикризового управління обмін інформацією повинен бути своєчасним, повним, адекватним.

       Для визначення функціонального змісту антикризового 
управління доцільним є використання поширеного виокремлення спеціальних функцій управління.

       Використовуючи  такий підхід, антикризове управління можна розглядати як одну із спеціальних  функцій управління, пов'язану з  управлінням господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, його фінансовою стійкістю та платоспроможністю.

       Якщо  на першому етапі опанування навичок сучасного менеджменту антикризове управління розглядалося як одна з функціональних підсистем (функцій) управління фінансами підприємства (фінансового менеджменту), то нині все більше усвідомлюється думка про відносну самостійність цієї галузі знань. Це обумовлюється, по-перше, наявністю власного об'єкта та методологічного апарату досліджень; по-друге, виходом об'єкта та завдань антикризового управління за межі власне управління фінансами підприємства. 
У сучасному розумінні антикризове управління - це система подолання кризових явищ, яка складається з ряду підсистем, відповідно до функціональних сфер підприємства. Найчастіше виокремлюються такі підсистеми:

       • антикризове операційне управління;

       • антикризове фінансове управління;

       • антикризовий маркетинг;

       • антикризове управління персоналом;

       • антикризове організаційне управління тощо.

       Визначені підсистеми не функціонують ізольовано. Реалізація мети потребує узгодження та координації дій з окремих  напрямів. Тільки за цих умов результат - виведення підприємства зі стану кризи, фінансове оздоровлення - буде не тільки досягнуто, але й закріплено.

       Специфічною підсистемою (одним з можливих варіантів  здійснення) антикризового управління є арбітражне управління, в перебігу якого здійснюється комплекс арбітражних антикризових процедур, передбачених Законом „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Арбітражне управління здійснюється в перебігу судового розгляду справи про банкрутство призначеним господарським судом арбітражним керуючим.

       Чинним  законодавством передбачені наступні арбітражні процедури, які можуть розглядатися як окремі функціональні підсистеми арбітражного управління:

       1. Розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду  та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Розпорядження майном - перша (за черговістю застосування) арбітражна процедура, яка вводиться в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні з 
метою забезпечення майнових інтересів кредиторів. Суб'єктом її про ведення виступає призначений судом розпорядник майном – фізична особа, на яку у встановленому Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому чинним законодавством. Максимальний термін впровадження - 6 місяців.

       2. Управління ліквідацією - система  управлінських дій, спрямована  на продаж майна суб'єкта підприємницької  діяльності, визнаного господарським  судом банкрутом, та задоволення  за рахунок отриманої виручки  претензій його кредиторів. Метою даної підсистеми арбітражного управління є створення умов для найбільш повного розрахунку з кредиторами, забезпечення контролю за Додержанням законодавчих вимог щодо черговості задоволення претензій, ліквідація підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності. Суб'єктом проведення виступає ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, за рішенням суду може бути подовжений додатково на 6 місяців.

       3. Управління санацією - система управлінських  дій щодо проведення санації  - системи заходів, що здійснюються  під час провадження у справі  про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації. Метою даної підсистеми арбітражного управління є оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та створення фінансових передумов для повного розрахунку з кредиторами та продовження діяльності шляхом реалізації низки антикризових заходів (кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника). Суб'єктом її проведення є керуючий санацією - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника. Тривалість - не більше 12 місяців, за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до 6 місяців або скорочено.

       Хоча  кожна з функціональних підсистем арбітражного управління має власну мету, процесуальні відмінності впровадження, індивідуальну тривалість, але відмітними особливостями усіх підсистем арбітражного управління є наступні:

       1) здійснюються за рішенням та  під контролем господарського суду;

       2) підлягають узгодженню та затвердженню  зборами кредиторів під-приємства-боржника;

       3) суб'єктом арбітражного управління  може бути лише незалежний  арбітражний керуючий, який має  відповідну ліцензію та пройшов  професійну підготовку;

       4) перелік можливих процедур (контрольно-спостережних, ліквідаційних, санаційних), порядок та умови їх здійснення регламентуються на законодавчому рівні. 

       1.4 Методологічні засади та обмеження антикризового управління 

       Визначення  методологічних основ та обмежень антикризового управління має базуватися на опануванні світової теорії та практики менеджменту, їх творчому розвитку з урахуванням, по-перше, соціально-економічних умов діяльності підприємств у нашій державі, по-друге, специфічних завдань даного функціонального напряму управління.

