Охорона праці у невиробничий сфері

Моббінг - це "війна" на робочому місці, яка призводить до виникнення у працівників стресового стану. Значна частина робітників та службовців реагують на моббінг фізіологічними (виразка шлунку, серцево-судинні та онкологічні захворювання тощо) та психічними розладами, а інколи він призводить до травмування й самогубства.

Причин  появи моббінгу досить багато, розглянемо основні з них:

• процес постійної модернізації, раціоналізації виробництва, який вимагає концентрації сил і уваги в процесі праці, що зумовлює високу продуктивність праці і, як наслідок, соціальну незахищеність працюючого;
• страх втратити робоче місце;
• психологічний терор, зумовлений заздрістю, марнославством і, як наслідок, створення інтриг, пліток, фізичного впливу. Все це створює поганий виробничий клімат і впливає на продуктивність праці та безпечність її умов;
• нудьга на роботі, коли процес праці не вимагає творчих зусиль, що створює умови для породження пліток, шантажу, силової погрози, сексуальних домагань, домислів, суперечок між колегами, в які потрапляє весь колектив.

Моббінг і його наслідки настільки широко розповсюдились, що стали світовою проблемою 90-х років. Вчені пропонують вважати моббінг психо-соціальним нещасним випадком на робочому місці.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ

Значення адаптації в  трудовому процесі

Праця людини безпосередньо пов'язана із виробничим середовищем. Працівник може нормально  здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли умови зовнішнього  середовища відповідають оптимальним. Якщо вони змінюються,  стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає  спеціальний механізм, який зберігає постійність внутрішнього середовища, або змінює його в межах допустимого. Такий механізм називається адаптацією. Адаптація є важливим засобом  попередження травмування, виникнення нещасних випадків у трудовому процесі  і відіграє значну роль в охороні  праці.

Адаптація (від лат. adapto - пристосування) - це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища.

Адаптація в трудовій діяльності поділяється  на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну.

Фізіологічна адаптація - це сукупність фізіологічних реакцій, які є в основі пристосування організму до змін оточуючих умов, і направлені на збереження відносної постійності його внутрішнього середовища - гомеостазу.

Гомеостаз (від грец. homoios - подібний, однаковий та грец. stasis - стан, непорушність) - це відносна динамічна постійність складу та властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму людини. Гомеостаз в організмі підтримується на усіх рівнях його організації і забезпечує динамічну рівновагу організму і зовнішнього середовища.

Суть  механізму адаптації полягає  у змінах меж чутливості аналізаторів, розширенні діапазону фізіологічних  резервів організму та зміні в  певних межах  параметрів фізіологічних  функцій. Завдяки фізіологічній  адаптації фізичні та біохімічні параметри, які визначають життєдіяльність  організму, змінюються у вузьких  межах порівняно із значними змінами  зовнішніх умов: підвищується стійкість  організму до холоду, тепла, недостачі  кисню, змін барометричного тиску та інших факторів. Велике значення у  фізіологічній адаптації має  реактивність організму, його початковий функціональний стан (вік, тренованість тощо), в залежності від якого  змінюються і відповідні реакції  організму на різні дії. Процес фізіологічної  адаптації до незвичайних, екстремальних  умов проходить декілька стадій або  фаз: спочатку переважають явища  декомпенсації (порушення функцій), потім неповного пристосування (активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим умовам середовища) і, нарешті, фаза відносного стійкого пристосування.

Фізіологічна  адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого  середовища та оптимальних на вантажень  веде до підвищення стійкості та працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму. Проте, коливання умов середовища, в яких відбувається фізіологічна адаптація, має певну межу, характерну для кожного організму. Якщо працівник потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу чинників виробничого середовища переважає можливості його адаптації, настають патологічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму.

Психічна адаптація - це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до оточуючого середовища в процесі діяльності. Зрозуміло, що такі властивості, як гальмування мислення та низька швидкість переробки інформації, обмежений діапазон сприйняття, порушення функції пам'яті гальмують адаптацію; висока рухливість нервових процесів, навпаки, її підвищує.

Психічна  адаптація в процесі праці  залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних  реакцій на стреси, що виникають  на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо.

Соціальна адаптація - це пристосування працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями. Під час соціальної адаптації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про колектив, де він працює, про систему ділових та особистих взаємовідносин.

При несприятливому протіканні соціальної адаптації підвищується рівень стресу на роботі, наслідки якого  позначаються на поведінці працівника та можуть призвести до міжособових конфліктів, нещасних випадків.

Професійна адаптація - це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об'єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо.

Професійна  адаптація виражається у розвитку стійкого позитивного ставлення  працівника до своєї професії, певного  рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, у формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо. Адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, відповідної існуючим стандартам.

Кожен із розглянутих видів адаптації  впливає на працездатність та здоров'я  працівника, формує у нього певний рівень чутливості та стійкості до психоемоційних перевантажень, внаслідок  розвитку яких може істотно змінитися  надійність професійної діяльності

Вплив індивідуальних якостей працівника на безпеку праці

На безпеку  праці значною мірою вливають індивідуальні якості працівника (психофізіологічні, соціальні, виробничі).

Серед психофізіологічних якостей слід виділити наступні:

• недостатня здатність до розподілу і концентрації уваги, мислення;
• низькі якості щодо обережності, спостережливості, кмітливості, розсудливості;
• недостатня установка до трудової діяльності;
• надмірна критичність до керівництва і менша до себе;
• гордовитість, самовпевненість, неповага до інших тощо.

