Державна власнісь:сутність і економічна роль

Зміст

 

Вступ

1. Відносини державної власності в Україні
2. Сутність та функції державної власності. Власність і соціально-економічне відношення
3. Приватна і колективна власність: аспекти взаємодії
4. Економічний зміст державної власності у системі виробничих відносин
5. Функціональні форми власності

а) загальноприйняті форми  власності

б) принципи формоутворення власності

в) форми власності  у країнах з ринковою економікою

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

 

Вступ

 

Я обрала цю тему, бо, як відомо, Україна має перехідний тип економіки. В процесі його встановлення відбулося знищення одних форм власності і поява та зародження нових. Це один з трансформаційних процесів переходу економіки.

Оскільки відносини  власності становлять основу організаційно-економічних  відносин, для України процес трансформації форм власності виявився складним і болючим. Я збираюсь в курсовій роботі дослідити його особливості й закономірності.

Традиційно склалося, що для розгалуження й класифікації форм власності використовується історичний підхід. Я намагатимусь його дотримуватись висвітливши домінуючі об’єкти власності, притаманні для певних історичних умов, які теж знайдуть місце у моїй роботі.

Як відомо, існує декілька класифікацій форм власності.

Опрацювавши літературні  матеріали, я намагатимусь охарактеризувати принципи формоутворення власності кожної з форм.

Найважливішим у роботі, на мій огляд, буде висвітлення сучасного  стану відносин власності в Україні: особливості землі та інформації як об’єктів власності, переваги корпоративної  форми власності.

Власність відноситься  до числа найбільш важливих та важких проблем економіки та економічної  теорії. Історія економічного життя  суспільства в періоди підвищеної соціальної активності веде до перерозподілу  об’єктів та прав власності.

Економіка – це, перш за все господарство. Але там, де є господарство, повинен бути і господар. Кожний економічний об’єкт, кожний ресурс, кожний продукт повинен мати свого господаря. З економічної точки зору господар – особа, яка залучає об`єкт до економічних процесів, яка прагне використати його найкращим чином, вилучити з нього більше користі.

Там, де є економічна діяльність, там завжди є проблема власності. Відношення власності проникають в  усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту  його народження до смерті. Всюди ми натикаємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна власність, хто привласнює матеріальні умови існування людей, хто є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна суть цих відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

Загальновизнано, що питання  власності – це один з головних питань, яке визначає генерацію, існування  та шляхи розвитку людського суспільства.

Фактор обмеженості  життєвих благ та економічних ресурсів потребує не тільки розробки окремого порядку їх розподілу, але й встановлення якихось правил контролю над ними. Кінцеві товари та економічні ресурси, якщо вони обмежені, не можуть бути рівно доступними для розпорядження, використання абсолютно всіма членами суспільства. Якщо б це було б так, то в суспільстві був би безлад.

Власність – закріплення  права контролю економічних ресурсів та життєвих благ за економічними суб’єктами.

В кожну історичну  епоху власність як економічна категорія  віддзеркалює всю систему соціально-економічних відносин. Форми власності її різновиди відповідають соціально-економічній системі, яка слалася на всіх її рівнях.

Отже , метою даної  роботи є розгляд структури власності: її соціальної, юридичної та економічної  сторони; вивчення різних форм власності, зокрема державної як основної форми власності.

економічний власність  державна приватна

 

1. Відносини власності в Україні

 

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою  номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва.

Чому? Річ у тім, що в Україні, яка в складі Радянського  Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна структура  власності, в якій переважали її суспільні форми. Див. схему 1.

 

Схема 1 Структура власності в Україні до 1991 р.

Державна

Колгоспно-корпоративна

Громадських організацій

Особиста

 

Така структура власності  формувалась під впливом вимог  концепції побудови соціалізму, яка  передбачала, що:

а) соціалізм повинен  довести свої переваги перед капіталізмом, на зміну якому він приходить, більш високим рівнем продуктивності праці;

б) високий рівень продуктивності праці може забезпечити лише велике виробництво, яке має ряд суттєвих економічних переваг перед дрібним  виробництвом;

в) найбільш сприятливим середовищем для зростання продуктивності праці може бути лише суспільна власність на засоби виробництва, яка відкриває простір для розвитку продуктивних сил, бо дає можливість свідомо підтримувати відповідність між виробничими відносинами й продуктивними силами.

Практика побудови соціалізму в СРСР певною мірою підтвердила  справедливість такої концепції. Свідченням того є незаперечні факти:

1. Досить високі темпи  розвитку радянської економіки  (вищі, ніж у країнах капіталістичного  світу) впродовж всієї її мирної історії.

2. Плановість, яка базувалася  на суспільній власності, забезпечила  без кризовий характер розвитку  економіки, а отже, неухильне зростання  продуктивності праці.

3. Така економіка послужила  одним з вирішальних факторів  перемоги у Великій Вітчизняній війні з фашизмом.

4. За порівняно короткий  строк здійснилась післявоєнна  відбудова народного господарства.