       Сучасний  етап розвитку теорії та практики менеджменту  визначається взаємним погодженням  принципів та інструментів управління, розроблених у рамках трьох домінуючих концепцій (підходів) -процесна, системна та ситуаційна, а також концептуальних положень стратегічного управління. Теоретичні положення антикризового управління ґрунтуються на творчому поєднанні (інтеграції) усіх названих теорій управління. 
Найважливішим методологічним положенням антикризового управління є системний підхід до його здійснення.

       По-перше, цей підхід ґрунтується на розумінні  сутності підприємства як складної динамічної соціально-економічної, відкритої, недетермінованої системи. Антикризове управління діяльністю підприємства має ґрунтуватись на концептуальних положеннях теорії виникнення та поглиблення кризи, які передбачають системне бачення механізму функціонування підприємства. 
Суб'єкт антикризового управління має чітко уявляти основні функціональні елементи підприємства як системи, враховувати їхню роль та значення в розгортанні кризових явищ, можливості щодо усунення ознак кризового стану та забезпечення життєздатності підприємства.

       Зміст антикризового управління підприємством  полягає не тільки в ліквідації зовнішніх  ознак тг. недопущенні подальшого поглиблення кризи, а у відновленні здатності підприємства як мікро-економічної системи до самоорганізації, підтримки її внутрішнього та зовнішнього гомеостазу. 
Виконання цієї вимоги потребує певних дій щодо забезпечення працездатності усіх п'яти підсистем управління відповідно до теоретично визначених вимог.

       Насамперед  це стосується систем збирання та обробки  інформації про стан системи та її зовнішнє середовище, забезпечення різноманітності  методів планування та багатоваріантно-сті  рішень, що приймаються, координації прав та відповідальності окремих функціональних підсистем та структурних підрозділів, демократизації стилю управління підприємством.

       По-друге, використання системного підходу в  антикризовому управлінні обумовлює  системне бачення основних напрямів та етапів роботи, які мають бути проведені для досягнення мети антикризового управління, взаємозв'язків, що існують між ними і мають бути враховані при розробці плану заходів для забезпечення ефекту синергії.

       Антикризове управління підприємством має базуватися також на ситуаційному підході до управління, який активно розвивається починаючи з 60-х років минулого століггя. Цей підхід, не відкидаючи концептуальних положень традиційних шкіл управління, акцентує увагу на потребі застосування специфічних прийомів та методів управління з урахуванням ситуації конкретного нідприємства-об'єкта управління, тобто конкретний набір обставин, які впливають на конкретне підприємство в конкретний період часу. 
Практичне застосування ситуаційного підходу в процесі антикризового управління передбачає:

       1) опанування теоретичних засад  та типового інструментарію антикризового  управління;

       2) критичну оцінку теоретичних  концепцій та методик, 
визначення сильних та слабких аспектів, позитивних та негативних 
наслідків застосування;

       3) правильне розуміння та інтерпретацію ситуації конкретного об'єкта дослідження - підприємства, що опинилося в кризовому стані, тобто визначення найвагоміших факторів виникнення та розвитку кризи в даній унікальній соціально-економічній системі, пошук найбільш чутливих елементів системи, здатних повернути її до гомеостатичного стану;

       4) розробку конкретних прийомів  роботи, методів дослідження, інструментів  управління з врахуванням специфіки  конкретної ситуації для забезпечення  досягнення цілей та завдань  антикризового управління в найкоротші терміни та з найменшими втратами, тобто найбільш ефективно.

       Крім  розглянутих вище трьох домінуючих підходів, у сучасній літературі з  питань менеджменту поступово виокремлюються новітні підходи, які зараз перебувають  у стадії формування, а саме: соціально-етичний та стабілізаційний менеджмент. Незважаючи на дискусій-ність та новітність цих підходів, їхні окремі наукові здобутки дозволяють суттєво поглибити розуміння сутності та специфіки антикризо-вого управління.

       Соціально-етичний менеджмент орієнтує управлінський процес на зниження ймовірності або недопущення прийняття рішення, яке здатне завдати шкоди окремим об'єктам, що перебувають у сфері його впливу (постачальники, посередники, покупці, інші господарські партнери, персонал, власники, суспільство в цілому, зовнішнє суспільне та природне середовище тощо). Якщо все ж таки таке рішення мусить бути прийнято, то, за концепцією соціально-етичного менеджменту, необхідна розробка та впровадження достатньо вагомих компенсуючих заходів.