Сутність та економічні наслідки монополії

Надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності.

Наприклад: на початку ХVІІ ст. голландській та англійській компаніям  державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією.

Це об'єднання державних  підприємств і підпорядкування  їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт  і між ними відсутня конкуренція.

По суті, - це монополізована економіка, яка була в СРСР.

Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного  господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище  на ринку, завдяки:

успішному розвитку підприємства;

базується на добровільному  об'єднанні або поглинанні переможцями  банкрутів.

• Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Сучасна теорія виділяє три  типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації  продукту.

Все вищесказане про чисту  монополію стосується першого типу монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких  утворень[14, c. 246-248].

Більш доступним і поширеним  є шлях змови чи угоди декількох  крупних фірм. Він дає змогу  швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в  “одній команді”, усувається конкурентна  боротьба, передусім цінова і через  це споживач опиняється у безальтернативних  умовах.

Такі угоди вели до створення  різних форм монополій. Першими з  таких були початкові об’єднання — пули, ринки, конвенції, корнери, які  являли собою тимчасові угоди  між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного  рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об’єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання  одноразового або декілька-разового прибутку[8, c. 125].

Проникнення монополій у  всі сфери суспільного відтворення  — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання — призвело до появи більш стійких монополістичних  об’єднань, які створювалися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу  виникли перші, найпростіші із п’яти  основних форм монополій — картелі  та синдикати.

Картель — це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва  і виготовлений продукт, виробничу  та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат — це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність  на засоби виробництва, але втрачають  власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але  втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції  здійснюється через спеціально створену загальну збутову контору.

Більш складні форми монополістичних  об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється  і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об’єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне автомобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма монополістичних об’єднань, як трест.

Трест — це об’єднання ряду підприємств однієї або декількох  галузей промисловості, учасники якого  втрачають власність на засоби виробництва  та виготовлений продукт, виробничу  та комерційну самостійність, тобто  відбувається об’єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в  залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять  до складу тресту, отримують акції  тресту, які дають їм право брати  участь в управлінні і привласнювати  відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили  в межах своїх галузей вигідну  їм політику і примушували слідувати  їй інших галузевих виробників[16, c. 90-92].

Потрібно відмітити, що історія  трестів, картелів і синдикатів демонструє, що вони не вели до повного пригнічення  конкурентних ринкових сил. Навіть у  випадку захоплення всього галузевого виробництва трести не могли повністю вилучити конкуренцію з галузевого ринку. При збереженні постійної  потенційної загрози проникнення  в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве виробництво, зіштовхувалися з конкуренцією з  двох боків: їм загрожувала конкуренція  імпортних товарів та конкуренція  товарів-замінників.

За допомогою механізму  міжгалузевої конкуренції та переливання  капіталів вертикальна інтеграція переростає в диверсифікацію – процес проникнення капіталу монополії  в галузі, безпосередньо не пов’язані  з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма  монополістичних об’єднань –  багатогалузевий концерн. Багатогалузевий  концерн – це об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей  промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність  на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Конгломерат - це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної  єдності. Крім бажання привласнити  прибутки рентабельних компаній, конгломеративні  поглинання прагнули також уникнути різних коливань кон’юнктури ринку  під час криз.

Різниця між багатогалузевим  концерном і конгломератом з  погляду самостійного ухвалення  важливих управлінських рішень полягає  в тому, що у першому лише найсильніші  підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, що здійснюють головна фірма або  банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном)[13, c. 55-57].

У сучасному ринковому  середовищі найбільш поширеною є  олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (небагато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається  така ситуація, коли в окремих галузях  домінують 3-4 крупних фірми.

Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних  продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне  переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціалістів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість продавців  пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю  ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже  повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит  на цей товар уже насичений.

Продавець має своєчасно  реагувати на стратегію та дії  конкурентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її товари. Іншим конкурентам  треба вживати оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися  до нецінових методів (впроваджувати  додаткові послуги для покупців тощо).

Монополістичні тенденції  можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” — “один”, “опсонія” — “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Іншою і більш поширеною  ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує  невелика група покупців певного  товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю  товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються  зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто  має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових  фірм-олігопсоністів диктує свої умови  фермерам[21, c. 236-237].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II. Соціально-економічні наслідки монополізації економіки

    2.1 Стан монополій в Україні.

Багато монополій, що існують  сьогодні («Укрзалізниця», «Укрпошта» й ін.), створено й закріплено саме тоді. Але радянські монополії  були «найкращими монополіями у  світі», оскільки вони працювали на радянський народ і належали йому ж. Тому, як правило, обивателі не дуже цікавилися тим, що таке монополії і  чи потрібні вони суспільству. У сенсі  цінової політики для більшості  населення такий стан справ був  навіть зручним, оскільки ця політика ґрунтувалася на зовсім інших принципах, ніж економічні, насамперед орієнтуючись на принцип соціальної рівності. Такий  підхід здебільшого влаштовував  населення, проте призводив до розвалу  системи, оскільки ігнорувалися економічні механізми. Монополізація тієї або  тієї діяльності позначалася на якості й асортименті товарів, що вироблялися. Але, знову ж таки через монополізацію  засобів масової інформації, народу важко було з чимось порівнювати  і якість, і асортимент предметів  свого невигадливого побуту.

При переході до ринкових відносин ситуація докорінно змінилася. Більшість  державних штучно створених монополій  радянського походження виявилися  неефективними. Але водночас низка  державних монополій, створених  в ринкових умовах, спочатку заявили  себе непогано. По-перше, їх створення  сприяло консолідації управлінських  та інвестиційних ресурсів в умовах їх дефіциту, по-друге, вони багато в  чому підтримували державу, надаючи  населенню, промисловості та сільському господарству неоплачені або не повністю оплачені товари й послуги. Можливо, у перехідний період це був і прийнятний вихід, оскільки певною мірою дозволяв уникати зростання соціальної напруженості в суспільстві.