Кримінально-правова характеристика умовно-дострокового звільнення від відбування покарання

 

Заміна більш м'яким покаранням:

• невідбутої частини покарання,  якщо засуджений став  на шлях виправлення (ст. 82);
• вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (ч. 4 ст. 83);
• покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування 
  (ст. 85);

 

Пом'якшення  призначеного покарання:

• якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону (ч. З ст. 74);
• на підставі закону України про амністію (ч. 2 ст. 86).

 

Імперативними (обов'язковими) для суду є:

1) звільнення особи, засудженої  за діяння, караність якого Законом  усунена (частина 2 статті 74 ККУ);

2) зниження засудженому до максимальної  межі покарання за новим, більш м'яким Законом (частина 3 статті 74 ККУ);

3) звільнення від відбування  покарання у зв'язку із закінченням  строків давності виконання обвинувального  Вироку (частина 1 статті 80 ККУ);

4) звільнення від покарання особи,  яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (частина 1 статті 84 ККУ);

5) звільнення від покарання за  хворобою військовослужбовців (частина  3 статті 84 ККУ).

Інші види звільнень є дискретними (факультативними), рішення по яких приймається судом за своїм розсудом.

 

Звільнення  від покарання у зв'язку з втратою  особою суспільної небезпечності. Відповідно до КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена під покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Таке звільнення особи від покарання має місце при констатації судом того, що вона вже не є суспільно небезпечною, а відтак, що до неї недоцільно застосовувати кримінальне покарання. Тому оцінка судом особи винного відіграє тут вирішальну роль.(ч. 4 Ст. 74 ККУ)

Для визнання особи такою, що більше не вважається суспільно небезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення нею злочину вона поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці. Це повинно мати місце протягом відносно тривалого часу. Тільки в цьому разі можна говорити про формування в особи позитивних стійких навичок і установок, які б свідчили про її виправлення і недоцільність відбування нею покарання. При цьому суд ураховує три обов'язкові обставини:

а) особа вчинила злочини невеликої  або середньої тяжкості;

б) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці;

в) на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільно  небезпечною.

Бездоганна поведінка означає, що особа не тільки не вчинювала будь-яких протиправних діянь, а й сумлінно виконувала різноманітні обов'язки , додержувалася загальновизнаних норм поведінки особи. Проте не можна розглядати як бездоганну поведінку один лише факт, наприклад, дійового каяття без оцінки подальшої поведінки особи

Сумлінне ставлення до праці  — це, в першу чергу, зайняття суспільно корисною працею, відповідальне ставлення особи до роботи, виконання, покладених на неї трудових обов'язків, підвищення рівня кваліфікації і т. ін.⁵

Слід звернути увагу  на те, що на відміну від КК 1960 р., який не містив вказівки на ступінь тяжкості злочину, при вчиненні якого було можливо звільнення від покарання з урахуванням втрати особою суспільної небезпечності, КК 2001 р. чітко встановлює, що звільненню в зв'язку з втратою суспільної небезпечності можуть підлягати тільки особи, що вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості.⁶

Звільнення від покарання у  разі втрати особою суспільної небезпечності  застосовується тільки судом. Суд постановляє  обвинувальний вирок і звільняє особу від покарання. Таким вироком  особа визнається винною у вчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави.

Звільнення від покарання є  правом, а не обов'язком суду, і  носить безумовний характер. Особа, яка звільнена від покарання, у цьому разі визнається такою, що не має судимості ( ч. З Cт. 88 ККУ)

 

Звільнення від відбування  покарання з випробуванням. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбування покарання – звільнення від відбування покарання з випробуванням. У КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, і також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде  висновку про можливість виправлення засудженого без  відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього.

КК 2001р. значно розширив порівняно  з КК 1960 р. коло покарань., при призначенні  яких можливо звільнення від відбування покарання з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливо лише при призначенні позбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому при засудженні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенні покарання на строк не більше п'яти років. Що стосується додаткових покарань, то КК допускає можливість не тільки призначення, а й реального застосування таких покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Крім того, для звільнення з випробуванням  потрібно встановити достатню для цього підставу. КК описує цю підставу в загальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. В законі зазначено, що звільнення з випробуванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин, виправлення засудженого можливе без відбування покарання.

Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння. Тяжкість злочину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засобу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків тощо. Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов'язковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину. (Cт. 75 ККУ)

Не менш важливе значення має  врахування даних, що характеризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

1. обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення злочину: законослухняність, що передує вчиненню правопорушень, ставлення до праці або навчання, поведінка в побуті, заслуги 
   перед Батьківщиною тощо.
2. обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: ініціатива, готування, організація злочину, фактична роль у його вчиненні тощо.
3. обставини, що характеризують поведінку винної особи після 
   вчинення злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про його 
   близьких тощо.
4. індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, 
   наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості 
   характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживання спиртними напоями тощо.

 

Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшують покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної, службової або іншої залежності; незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин, неповнолітнім або жінкою в стані вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення або прагнення добровільно усунути наслідки злочину або відшкодувати заподіяну шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організованої групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та інше.

Всі ці обставини, що утворюють у своїй єдності підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, повинні обов'язково враховуватися судом в їх конкретному вираженні та у своїй сукупності. Тільки таке комплексне їх урахування може забезпечити обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Звільнення від відбування покарання  з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'ємною його ознакою.

Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. ⁷

Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Далі, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування. Тривалість іспитового строку встановлена у межах від одного року до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути час, необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характеру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покарання, обставин, що характеризують особу засудженого, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку, і він не підлягає скороченню в заохочувальному порядку.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язано з покладанням судом на такого засудженого певних обов'язків, передбачених законом. Стаття 76 КК містить вичерпний перелік таких обов'язків:

1) попросити публічно або в  іншій формі пробачення у потерпілого; 

2) не виїжджати за  межі України на постійне місце  проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3)повідомляти органи кримінально-виконавчої  системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для  реєстрації в ці органи;

5. пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

 

 У разі необхідності суд може покласти на засудженого один або декілька обов'язків. Контроль за виконанням таких обов'язків значно посилює попереджувальний вплив на засудженого і тим самим підвищує ефективність звільнення з випробуванням.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням  визначаються поведінкою засудженого  протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і  несприятливими.

Сприятливі: звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і погашення у зв'язку з цим судимості;

Несприятливі: направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.

Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий наслідок, тобто  звільнення від відбування призначеного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засуджений  виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку – звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним удень ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покарання (п. 1 ч. 1 ст. 89)

Несприятливі наслідки настають для  засудженого в двох випадках. Перший — коли засуджений направляється  судом для реального відбування призначеної міри покарання через те, що він не виконав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кожному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до КК суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені КК.⁸