Охорона праці у невиробничий сфері

4. Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли  від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Соціальний  захист працівників базується на гарантіях охорони праці, визначених Законом «Про охорону праці», і  державному соціальному страхуванні  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань, які  детально розглядаються далі.

5. Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств і суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Суть  цього принципу зрозуміла і обумовлена тим, що фізичні можливості людей  не залежать від того, де вони працюють. Водночас, коли умови праці шкідливі для здоров’я, потребують особливих  фізичних даних або психофізіологічних характеристик працівника, йому необхідно  під час прийому на роботу проходити попереднє, а під час роботи – періодичне медичне обстеження.

6. Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану.

Реалізація  цього принципу стосується передусім  створення робочих місць для  інвалідів та інших людей з  обмеженими можливостями і свідчить про цивілізованість суспільства. На жаль, у нашій країні цей принцип  поки що здебільшого залишається  декларативним, хоча і є конкретні  приклади його реалізації. За взірець  можуть слугувати країни Європейського  Союзу. Прагнення України вступити до ЄС і було одним з мотивів, які  спонукали вітчизняних законодавців включити цей принцип до закону.

7. Використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству.

Основним  питанням теорії і практики охорони  праці є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів у розробленні будь-якого проекту потребує, щоб уже на перших стадіях розроблення продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що унеможливлюють небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ризик до припустимого рівня завдяки вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети допомагає ризикорієнтований підхід, суть якого полягає у визначенні ризику в різних рішеннях і виборі оптимального рішення. Участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці обумовлена тим, що держава і суспільство зацікавлені у зниженні виробничого ризику.

8. Інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.

Найоптимальніший  спосіб боротьби з нещасними випадками  та професійними захворюваннями –  попередження про ці небезпеки, зокрема, навчання тому, як запобігати їх виникненню. Зараз у країні діє система  безперервного навчання з питань охорони праці, до основних науково-методичних принципів побудови, цільових функцій  і методологічних основ якої належать:

– наступність  і безперервність навчання з питань безпеки життя, діяльності та охорони  праці всіх вікових категорій  населення України;

– формування суспільної свідомості і рівня знань  населення України, що відповідають вимогам часу;

– навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих, відповідних  норм поведінки вихованців у дошкільних закладах освіти;

– навчання з питань охорони праці в середніх, позашкільних і професійно-технічних  закладах освіти;

– навчання з питань безпеки життя і діяльності загалом та охорони праці студентів  вищих навчальних закладів освіти;

– навчання з питань охорони праці працівників  під час підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, прийняття  на роботу та в період роботи; навчання працівників, які виконують роботи з підвищеною небезпекою та роботи, де є потреба у професійному доборі, інструктування працівників з питань охорони праці, дотримання порядку  допуску до виконання робіт;

– навчання населення загалом з питань безпеки  життя, діяльності та охорони праці.

9. Забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.

Основними суб’єктами охорони праці безперечно є роботодавець і працівник. Мета діяльності роботодавця – отримання  прибутку, досягнення якомога більшої, дуже часто, можливо, за рахунок так  званої потогінної системи, економії на засобах захисту працівників, нехтуванні умовами праці, наслідком чого будуть підвищені втома, травматизм, захворюваність працівників. Такий підхід призводить до напруженості у трудових відносинах, конфлікту між роботодавцем і  трудовим колективом. Часто  самі працівники свідомо або несвідомо йдуть  на порушення вимог охорони праці. Працівники в основному влаштовуються  на роботу задля отримання заробітної плати, і коли виконання вимог  безпеки праці, застосування засобів  захисту веде до зменшення продуктивності праці, а отже і розміру зарплати, вони можуть ігнорувати ними, незважаючи на те, що така поведінка загрожує передусім  їхньому життю і здоров’ю. Ігнорування  безпекою може  зумовлюватися також  переоцінкою власного досвіду та майстерності, стресовим станом (депресією, збудженням, втомою),  алкогольним  чи наркотичним сп’янінням тощо.

Не допустити  такі дії, що ведуть до людських жертв, травм, хвороб, – і роботодавців, і працівників – може суспільство  в особі громадських, передусім  профспілкових, організацій і державних  інституцій.

10. Використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Участь  України в діяльності міжнародних  органів та організацій потребує від неї вивчення закордонного досвіду  охорони праці. З іншого боку, така робота без сумніву сприяє підвищенню рівня виробничої безпеки на підприємствах  різних галузей економіки, зменшенню  рівня нещасних випадків і професійних захворювань, поліпшенню ефективності управлінської та контрольно-наглядової діяльності в галузі охорони праці.

Важливе мicцe серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, посідають конвенції Міжнародної організації праці. Всі механізми прийняття рішень у МОП пов’язані з її унікальною структурою, яка базується на принципі трипартизму, тобто рівного представництва трьох сторін – уряду, роботодавців і робітників. Так приймають рішення щодо країни-члена, рішення по суті роботи комітетів МОП, щодо Міжнародних Конвенцій, Рекомендацій тощо.

Розглянутий вище принцип державної політики нашої країни в галузі охорони  праці, який полягає у «...координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, ... а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками...» використовує унікальний, майже 90-річний світовий досвід використання цією організацією принципу трипартизму.

