Сутність та економічні наслідки монополії

Монопольне положення  є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і  ризиків, зв'язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію  на ринку, концентруючи у своїх руках  визначену господарську владу, вони мають можливість з позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови.

Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і суспільству  свої особисті інтереси. Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних  органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки  в цілому. Антимонопольна служба України  ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Набагато більше їй ще має бути зробити, і ці дії  повинні здійснюватися одночасно  з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн[19, c. 20-23].

Монополії завдяки високому рівневі зосередження економічних  ресурсів створюють можливості для  прискорення технічного прогресу. Однак, ці можливості реалізуються в тих  випадках, коли таке прискорення сприяє витягові монопольних-високих прибутків. Йозеф Шумпетер і інші економісти доводили, що великі фірми, що володіють  значною владою, - це бажане явище  в економіці, оскільки вони прискорюють  технічні зміни, тому що фірми вододіючі  монопольною владою, можуть витрачати  свої монопольні прибутки на дослідження, щоб захистити або усталити свою монопольну владу. Займаючись дослідженнями, вони забезпечують вигоди як собі, так  і суспільству в цілому. Але  переконливих доказів того, що монополії  грають особливо важливу роль у прискоренні  технічного прогресу, ні, тому що монополії  можуть затримати розвиток технічного прогресу, якщо він загрожує їхнього  прибутку.

Монополія – виключне право  у визначеній області держави, організації, фірми. Монополії – великі господарські об'єднання (картелі, синдикати, трести, концерни і так далі), що знаходяться  в приватній власності (індивідуальний, груповий або акціонерної) і здійснюючий  контроль над галузями, ринками й  економікою на основі високого ступеня  концентрації виробництва і капіталу з метою встановлення монопольних  цін і витягу монопольних прибутків. Панування в економіці є основою  того впливу, що монополії роблять  на всі сфери життя країни.

Підводячи підсумок оцінці моделі ринку недосконалої конкуренції, випливає з усією справедливістю відзначити, що монополія і зроблена конкуренція є двома крайніми формами ринкової структури. Реальні  ж ринкові структури знаходяться  між цими двома крайніми випадками[14, c. 35-37].

III. Антимонопольна політика держави

Антимонопольна політика ¾сукупність заходів держави  щодо припинення зловживання монопольним  становищем з однієї сторони (тобто  нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони  створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними  обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже  існуючих монополій, а також прийняття  законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали  відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Система антимонопольного законодавства  України включає Закони України  “Про обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій діяльності”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист від недобросовісної  конкуренції”, постанову КМУ від 11 листопада 1994 р. №765 «Про запровадження  механізму запобігання монополізації  товарних ринків» у редакції постанови  КМУ від 26 травня 1997 р. №499, Правила  розгляду справ про порушення  антимонопольного законодавства України, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. №5 у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 р. №169-р, Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого  розпорядженням АМК України від 25 травня 1998 р. №134-р та ряд інших[1,2,3].

Антимонопольний комітет  України є юридичною особою, має  прес з зображенням Державного герба  України і свого найменування. У своїй діяльності Антимонопольний  комітет України керується дійсним  Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про  Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Зведення, отримані Антимонопольним  комітетом України і його територіальних керувань і є комерційною таємницею, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців  на ринку Антимонопольний комітет  України і його територіальні  керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією  ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення  на ринку, за умови повідомлення в  місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець  частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення[16, c. 109-110].

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет  України і його територіальні  керування видають розпорядження  про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного  або територіального відділення  підприємств, структурних підрозділів  або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного  зв'язку підприємств, структурних  підрозділів або структурних  одиниць (якщо частка внутрішнього  обороту в загальному обсязі  валової продукції підприємства  складає менше 30%)

Про масштаби монополізму  в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМК протягом останніх років у сферах діяльності природних  монополій зберігається стійка тенденція  до зловживання монопольним становищем. [6,c.32]

АМКУ в межах наданої  йому компетенції має право:

    визначати межі  товарного ринку, а також монопольне  становище підприємств на ньому;    давати підприємствам обов’язкові  для виконання розпорядження  про припинення порушень антимонопольного  законодавства та про відновлення  початкового становища, про примусовий  поділ монопольних утворень, припинення  неправомірних угод між підприємствами;  давати центральним та місцевим  органам виконавчої влади, виконавчим  органам місцевого та регіонального  самоврядування обов’язкові для  виконання розпорядження про  скасування та зміну прийнятих  ними неправомірних актів, про  припинення порушень та розірвання  укладених ними угод, що суперечать  антимонопольному законодавству,  забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також господарюючими суб’єктами;    вносити у відповідні державні органи обов’язкові для розгляду подання, щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств у разі порушення ними антимонопольного законодавства;  накладати штрафи у випадках передбачених чинним законодавством;   розробляти і затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, обов’язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами.

Необхідність вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється  проміжком 10 – 15 років, в той час  як багато іноземних держав працюють в цій галузі вже десятки років. В українському законодавстві існує  дуже багато прогалин і недоліків, які  можна було б усунути, просто проаналізувавши  джерела антимонопольного законодавства  інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство  щодо монополій у міжнародній  торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство  розвинених країн світу поширюється  на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної  країни. Зрозуміло, що маються на увазі  не дрібні, а серйозні антиконкурентні  дії стосовно даного ринку. Анти конкурентна  дія територіально може відбуватися  як у даній країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку  не стосується, то як правило, ніяких дій  стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов’язані за цим слідкувати.

Не просто вживати антиконкурентні  заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього  впливу на світовому ринку, для того щоб в разі порушення її законодавства  застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між  даною країною та іншими державами[15, c. 156-157].

Один із великих недоліків  українського антимонопольного законодавства  є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись  це становище. Так, наприклад, фірма  може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи  ним. Це коли на певному ринку існує  кілька фірм олігополістів, жодна з  них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даному випадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність[7, c. 14].

Весь світ визнає те, що в  Україні недостатньо розвинутий (майже не розвинутий) захист прав інтелектуальної  власності. Тобто захист цих прав у законах хоч і не достатньо, але забезпечений, в той час, як на практиці реальних важелів впливу на таких порушників не розроблено. Слід звернути увагу і на світовий досвід щодо франчизних угод, які є  прикриттям для досягнення монопольного стану на ринку, а іноді і засобом  його досягнення.

Антимонопольне законодавство  в Україні з кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Так, якщо раніше увага АМКУ зверталась в основному на встановлення монопольних  цін, цінову дискримінацію і т. д., то тепер увага звертається і  на інші форми. Наприклад, на початку  діяльності комітету увага не зверталася б на продаж із “навантаженням”. Продаж з навантаженням - це термін на позначення випадків, коли під час покупки  потрібної продукції нав’язується придбання іншої продукції, часто  при цьому продаж одного товару потрапляє  у залежність від придбання іншого товару. Цей метод є іноді методом  цінової дискримінації.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство  не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія  як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає  в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання  монопольним положенням. К. Маркс  ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій  потребує державного втручання.