Охорона праці у невиробничий сфері

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  УКРАЇНИ„КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  ІНСТИТУТ”

Конспект лекцій з дисципліни

«Охорона праці у невиробничий сфері»

Склав: ст. викладач Арламов О.Ю

Київ 2011

 

Лекція 1

Вступ

За даними Держгірпромнагляду, в першому півріччі 2008 року загальний виробничий травматизм в Україні знизився на 8,5% в порівнянні з аналогічним періодом 2007 року і склав 7791 випадок. При цьому смертельний травматизм на виробництві збільшився на 3,9% - до 501 випадку. Організаційні причини призвели до смертельного травматизму в 65,4% випадках, технічні причини – в 11,4% випадках, в 11,4% випадках – психофізиологичні причини. До організаційних причин, в першу чергу відносяться: низька ефективність профілактичних заходів щодо охорони праці (ОП); низька трудова і виробнича дисципліна; грубі порушення технології виробництва і правил техніки безпеки; безвідповідальність посадових осіб і окремих фахівців у відношенні  до своїх службових обов'язків з ОП; помилки в навчанні працюючих безпечним методам праці. Можна зробити висновок, що переважна більшість нещасних випадків сталась внаслідок недбалого ставлення до охорони праці як з боку працюючих, так і з боку роботодавців.

Однак, існує  сфера трудової діяльності, назвемо  її невиробничою, де ставлення до охорони  праці можна охарактеризувати як зневажливе. До цієї сфери відносяться: адміністративна, економічна діяльність; ІТ технології; заклади торгівлі; розважальні  заклади, тощо. Таке ставлення оправдовується тим, що майже відсутня дія небезпечних  факторів (за виключенням електричного струму, та дуже рідко інших факторів), а вплив шкідливих факторів не має яскраво виражених наслідків. Наприклад, на виробництві працівник  має справу з канцерогенними речовинами і прийнято вважати що саме це, а  не надмірне паління, буде причиною захворювання раком легенів. Але, якщо в офісі  несвоєчасно було увімкнуто  опалення, то простудні захворювання працівників  списуються на епідемію грипу в місті. Такі дрібні травми, як забиті місця  на тілі, порізи, опіки, розтягнення  м’язів взагалі не вважаються виробничими  травмами тому що не є характерними для даних трудових процесів. 

Таким чином, нехтування трудовим законодавством в  галузі охорони праці, недотримання правил і норм в невиробничій сфері, призводять до наступних наслідків.

1. Порушення  конституційних прав громадян  на безпеку праці, збереження  здоров’я в процесі їх трудової  діяльності. Працівники не вважають  свою роботу шкідливою і, тим  більш, небезпечною в порівнянні  з трудовою діяльністю на виробництві  і тому навіть не   здогадуються  про існування вимог охорони  праці щодо захисту їх прав  на здорові умови праці. Наприклад,  більшість рядових працівників  великих закладів торгівлі таких  як супермаркети, торгівельні та  розважальні центри, працюють виключно  при штучному освітленні, а з  точки зору охорони праці відсутність  або недостатність природного освітлення є шкідливим виробничим фактором і потребує компенсації робітнику втрати працездатності. До речі, треба було б відзначити, що більшість роботодавців також не здогадуються про існування таких вимог. Це пов’язано з дуже низьким рівнем навчання в галузі охорони праці при підготовці робітників; відсутністю контролю за обов’язковістю навчання и перевірки знань з охорони праці у відповідних посадових осіб, відповідальних за стан умов праці в невиробничих закладах; порушеннями при укладанні трудових угод з працівниками, тощо.

2. Зниження  працездатності, якості праці, погіршення  самопочуття. Більшість шкідливих  факторів, що впливають на працівників  невиробничої сфери, перевищують  допустимі рівні, але не настільки,  щоб погіршення самопочуття можна  було б пов’язати з впливом  окремого конкретного фактора.  Робота в невиробничій сфері  є більш соціально приваблива  саме тому, що частка розумової  праці домінує над часткою  праці фізичної. При цьому фізіологічний  вплив шкідливих факторів дещо  відрізняється. При підвищеному  рівні шуму в офісі негативний  вплив в першу чергу відчувають  на собі не органи слуху,  як було б  логічно, а центральна  нервова система, що виражається  в роздратованості працюючого, зниженні  у нього уважності і таке  інше. При неякісному освітленні  на робочому місці, безумовно,  буде погіршуватись зір, але  це може статись через досить  тривалий час, а стомленість,  головний біль та інші прояви  погіршення самопочуття працівник  почує майже відразу і не  буде пов’язувати це з негативним  впливом даного шкідливого фактору.

3. Економічні  та соціальні збитки. Працівник,  який не відчуває задоволення  від процесу трудової діяльності, не може виконувати свою роботу  якісно. Як наслідок, знижується  ефективність праці, в роботі  присутня велика кількість помилок,  можливі конфлікти в колективі.  Перевантаження центральної нервової  системи призводить до стресів,  знижується імунітет, людина починає  частіше хворіти, загострюються  хронічні захворювання. Роботодавець  схильний вважати, що причиною  всіх цих негараздів є особисті  якості працівника. Можливо він  і не помиляється, але навіть  найгірший працівник буде виконувати  свою роботу набагато краще,  якщо створити для нього якісне  трудове середовище, що неможливо  без дотримання вимог, правил  і норм охорони праці.