Директиви, що приймаються в рамках Європейського  Союзу і є законом для всіх його країн, відповідають конвенціям МОП. З іншого боку, у розробці нових  конвенцій, рекомендацій та інших документів МОП враховують передовий досвід країн – членів ЄС. Україна не є членом ЄС, але не раз на найвищих рівнях заявляла про своє прагнення  до вступу до цієї організації. Одна з  умов прийняття нових країн до ЄС – відповідність їхнього законодавства  законодавству ЄС, тому в нашій  країні триває активна робота з узгодження вимог законів і нормативно-правових актів директивам ЄС.

Активну роботу щодо розвитку та вдосконалення  правової бази охорони праці провадять  країни – члени СНД. Важливу роль тут відіграють модельні закони, прийняті на міждержавному рівні. Мета цих  законів – сприяти зближенню  національного законодавства в  галузі охорони праці на міждержавному  рівні, створення єдиної правової бази, спрямованої на максимальне забезпечення соціальної захищеності працівників.

Крім  зазначених організацій, у справу охорони  праці роблять свій внесок також  Міжнародне агентство з атомної  енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація  охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та низка інших.

У розвинених країнах страхування стало одним  із найефективніших елементів управління промисловою безпекою. Держава бере на себе функції законодавчого і  нормативного регулювання, виконує  реєстрацію об’єктів підвищеної небезпеки, здійснює контроль і нагляд за їхньою експлуатацією. На власників і керівників підприємств лягає обов’язок  ідентифікувати небезпечні об’єкти, розробити  і затвердити декларацію безпеки, підготувати  й атестувати обслуговуючий персонал. Їм стає економічно вигідно підвищувати  рівень промислової безпеки. Саме в  цьому виявляється ефективність страхування – ринкового механізму, який не залежить від адміністративного  ресурсу. Що вищий рівень безпеки, то нижча плата за ризик. Обстежити  підприємства і визначати величину ризику для страхових компаній мають  лише відповідні експертні організації, оскільки ризик хоча й виражається  в гривнях, але визначається винятково  інженерними прийомами. Той самий  об’єкт, із тими самими технічними характеристиками в різних умовах може мати різний ризик експлуатації. Наприклад, ризик роботи хімічного комбінату в густонаселеному районі набагато вищий, ніж в тому разі, коли цей комбінат розташований за межею міста.

Основні трудові права працівників

Право громадян України на працю,  - тобто на одержання  роботи з оплатою  праці  не  нижче  встановленого  державою  мінімального розміру,  - включаючи  право на вільний вибір професії, роду занять і  роботи, забезпечується  державою.  Держава  створює  умови  для ефективної   зайнятості   населення,   сприяє    працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при  необхідності забезпечує  перепідготовку  осіб,   вивільнених   у   результаті переходу  на ринкову  економіку.

Працівники    реалізують    право     на     працю     шляхом укладення трудового договору  про  роботу   на   підприємстві,   в установі, організації або  з  фізичною  особою.

Працівники  мають право на:

• відпочинок відповідно до законів про  обмеження  робочого дня та робочого тижня і про щорічні  оплачувані  відпустки,
• право на здорові і безпечні умови  праці,
• на  об'єднання  в  професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів)  у встановленому   законом   порядку,
• на   участь   в    управлінні підприємством,    установою,    організацією,
• на    матеріальне забезпечення в  порядку  соціального  страхування  в  старості,  а також у разі хвороби, повної або часткової втрати  працездатності,
• на матеріальну допомогу в разі безробіття,
• на право  звернення  до суду  для  вирішення  трудових  спорів  незалежно  від   характеру виконуваної   роботи   або   займаної   посади,   крім   випадків, передбачених   законодавством,
• та   інші   права,    встановлені законодавством.

Україна забезпечує   рівність  трудових  прав  усіх  громадян незалежно  від походження,  соціального  і майнового стану,  расової  та національної приналежності,  статі,  мови, політичних поглядів, релігійних переконань,  роду і характеру  занять,  місця проживання та інших  обставин.

Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує  працездатним   громадянам,   які   постійно проживають на території  України:

• вільний вибір виду діяльності;
• безплатне сприяння  державними  службами зайнятості у підборі підходящої роботи і  працевлаштуванні  відповідно  до  покликання, здібностей,   професійної   підготовки,   освіти,   з  урахуванням суспільних потреб;
• надання підприємствами,  установами, організаціями відповідно до попередньо  поданих ними заявок  роботи  за  фахом  випускникам державних   вищих   навчальних, професійних   навчально-виховних закладів;
• безплатне навчання безробітних новим  професіям, перепідготовку в  навчальних  закладах  або  у  системі  державної служби зайнятості з виплатою стипендії;
• компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
• правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного  звільнення,  а також сприяння у збереженні роботи.

Умови  договорів  про   працю,   які   погіршують   становище  працівників  порівняно  з  законодавством  України  про  працю,  є недійсними.

Підприємства, установи, організації в межах  своїх повноважень і  за  рахунок  власних  коштів  можуть  встановлювати   додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Підприємство  може   матеріально    заохочувати    працівників медичних,   дитячих,   культурно-освітніх,  учбових  і  спортивних закладів,  організацій  громадського харчування і  організацій,  що обслуговують  трудовий  колектив  і  не  входять  до  його складу.

Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті  на роботу. Відповідно  до  Конституції  України будь-яке пряме  або  непряме  обмеження  прав  чи  встановлення  прямих або непрямих  переваг  при  укладенні,  зміні  та припиненні трудового договору  залежно  від  походження, соціального  і майнового стану, расової  та  національної  приналежності,  статі, мови, політичних поглядів,  релігійних переконань, членства у професійній  спілці чи іншому   об'єднанні  громадян,  роду  і  характеру  занять,  місця проживання не допускається.