Правове регулювання охорони праці.

Тема 12. Правове регулювання  охорони праці. 
1.Поняття охорони праці та її правове забезпечення.

Конституція України  закріпила право громадян на охорону  їх життя й здоров’я в процесі  трудової діяльності. Основним об’єктом правового захисту є людина як вища соціальна цінність, її права й свободи, гарантії їхньої реалізації. Загальна декларація прав людини проголосила право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, складовою частиною яко-го є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни. Право на безпечні та здорові умови праці визнано в Україні одним з кон-ституційних прав людини і громадянина. Дане право регулюється відповідними нормами КЗпП України, Законом України «Про охо-рону праці» від 14 жовтня 1992 року із змінами та доповненнями, колективними договорами тощо. Забезпечення цього права здій-снюється за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці. У науковій літературі охорона праці розглядається як еконо-мічна, соціальна та правова категорії. Більше того, охорону праці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють сукупність пра-вових норм, що регулюють увесь комплекс суспільних відносин у сфері застосування праці. До них належать також норми, що забо-роняють необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу чи незакон-не звільнення, що встановлюють максимальну тривалість робочого часу та мінімальну тривалість часу відпочинку тощо. Тобто до по-няття «охорона праці» в широкому розумінні відносять всі гарантії працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства. Сукупність норм, що регулюють встановлення безпечних та не-шкідливих умов праці з метою запобігання негативному впливу ви-робничого середовища на життя та здоров'я працівників, розгляда-ють як поняття «охорони праці» у вузькому значенні.Тема 8. Правове регулювання охорони праці Наукою трудового права охорона праці розглядається також як інститут трудового права, правовий принцип, елемент трудових правовідносин та система законодавства. Отже, розглянемо доклад-ніше кожне визначення охорони праці. Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю пра-вових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом встановлення безпечних і здорових умов праці. До цього інституту входять норми, що встановлюють загаль-ні вимоги охорони праці; профілактичні норми, спрямовані на по-передження виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань; норми, що встановлюють обов'язки роботодавців та працівників з питань охорони праці; норми, що містять додаткові заходи охорони праці окремих категорій працівників. Як правовий принцип трудового права охорона праці відобра-жає зміст усіх норм трудового права, які своєю сутністю спрямо-вані на охорону здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охорона праці є галузевим правовим принципом, оскільки відображає його соціальну спрямованість на захист трудових прав працівників. Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і здорових умов праці. Тому охорону праці розглядають як елемент трудових правовідно-син. Працівники мають право на безпечні та здорові умови праці та охорону здоров'я в процесі професійної діяльності. Роботода-вець зобов'язаний створити у кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівни-ків, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов'язок роботодавця є комплексом зобов'язань, встановлених чинним зако-нодавством, колективними та трудовими договорами і угодами. Законодавством на працівника також покладаються зобов'язання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зобов'язань щодо охо-рони праці, передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обов'язкові медичні огляди і співпрацювати з робото-давцем в організації безпечних і здорових умов праці. Порушення працівниками зазначених обов'язків вважається дисциплінарним проступком, відповідно роботодавець має право застосувати до пра-цівника заходи дисциплінарної відповідальності.Трудове право України Серед встановлених трудовим правом норм, що регулюють пи-тання охорони праці, слід розрізняти правила техніки безпеки і пра-вила виробничої санітарії. Ці норми спрямовані на охорону здоров’я працівників, але правила техніки безпеки стосуються захисту орга-нізму людей від фізичних травм, а правила виробничої санітарії – захисту організму працівника від хімічного, атмосферного та інших випадків. Враховуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони пра-ці, національне законодавство встановлює пріоритетність життя та здоров'я працівників над результатами виробничої діяльності робо-тодавців, право на одержання інформації з питань охорони праці, по-вну та всебічну поінформованість працівника про наявні шкідливі і небезпечні умови праці, передбачає систему організації управління охороною праці на національному і виробничому рівнях, створення спеціальних служб, що здійснюють комплексне управління охоро-ною праці, запроваджує принципи пільгового оподаткування дохо-дів роботодавця, гнучких важелів коригування розмірів страхових внесків роботодавця на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, за-стосування штрафних санкцій тощо. За сферою дії нормативні акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих норматив-них актів про охорону праці належать акти загальнодержавного ко-ристування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, уста-нови, організації, що відносяться до певної галузі економіки. Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, ор-ганізації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством. За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погоджен-ням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами (конференцією) найманих пра-цівників.Тема 8. Правове регулювання охорони праці За предметом правового регулювання локальні нормативні пра-вові акти можна поділити на ті, що регулюють: - організацію управління охороною праці на виробництві; забез-печення перспективного і поточного планування з питань поліп-шення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; - організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охо-рони праці; - встановлення безпечного виконання робіт і поведінки працівни-ків на території підприємства. Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці ма-ють відповідати чинному законодавству України, вимогам держав-них міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стандартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів. До розробки проекту локального нормативного акта про охоро-ну праці залучаються представники працівників — уповноважені на-йманими працівниками особи з питань охорони праці, представни-ки профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівників. Інформування працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проекту акта про охорону праці, але й після прийняття акта шляхом озна-йомлення всіх працівників з його змістом. На роботодавця покла-дається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у вигляді брошур, односторонніх арку-шів, плакатів. Важливе значення у правовому забезпеченні охорони праці на підприємстві, в установі, організації належить колективному дого-вору. Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спря-мованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нормативних, запобігання виникненню виробничо-го травматизму і професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигля-ді додатка до колективного договору. Зобов'язання роботодавця полягають у запровадженні ефек-тивної системи управління охороною праці шляхом створення відТрудове право України повідних служб, які забезпечують комплексне вирішення питань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещасних ви-падків, у тому числі і виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають у аварійному стані, проведенні лабораторних дослі-джень умов праці на їх відповідність встановленим нормативам, сти-мулюванні запровадження у виробництво екологічно чистих техно-логій та створення безпечних умов праці. Зобов'язання роботодавця включають своєчасне забезпечення працівників спецодягом, спецв-зуттям, засобами індивідуального захисту, проведення навчання з питань охорони праці та обов'язкового медичного огляду, забезпе-чення працівників лікувально-профілактичним харчуванням, на-дання інших пільг. Колективний договір може містити зобов'язання, спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охорони праці для окремих категорій працівників, створення належних умов праці інвалідів, неповнолітніх працівників, поліпшення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслуговування на виробництві, вивільнення жінок з важких, шкідливих робіт та нічних змін. Зобов'язання найманих працівників випливають зі змісту обов'язку кожного працівника виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці. Працівники зобов'язуються співпрацювати з роботодавцем та представниками сторін щодо ор-ганізації безпечних і здорових умов праці, вживати посильних за-ходів з метою ліквідації виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу, вико-нувати вимоги правил поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва. У колективному договорі необхідно передбачити механізм еко-номічного стимулювання працівників за активну участь та ініціа-тиву у здійсненні заходів підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Сторони колективного договору можуть передбачити й інші пільги та гарантії у сфері охорони праці. Наприклад, гарантії, що надаються для осіб, які беруть безпосередню участь в управлінні охороною праці, уповноваженим найманими працівниками особам з питань охорони праці, членів комісії з питань охорони праці під-приємства. У колективному договорі сторони встановлюють гарантії та пільги у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, хоча можуть передбачити і вищі або додаткові га-рантії. 
 

