Кримінально-правова характеристика умовно-дострокового звільнення від відбування покарання

 

Кримінальний закон, а саме ч. 1 ст. 81 встановлює вичерпний перелік  покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є строковими. Умовно-дострокове звільнення можливе лише стосовно покарань у виді:

• виправних робіт;
• службових обмежень для військовослужбовців;
• обмеження волі;
• тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
• позбавлення волі.

 

 Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певними, встановленими у законі умовами, недодержання яких тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена.²⁰

Покарання в цьому разі не анулюється (не скасовується), проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

Застосування умовно-дострокового звільнення додатково  підтверджує  принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

При умовно-достроковому звільненні, як зазначено в КК України, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання. Причому закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додаткових покарань, від яких може бути звільнений засуджений: “Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.”(ч.1 ст.81 ККУ)

Підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання поділяються на:

1. формально-юридичні підстави;
2. оціночні підстави.

 

Формально-юридичні підстави передбачені  ч.3 ст. 81 і пов’язуються з фактичним  відбуттям особою певної частини  строку призначеного їй покарання. Встановлені  в такий спосіб законом обмеження  при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання певною мірою гарантують досягнення такої цілі, як кара.²¹

Строк фактичного відбуття особою певної частини призначеного їй покарання  як формально-юридична підстава умовно-дострокового звільнення від відбування покарання  залежить від кількох чинників. Такими чинниками відповідно до ч.3 ст.81 є:

1. вид (категорія) вчиненого особою злочину, визначений відповідно до ст. 12 ККУ;
2. форми вини;
3. наявності так званого пенітенціарного рецидиву, тобто вчинення особою, яка раніше відбула покарання у виді позбавлення волі на певний строк за умисний злочин, до погашення або зняття судимості за нього нового умисного злочину, за який вона засуджується на певний строк;
4. факт вчинення особою яка раніше звільнялась умовно-достроково, нового умисного злочину протягом невідбутої частини покарання.

 

Умовно-дострокове звільнення від  покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше половини строку покарання, призначеного судом за 
   злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний 
   тяжкий злочин (п.1 ч.3 ст. 81 ККУ);
2. не менше двох третин строку покарання, призначеного судом 
   за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, 
   а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості 
   знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі (п.2 ч.3 ст. 81 ККУ);
3. не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п.3 ч.3 ст. 81 ККУ).

 

Відповідно до ч.3 ст.81 вказаний вище строк, як правило, прив’язаний до покарання , призначеного особі за окремий злочин. Водночас у ст. 81 відсутнє положення щодо визначення такого строку у випадку, коли особа відбуває покарання за сукупністю злочинів та/або за сукупністю вироків.

Відповідно до абз. 1 п. 12 Постанови  Пленуму Верховного Суду від 22 квітня 2002 №2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким», суд при застосуванні ст.81 до особи засудженої за сукупністю злочинів та/або за сукупністю вироків, має:

1. орієнтуватись на весь строк остаточного покарання, призначеного особі за сукупністю злочинів та/або за сукупністю вироків;
2. обчислювати строк фактично відбутого покарання як формально-юридичну підставу умовно-дострокового звільнення від покарання за найбільш суворим з передбачених ч. 3 ст. 81 варіантів , якщо таких варіантів по справі, що розглядається, декілька.

 

Фактичне відбуття особою передбаченого відповідним пунктом ч.3 ст. 81 строку покарання є обов’язковим не залежно від того, від відбування якого саме покарання вона може бути умовно-достроково звільнена, - основного, основного та додаткового чи лише додаткового. Виходячи з визначених вище умов застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання , у перших двох випадках особа обов’язково має відбути відповідну частину основного покарання, а у третьому – відповідну частину додаткового.²²

 

Оціночні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання передбачені  ч.2 ст. 81 і виражаються формулюванням  “...засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення”. Саме досягнення такої цілі покарання, як виправлення засудженого, обґрунтовує можливість його дострокового звільнення від відбування покарання, хоча і під певною умовою.

Сумлінна поведінка — це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність засудженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбутого покарання, а не за час, що безпосередньо передував вирішенню питання про звільнення.

Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

Поняття „засуджений став на шлях виправлення" означає, що він своєю поведінкою та сумлінним ставленням до праці ще не довів свого виправлення, але засвідчив успішність процесу виправлення та можливість його досягнення при відбуванні більш м'якого виду покарання, ніж встановленого вироком.²³

Іспитовий строк  при умовно-достроковому звільненні. Умовність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспитовим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання.

Отже, іспитовий строк — це певний проміжок часу, рівний невідбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-достроково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспитового строку вважається день винесення судом постанови про умовно-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завжди дорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точно зазначити цю частину строку покарання у своїй постанові.

На практиці виникає питання  про обчислення іспитового строку при достроконому звільненні засуджених і від додаткового покарання. Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достроково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорівнює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове покарання більш тривале, ніж невідбута частина основного покарання, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночасне умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додаткового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтованості такого звільнення.

Залежно від того, чи виконує  особа вимоги умовно-дострокового звільнення, можна виділити два види його правових наслідків сприятливі та несприятливі.

Сприятливі наслідки настають тоді, коли протягом невідбутої частини покарання особа не вчинила нового злочину. В цьому разі вона визнається повністю звільненою від призначеного вироком суду покарання. При цьому строк погашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання (основного і додаткового). При умовно-достроковому звільненні особи від основного покарання без звільнення від додаткового покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуття додаткового покарання.

Несприятливі наслідки умовно-дострокового звільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин. У цьому разі умовно-дострокове звільнення скасовується і особі призначається покарання за правилами КК України.

 

 Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх. Стаття 107 ККУ передбачає підставу та правові умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент звільнення.

Аналіз цього інституту кримінального  права дає підстави стверджувати, що його застосування відносно неповнолітніх характеризується наявністю значної кількості пільгових умов.²⁴

Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно із загальною  нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81) є те, що його підставою є  виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою і ставленням не тільки до праці, а й до навчання (ч. 2 ст. 107).

Сумлінне ставлення  до навчання і праці - це: дотримання виробничої і навчальної дисципліни, зокрема тривалості часу роботи, розкладу навчальних занять; виконання виробничих і навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення підвищити свої показники в роботі та оцінки тощо. Засуджений повинен довести своє виправлення, належно поводитись протягом усього строку відбування покарання, а не лише безпосередньо перед розглядом питання про можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.²⁵

 

Мають особливості і правові  умови застосування ст. 107:

• по-перше, ст. 107 застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення 18-ти років, незалежно від віку на момент умовно-дострокового звільнення;
• по-друге, умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають позбавлення волі;
• по-третє, застосування до нього цього виду звільнення не залежить від тяжкості вчиненого злочину;
• по-четверте, воно застосовується при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це передбачено в ст. 81 щодо повнолітніх.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 107 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання  осіб, що вчинили злочин у віці до 18-ти років, може бути застосоване після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного  строку покарання у вигляді  позбавлення волі за злочин  невеликої або середньої тяжкості  та за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до 18-ти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку  покарання у вигляді позбавлення  волі, призначеного за умисний  особливо тяжкий злочин, а також  якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі й була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення 18-річного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. Щодо повнолітніх ці строки відповідно становлять: не менше половини; не менше двох третин; не менше трьох чвертей фактично відбутого покарання (ст. 81).

Якщо умовно-достроково звільнений протягом невідбутої частини покарання  вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71, тобто за сукупністю вироків, з дотриманням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення, встановлених ст. 72.

Виходячи з того, що коло видів  покарання, які застосовуються до неповнолітніх, є суттєво меншим ніж те, що передбачено для повнолітніх злочинців, інститут заміни невідбутої частини покарання більш м'яким для даних осіб не застосовується (ч. 5 ст. 107 КК).

Факт неповноліття засудженого  є підставою для суттєвого 
скорочення  строків  фактичного  відбування  покарання  і  органи 
системи Державного департаменту України з питань виконання 
покарань вправі звернутись до суду з клопотанням про умовно- 
дострокове звільнення.²⁶