Основними соціальними якостями працівника, які необхідно враховувати при створенні безпечних умов праці, є:

• ставлення до роботи;
• контакти з товаришами, керівництвом та іншими людьми;
• соціально-політичні, соціально-економічні та побутові фактори;
• рівень спілкування;
• рівень освіти і культури;
• стан здоров'я;
• рівень задоволеності своєю працею та інше.

Найбільш  важливими виробничими якостями працівника, які впливають на безпеку  праці, є стаж та досвід роботи. Стаж роботи взагалі пов'язаний із віком  працівника. Але, на основі аналізу  різних досліджень зроблено висновок: найбільш значний вплив на безпеку  праці справляє стаж роботи, а не вік працівника. Безпечні дії працівника, створення небезпечних ситуацій можуть бути обумовлені недостатністю  знань, роботою не за спеціальністю, зміною характеру або умов праці  добре знаної професії.

Для зменшення  дії психофізіологічних чинників небезпеки  в процесі праці необхідно  враховувати індивідуальні якості працюючого, оскільки помилки на виробництві, а також нещасні випадки є  наслідком зіткнення якостей  людини з особливостями конкретної професійної діяльності. З метою  поліпшення безпеки і захисту  здоров'я працівників під час  роботи необхідно проводити професійний  психофізіологічний відбір для широкого кола професій.

Мотивація безпеки праці

Можливості  людини протистояти небезпеці визначаються ступенем її мотивації до праці і  до її безпеки. Мотиви є тим психологічним  фактором, який визначає чому людина в  даній ситуації діє тільки так, а  не інакше. Тому для розуміння причин, які спонукають людей свідомо  йти на порушення правил безпеки, наражаючись при цьому на небезпеку, необхідно, насамперед, розкрити мотиви такої поведінки.

У процесі  праці проявляються, в основному, мотиви вигоди та безпеки.

Мотив вигоди проявляється в отриманні нагороди за результати праці. Сюди входять матеріальна (заробітна плата, премія) і соціальна вигода (самоствердження, престиж, професійна гордість). Дуже важливо, щоб працівників систематично інформували про результати їх праці, і щоб ця інформація була своєчасною.

Мотив безпеки проявляється у прагненні уникнути небезпек, які виникають в процесі праці. Під небезпекою слід розуміти не тільки виробничі небезпеки, які загрожують здоров'ю та життю працівника, а й соціальні (зменшення заробітку, позбавлення премії, пониження в посаді, втрата авторитету, поваги тощо).

До безпечної  роботи людину спонукає, перш за все, мотив  самозбереження - прагнення зберегти себе від дії небезпек праці. Однак  немалу роль тут відіграють і соціальні  мотиви: прагнення підтримати свій авторитет, справити гарне враження на керівництво і товаришів по роботі, тому що люди, які зневажають правилами безпеки, соціально осуджуються  і караються.

Мотив характеризується силою дії, яка відображає ступінь  усвідомленості та ясності об'єкта мотивації. Наприклад, якщо працівник  недостатньо чітко уявляє небезпеку  своєї праці, а тому недостатньо  ясно усвідомлює важливість засобів  захисту та правил безпеки, то сила його мотивації щодо використання цих  засобів і виконання правил безпеки  буде невисокою, результат його поведінки  в даній праці буде визначати  не мотив безпеки, а інші мотиви.

З точки  зору безпеки праці особливої  уваги заслуговує так званий конфлікт мотивів. Особливий інтерес викликає конфлікт між мотивом вигоди та мотивом  безпеки праці, коли бажання заробити більше переважає над прагненням уникнути небезпечної ситуації. В  умовах становлення ринкової економіки  конфлікт цих мотивів відбувається на більшості підприємств України, особливо в комерційних структурах, в малому і середньому бізнесі.

Треба зазначити, що в нашій країні безпека праці  заохочується надто рідко. Мотив  вигоди, як правило, завдяки стимулюванню постійно підсилюється, а мотив безпеки  праці не тільки не отримує підкріплення, а навіть принижується. Це відбувається тому, що порушення правил безпеки  не завжди тягнуть за собою негативні  наслідки, але дозволяють реалізувати  мотив вигоди. Працівник декілька разів зневажає правилами безпеки  і без негативних для себе наслідків  досягає при цьому вигоди і  успіху за рахунок безпеки. Поступово  відбувається адаптація працівника до порушення правил безпеки, а мотив  їх дотримання все більше послаблюється. При цьому працівник набуває  навичок діяти з порушеннями  правил безпеки, що робить його поведінку  зручною (мотив зручності). Всі ці порушення будуть залишатися без  покарання, доки з працівником не трапиться нещасний випадок. Найчастіше мотив вигоди переважає над мотивом  безпеки.

Отже, в  різних організаціях і установах  треба шукати шляхи підкріплення і підсилення мотиву безпеки. Для  цього необхідно:

• стимулювати матеріально і соціально безпечну працю;
• створювати психологічний клімат в колективі, при якому падіння авторитету через порушення правил безпеки зводило б до мінімуму матеріальні вигоди, які могли б бути досягнуті за рахунок порушень правил безпеки.

Організація безпечної  поведінки працівника в процесі  праці

Одним із напрямків підвищення безпеки праці  є організація безпечної поведінки  працівника в процесі праці. Для  цього необхідно:

• створювати психологічний настрій на безпечну поведінку;
• стимулювати безпечну поведінку;
• навчати безпечній діяльності;
• виконувати та контролювати правила безпеки праці;
• виховувати безпечну поведінку;
• створювати психологічний клімат в колективі.

Для створення психологічного настрою працівника на безпеку праці необхідна загальна політика керівництва в галузі охорони праці.