Сутність та економічні наслідки монополії

Тобто на початку ринкових перетворень влада і всесилля монополій якщо й зачіпали інтереси суспільства, то лише невеликої його частини. Сьогодні ситуація змінилася, з огляду на цілу низку причин. По-перше, усвідомлення представниками ділової  еліти «переваг» монопольного господарювання призвело до створення цілого ряду нових монополій, кожна з яких більш або менш відчутно «вдарила»  по споживачеві. (Монополія нині існує  навіть у футболі, що не могло не позначитися на результатах розвитку цього виду спорту.) По-друге, низка  монополій опинилася в приватних  руках, які не завжди чітко ідентифікуються. По-третє, багато їх, причому не обов’язково  приватних, створили (прикормили) біля себе величезну інфраструктуру, здатну кваліфіковано відстоювати їхні інтереси (юридичні і консалтингові компанії, засоби масової інформації, «співчуваючий» чиновницький апарат і політичні сили). Ну й, зрештою, був вичерпаний той резерв, з яким ми стали на шлях побудови ринкової економіки, і звиклим до спокійного життя та легких грошей монополіям довелося замислитися, яким чином зберегти колишній рівень доходів. Як наслідок пожорсткішала політика монополій з надання відповідних товарів та послуг, посилився їх тиск на владу з метою закріплення своїх позицій на монопольних ринках.

Жорстка позиція щодо споживача-населення  призвела до зростання невдоволення курсом ринкових реформ, який обрала для  себе Україна. Посилення вимог з  оплати товарів та послуг, вироблених монополістами, і підвищення тарифів, на жаль, не було підкріплено відповідними діями з боку держави (збільшення бюджетного фінансування, субсидування, контроль за цінами та якістю товарів, розвиток конкуренції)[20, c. 33-35].

Зазначимо, що коли справа стосувалася  державних монополій, влада мала можливість втрутитися в процеси  і не доводила ситуацію до критичної  позначки, тим самим дещо пом’якшуючи  проблеми, які виникали в народу. З приходом приватників влада  зіштовхнулася з тим, що фактично не може на них впливати. Більше того, у приватних монополій з’явилася  можливість тиснути на владу, оскільки їхньою політикою щодо споживачів багато в чому визначався соціально-політичний клімат у країні і як наслідок підтримка  населенням чинної влади.

Особливо чітко відносини  «влада—монополії» виявляються  в передвиборні періоди. Якщо ми озирнемося назад (не лише на недавні вибори, а  й на попередні), то виявимо два  поведінкових типи. Державні монополії, жорстко підпорядковані владі, в  такі періоди змушені за будь-яку  ціну ставати «друзями і братами» споживачів, що часто веде до значних  збитків у їхній діяльності і  як наслідок до зміни керівництва  по закінченні виборів. Приватні монополії, маючи можливість підігравати владі  лише «за власним бажанням», також  ідуть на певне пом’якшення щодо споживача, правда, — в обмін на підтримку владою їхніх політичних устремлінь. У період між виборами монополії прагнуть покрити витрати, яких зазнали в період виборчої кампанії.Чим  же монополії можуть бути небезпечні для суспільства? І чому сьогодні поняття «монополія» стало загальним  для обивателя? Монопольні структури  володіють значними матеріальними, фінансовими й організаційними  ресурсами, мають гарантований ринок  збуту, позбавлені конкуренції і, відповідно, слабко мотивовані знижувати собівартість вироблених ними товарів та послуг. Споживач послуг монополій, у свою чергу, цілком безпорадний. Він не має вибору (в сенсі придбання аналогічного товару або послуги в когось іншого і на якихось інших умовах), не може розібратися в цінах і тарифах, які йому нав’язують, відтак змушений погоджуватися на будь-які умови, пропоновані монополіями. Тому в цивілізованому суспільстві між споживачем та природними монополіями існує якась ланка, що, з одного боку, захищає інтереси споживачів, обмежуючи свободу монополій у встановленні цін і тарифів, заодно не допускаючи зниження якості товарів та послуг, з другого — стежить, щоб монопольні структури могли нормально функціонувати й розвиватися. Як правило, цим займається регулююча комісія, покликана забезпечити баланс інтересів суспільства, монополій та держави[17, c. 28-29].

Що стосується монополій, які не належать до природних, то економічно розвинуті економічні співтовариства роблять усе можливе, щоб запобігти  їх створенню й реорганізувати вже  наявні, демонополізувавши їх. Якщо держава поводиться інакше, вона приречена  на політичну й соціальну нестабільність.

Власне кажучи, монопольна влада — це потенційно дуже небезпечне явище. Відсутність контролю за монополістами  небезпечна не лише для населення, на яке в результаті не зважають, а  й для існування держави взагалі, оскільки створює живильне середовище для корупції та маніпулювання політичною владою. Особливо якщо монополії належать приватним структурам. Це добре розуміють  на Заході, декларуючи як першочергові завдання держави створення конкурентного  середовища, демонополізацію економіки, забезпечення надійного контролю за діяльністю природних монополій. Оскільки, по суті, від цього залежить сила цієї влади, її стабільність, можливість ухвалювати незалежні й самостійні рішення, а не бути маріонеткою в  руках усесильних «хазяїв життя». Не випадково такого великого значення розвитку антимонопольного законодавства  надають у США (антитрестівське  законодавство, основу якого закладено  ще 1890 р.), Японії, Великобританії (першим кроком приходу до влади М.Тетчер стало проведення демонополізації  економіки), Росії.Проте варто враховувати, що в цих країнах монополії  виникли тоді, коли ринкові відносини  там уже існували, і держава  стала запроваджувати обмежувальні норми, щоб перешкодити придушенню конкуренції. Українське ж антимонопольне законодавство почало формуватися  при сильних монополіях і ринкових відносинах, які лише складаються. Тому створення конкурентного середовища неможливе без вияву політичної волі. При цьому правова база має сприяти надійному припиненню зловживань ринковою владою, спроб обмежити інтереси споживачів і дозволяти застосовувати штрафні санкції до юридичних та посадових осіб[18, c. 359-362].

