Економічна сутність грошового ринку

1. Економічна сутність  грошового ринку

Грошовий ринок

Грошовий ринок - це ринок, на якому продається і купується особливий специфічний товар - гроші, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Індивідуальні учасники ділових угод на грошовому ринку задовольняють потреби в додаткових коштах, що перевищують обсяги нагромадження тимчасово вивільнених власних надходжень. Джерелами таких власних надходжень виступають отриманий прибуток, амортизаційні відрахування, обігові кошти та резерви.

Об'єктом купівлі-продажу  на грошовому ринку є тимчасово  вільні грошові кошти. Передавання грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого має місце за умови, що в одного з них вони тимчасово є вільними і немає потреби в негайному їх витрачанню на купівлю матеріальних благ, а в іншого суб'єкта їх немає взагалі, але є нагальна потреба в грошових коштах. Таке передавання тимчасово вільних грошових коштів здійснюється або у формі прямої позички із зобов'язанням повернути кошти у визначений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів, банківських акцептів тощо).

Тим самим грошовий ринок  являє механізм перерозподілу грошових коштів між різними секторами  і суб'єктами економіки, збалансування  окремих грошових потоків і грошового  обігу в цілому.

На грошовому ринку діє багато суб'єктів з різними цілями. Це юридичні та фізичні особи, продавці, покупці, посередники. Головними учасниками купівлі-продажу грошей на грошовому  ринку виступають комерційні банки, державні структури, спеціальні кредитно-фінансові  інститути, які забезпечують функціонування грошових відносин, сукупність грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл на основі взаємодії попиту та пропозиції.

Комерційні банки діють на грошовому  ринку як постійні продавці і покупці  грошових коштів. Держава теж може виступати суб'єктом грошового  ринку, але виходить на нього переважно  як позичальник. В операціях з  купівлі-продажу грошей на грошовому  ринку виступають також професійні посередники, такі як маклери, ділери, облікові доми тощо.

Структура грошового ринку

Грошовому (монетарному) ринку  характерний складний механізм функціонування. Для його вивчення важливе значення має структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним  і недостатньо висвітленим у  літературі. Серед вітчизняних економістів, на наш погляд, найбільш логічно, обґрунтовано і повно розглядають структуру  грошового ринку М.І. Савлук і  Б.С Івасів [1,2].

Окремі сегменти грошового  ринку можна виділити за кількома ознаками (рис. З.2.):

o за видами  інструментів, що застосовують для переміщення грошей від продавців до покупців;

o за інвестиційними  ознаками грошових потоків;

o за економічним  призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За видами інструментів грошовий ринок складається з трьох  взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих  ринків:

 

Рис. 3.2. Схема  структури монетарного ринку.

> ринок позичкових  капіталів;

> валютний ринок.

> ринок цінних  паперів.

* Ринок позичкових капіталів  - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних  коштів, перетворення їх у позиковий  капітал і його перерозподіл  між учасниками суспільного відтворення.

Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво  у рухові коштів від їх власників  до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові  установи і фондові біржі.

* Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.

Валютний ринок - поняття, що охоплює значну кількість окремих  локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і  валютно-фінансових зв'язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності  тощо.

* Ринок цінних  паперів - частина ринку позичкових  капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Через ринок цінних паперів  акумулюється грошові надходження  юридичних осіб і громадян та спрямовуються  на виробниче й невиробниче вкладання  капіталів.

Розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний - де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Інституційними установами ринку є спеціальні кредитні заклади і фондові біржі.

Значення цього ринку  полягає в тому, що він відкриває  широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках ринок цінних паперів  є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення.

Саме ринки цінних паперів, позичкових капіталів та валютний ринок  забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними  галузями економіки, сприяють структурній  передумові суспільного виробництва.

За другою ознакою можна  виділити такі сектори грошового  ринку: ^Л ринок банківських кредитів;

^л ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ).

Окремим сектором грошового  ринку можна також додатково  визначити фондовий ринок.

Сутність та особливості  діяльності парабанків та ринку банківських  кредитів буде розглянуто у розділах 8 і 9.

Залежно від призначення  засобів, що обертаються на грошовому  ринку, останній поділяється на:

> ринок грошей;

> ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Ринок грошей можна умовно поділити на два сектори: > міжбанківський ринок; > відкритий ринок.

* Міжбанківський ринок - частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.

Кредитування на міжбанківському  ринку може здійснюватися за разовими чи генеральними кредитними угодами, а  також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний  ринок обслуговують угоди з приводу  короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки  можуть балансувати поточну ліквідність.

* Відкритий ринок - це ринок, на якому відбувається купівля та продаж: цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продавати  частину свого портфеля цінних паперів  безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них - населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються  їхні вільні резерви та їхній кредитний  потенціал. І навпаки, якщо центральний  банк купуватиме цінні папери у комерційних  банків, фірм та населення, то в комерційних  банках відповідно зросте розмір вільних  резервів та їхній кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку [2 ].