Проте в ході формування основ соціалістичного суспільства  були допущені суттєві помилки, найважливішою з яких була підміна суспільної власності державною, в результаті чого фактично право розпорядження народною власністю перейшло до рук державного бюрократичного апарату, а безпосередній виробник поступово втратив з нею зв'язок. Так власність стала "нічийною", а працівник - відокремленим від засобів виробництва, хоча формально він залишався їх співвласником.

Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності  суспільства. В економічній сфері - це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчуження їх від власності, що підривало стимули до високоефективної праці; підміна загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними, що породжувало неефективне, а іноді й шкідливе використання загальнонародних коштів, марнотратство; невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням, що вплинуло в кінці кінців на темпи економічного зростання.

Все це підірвало довіру народу до соціалістичної ідеї і стало  відправним моментом руйнування першої в світі соціалістичної держави. На її теренах утворилися нові самостійні держави, в т.ч. й Україна, які спішно почали реставрувати капіталізм, тобто суспільний лад, що ґрунтується на приватній власності на засоби виробництва.

Отже, можна констатувати, що Україна на сучасному етапі  знаходиться в перехідному періоді від соціалізму до капіталізму. Що являє собою цей перехідний період і в чому полягає його основний зміст?

У зв'язку з тим, що соціалізм  і капіталізм - це два різнотипні способи виробництва: перший ґрунтується  на суспільній власності на засоби виробництва, другий - на приватній, перехід від соціалізму до капіталізму не може бути одномоментним актом. Ця трансформація передбачає наявність особливого перехідного періоду, впродовж якого повинна бути ліквідована соціально-економічна основа

Сутність перехідного періоду соціалізму з її надбудовою й створено економічний базис капіталізму. Тобто, суспільна власність і система виробничих відносин, збудована на ній, повинна змінитись на приватнокапіталістичну; власність з відповідною їй системою виробничих відносин.

Тому основним змістом  перехідного періоду від соціалізму до капіталізму повинен бути процес перетворення суспільних форм володіння, розпорядження й користування власністю  в форми приватні. А так як це здійснити не можна одномоментно - постановою, указом або навіть прийняттям певного закону, то це означає, що економічною основою перехідного періоду повинна бути багатоукладна економіка, в якій одночасно співіснують різні форми власності: суспільні, приватні, змішані. Це ж певною мірою передбачає й сучасна ринкова економіка.

Отже, необхідність існування  різних форм власності в сучасній економіці України зумовлена  в першу чергу багатоукладністю її перехідного періоду. Але не тільки цим. Світовий і наш "домашній"

Досвід показує, що визначальною причиною, яка викликає занепад підприємництва, робить економіку неефективною, є відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва й управління на основі позбавлення його власності на ці засоби та права користуватися результатами своєї праці. Це особливо відчувається тепер, коли практично основним фактором подальшого зростання виробництва все більше стає особистий фактор (людина), бо можливості речового фактору (предмети праці, засоби праці) відносно вичерпані. Тобто, без суттєвих капіталовкладень, які "з'їдають" ефект, речовий фактор відходить на другий план. Тому позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя можна, лише усунувши причини, які відірвали виробника від засобів виробництва.

У країнах капіталістичного світу це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм, що на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробництва є закономірним, об'єктивно необхідним процесом. Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.

В СРСР, як було показано вище, практика формування колективних  форм власності привела до монопольного зосередження засобів виробництва  в руках держави, що породило надмірний  централізм в управлінні економікою. За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею держапарат. Безпосередні виробники фактично були відокремлені від засобів виробництва та результатів своєї праці. Це підірвало зацікавленість у результатах праці і стало причиною зниження темпів зростання радянської економіки в останні роки її існування.

Природно, що за цих умов Україна, яка успадкувала від  СРСР надмірно одержавлену економіку, щоб відродити матеріальні стимули  в робітників до високоефективної праці, повинна пройти зворотний (порівняно з капіталістичними країнами) шлях. А саме подолати надмірне усуспільнення відносин власності й створити умови для існування різноманітних форм власності: державних, колективних, приватних.

Необхідність існування  різних форм власності в сучасних умовах зумовлюється ще й тим, що по - перше, сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.

По-друге, в міру розвитку НТП відбуваються два взаємопов'язаних процеси - концентрація й спеціалізація. Перший процес зумовлює укрупнення, усуспільнення  виробництва. Другий - його диференціацію. Остання відкриває можливості для дрібного виробництва й індивідуальної трудової діяльності.

 

 

2. Сутність державної власності. Власність і соціально-економічне відношення

 

Державна власність - є основою економіки України. Навіть після проведення приватизації її питома вага є досить значною.

До державної власності  в Україні згідно із Законом «Про власність» належать загальнодержавна, республіканська власність і  власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб’єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської - Автономна Республіка Крим, а суб’єктами права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад (зазначимо, що відповідно до ст. 142 Конституції України суб’єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст).

Державна власність – не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження його результатів – матеріальних благ і послуг. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.