Наслідки міжнародної економічної інтеграції

Наслідки  міжнародної економічної інтеграції

План.

1.Міжнародна інтеграція як вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин.

2.Фактори міжнародної економічної інтеграції.

3.Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції.

1. Інтеграція в перекладі з латинської означає взаємопереплетіння, об’єднання окремих частин в єдине ціле.

Міжнародна  економічна інтеграція – це етап у  процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним  є утворення однорідного, внутрішньоєдиного  господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав. Хронологічно інтеграційний тип міжнародних економічних відносин почав формуватися після другої світової війни. В основі інтеграції лежать об’єктивні потреби розвитку продуктивних сил. У загальному вигляді об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії – територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо.

Об’єктивно  подолати цю суперечність можливо двома  шляхами:

1) створенням  і розвитком ТНК;

2) міждержавними узгодженими заходами щодо цілеспрямованого формування світогосподарського ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного, психологічного) простору в крупних регіонах світу.

Поєднання цих двох напрямків і забезпечило  перехід до вищого, більш ефективного та перспективного стану міжнародних економічних відносин — міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграційні  процеси за своєю природою – явище  складне та суперечливе. Їх розгортання  та розвиток може бути зумовлене:

а) економічними;

б) політичними чинниками.

Економічні  чинники міжнародної економічної  інтеграції виступають першопричиною  інтеграції, як правило, коли мова йде  про інтеграційні процеси серед  високорозвинених країн.

Внаслідок розвитку міжнародних ринків товарів  та послуг, капіталів та трудових ресурсів господарські системи таких країн перетворюються на єдине ціле. У результаті внутрішні державні заходи щодо економічного регулювання здійснюють активний вплив на економіку і господарську політику інших країн, особливо тих, з якими їх пов’язують тісні економічні зв’язки (підтримка рівня позичкового проценту, державні субсидії окремим галузям економіки, рівні податків, внутрішні ціни, заробітна плата, технічні стандарти).

Це спричиняє  об’єктивну потребу в узгодженні на державному рівні основних цілей і методів регулювання не тільки зовнішньоекономічних зв’язків, але і тих аспектів національної внутрішньогосподарської політики, які торкаються економічних інтересів інших держав. Таке узгодження поділяється на два види:

1) передбачає  координацію зусиль щодо знищення перешкод на шляху міжнародного руху товарів, капіталів та послуг;

2) передбачає  узгодження цілей, інструментів  і створення інститутів для  здійснення групою країн спільної  економічної політики.

У загальному вигляді інтеграція промислово розвинутих країн виступає як функція вже досягнутого ними високого рівня розвитку продуктивних сил. Для них юридичне закріплення факту створення міждержавних економічних угруповань спричиняє виникнення нових джерел економічного зростання, що пов’язане з:

а) доступом до розширеного ринку, який охоплює  декілька країн;

б) об’єднанням  виробничих ресурсів з метою полегшення концентрації їх в обраних галузях;

в) ефективною спеціалізацією в сфері науково-технічних  досліджень;

г) подоланням обмеженості в інженерно-інформаційній діяльності.

Результат – зміцнення економічних та політичних позицій цієї групи держав. Щоправда, скептики стверджують, що нерідко окрема країна, нікуди не інтегрована, може досягти  аналогічних успіхів, а інколи й  вищих, якщо використовує односторонні заходи щодо лібералізації зовнішньоторговельної діяльності.

Політичні чинники виступають першопричиною  інтеграції, коли мова йде про інтеграційні процеси серед країн, що розвиваються. У 60-ті роки майже у всіх регіонах «третього світу» стали виникати торговельно-економічні угруповання. Їх нараховується більше 50.

Інтеграція  для країн, що розвиваються, – це основний засіб економічного зростання. Що більш конкретно означає:

– проведення індустріалізації;

– створення  оптимальної структури господарства;

– диверсифікацію зовнішньоекономічних зв’язків;

– послаблення  залежності від колишніх метрополій.

Але більш  як 40-річний досвід функціонування інтеграційних  союзів серед країн, що розвиваються, показав, що в жодному з них  рівень реальної взаємозалежності національних господарств не сформував інтеграційних комплексів, подібних до тих, які були створені в індустріально розвинутих країнах.

