Українська академія банківської справи

Національного банку України

     Кафедра кримінально-правових дисциплін

     КУРСОВА РОБОТА

з курсу  «Кримінальний процес» 

     Тема: «Докази та доказування в кримінальному  процесі»

     Варіант 3

      Суми-2008 

      ВСТУП 

      Правоохоронні органи зобов'язані робити все необхідне  для забезпечення збереження державної, колективної і індивідуальної власності, охорони честі і гідності громадян, вести рішучу боротьбу із злочинністю, попереджати будь-які правопорушення і усувати причини, що породжують їх.

      Однією  з найважливіших задач правової науки є озброєння правоохоронних органів держави дієвими засобами і методами боротьби із злочинністю і ліквідації породжуючих її причин. Рішення цієї задачі в значній мірі залежить від рівня розвитку кримінально-процесуальної науки. При цьому на загальному фоні посилення боротьби із злочинністю кримінально-процесуальне законодавство повинно зберігати початкові тенденції розвитку судової, прокурорської і слідчої практики, пов'язані з демократизацією і гуманізацією кримінального судочинства — посиленням гарантій, прав, законних інтересів і свобод особи, підвищенням ролі і незалежності суду при здійсненні правосуддя, розширенням і зміцненням інституту захисту по кримінальних справах, корінним поліпшенням прокурорської і слідчої роботи, створенням гарантій законності і справедливості судових рішень.

      Все вищесказане досягається шляхом вдосконалення доказового права, яке складають норми кримінально-процесуального права, які встановлюють, що може служити доказом по справі, коло обставин, що підлягають доказуванню, на кому лежить обов'язок доказування, порядок збирання, перевірки і оцінки доказів.

      В кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні, галузі права  і практичній діяльності все зводиться  до доказування і доказів, бо вони є основним змістом кримінального  процесу.

      В науці про доказування використовуються досягнення різних наук, у тому числі логіки, психології, криміналістики, судової медицини, психіатрії і ін. Важливу роль в розвитку теорії доказів відіграє вивчення слідчої і судової практики.

      Запропонована робота є дослідженням деяких проблем  загальної теорії доказування, тобто  практичної діяльності слідчого, суду по встановленню істини.

      При написанні роботи використовувалися  чинне законодавство, література по кримінальному праву і кримінальному  процесу, спеціальні літературні джерела, що відносяться до певних розділів теорії доказування і інших наук, досягнення яких використовуються при доказуванні в ході кримінального судочинства.

 

       I. Особливості, доказування як форми пізнання у кримінальному процесі

      У теорії доказів процес доказування  розглядається як різновид пізнання обставин злочину, які мають значення для розслідування кримінальної справи, що характеризується єдністю двох взаємопов'язаних ступенів пізнання чуттєвого (безпосереднього) та раціонального (опосередкованого) [ 10, 287].

      Ці  закономірності всебічного пізнання не заперечують наявності суттєвих особливостей кримінально-процесуального доказування, що має усі підстави погодитись з авторами., які підкреслюють, що процедура кримінально-процесуального доказування є специфічною процесуальною методологією пізнання уповноваженими законом суб'єктами відповідного об'єкта дослідження [11, 4-6].

      Отже, доказування у кримінальному  процесі є особливим видом  кримінально-процесуального пізнання.

      Об'єктивна  істина — мета пізнавальної діяльності в кримінальному процесі.

      Під істиною в методології наукового пізнання розуміється відповідність наших уявлень, висновків, думок об'єктивної дійсності.

      Встановлення  об'єктивної істини — основна задача попереднього слідства, дізнання і незмінна задача кримінального процесу. Тільки встановивши істину, органи попереднього слідства, дізнання і правосуддя можуть правильно вирішити справу по суті, забезпечити правильне застосування закону, щоб кожен винуватий у вчиненні злочину був притягнутий до відповідальності і підданий справедливому покаранню і жоден невинуватий не був покараний.

      Повнота дослідження обставин кримінальної справи означає встановлення всіх обставин, що входять в предмет доказування  по справі. Об'єктивність дослідження  означає безсторонність осіб, що здійснюють розслідування  або   судовий  розгляд   справи,   встановлення   і   перевірка обставин   таких,   які   вказують   на   особу,   яка   скоїла  злочину,   так   і виправдовуючих, як обтяжливих, так і пом'якшуючих вину обвинуваченого.

      Складовими  елементами принципу встановлення об'єктивної істини є основні принципи доказового права, до числа яких, відносяться наступні положення:

      1)   Встановлення   об'єктивної    істини   в    кримінальному    процесі покладається на слідчого, особу, орган дізнання, прокурора  і суд (суддю), яким гарантується процесуальна самостійність в здійсненні дій по збиранню, дослідженню., перевірці, оцінці та використанню доказів., а також в прийнятті рішень по справі і їх обґрунтовуванню.

      2)  Доказування не може здійснюватися особами, прямо або побічно зацікавленими в результаті справи, а також особами, в службовій або іншій залежності   від   яких   знаходяться   потерпілий,   свідки,   підозрюваний, обвинувачений, експерт. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

      3)  Підозрюваний, обвинувачений і підсудний не зобов'язані доводити свою невинуватість, а особа, яка здійснює функцію обвинувачення не має права перекладати обов'язок доказування на них.