Проаналізувавши структуризацію грошового ринку, можна зробити  висновок, що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від  того, за якими ознаками вони були виділені, існує тісний взаємозв'язок, що підтверджує  його внутрішню єдність.

2. Чинники, що  визначають параметри попиту  на гроші

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Це означає, що попит на гроші необхідно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, що визначається за певний період часу. 
 
Існує два мотиви (джерела) сукупного попиту на гроші:  
 
1. Попит на гроші для трансакцій. Він існує, оскільки індивідууми потребують готівку чи депозитні гроші, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечуються через МІ і пов'язані з величиною ВВП. Попит на гроші для трансакцій чутливий до витрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на деякі види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми накопичення своїх грошей і хочуть тримати гроші як активи. 
 
2. Попит на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття "портфеля", що означає, як раціональні інвестори вкладають своє багатство — "портфель" (набір цінних паперів або інших ліквідних активів) у економіку. 
 
Попит на гроші залежить від таких економічних чинників: рівня цін (інфляції) (Р), реальних доходів (У) і норми процента (г). 
 
Функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати так: 
 
Мгі = /(Р,У, г). (4.1) 
 
Виділяють такі чинники попиту на гроші: 
 
1. Зростання динаміки цін залишає незмінним реальний попит на гроші, в тому числі пропорційне збільшення попиту на номінальні грошові залишки. 
 
2. Зростання альтернативної вартості збереження грошей зменшує попит на реальні грошові залишки. 
 
Вищий рівень реальних доходів збільшує попит на реальні грошові залишки.

Рівновага на грошовому ринку та процент

 

Грошовому ринку властиві всі елементи звичайного ринку — попит, пропозиція, ціна. Проте специфіка товару грошового  ринку — грошей — визначає особливий  характер кожного з цих елементів: попит має форму попиту на позички, пропозиція — має форму пропозиції позичок, а ціна — форму процента на позичені кошти.

Як форма ціни грошей, процент  істотно відрізняється від ціни на звичайні товари. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку несуть в собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю — здатністю доставляти позичальнику потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не тільки від розміру позички, а й від її строку, а процентні ставки визначаються на певний період — звичайно на рік.

Приклад: Фірма одержала кредит в 100,0 тис.грн. під 10% річних. За користування цим кредитом вона повинна сплатити банку суму процентів 10,0 тис. грн., якщо буде користуватися ним 1 рік, або 5,0 тис.грн., якщо буде користуватися 6 місяців.

Оскільки на грошовому ринку  існує декілька способів купівлі-продажу  грошей, розрізняють і декілька видів  процента: облігаційний, банківський, позичковий, депозитний, обліковий, міжбанківський тощо. Рівні ставки по окремих видах  процента можуть істотно відрізнятися, тому що кожний з них має своє призначення і вирішує свої специфічні задачі.

Так, облігаційний процент повинен  забезпечити заінтересованість  інвесторів, в т.ч. банків, вкласти  їх в цінні папери. Тому цей процент  повинен мати вищу ставку ніж процент  по банківських депозитах, оскільки останні більш ліквідні, ніж цінні  папери. Проте ставки облігаційного  процента можуть істотно коливатися залежно від виду цінних паперів, рейтингу їх емітента, строку тощо.

Ставки депозитного процента повинні  бути нижчими ставок позичкового  процента, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках, що називається  маржею, банки одержують доход  і формують прибуток.

Особливе місце серед усіх видів  процентних ставок займає ставка облікового процента, що встановлюється центральним  банком на основі ретельного вивчення стану грошового ринку. Вона виступає своєрідним барометром цього ринку  та орієнтиром для визначення процентних ставок по всіх інших видах операцій на грошовому ринку.

Використання  облікової ставки центральним банком при видачі позичок комерційним  банкам, тобто на самому початку  надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового  ринку. Тому рух ринкових ставок по всіх видах процента в певній мірі повторює рух ставки облікового процента, проте повністю з ним не співпадає.

Для більш повного вияснення  механізму дії процента на ринку  важливо встановити зв'язок зміни  процентної ставки з інфляцією.

Внаслідок інфляційного зростання  товарних цін зростає номінальний  обсяг національного продукту. Для  його реалізації повинна пропорційно  зростати "поточна каса" економічних  суб'єктів, що спричиняє відповідне зростання попиту на позички. А це в свою чергу підштовхує вверх  номінальні ставки процента.

Якби темпи зростання номінальної  процентної ставки співпадали з темпами  зростання цін, то реальна ставка процента залишалася б незмінною. В  цьому випадку залишились би незмінними альтернативна вартість грошей та обсяги реального попиту на гроші і реальної пропозиції грошей. Тому рівновага  грошового ринку не була б порушена ціновою інфляцією.

Залежність динаміки номінальних  процентних ставок від темпів інфляції широко визнана в західній економічній  літературі. Вона відома під назвою "ефект Фішера", згідно з яким процентні ставки реагують на зміну  товарних цін (інфляцію) за співвідношенням  один до одного. Ця закономірність враховується центральними банками західних країн  в грошово-кредитній політиці.