Що відбувається сьогодні в Україні у сфері діяльності монополій?

Природні монополії діють  у сфері електроенергетики (високовольтні  мережі, центральне диспетчерське управління, обленерго), у нафтогазовій галузі (газо- й нафтопроводи, термінали), у сфері  транспорту (залізниці, порти, аеропорти), зв’язку (телефонні мережі), у житлово-комунальній  сфері (водоканали, централізовані системи  теплозабезпечення). Контролюючі функції  над дотриманням антимонопольного законодавства в цих сферах здійснює Антимонопольний комітет України. Регулюючі функції в енергетиці (електроенергетика, нафта, газ) виконує  Національна комісія регулювання  електроенергетики. Що стосується сфери  транспорту, зв’язку, житлово-комунальних  послуг, то тут регулювання фактично немає, оскільки немає відповідних  органів[5, ст. 14].

Досить багато в Україні  монополій, створених штучно та економічно недоцільних для суспільства. Це й великі компанії у сфері нафти  і газу, атомної енергетики, виробництва  сільгосппродукції, поштового обслуговування. Це й менші структури, такі, наприклад, як ЖЕКи. Діяльність таких компаній практично не регулюється, що дозволяє їм ігнорувати інтереси споживача. Звісно ж, рано чи пізно ці компанії мають  бути демонополізовані, але це процес нешвидкий і досить трудомісткий. Я вже не кажу про великі компанії, та навіть ЖЕКи затято боротимуться за збереження існуючої ситуації.

Чи можемо ми сподіватися  на те, що влада активно включиться в процеси демонополізації економіки  та вдосконалювання регулюючої системи  для природних монополістів? І  хто нині зацікавлений у цих процесах?

Щодо першого запитання, то відповісти на нього складно, хоча, звісно, надій облишати не варто. Якщо ж говорити про зацікавлені  сторони цього процесу,то, по-перше, це сама влада. Якщо влада хоче бути сильною і стійкою, вона ініціюватиме ці процеси. По-друге, це населення (як фізичні особи, так і органи місцевого самоврядування). Спілкування з людьми засвідчило, що, так чи інакше, монополізація економіки торкається практично кожної конкретної людини. По-третє, промисловість і сільське господарство, які вже відчули себе в лещатах монополістів. І, нарешті, хоч як це парадоксально, самі монополії. Сьогодні існує ціла низка серйозних конфліктів між монополіями, які працюють у різних сферах: транспортниками, постачальниками електроенергії і газу, виробниками послуг зв’язку тощо. Отже, склалася сприятлива ситуація, коли навіть самі монополії зацікавлені в чітких і зрозумілих правилах гри, прозорості й можливості впливати на політику монополій (правда, інших, а не себе самих)[16, c. 55-56].

      2.2. Конкуренція та її форми.

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін конкуренція походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.Конкуренція - об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо. Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. Методи конкурентної боротьби - це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі мирні методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику. Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства[19, c. 24-25]. Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві і на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні  фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми - від  транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської  продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських  господарств США, що спеціалізуються  на виробництві молока, типовою є  ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр молока, вони отримують лише близько 35 центів.

Монопольно високі ціни спричиняють  зменшення платоспроможного попиту населення, притягують конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю  реалізованої продукції та ціною, яка  дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Коли на ринку панують  декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика лідерства  в цінах. Щоб уникнути виснажливої  конкурентної боротьби наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або  послуги, а решта олігополістів  за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно  від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами  є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін.

Щоб послабити негативні  наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах  світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами  між крупними компаніями тощо[10, c. 47-48].

      2.3. Наслідки  процесу монополізації

Процес монополізації  економіки має як позитивні так  і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати  сучасне виробництво, фінансувати  науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати  новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також, пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень  в економіці. Проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополій значно більше, і перший ¾практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і не великий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування  науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює  тенденцію до стримування запровадження  технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище  і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним  із найголовніших таких наслідків  є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування  ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава  була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання  актів, законів, обмеження сфери  впливу монополістичних об’єднань  і, звісно, застосування різних санкцій  до порушників ¾від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Ще однією функцією держави  в цьому напрямку є створення  органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а  також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку[15, c. 267-268].

На даному етапі проблема монополізації і несумлінної  конкуренції перестає бути чисто  економічної — вона усе більше стає політичної і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення  України усвідомило всю згубність  і всі негативні наслідки монополії  як такий. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від  їхньої загальної кількості) існування  монополії є виправданими і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися  твердий контроль з боку держави  по недопущенню зловживання своїм  монопольним положенням.

Історія монополій нерозривно зв'язана з розвитком тих процесів, що на кожнім етапі прискорювали ріст монополізації господарства, додаючи  йому нові форми. До числа найважливіших з них відносяться ріст акціонерної власності, нова роль банків і розвиток системи участі, монополістичні злиття як спосіб централізації капіталу, еволюція форм капіталістичних об'єднань і новітні форми об'єднань. Кожний з цих процесів має самостійне значення в розвитку сучасного капіталізму. І разом з тим кожний з них по-своєму прискорював розвиток монополізації господарства.