Соціальне партнерство в охороні праці

 

Державний вищий навчальний заклад

“Українська академія банківської  справи

Національного банку України”

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Охорона праці в галузі»

на  тему

Соціальне партнерство  в охороні праці

 

 

 

 

 

 

                                                                     Виконала: студентка групи МФ-22

                            

                                                                Перевірила: доц. Турченюк Т.В.

                                       

 

 

 

 

 

 

 

Суми-2012

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .		3
1.	Поняття і загальна характеристика соціального партнерства .	5
2.	Форми соціального партнерства.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	7
3.	Роль соціального партнерства  в рішенні проблем  охорони  праці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	9
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .		13
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . .		15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

У теперішній час в Україні відбуваються процеси, які можна визначити  як формування колективного трудового  права, що здійснюються в період зростання ролі соціального партнерства у сучасному світі. Якщо виникнення ідей соціального партнерства в економічній сфері було технологічною необхідністю, то надалі ідеї економічного партнерства на підприємствах переросли в соціальну та політичну сфери, у вирішення соціально-політичних проблем.

Забезпечення захисту різних груп населення в рамках опосередкованої  взаємодії держави та соціальних груп у суспільстві на принципах  соціального партнерства і суспільного  діалогу. Історично партнерство  в соціальній сфері складалося по-різному в різних країнах, проте значення його зростає та перетворюється на організаційну, системну необхідність.

 Соціальна сфера є специфічною  галуззю людської діяльності (сукупністю  відповідних її видів, функцій  та організаційних форм), предметом котрої є громадяни країни з їх потребами. Ця сфера охоплює охорону здоров'я, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування, торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, соціальну допомогу й соціальне страхування, пенсійне забезпечення, охорону праці та забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру).

 Суб'єктами реалізації соціальної  політики є державні органи  влади, організації та установи, а також діючі у соціальній сфері недержавні організації, громадські об'єднання тощо, а об'єктами — все населення країни, окремі громадяни та соціальні спільноти.

Однією із складових соціальної політики є соціальне партнерство  — особлива система відносин, що виникають між найманими робітниками та роботодавцями за посередницької ролі держави з узгодження інтересів у соціально-трудовій сфері та врегулювання соціально-трудових конфліктів. Систему соціального партнерства називають трипартизмом, оскільки у врегулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три сторони: організації, що представляють інтереси найманих працівників; об'єднання роботодавців; держава.

Проблема врегулювання соціально-трудових відносин виникла одночасно з  розвитком капіталістичного товарного виробництва, коли власники на засоби виробництва і наймані працівники остаточно визначилися як суб'єкти трудових відносин. Оскільки їхні інтереси у соціально-трудовій сфері не збігалися, постало питання про створення механізму їх  узгодження та  врегу-

лювання конфліктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття і загальна характеристика соціального партнерства  

Кризовий стан економіки  загострив потребу суспільства  досягнути соціального балансу  між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою. Зараз наочно видно, що правовими засобами індивідуального трудового права, в якому основними суб'єктами виступають індивідуальний найманий працівник і окремий роботодавець, не вирішити нагальних проблем. На перший план виходять, умовно кажучи, суб'єкти інших "вагових категорій" – колективи найманих працівників і колективи роботодавців. Узгодження соціально-економічних інтересів між вказаними суб'єктами, а також між ними і державою утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у зарубіжних країнах назву інституту соціального партнерства, котрий пронизує соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства (роботодавця).

У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального  партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом.

Відносини соціального партнерства  мають колективний характер, в  їх основі лежить колективний інтерес  сторін. Колективний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспектах: наявності колективного інтересу усіх суб'єктів у сфері застосування найманої праці; наявності колективних відносин у цій сфері; колективній структурі сторін соціального партнерства.

Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя, в тому числі у сфері застосування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формах проведення переговорів, укладення колективних договорів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях.

Предметом соціального партнерства  виступають колективні відносини між  соціальними партнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів.

До сфери соціального партнерства  входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.

