Автор: Пользователь скрыл имя, 02 Декабря 2011 в 16:29, курсовая работа
Правоохоронні органи зобов'язані робити все необхідне для забезпечення збереження державної, колективної і індивідуальної власності, охорони честі і гідності громадян, вести рішучу боротьбу із злочинністю, попереджати будь-які правопорушення і усувати причини, що породжують їх.
Однією з найважливіших задач правової науки є озброєння правоохоронних органів держави дієвими засобами і методами боротьби із злочинністю і ліквідації породжуючих її причин. Рішення цієї задачі в значній мірі залежить від рівня розвитку кримінально-процесуальної науки. При цьому на загальному фоні посилення боротьби із злочинністю кримінально-процесуальне законодавство повинно зберігати початкові тенденції розвитку судової, прокурорської і слідчої практики, пов'язані з демократизацією і гуманізацією кримінального судочинства — посиленням гарантій, прав, законних інтересів і свобод особи, підвищенням ролі і незалежності суду при здійсненні правосуддя, розширенням і зміцненням інституту захисту по кримінальних справах, корінним поліпшенням прокурорської і слідчої роботи, створенням гарантій законності і справедливості судових рішень.
Кримінально-
1) Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме (ч. 3 ст. 68, ч. 2 ст. 72).
2) Не можуть бути допитані як свідки:
- адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
- захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача - про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;
- особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;
- свідок, який відповідно до статті 52-3 Кодексу дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу;
- особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52-3 Кодексу дає показання під псевдонімом — щодо цих даних, (ч. 1 ст. 69)
3) Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 318).
Однак загальної норми, яка б чітко регулювала питання про допустимість і недопустимість доказів і їх процесуальних джерел, у КПК України не сформульованої [12, 124-125].
Висновок
Підводячи підсумки курсової роботи, слід зазначити, що дана тема має як широке практичне застосування, так і широке теоретичне визначення, тому важко повністю висвітлити таку глубоку та обширну тему як докази й доказування в кримінальному процесі, однак фундаментальні поняття та основні положення в курсовій роботі наведені.
Отже,
в роботі розглянуто основні особливості
доказування, як форми пізнання. На
основі діючого законодавства
Розглянуто
різні точки зору науковців, стосовно
термінології, а саме понять доказування
та доказів у кримінальному
Наведені основні елементи процесу доказування, тому якщо розглядати процес доказування в аспекті практичної діяльності, то він може бути умовно розділений на декілька частин: збирання доказів; дослідження, перевірка, оцінка та використання доказів.
Визначені предмет, межі та суб'єкти доказування. Проаналізовані основні умови відповідності та допустимості доказу, їх практичне значення для правильного вирішення справи.
Наведеш джерела доказів, їх класифікація, а також важливість внутрішнього переконання суб'єктів, що здійснюють доказування в кримінальному процесі, при оцінці доказів.
Отже, виходячи зі змісту роботи, існує велика кількість літератури та нормативно-правових актів, які здійснюють правове регулювання інституту доказування. Однак, їх практичне застосування не завжди відповідає чинному законодавству.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Нормативно-правові акти
1 .Конституція України
2.Криміанльно-
3.Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
4.Постанова
Пленуму Верховного Суду
6.Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005р. №2 «Про практику застосування судами України законодавств, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування».
8. «Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання», схвалена 10 грудня 1984 р. Генеральною Асамблеєю ООН і ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1987 р.
9.Пленум
Верховного Суду України в
п. 7 постанови від 25 березня 1988 р. «Про
застосування судами України кримінально-процесуального
законодавства, що регулює повернення
справ на додаткове розслідування»
Монографічна, наукова та інша література
10. Н.В.Жогина. — 2-е изд., доп. - М.5 1973. - С. 280-287.
11. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. — М., 1981-128 с.
12. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К.: "Либідь", 1999.
13.Смирнов А.В. Вероятность и её роль в научном познании. — Л., 1973.
14.Лузгин
И.М. Расследование как
15.Ратинов А.Р. Вопросы познания в судебном доказывании // Сов. государство и право. -1964. - №8. - С. 107-108.
16.Элез
И. Единство практического и
теоретического в
17. Курылев СВ. Доказывание и его место в процессе судебного познания // Труды ИГУ. - 1955. - Т. XII - С. 57-60.
18.
Гродзинский М.М. Улики в
19. Сибилева Н.В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе. — К., 1990. - 67 с.
20. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинсысий П.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: Юрінком Інтер,1999.
21.Ларин А.М. Доказывание на предварительном расследовании в советском уголовном процессе. Изд-во Одесского университета, 1989, с. 78.
22.Кириллов В.И.,Старченко А.А. Логика — М.: 1987.-С.238.
23. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України// підручник, -К.:А.С.К.,2003.
24. Салтевський М. Ще раз про поняття доказів у проекті КПК України // Право України, - 2000. - № 11
25. Сівочек С. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України// Право України, - 2001 - № 9
26. Дискусії та пропозиції.//Право України. — 2001. - №10.
27. О.Куценко. Правила перевірки допустимості доказів в кримінальному судочинстві./ЯТрокуратура України. Людина Держава — 2005. - №5
28. В. Іщенко Принцип допустимості і достатності засобів кримінально -процесуального доказування.//Право України. - 2003. - №7.
29. С.Стахівський Оцінка доказів та їх процесуальних джерел у кримінальному процесі.//Підприємство, господарство і право. - 2005. - №6.
30. С.Стахівський Внутрішнє переконання, оцінка доказів та їх процесуальних джерел.//Підприємство, господарство і право. - 2005. - №7.
Информация о работе Докази та доказування в кримінальному процесі