2. Загальні гаранти  прав працівників  на охорону праці  та здоров'я на  виробництві. 

Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних нормативно-правових актах, може бути реалізовано тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.

Закон України "Про  охорону праці" передбачає цілий  ряд гарантій прав громадян на охорону  праці як при укладенні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Чинне законодавство  передбачає систему гарантій щодо охорони  здоров'я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України  кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Основи законодавства  України про охорону здоров'я  розглядають охорону здоров'я  як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з Діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ). При укладенні трудового договору громадянин повинен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для оточуючих його людей і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки й уповноваженого трудового колективу, а за період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має  право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш 3-місячного заробітку (ч. 3 ст. 38, ст. 44 КЗпП).

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або обладнання органом державного нагляду або  службою охорони праці працівникам  гарантується збереження місця роботи.

Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у передбаченому законодавством порядку. Власник також може за свої кошти додатково встановлювати працівникам за колективним договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.

Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обов'язок безкоштовної видачі працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджуючих засобів, а якщо працівник був вимушений придбати їх за власні кошти, - компенсувати йому витрати.

Серед гарантій прав громадян на охорону здоров'я під час праці особливо необхідно виділити обов'язок власника відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

3.Організація  охорони праці  на підприємствах,  установах, організаціях.

Революция в  мобильной связи vcene.ua от 300 грн. Забезпечення прав громадян на безпечні та здорові  умови праці здійснюється шляхом створення системи організації  охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Підвищення ефективності діючої системи управління охорони праці на всіх рів-нях є одним із шляхів зниження виробничого травматизму та про-фесійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкід-ливими та важкими умовами праці. З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і профе-сійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шко-ди для здоров'я на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльніс-тю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпе-ки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, перед-бачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей. На роботодавців покладається обов'язок надавати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які від-повідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю пра-цюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співп-рацювати з представниками працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати виникнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; проводити на-вчання працівників з питань охорони праці та ін. Законодавство України відображає значну частину міжнарод-них стандартів з організації управління охороною праці на різних рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить окремий роз-діл про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці пе-редбачає:Трудове право України а) створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці; б) досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва; в) проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації ро- бочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх прове- дення; г) проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою поперед- ження виробничого травматизму; ґ) усунення причин, що призводять до нещасних випадків, профе-сійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку та ін. На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з ор-ганізації охорони праці. До кола питань по управлінню охороною праці включають: навчання працюючих безпеці праці, забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, будівель та споруд, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпе-чення працюючих засобами індивідуального захисту, встановлення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих, санітарно-побутового обслуговування працюючих та їх професійний відбір за окремими спеціальностями. Одним з елементів управління охороною праці на підприємстві є створення служби охорони праці. Порядок створення та повно-важення служб охорони праці регулюються ст. 15 Закону України «Про охорону праці», «Типовим положенням про службу охорони праці», затвердженим наказом Державного комітету України з на-гляду за охороною праці від 15 листопада 2004 р. № 255, положен-ням про службу охорони праці, яке приймається роботодавцем. Служба охорони праці може функціонувати в різних організа-ційних формах залежно від чисельності працюючих. Служба охоро-ни праці може створюватися у вигляді самостійного структурного підрозділу, групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі що працює на умовах сумісництва. Так, на підприємстві з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть викону-вати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконанТема 8. Правове регулювання охорони праці ня функцій служби охорони праці можуть залучатися на договірних засадах сторонні спеціалісти. Служба охорони праці підпорядкову-ється безпосередньо роботодавцю. За своїм посадовим становищем та умовами праці керівник служби прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства. Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних під-розділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Ці приписи, у тому числі про зупинен-ня робіт, може скасовувати лише роботодавець. Для виконання функцій, покладених на службу охорони праці, її спеціалісти мають право надсилати керівнику подання про при-тягнення до відповідальності працівників, які порушують законо-давство про охорону праці, вимагати відсторонення від роботи пра-цівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають доступу до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці, зупиняти роботу виробництв, машин, устаткування й інших засобів вироб-ництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, та клопотати про заохочення працівників. З метою забезпечення без-печних і здорових умов праці, комплексного вирішення питань охо-рони праці ліквідація служби охорони праці допускається лише у випадку ліквідації підприємства. Система заходів організації ефективного управління охороною праці передбачає постійну співпрацю роботодавця з найманими працівниками та їх представниками, створення з ними спільних ор-ганів, які здійснюють організацію охорони праці. До таких органів належить комісія з питань охорони праці підприємства. Вона ство-рюється на принципі паритетності представництва роботодавця та найманих працівників. Комісія з питань охорони праці підприєм-ства є постійно діючим консультативно-дорадчим органом найма-них працівників та роботодавця, тому на відміну від служби охоро-ни праці її рішення носять рекомендаційний характер. Комісія з питань охорони праці підприємства створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішен-ням трудового колективу на загальних зборах (конференції) найма-них працівників. Водночас приймається рішення про її кількісний і персональний склад та затверджується Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке розробляється на осно-ві «Типового положення про комісію з питань охорони праці підТрудове право України приємства», затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 березня 2007 року № 55. Діяльність комісії з питань охорони праці підприємства спрямо-вана на забезпечення захисту законних прав та інтересів працівни-ків у сфері охорони праці, підготовку рекомендацій роботодавцю та працівникам з питань профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, вироблення пропозицій до колективного договору з охорони праці, узгодження позицій сторін у вирішенні практичних питань з охорони праці шляхом проведення двосторон-ніх консультацій. Система заходів організації управління охороною праці включає додержання вимог з охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів ви-робництва, їх відповідності нормативним актам про охорону праці (ст. 21 Закону України «Про охорону праці»). Реалізація зазначених заходів здійснюється шляхом: а) урахування вимог з охорони праці на стадії проектування ви- робничих об'єктів, засобів виробництва та проведення попере- дньої експертизи (перевірки) проектної документації виробни- чих об'єктів, нових технологій і засобів виробництва; б) встановлення дозвільної системи на початок роботи та види ро- біт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування під- вищеної небезпеки; в) сертифікації машин, механізмів, устаткування, технологічних процесів, транспортних засобів; г) іншими шляхами, що забезпечують безпечність умов праці. На- приклад, забороняється застосовувати у виробництві шкідливі речовини, у разі відсутності їх регламентації та державної реє- страції. Незважаючи на широкий спектр чинників, що формують сис-тему засобів, спрямованих на запобігання негативному впливу ви-робничого середовища на життя та здоров'я працівників, з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин не вдається повністю усунути шкідливі і важкі умови праці. Відповідно роботодавець зобов'язаний провести (забезпечити) лабораторні дослідження умов праці на ро-бочих місцях, на яких існують шкідливі і важкі умови праці, встано-вити пільги і гарантії для працівників, які працюють у цих умовах,Тема 8. Правове регулювання охорони праці та розробити заходи, що забезпечують усунення причин виникнен-ня нещасних випадків і професійних захворювань. Атестація робочих місць є комплексною оцінкою всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність у процесі трудової діяльності. Атестація робочих місць за умовами праці обов'язково проводиться на всіх підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх галузевої належності і форм влас-ності. На обов'язковість та необхідність її проведення впливає факт наявності технологічного процесу, обладнання, сировини та мате-ріалів, що є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних ви-робничих факторів, які можуть вплинути на здоров'я працюючих, а також на їх нащадків. Метою проведення атестації робочих місць за умовами праці є встановлення на конкретному підприємстві, в уста-нові, організації права працівника на безпечні, здорові умови праці, захист його життя й здоров'я, встановлення пільг і компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці. Атестація робочих місць за умовами праці має плановий харак-тер. Відповідно розрізняють планову (чергову) та позапланову (поза-чергову) атестації. Планова атестація проводиться у строки, визначе-ні колективними договорами, але не рідше одного разу на п'ять років. Проведення позапланової атестації здійснюється при наявності пев-них підстав та з ініціативи відповідних суб'єктів. Вона проводиться з ініціативи роботодавця, виборного органу первинної профспілкової організації, найманих працівників підприємства або їх виборного органу, органів державної експертизи умов праці з участю санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України, якщо відбулася докорінна зміна умов і характеру праці. Комплексний характер атестації робочого місця за умовами пра-ці полягає у вивченні і дослідженні цих факторів виробничого се-редовища, що можуть негативно вплинути на здоров'я працівників, та в розробленні системи заходів, спрямованих на знешкодження таких факторів. Під час проведення атестації робочих місць за умовами праці ви-являють причини та фактори виникнення шкідливих і небезпечних умов праці, проводять дослідження та комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо їх відповідності ви-могам стандартів, норм і правил (включаючи проведення гігієнічної, технічної та організаційної оцінки).