Охорона праці у невиробничий сфері

Трудова діяльність працівників невиробничої сфери належить до категорії робіт, які пов'язані з використанням  великих обсягів Інформації, із застосуванням  комп'ютеризованих робочих місць, із частим прийняттям відповідальних рішень в умовах дефіциту Часу, безпосереднім  контактом із людьми різних типів  темпераменту тощо. Це зумовлює високий  рівень нервово-психічного перевантаження, знижує функціональну активність центральної нервової системи, призводить до розладів в її діяльності, розвитку втоми, перевтоми, стресу.

Вплив втоми на безпеку  праці

Стомлення і перевтома. Будь-яка діяльність, якщо вона оптимальна для організму по інтенсивності і тривалості та проходить у сприятливих виробничих умовах, позитивно впливає на організм і сприяє його удосконалюванню. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруги, яка прямо пропорційна складності завдання. Психічна напруга - це фізіологічна реакція організму, яка мобілізує його ресурси (біологічно і соціально корисна реакція). Під впливом психічної напруги змінюються життєво важливі функції організму: обмін речовин, кровообіг, дихання. В повединці людини спостерігається загальна зібраність, дії стають більш чіткими, підвищується швидкість рухових реакцій, зростає фізична працездатність. При цьому загострюється сприйняття, прискорюється процес мислення, поліпшується пам'ять, підвищується концентрація уваги. Пристосувальні можливості психічної напруги тим більші, чим вище психічний потенціал особистості. Механізм емоційної стимуляції має фізіологічний бар'єр, за яким настає негативний ефект (позамежна форма психічної напруги). При надмірній інтенсивності чи тривалості робота приводить до розвитку вираженого стомлення, зниження продуктивності, неповного відновлення за період відпочинку.  Стомлення - загальний фізіологічний процес, яким супроводжуються усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення - це тимчасове погіршення функціонального стану організму людини, що виявляється в змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямоване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи і характеризується розвитком гальмівних процесів у корі головного мозку.

Втома - це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою та ін. Оскільки організм - єдине ціле, то межа між цими видами втоми умовна і нечітка.

Хід збільшення втоми та її кінцева величина залежать від індивідуальних особливостей працюючого, трудового режиму, умов виробничого  середовища тощо.

Залежно від характера вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому або перевтому. Перевтома - це сукупність стійких несприятливих для здоров'я працівників функціональних порушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми.

Основною  відмінністю втоми від перевтоми  є зворотність зрушень при  втомі і неповна зворотність  їх при перевтомі.

Позамежні форми психічної напруги  викликають дезінтеграцію психічної  діяльності різної виразності. При  цьому втрачається жвавість і  координація рухів, знижується швидкість  відповідних реакцій (гальмівний тип), з'являються непродуктивні форми поводження - гіперактивність, тремтіння рук, запальність, невластива різкість і ін. (збудливий тип). Обидва типи позамежної напруги супроводжуються вираженими вегетативно-судинними змінами (блідість обличчя, краплі поту, прискорений пульс). До суб'єктивних ознак перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи чи припинити її, почуття слабості в кінцівках. Важке стомлення - крайній варіант фізіологічного стану, що граничить з патологічними формами реакції. При перевтомі порушуються відновні процеси в організмі. Прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного дня. При наявності хронічної перевтоми часто зменшується маса тіла, змінюються показники серцево-судинної системи, знижується опір організму до інфекції і т. ін.

Відомо, що розвиток втоми та перевтоми веде до порушення координації рухів, зорових розладів, неуважності, втрати пильності та контролю реальної ситуації. При цьому працівник порушує  вимоги технологічних інструкцій, припускається  помилок та неузгодженості в роботі; у нього знижується відчуття небезпеки. Крім того, перевтома супроводжується  хронічною гіпоксією (кисневою недостатністю), порушенням нервової діяльності.

Проявами  перевтоми є головний біль, підвищена  стомлюваність, дратівливість, нервозність, порушення сну, а також такі захворювання як вегето-судинна дистонія, артеріальна  гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, інші професійні захворювання.

Втома характеризується фізіологічними та психічними показниками  її розвитку.