      4)  Ніхто не може бути примушений і не зобов'язаний свідчити проти самого себе або своїх близьких родичів.

      5) Як доказ можуть використовуватися тільки достовірні дані, отримані у встановленому законом порядку. Не можуть служити доказом  відомості, джерело або спосіб отримання яких невідоме, або отримаю незаконним шляхом.

      6) При здійсненні доказування забороняється вчиняти дії, небезпечні для життя і здоров'я громадян, які принижують їх честь і гідність або призводять до необґрунтованого спричинення фізичної, моральної, майнової шкоди.

      7)  хід і результати діяльності по збиранню і дослідженню доказів повинен відображатися в процесуальних документах.

      8)  ніякі докази для суду, прокурора, одітого і особи, що проводить дізнання,   не   мають   наперед  встановленої  сили.   Ніхто  не   має  права втручатися в  оцінку  доказів  особою,  у провадженні  якої знаходиться кримінальна справа.

      9) всі сумніви по справі, у тому числі і сумніви щодо допустимості, достовірності і достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь обвинуваченого, підсудного і підозрюваного.

 

II. Поняття та значення кримінально-процесуального доказування. 

      Для розкриття теми курсової роботи потрібно з'ясувати значення кримінально-процесуального доказування, як для суб’єктів, які ведуть процес, так і для окремого учасника процесу (підозрюваного обвинуваченого).

      Успішне здійснення завдань кримінального  судочинства вимагає щоб у  кожній розглянутій судом справі було винесено законний і обґрунтований висновок. Щоб у цього вироку було дано правильну і таку, що відповідає об'єктивній дійсності відповідь на питання про те чи було вчинено злочин і який саме, які його наслідки, ким він вчинений, який ступінь тяжкості злочину, а також на інші питання, що мають значення для правильного вирішення справи. Таке здійснення завдань можливе лише в процесі доказування.

      Але найголовнішим з перелічених  питань є те, що процес доказування  дає можливість забезпечити пряме застосування закону для того, щоб кожен хто скоїв злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий — не покараний (ст.2 КПКУ). Тобто доказування забезпечує захист невинуватих осіб від необґрунтованого засудження, шляхом використання доказів для обґрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень. Тому можна сказати від цих рішень, які виноситься на основі доказів залежить доля винуватої чи невинуватої особи.

      У відповідності зі ст.62 Конституції  України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах отриманих незаконним шляхом. Тобто при постановленій обвинувального вироку переконання у винуватості обвинуваченого повинні бути єдиним висновком до якого прийшли на підставі зібраних законним шляхом доказів по справі, що дозволяє притягнути до відповідальності тільки ту особу, яка дійсно вчинила злочин.

      Доказування в кримінальному процесі є  здійснювана в передбаченому  законом порядку діяльність органів  дізнання, слідчого, прокурора, суду за участю інших суб'єктів процесуальних  правовідносин по збиранню, дослідженню, перевірці і оцінці фактичних даних (доказів), використанню їх при встановленні істини по справі, обґрунтуванню висновків і прийняття рішень.

      Загальне  поняття доказування в кримінальному  процесі можна визначити таким  чином: це - діяльність суб’єктів кримінальному процесі по збиранню, перевірці та оцінці доказів і їх процесуальних джерел, а також по формуванню на цій основі певних тез і наведенню аргументів для їх обґрунтування.

      Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами КПК, які у своїй сукупності називаються доказовим правом [12, 117].

      Процесуальна  форма доказування в попередньому слідстві визначається його змістом. В структурі доказування незмінно присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові і інформаційні процеси), комунікативні (фіксація і забезпечення передачі фактичних даних в часі і в просторі), посвідчувальні (висновок, підтвердження достовірності фактичних даних) і елементи, що обґрунтовують (використання доказів у встановленні істини). Пізнавальна сторона доказування полягає у виявленні джерел доказової інформації і отриманні фактичних даних про ті обставини, які входять в предмет доказування. Тобто здійснюється пошук, виявлення і отримання інформації, що відноситься до справи.

      Комунікативна сторона доказування полягає в тому, що, сприймаючи доказову інформацію, слідчий через свою функцію так чи інакше уявляє себе «частиною пізнавальної системи», ланками якої є всі посадовці, що здійснюють пізнавальну діяльність в кримінальному процесі. Його задача полягає в перетворенні «істини в собі» в «істину для всіх», у тому числі і для себе [13, 69].

      Це  досягається надійністю засобів  збирання і фіксації фактичних даних.

      «Якщо пізнання, в широкому значенні цього  слова, - відзначав І.М. Лузгин, — є отриманням даних про ті або інші предмети і явища, то доказування полягає в обґрунтуванні встановлених положень, в створенні умов для пізнання тих же обставин іншими особами. За допомогою доказування як би перекидається місток від явищ, безпосередньо сприйманих слідчим, до адресата (суду), якому таким чином створюються умови для пізнання того ж явища» [14,48].

      Комунікативна сторона доказування направлена на фіксацію отриманої інформації, її процесуальне оформлення і пристосування  до використання в судовому розгляді всіма суб'єктами кримінального процесу.

      Процесуальна  форма збирання і дослідження  доказів виступає по суті універсальним  комунікативним і посвідчувальним  засобом, засобом передачі доказової  інформації адресату і створення  необхідних гарантій її надійності —  достовірності і допустимості до справи.