На думку керівника  управління Федерації профспілок України з питань захисту економічних інтересів трудящих С. Українця, "об'єктом соціального партнерства є всі питання соціально-економічного і трудового спектру, оскільки неможливо вмістити в одну чи кілька статей всі життєві напрями, з яких укладаються угоди соціальними партнерами; в законодавстві відсутній вичерпний перелік соціально-трудових відносин, крім індивідуальних трудових відносин, до соціально-трудових також відносяться відносини зайнятості, соціального страхування, соціального забезпечення, охорони здоров'я, освіти, забезпечення житлом, регулювання ринку праці, ціноутворення на споживчому ринку".

 

 

2. Форми соціального  партнерства

 

 

В Україні існували окремі форми  соціального партнерства: колективні договори, виробничі наради, ради трудових колективів. Однак ринкові відносини вимагають створення нового правового механізму регулювання колективних відносин у суспільстві. Якщо на рівні підприємства колективна співпраця між соціальними партнерами була врегульована певним чином, то на регіональному, галузевому, національному рівнях необхідно було встановлювати цілком нову для нашої держави правову модель. Перш за все виникла проблема належного представництва, тобто створення повноправних представницьких органів як від найманих працівників, так і від роботодавців. У цьому напрямку були проведені певні організаційно-правові заходи. Указом Президента України від 23 травня 1993 р. було створено Національну раду соціального партнерства; 1 липня 1993 р. був прийнятий Закон України "Про колективні договори і угоди". З 1993 р. укладаються Тарифна угода (1993 р.), а потім Генеральні угоди між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об'єднаннями України, а з 1997 р. – ще й Українським союзом промисловців і підприємців (з 1999 р. – Конфедерацією роботодавців України). 24 березня 1995 р. прийнятий Закон України "Про оплату праці"; 3 березня 1998 р. прийнятий Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів); Указом Президента від 17 листопада 1998 р. створено Національну службу посередництва і примирення. 15 вересня 1995 р. прийнято Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Набрав чинності Закон України від 22.06.2012р. № 5026-VI “Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності”. Тривалий час у Верховній Раді України знаходяться на розгляді проекти законів "Про соціальне партнерство", "Про об'єднання роботодавців, нова редакція Закону України "Про колективні договори і угоди". З прийняттям цих законів буде створена сучасна правова база колективного трудового права.

В Україні створено спеціальні органи, котрі здійснюють повноваження у  сфері соціального партнерства  – Національна рада соціального  партнерства, Національна служба посередництва  і примирення. Згідно з Положенням Національна служба посередництва і примирення (НСПП) є постійно діючим державним органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). Основними завданнями НСПП є: сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними; прогнозування виникнення колективних трудових спорів та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів.

З ініціативи профспілок щорічно, починаючи з 1992 року, стала укладатися Генеральна угода між Урядом України, об'єднаннями профспілок й об'єднаннями роботодавців, а потім галузеві угоди, у яких передбачені взаємні зобов'язання сторін по підвищенню ефективності державного, відомчого й суспільного контролю за охороною праці й навколишнього середовища, розширенню взаємодії в цій роботі на всіх рівнях керування.

Генеральними угодами  передбачене забезпечення спільного  контролю за дотриманням законодавства  про охорону праці з приділенням особливої уваги:

- своєчасності платежів  у відшкодування шкоди, заподіяного  працівникам каліцтвом, професійним  захворюванням або іншим ушкодженням  здоров'я, пов'язаним з виконанням  ними трудових обов'язків, особливо  при реорганізації й ліквідації організацій; виплаті пені у випадку порушення строків виплат сум відшкодування шкоди;

- підвищенню відповідальності  й економічної зацікавленості  роботодавців у поліпшенні умов  праці й у цих цілях; 

- сприянню проведенню  атестації робочих місць за  умовами праці на підприємствах, сертифікації виробничих об'єктів на відповідність вимогам з охорони праці, екологічної безпеки, проведенню необхідної роботи з віднесення організацій до тих або інших класів професійного ризику;

- розробці пропозицій  по економічному стимулюванню організацій, що роблять засоби індивідуального й колективного захисту працівників від шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

У галузевих угодах основна  увага в області охорони праці  приділяється питанням атестації робочих  місць, контролю за забезпеченням безпеки виробничого обладнання й технологічних процесів.

 

 

3. Роль соціального  партнерства в рішенні проблем   охорони праці