Фізіологічними  показниками розвитку втоми є  артеріальний кров'яний тиск, частота  пульсу, систолічний і хвилинний  об'єм крові, зміни у складі крові.

Психічними  показниками розвитку втоми є: погіршення сприйняття подразників, внаслідок  чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає із запізненням; зменшення здатності концентрувати  увагу, свідомо її регулювати; посилення  мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника від  трудового процесу; погіршення запам'ятовування та труднощі пригадування інформації, що знижує ефективність професійних  знань; сповільнення процесів мислення, втрата їх гнучкості, широти, глибини  і критичності; підвищення дратівливості, поява депресивних станів; порушення  сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники; зміни частоти слуху, зору.

Характер  втоми залежить від виду трудової діяльності тому, що функціональні  зміни в організмі при втомі  переважно локалізуються в тих  ланках організму, які несуть найбільше  навантаження. На основі цього втома поділяється на фізичну та розумову за співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо.

Як зазначено  вище, особливістю фізичної праці  є те, що вона викликає фізичне напруження організму при виконанні роботи. При сильному напруженні продовження  роботи стає неможливим, і виконання  її автоматично припиняється, а організм одразу переходить у фазу відновлення  працездатності. Відновлення сил  відбувається інтенсивно і у порівняно  короткий період. Тому втому можна розглядати як сформоване в ході еволюції біологічне пристосування організму до навантажень. Однак, залежно від важкості роботи потрібен певний час на відпочинок.

Помірна розумова праця може виконуватися досить довго. Розумова праця не має чітких меж між напруженням організму  під час роботи і переходом  у фазу відновлення сил. Втома  при розумовій праці виявляється  в нервовому напруженні, зниженні концентрації уваги і зменшенні  свідомого її регулювання, погіршенні оперативної пам'яті і логічного  мислення, сповільненні реакцій на подразники. Нервове напруження впливає  на серцево-судинну систему, збільшуючи артеріальний тиск і частоту пульсу, а також на терморегуляцію організму  та емоційні стани працівника.

Відновлювальні  процеси після розумової праці  відбуваються повільніше, ніж після  фізичної праці. Несприятливі порушення  в організмі працівника часто  не ліквідуються повністю, а акумулюються, переходячи в хронічну втому, або  перевтому та різні захворювання. Найбільш поширеними захворюваннями працівників  розумової праці є неврози, гіпертонії, атеросклерози, виразкові хвороби, інфаркти та інсульти.

Втома породжує у працівника стан, який призводить до помилок в роботі, небезпечним  ситуаціям і нещасним випадкам. Вчені  наводять дані, які вказують, що кожному  четвертому нещасному випадку передувала явно виражена втома.

Але, як зазначалося раніше, виробнича втома, як наслідок впливу на організм працівника трудових навантажень і умов виробничого  середовища, відіграє, в першу чергу, захисну роль і стимулює відновлювальні процеси. Тому заходи по запобіганню  втоми ні в якому разі не мають  за мету ліквідувати це явище. Вони спрямовуються на віддалення в часі розвитку втоми, недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників, прискорення відновлення сил  і працездатності.

Боротьба  зі втомою, в першу чергу, зводиться  до покращення санітарно-гігієнічних  умов виробничого середовища (ліквідація забруднення повітря, шуму, вібрації, нормалізація мікроклімату, раціональне  освітлення тощо). Особливу роль у запобіганні  втомі працівників відіграють професійний  відбір, організація робочого місця, правильне робоче положення, ритм роботи, раціоналізація трудового процесу, використання емоційних стимулів, впровадження раціональних режимів праці і  відпочинку тощо.

Крім того, для профілактики втоми  працівників застосовуються специфічні методи. Фізіологи обґрунтували умови підвищення працездатності, що сприяють ефективному попередженню стомлення:

• у будь-яку роботу потрібно входити поступово;
• умовою успішної працездатності є розміреність і ритмічність;
• звичність, послідовність і плановість;
• недбалість і квапливість у праці не припустима;

• фізіологічно обґрунтоване чергування праці і відпочинку, а також зміна форм діяльності (найбільш ефективним є відпочинок, зв'язаний з активним діяльним станом);

•  сприятливе відношення суспільства до праці (мотивація праці і соціальні умови).