Трудове право України За результатами проведеної оцінки факторів виробничого се-редовища встановлюється ступінь шкідливості та небезпечності умов праці на основі гігієнічної класифікації: - особливо шкідливі і особливо важкі умови праці; - шкідливі і важкі умови праці; - шкідливі умови праці. За результатами проведеної атестації робочих місць складають такі переліки: - робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівни-кам яких підтверджується право на встановлені законодавством пільги і компенсації; - робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджується право на пільги і компенсації за рахунок коштів підприємств; - робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необ- хідно здійснити першочергові заходи з поліпшення умов праці. Фінансування заходів з управління охороною праці здійснюєть- ся роботодавцем, працівники не несуть жодних матеріальних витрат. Витрати роботодавця на охорону праці повинні становити не менш 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. Якщо ж роботодавець утримується за рахунок бюджету, то втрати на охорону праці перед- бачаються в державному або місцевих бюджетах і мають становити не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці. Порядок використан- ня коштів і матеріалів, виділених на проведення заходів по охороні праці, зазначається у колективному договорі. У ньому слід також пе- редбачити необхідні витрати, джерела фінансування, строки та відпо- відальних осіб за проведення заходів з охорони праці. План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. Він охоплює систему наступних заходів щодо доведення умов праці до встановлених норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища: 1) проведення атестації робочих місць на відповідність їх норма-тивним актам про охорону праці; 2) забезпечення працюючих спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту; 3) реалізація заходів щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами й матеріалами, іншими несприятливими та небезпечними факторами виробництва; 4) впровадження систем автоматичного контролю та сигналізації наявності шкідливих і небезпечних виробничих факторів, при-Тема 8. Правове регулювання охорони праці строїв аварійного вимкнення виробничого устаткування та ко-мунікацій у разі виникнення небезпеки для працюючих; 5) проведення експертизи технічного стану будівель та споруд, екс-пертизи та діагностики потенційно небезпечних об'єктів, устат-кування, обладнання; 6) створення кабінетів, куточків, виставок з питань охорони праці, придбання потрібних нормативних документів, навчальних по-сібників, плакатів, періодичної літератури; 7) навчання працівників, проведення нарад, семінарів з питань охорони праці. Організація та фінансування обов'язкових медичних оглядів покладається на роботодавця (ст. 17 Закону України «Про охорону праці»). їх проведення спрямоване на встановлення фізіологічної і психологічної придатності працівника виконуваній роботі, запобі-гання захворюванням і нещасним випадкам, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов на здоров'я працівників, виявлення захво-рювань, що загрожують життю і здоров'ю працівника та інших осіб. Законодавство України передбачає проведення попередніх, пе-ріодичних та позачергових обов'язкових медичних оглядів. Обов'язкові медичні огляди при прийнятті на роботу, а також під час роботи, проводяться у випадках, які чітко передбачені у за-конодавстві — законах, спеціальних переліках і списках та інших підзаконних нормативно-правових актах, що приймаються у цен-тралізованому порядку. Враховуючи їх вимоги, на локальному рівні визначаються категорії працівників, які зобов'язані проходити ме-дичні огляди. Встановлення контингенту працівників здійснюється роботодавцем разом із санітарно-епідеміологічною станцією та ви-борним органом первинної профспілкової організації. У разі зміни технологічного процесу, введенні нових підприємств, технологій, робочих місць і професій він зобов'язаний поінформувати про це територіальну санітарно-епідеміологічну станцію в кінці звітного року, на підставі чого коло працівників коригується щорічно. Ви-значивши контингент осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, роботодавець складає поіменний список працівників. Обов'язкові медичні огляди проходять: а) працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці; б) працівники на роботах, де є потреба у професійному доборі; пра- цівники усіх професій віком до 21 року;Трудове право України в) працівники окремих професій, виробництв та організацій, ді-яльність яких пов'язана з обслуговуванням населення, та ін. Працівник зобов'язаний проходити обов'язкові медичні огля-ди та виконувати медичні рекомендації. Роботодавець має пра-во притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідаль-ності і зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати. За час проходження медичного огляду за працівником зберіга-ється місце роботи (посада) і середній заробіток. Навчання працівників з питань охорони праці є однією зі скла-дових системи управління організацією охорони праці. Усі пра-цівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на-вчання з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки при виник-ненні аварій (ст. 18 Закону України «Про охорону праці»). Навчання з питань охорони праці можна поділити на декілька видів: - за періодом його проведення — попереднє, періодичне та поза-чергове; - за суб'єктами, які проходять навчання, — навчання посадових осіб і спеціалістів з питань охорони праці, навчання інших пра-цівників з питань охорони праці; - за суб'єктами, які проводять навчання, — навчання, що прово- диться роботодавцем; навчання, що проводиться суб'єктами гос- подарської діяльності, які одержали відповідний дозвіл. Попереднє спеціальне навчання проводиться з особами, що при- ймаються на роботи з підвищеною небезпекою; роботи, де є потреба у професійному доборі, а також з посадовими особами, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт. Ці категорії працівників проходять також і періодичне спеціальне навчання. По- садові особи і спеціалісти проходять навчання 1 раз на 3 роки, особи, які приймаються на роботи з підвищеною небезпекою та роботи, де є потреба у професійному доборі, — не рідше одного разу на рік. У виняткових випадках посадові особи, а також фахівці з питань охорони праці, проходять позачергове навчання. Воно здійснюється: 1) у разі переведення працівника на іншу роботу або призначен-ня його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці;Тема 8. Правове регулювання охорони праці 2) якщо комісією з розслідування встановлено факт порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, внаслі-док чого стався груповий нещасний випадок (професійне отру-єння) або нещасний випадок (професійне отруєння) із смер-тельним наслідком; 3) з метою ознайомлення з новими нормативно-правовими актами з охорони праці. На локальному рівні роботодавці розробляють і затверджують положення про навчання з охорони праці та щорічні плани-графіки навчання і перевірки знань працівників з питань охорони праці. При прийнятті на роботу та у процесі роботи усі працівники проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварії відповід-но до Типового положення, затвердженого Державним комітетом України з нагляду за охороною праці. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і пе-ревірку знань з охорони праці, забороняється. У випадку незадовіль-них знань працівники повинні пройти повторне навчання. Особи, які при повторній перевірці показали незадовільні знання, звільняються або переводяться на іншу роботу відповідно до діючого законодав-ства. Відповідальність за організацію навчання й перевірку знань з охорони праці на підприємстві покладається на його керівника. За характером і часом проведення інструктажі поділяються на: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий. Залеж-но від виду інструктажів встановлені підстави та періодичність їх проведення. Наприклад, повторний інструктаж проводиться з усіма працівниками у строки, визначені галузевими нормативними ак-тами або роботодавцем, але не рідше одного разу на три місяці для працівників, що виконують роботи з підвищеною небезпекою, для решти працівників — не рідше одного разу на шість місяців. Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охоро-ни праці або іншим фахівцем відповідно до наказу роботодавця, всі інші інструктажі проводяться безпосередніми керівниками робіт (начальником виробництва, цеху, дільниці, майстром). Результати проведення інструктажів заносяться у спеціальні журнали. Виклю-чення становить цільовий інструктаж, проведений до виконання ро-біт з оформленням наряду-допуску, до якого заносяться відомості про проходження інструктажу.Трудове право України Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевір-ку знань з охорони праці, забороняється. Проте законодавство передбачає окремі виключення — допускається звільнення від проходження повтор-ного інструктажу. Працівники не проходять зазначений інструктаж, якщо вони безпосередньо не обслуговують обладнання, не застосовують прила-ди та інструменти, не зберігають і не переробляють сировину і матеріали. Особи, які звільняються від проходження інструктажів, визначаються у спеціальному переліку, що затверджується роботодавцем. З метою засвоєння в конкретних умовах знань правил безпечної експлуатації, технологічних і посадових інструкцій, технологічних процесів та обладнання, методів безаварійного керування ними, на-вчання з питань охорони праці проводиться у вигляді стажування (дублювання). Воно проводиться після первинного інструктажу до самостійного виконання працівником дорученої роботи. Розглянуті заходи спрямовані на попередження виникнення не-щасних випадків і професійних захворювань. Важливе значення для виявлення і відвернення нещасних ви-падків мають своєчасне розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, вивченню причин, що спричини-ли настання негативних наслідків виробничого травматизму, які по-кладаються на роботодавця. Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора або серед-овища, що відбувся в процесі виконання ним трудових обов’язків, у результаті яких заподіяна шкода здоров’ю або настала смерть. Професійне захворювання – це захворювання, що виникло в результаті професійної діяльності застрахованого працівника й зу-мовленого винятково або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт і інших факторів, пов’язаних з роботою. Розслідування та облік проводиться з приводу виникнення не-щасних випадків, професійних захворювань та аварій, що призвели до будь-якого з нижчезазначених наслідків: - втрати особою працездатності на один робочий день чи більше; - до необхідності переведення особи на іншу (легшу) роботу стро-ком не менше ніж на один робочий день; - у разі зникнення особи під час виконання трудових обов'язків; - смерті особи. Розрізняють нещасні випадки, розслідувані в загальному поряд- ку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню.Тема 8. Правове регулювання охорони праці До нещасних випадків, що підлягають спеціальному розсліду-ванню відносяться: - нещасні випадки зі смертельним наслідком; - групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; - випадки смерті на виробництві, нещасні випадки з тяжкими на-слідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого; - випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків. Порядок розслідування нещасних випадків поширюється і на аварії, в результаті яких вони настали. Розрізняють два види аварій, що підлягають розслідуванню та обліку: аварії І та II категорій. До І категорії відносяться аварії, внаслідок яких: - загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб; - стався викид отруйних, радіоактивних, небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства; - збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколиш-ньому природному середовищі більше ніж у 10 разів; - зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства чи населення. До II категорії відносяться аварії, внаслідок яких: - загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; - зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільни-ці з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше. Розслідуванню та обліку підлягають і професійні захворювання. Захворювання працівника вважається професійним, якщо така хво-роба передбачена у «Переліку професійних захворювань», затвер-дженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Трудове законодавство України розрізняє гострі та хронічні професійні захворювання. До гострих професійних захво-рювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що ста-лися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин. Порядок роз-слідування та обліку захворювань є різним — гостре професійне за-хворювання розслідується як нещасний випадок, для розслідування хронічного професійного захворювання встановлено самостійний порядок.