 

Законодавство України та міжнародні норми в  галузі охорони праці та промислової  безпеки

 

Правові та організаційні основи охорони  праці є тією базою, яка забезпечує соціальний захист працівників і  на якій будується санітарно-гігієнічний  та інженерно-технічний складник охорони  праці.  Правова база охорони праці  у галузі ґрунтується на національному  законодавстві та міжнародних нормах.

Законодавство України про охорону праці – це система  взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері соціального захисту громадян у процесі трудової діяльності. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

До основних законодавчих актів, що мають безпосереднє відношення до охорони праці, належить також низка інших законів:

«Основи законодавства України про охорону  здоров’я» ,Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Закон України «Про пожежну  безпеку», «Про використання ядерної  енергії та радіаційну безпеку».

Окремі  питання правового регулювання  охорони праці  містяться в  багатьох інших законодавчих актах  України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов’язання, що виникають  внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування  шкоди і у т.ч. відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть працівника у зв’язку з виконанням ним  трудових обов’язків.

Кримінальний  кодекс України містить розділ Х  «Злочини проти виробництва», статті 271–275 якого встановлюють кримінальну  відповідальність за порушення вимог  охорони праці, які призвели до ушкодження здоров’я чи смерті працівника або  створили ситуацію, що загрожує життю  людей.

Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і  угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і  норми реалізації соціально-економічної  політики, зокрема щодо умов охорони  праці.

Крім  зазначених законів, правові відносини  у сфері охорони  праці у  галузі регулюють інші національні  законодавчі акти, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента, рішення уряду, нормативні акти міністерств  та інших центральних органів  державної влади.

Важливе місце у нормативно-правовому  полі з охорони праці займають міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому  порядку. Переважна більшість міжнародних  договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або  меншою мірою стосуються охорони  праці, – це такі чотири групи документів:

1. Конвенції та Рекомендації Міжнародної організації праці.
2. Директиви Європейського Союзу.
3. Договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав.
4. Двосторонні договори та угоди.

Особливо  велике значення серед міжнародних  договорів, якими регулюються трудові  відносини, мають конвенції Міжнародної  організації праці, Міжнародні норми соціальної відповідальності (Стандарт SA 8000 «Соціальна відповідальність». Міжнародний стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»), Директива ЄС 89/391/єєс от 12 червня 1989р.о введені мір, що сприяють покращенню безпеки и гігієни труда робітників

Доречи, Директиви, що приймаються в рамках Європейського Союзу і є законом  для всіх його країн, завжди відповідають конвенціям МОП. З іншого боку, у  розробці нових конвенцій, рекомендацій та інших документів МОП враховують передовий досвід країн – членів ЄС. Україна не є членом ЄС, але  не раз на найвищих рівнях заявляла про своє прагнення до вступу до цієї організації. Одна з умов прийняття  нових країн до ЄС – відповідність  їхнього законодавства законодавству  ЄС, тому в нашій країні триває активна  робота з узгодження вимог законів  і нормативно-правових актів директивам ЄС.

Активну роботу щодо розвитку та вдосконалення  правової бази охорони праці провадять  країни – члени СНД. Важливу роль тут відіграють модельні закони, прийняті на міждержавному рівні. Мета цих  законів – сприяти зближенню  національного законодавства в  галузі охорони праці на міждержавному  рівні, створення єдиної правової бази, спрямованої на максимальне забезпечення соціальної захищеності працівників.

Крім  зазначених організацій, у справу охорони  праці роблять свій внесок також  Міжнародне агентство з атомної  енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація  охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та низка інших.

 

Для регулювання  окремих питань охорони праці  діють понад 2000 підзаконних нормативних  актів. Усі ці документи створюють  єдине правове поле охорони праці  в нашій країні узагалі і у  конкретної галузі зокрема.

 

ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ

Стаття 2 Закону України «Про охорону праці» встановлює, що його дія поширюється  на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства  використовують найману працю, та на всіх працівників.

Стаття 4 цього закону визначає, що засади державної  політики в галузі охорони  праці  базуються на десяти основних принципах. Коротко розглянемо їх.

1. Пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

Цей принцип  вимагає від усіх суб’єктів господарювання того, щоб у разі реконструкції, модернізації виробництв, розроблення нових технологічних  процесів передусім розглядалися питання  впливу цих робіт на життя і  здоров’я працівників. Економічна доцільність  не повинна йти всупереч охороні  праці. Роботодавець несе повну відповідальність за стан охорони праці на підконтрольних йому об’єктах господарювання.

2. Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці.

Контроль  за станом охорони праці здійснюють органи державного нагляду, трудові  колективи підприємств та організацій, професійні спілки та інші громадські організації, функціями яких є не лише з’ясування прорахунків, а й  діяльність, спрямована на запобігання  травматизму та професійних захворювань. Питання державного нагляду і  громадського контролю детально розглядаються  у цьому посібнику.

3. Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля.

Вирішення проблем охорони праці здебільшого  потребує комплексності. Для цього  в країні кожні п’ять років  приймають і виконують Національну  програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії, інші програми, реалізація яких сприяє наглядовій, навчально-методичній і  контрольній діяльності у сфері  охорони праці; розробці нових методів, систем і засобів діагностики  устаткування, запобігання та локалізації  аварій на потенційно небезпечних об’єктах; розробці нових технічних засобів  захисту працівників від небезпечних  та шкідливих виробничих факторів; створенню нових безпечних технологій тощо.