Вплив стресу на безпеку  праці

При аналізі  психофізіологічних небезпечних та шкідливих чинників велике значення приділяється стресу, що виникає внаслідок

тривалого впливу на працюючого комбінованої дії психоемоційних перевантажень та небезпечних виробничих чинників.

Під стресом (англ. stress) - тиснення, натискання, напруження) прийнято розуміти стан психічної напруженості, викликаний небезпеками, що виникають у людини при вирішенні важливої для неї задачі.

Термін "стрес" часто застосовується не тільки в охороні праці, але й у повсякденному житті.

За останні  роки психоемоційний стрес став глобальною проблемою виживання людства. Це підтверджується тією увагою, яка  приділяється стресу на міжнародному рівні. Стрес характеризують як захисне  явище, як вісник захворювання, як причину  порушень низки життєво важливих психофізіологічних функцій.

Стрес проявляється як необхідна і корисна реакція  організму на різке збільшення загального зовнішнього навантаження. Він характеризується зростанням біоелектричної активності мозку, підвищенням частоти серцебиття, ростом потоку крові, розширенням кровоносних  судин, збільшенням вмісту лейкоцитів у крові, тобто цілим рядом  фізіологічних змін в організмі, що сприяють підвищенню його енергетичних можливостей, успішності виконання  складних і небезпечних дій. Тому стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але  й механізмом, який сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів  і небезпек.

Між рівнем стресу і активацією нервової системи, яка породжується ним, з одного боку, та результативністю трудової діяльності - з іншого, немає пропорційної залежності. Відомо, що з ростом активації нервової системи до певного рівня, продуктивність праці підвищується, тоді як при  подальшому зростанні активації  вона починає падати, і рівень небезпеки  зростає.

Отже, стрес  позитивно впливає на результати праці (мобілізує організм і сприяє подоланню перешкод, які виникають  в процесі праці) лише доти, доки не перевищить певного критичного рівня. При перевищенні цього рівня  в організмі людини розвивається так званий процес гіпермобілізації, який викликає порушення механізмів саморегуляції та погіршення результатів діяльності аж до її зриву. Тому стрес, який перевищує критичний рівень, називають дистресом.

Особливо  небезпечним, як показали дослідження, є стрес в трудовій діяльності. Робота економістів, фінансистів, банківських  службовців, менеджерів, працівників  державних контрольно-ревізійних та податкових служб пов'язана з впливом на них негативно діючих стресорів, таких як: інтенсивність праці; зростання потоку інформації, яку необхідно опрацювати і використовувати у повсякденній практиці; дефіцит часу; відповідальність за прийняття рішень; гіподинамія; різні зовнішні впливи (шум, забруднення, випромінювання тощо); монотонність праці; порушення стереотипної системи праці (поломки техніки) тощо.

Фізіологічні  порушення можуть супроводжуватися розладами нервової та серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту та ін.

До психологічних  розладів належать агресивність, фрустрація, нервозність, роздратування, тривога, нерішучість, швидкий розвиток втоми  тощо. Фрустрація (лат. "обман", марне  чекання) - мотивація досягти мети за існуючої сильної перешкоди.

Крім  того, стрес є причиною багатьох психосоматичних захворювань: психозів, неврозів, захворювань судин мозку, серцево-судинних захворювань та інфаркту міокарда, гіпертонічної хвороби, виразково-дистрофічних уражень шлунково-кишкового тракту, нейроциркуляторної дистонії, зниження імунітету, онкологічних захворювань. Стрес впливає на статеві функції, генетичний апарат клітин, призводячи до вроджених порушень розвитку дітей, тощо. Вчені висловлюють припущення про існування зв'язку між стресовими навантаженнями та спонтанним абортом.

Згубна  дія стресу також проявляється у  зростанні алкоголізму та наркоманії, підвищенні рівня травматизму, збільшенні кількості інвалідів та випадків самогубств.

На сучасному  етапі сильним стресом, який впливає  на стан працівника та можливість небезпечних  ситуації, є моббінг.