Трудове право України Розслідуванню підлягають не лише нещасні випадки та про-фесійні захворювання, що трапилися при виконанні працівником трудових обов'язків, а й в інших випадках, передбачених у законо-давстві. Наприклад, під час проїзду на роботу чи з роботи на тран-спортному засобі, що належить підприємству, або на іншому тран-спортному засобі, наданому роботодавцем; використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за до-рученням роботодавця в установленому роботодавцем порядку. Процедура розслідування і обліку нещасного випадку перед-бачає: 1) повідомлення відповідних суб'єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття превентивних заходів щодо попередження виникнення інших нещасних випадків; 2) створення комісії з розслідування нещасних випадків; 3) проведення розслідування нещасних випадків; оформлення ре-зультатів розслідування та облік нещасних випадків. Працівник, з яким трапився нещасний випадок, працівник, який виявив нещасний випадок, або свідок нещасного випадку терміново повідомляє безпосереднього керівника робіт або іншу уповноваже-ну особу про нещасний випадок, що трапився, та має надати необ-хідну допомогу. У свою чергу посадова особа зобов'язана терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а при необ-хідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу та зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робо-чому місці і вжити всіх засобів з метою запобігти виникненню поді-бних випадків у ситуації, що склалася. Вона також повідомляє робо-тодавця, керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, про нещасний випадок, що трапився. Повідомлення про нещасний випадок може надходити також від лікувально-профілактичного закладу у разі звернення до нього потерпілого з посиланням на те, що такий випадок трапився на виробництві. Якщо трапилася аварія, то роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані ввести в дію план ліквідації аварії, вжити першочерго-вих заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної до-помоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.Тема 8. Правове регулювання охорони праці Одержавши повідомлення про нещасний випадок, роботодавець повідомляє про нього відповідний робочий орган виконавчої дирек-ції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на ви-робництві та професійних захворювань України, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства — це підприємство, відповідні органи державної пожежної охорони, якщо випадок стався внаслі-док пожежі, та санепідемстанції — у разі виявлення гострого про-фесійного захворювання (отруєння). Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смер-тельним наслідком, випадок смерті, а також зникнення працівни-ка під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець пові-домляє також відповідні органи державного нагляду за охороною праці та прокуратури, орган, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності — відповідній місцевій держадміністрації), установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство (у разі гострих професійних захворювань (отруєнь), первинну організацію профспілки, членом якої є потерпілий, орган з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій за місцем настання нещасного випадку. Наступним етапом проведення розслідування нещасних випад-ків є формування і призначення комісій з питань розслідування. За загальним правилом комісію з питань розслідування нещасного ви-падку призначає роботодавець. Залежно від виду нещасних випадків, що підлягають спеціальному розслідуванню, ця комісія може призна-чатися відповідними структурними органами державного нагляду за охороною праці чи Кабінетом Міністрів України. До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або по-садова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії), керівник струк-турного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезна-ходженням підприємства (за згодою), представник первинної органі-зації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найма-ними працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи. До складу комісії не може вклю-чатися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок. Розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів. Спеціальне розслідування та розслідування аварій проводятьТрудове право України ся протягом 10 робочих днів. У випадках, передбачених законодав-ством, строк розслідування може бути продовжено за погодженням з територіальним органом Держнаглядохоронпраці за місцезнахо-дженням підприємства, але не більше ніж на місяць, про що робо-тодавець видає наказ. А строк спеціального розслідування у разі необхідності може бути продовжений органом, який призначив спе-ціальну комісію. Протягом цих термінів комісія: 1) обстежує місце нещасного випадку, опитує свідків і осіб, при-четних до нього, та одержує пояснення потерпілого, якщо це можливо; 2) визначає відповідність умов праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; 3) з'ясовує обставини і причини, що призвели до нещасного випад-ку, визначає чи пов'язаний цей випадок з виробництвом; 4) визначає осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці; 5) розробляє заходи щодо запобігання подібним нещасним випад-кам; 6) складає акт розслідування нещасного випадку за формою Н(згідно з додатком 2 до Положення) у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 (згідно з додатком 3 до Положення) у шести примірниках або акт за формою НПВ (не пов'язаний з виробни- цтвом) і передає його на затвердження роботодавцеві. Ці акти розглядаються і затверджуються роботодавцем про- тягом доби після одержання матеріалів, підготовлених комісією за підсумками її роботи. Затвердивши акти, роботодавець протягом трьох днів (у разі проведення спеціального розслідування — п'яти) надсилає їх потер-пілому або довіреній особі. Нещасні випадки, що трапилися на виробництві, реєструються у спеціальному журналі, а акт з матеріалами розслідування зберіга-ється на підприємстві протягом 45 років. У разі ліквідації підпри-ємства акт передається на зберігання правонаступнику, коли ж його немає — державному архіву. Положення містить окремий розділ, що встановлює порядок розслідування і обліку хронічних професійних захворювань. Зв'язок профзахворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристикиТема 8. Правове регулювання охорони праці умов праці, яка складається санепідемстанцією за участю спеціаліс-тів (представників) підприємства, профспілок та відповідного ро-бочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. 
 