Серед причин, які стримують досягнення намічених інтеграцією цілей  в країнах «третього світу», можна  виділити:

а) суперечність з принципами ринкових відносин;

б) внутрішні  особливості економіки кожної окремої  країни (низький рівень розвитку продуктивних сил, монокультурність);

в) характер взаємозв’язку держав, що інтегруються (недостатній розвиток інфраструктури, низька міра взаємодоповнення, нестача фінансових ресурсів);

г) фактори  зовнішні (фінансова залежність від  промислово розвинутих країн, контроль ТНК над експортним виробництвом та зовнішньою торгівлею);

д) політична  нестабільність.

Усе вищеназване  свідчить про те, що економічна інтеграція у світі, що розвивається, значною мірою є інтеграцією потенційною, чи передінтеграцією.

У таких  умовах більш плідною є, так звана, вертикальна інтеграція: між розвинутими  країнами та угрупованнями країн, що розвиваються.

Оскільки процеси міжнародної економічної інтеграції розвиваються під впливом двох основних чинників (політичних та економічних), то і теоретичні концепції міжнародної економічної інтеграції поділяються на два блоки. Одна група науковців ототожнює інтеграцію з нерегульованим розвитком міжнародних економічних зв’язків, який відбувається незалежно від регулюючих заходів держав. Інші – визнають інтеграційними лише процеси, що відбуваються в межах офіційно оформлених економічних союзів під офіційно проголошеним цілеспрямованим впливом урядів держав, що інтегруються.

Тобто, дискусійним є питання щодо співвідношення регулюючих та ринкових засад, політики та економіки в міжнародних інтеграційних  процесах, що має велике значення при  оцінці сутності та перспектив інтеграції в кожному конкретному випадку.

Сутність  міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна  економічна інтеграція означає взаємопристосування  національних економік, підключення  їх до єдиного процесу відтворення. Це передбачає певну територіальну, економічну, структурну, технологічну спорідненість країн-учасниць міжнародної інтеграції і пояснює її регіональний характер.

Сукупність  нижчезазначених чинників:

– участь в міжнародному поділі праці;

– спорідненість  економічних структур;

– технологічна подібність країн-партнерів;

– близькість споживчих переваг 

формується, як правило, в регіональному масштабі і просуває світогосподарські зв’язки  до інтеграційного типу розвитку. Регіональний характер міжнародної економічної  інтеграції пов’язується також з  тим, що інтернаціоналізація виробництва здійснюється нерівномірно і передумови для інтеграції складаються в першу чергу в тих регіонах, де найбільш тісні економічні зв’язки.

Ознаками  інтеграції є:

1) взаємопроникнення  і переплетіння національних  виробничих процесів;

2) широкий  розвиток міжнародної спеціалізації  і кооперації у виробництві,  науці, техніці на основі найбільш  прогресивних їх форм;

3) глибокі  структурні зрушення в економічних  системах країн-учасниць;

4) необхідність  цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробка скоординованої економічної стратегії та політики;

5) регіональність  територіальних масштабів. 

Інтеграційний процес охоплює такі ланки економічної  системи:

• виробництво;

• сферу  обігу;

• сферу  прийняття рішень .

Вищеназвані ланки відтворювальної системи характеризуються неоднаковою здатністю брати участь в інтеграційному процесі. Найлегше вони відбуваються в сфері обігу, складніше – у сфері виробництва, дуже складно – у валютній сфері.

Міжнародна  економічна інтеграція функціонує на наступних рівнях:

1) приватнокорпораційному (інтеграція на міжфірмовому, мікроекономічному  рівні).

2) державному, державно-корпораційному (інтеграція  на макроекономічному рівні).

Ці рівні  існують поряд, тісно переплітаючись та взаємодоповнюючи один одного. Перевага однієї з форм не виключає іншу, а навпаки, передбачає її підтримку. При цьому чітко проявляється дія тенденції до посилення державного регулювання взаємних економічних зв’язків.

Види  торгово-економічних союзів

Розвиток  інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є:

1) зона  вільної торгівлі;

2) митний  союз;

3) спільний  ринок;

4) економічний  союз;

5) повна  економічна інтеграція.

Це –  п’ять щаблів чи п’ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.

Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання  пройшло реально чотири етапи  – Європейський союз. Інші інтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.

При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об’єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).

Відзначимо, що митний союз – більш досконала, порівняно з зоною вільної  торгівлі, інтеграційна структура. У  межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі  виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання. Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків :

1) якщо  зовнішній тариф на певний  товар встановлюється вище середнього тарифу, що існував до виникнення інтеграційної структури, то країнам-членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;

2) якщо  зовнішній тариф встановлюється нижче існуючого, то відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн-членів об’єднання на ринки третіх країн.