4.Спеціальні правила охорони праці на важких, небезпечних та шкідливих роботах.

На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту: маски, респіратори, захисні окуляри, запобіжні пояси і т. ін., а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Порядок забезпечення працівників підприємств спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, а також порядок їх утримання і зберігання визначається Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 29 жовтня 1996 p. №170 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11— 12. - С. 690).

Видача замість  спеціального одягу і спеціального взуття матеріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання  не дозволяється. У той же час  власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівнику витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.

На роботах, пов'язаних із забрудненням, працівникам видається  безплатно за встановленими нормами  мило, а там, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, —  змиваючі, знешкоджуючі засоби. Перелік робіт і професій, що дають працівникам право на отримання мила, встановлюється власником або уповноваженим ним органом за узгодженням з профспілковим органом.

На роботах  зі шкідливими умовами праці працівникам  видаються безоплатно за встановленими  нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти. Діючою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 р. №731/П-13 "Про порядок безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам і службовцям, зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці" (Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1988. — №4) передбачено, що підприємства самостійно вирішують питання, пов'язані з безоплатною видачею працівникам молока або інших рівноцінних харчових продуктів, на підставі Переліку хімічних речовин, при роботі з якими з профілактичною метою рекомендується вживання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, затвердженого Міністерством охорони здоров'я СРСР 4 листопада 1987 p. №4430-87 (Додаток до постанови Держ-компраці СРСР і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 p. №731/П-13).

Молоко видається  по 0,5 літра за зміну незалежно  від її тривалості в дні фактичної  зайнятості працівника на роботах, пов'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин. Не допускається оплата молока грішми, заміна його іншими товарами і продуктами, крім рівноцінних — кефіром, кислим молоком тощо.

На роботах  з особливо шкідливими умовами праці  надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування. Перелік професій і посад, робота на яких дає право на безплатне лікувально-профілактичне харчування, а також раціони і правила видачі цього харчування визначено діючою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 р. №4/П-1 (Бюллетень Госкомтруда СССР. - 1979. - №7-9).

Лікувально-профілактичне  харчування видається у вигляді гарячих сніданків перед початком роботи. В окремих випадках допускається за погодженням з медико-санітарною частиною підприємства, а коли її немає — з місцевою сані-тарно-епідеміологічною станцією видача цих сніданків під час обідньої перерви. Працівникам, які одержують безплатне лікувально-профілактичне харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці, молоко не видається.

Працівники гарячих  цехів і виробничих дільниць забезпечуються безкоштовно газованою солоною водою. Цехи і виробничі дільниці, на які поширюється це правило, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

На навантажувально-розвантажувальних  роботах встановлено граничні норми підіймання, перенесення і пересування вантажів (Правила про умови праці вантажників при навантажувально-розвантажувальних роботах: Утв. НКТ СРСР 20 вересня 1931 p. // Известия НКТ СССР. - 1931. -№30). Забороняється перенесення одним вантажником вантажів, більших за 80 кг. Якщо вага вантажу (кожного місця окремо) перевищує 50 кг, то підйом і зняття вантажу зі спини вантажника повинні проводитися за допомогою інших працівників, а перенесення такого вантажу допускається на відстань, не більшу за 60 м.

Працівникам, які  працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалювальних приміщеннях, вантажникам і деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються в робочий час. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників. Питання про кількість і тривалість перерв і про обладнання місць обігрівання вирішується власником або уповноваженим ним органом і виборним профспілковим органом підприємства. Тривалість і розподіл перерв для відпочинку на навантажувально-розвантажувальних роботах встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку.