Докази та доказування в кримінальному процесі

      Кримінально-процесуальний  кодекс містить норми, які регулюють  окремі випадки недопустимості використання доказів і їх джерел у кримінальному процесі:

      1) Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме (ч. 3 ст. 68, ч. 2 ст. 72).

      2) Не можуть бути допитані як свідки:

      - адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

      - захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача - про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

      - особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть  правильно  сприймати  факти,   що мають  доказове значення, і давати показання про них;

      - свідок, який відповідно до статті 52-3 Кодексу дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу;

      - особа,  яка має відомості про дійсні дані про свідка,  який відповідно до статті 52-3 Кодексу дає показання під псевдонімом — щодо цих даних, (ч. 1 ст. 69)

      3) Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 318).

      Однак загальної норми, яка б чітко  регулювала питання про допустимість і недопустимість доказів і їх процесуальних джерел, у КПК України не сформульованої [12, 124-125].

 

       Висновок 

      Підводячи підсумки курсової роботи, слід зазначити, що дана тема має як широке практичне застосування, так і широке теоретичне визначення, тому важко повністю висвітлити таку глубоку та обширну тему як докази й доказування в кримінальному процесі, однак фундаментальні поняття та основні положення в курсовій роботі наведені.

      Отже, в роботі розглянуто основні особливості  доказування, як форми пізнання. На основі діючого законодавства визначено  практичне та теоретичне значення такого важливого інституту, як доказування для суб’єктів, які ведуть процес, так і для інших учасників процесу (підозрюваного обвинуваченого).

      Розглянуто  різні точки зору науковців, стосовно термінології, а саме понять доказування  та доказів у кримінальному процесі.

      Наведені  основні елементи процесу доказування, тому якщо розглядати процес доказування в аспекті практичної діяльності, то він може бути умовно розділений на декілька частин: збирання доказів; дослідження, перевірка, оцінка та використання доказів.

      Визначені предмет, межі та суб'єкти доказування. Проаналізовані основні умови відповідності та допустимості доказу, їх практичне значення для правильного вирішення справи.

      Наведеш джерела доказів, їх класифікація, а також важливість внутрішнього переконання суб'єктів, що здійснюють доказування в кримінальному процесі, при оцінці доказів.

      Отже, виходячи зі змісту роботи, існує велика кількість літератури та нормативно-правових актів, які здійснюють правове регулювання інституту доказування. Однак, їх практичне застосування не завжди відповідає чинному законодавству.

 

       СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

      Нормативно-правові  акти

      1 .Конституція України

      2.Криміанльно-процесуальний кодекс. — Х.:"Одісей",2005.

      3.Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

      4.Постанова  Пленуму Верховного Суду України  від 29 червня 1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку»

      6.Постанова  Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

      7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005р. №2 «Про практику застосування судами України законодавств, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування».

      8. «Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання», схвалена 10 грудня 1984 р. Генеральною Асамблеєю ООН і ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1987 р.

      9.Пленум  Верховного Суду України в  п. 7 постанови від 25 березня 1988 р. «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» 

      Монографічна, наукова та інша література

      10. Н.В.Жогина. — 2-е изд., доп. - М.5 1973. - С. 280-287.

      11. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. — М., 1981-128 с.

      12. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К.: "Либідь", 1999.

      13.Смирнов  А.В. Вероятность и её роль  в научном познании. — Л., 1973.

      14.Лузгин  И.М. Расследование как процесс  познания. - М., 1969. - С.42.

      15.Ратинов   А.Р.   Вопросы   познания   в   судебном  доказывании  //   Сов. государство и право. -1964. - №8. - С. 107-108.

      16.Элез  И. Единство практического и  теоретического в доказательстве истины // Проблемы научного метода - М, 1967. - С. 140.

      17. Курылев СВ. Доказывание и его  место в процессе судебного  познания // Труды ИГУ. - 1955. - Т. XII - С. 57-60.

      18.  Гродзинский М.М. Улики в советском  уголовном процессе. —М., 1945.

      19. Сибилева Н.В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе. — К., 1990. - 67 с.

      20. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинсысий П.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: Юрінком Інтер,1999.

      21.Ларин А.М. Доказывание на предварительном расследовании в советском уголовном процессе. Изд-во Одесского университета, 1989, с. 78.

      22.Кириллов  В.И.,Старченко А.А. Логика —  М.: 1987.-С.238.

      23. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України// підручник, -К.:А.С.К.,2003.

      24. Салтевський М. Ще раз про поняття доказів у проекті КПК України // Право України, - 2000. - № 11

      25. Сівочек С. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України// Право України, - 2001 - № 9

      26. Дискусії та пропозиції.//Право України. — 2001. - №10.

      27. О.Куценко. Правила перевірки допустимості доказів в кримінальному судочинстві./ЯТрокуратура України. Людина Держава — 2005. - №5

      28. В. Іщенко Принцип допустимості і достатності засобів кримінально -процесуального доказування.//Право України. - 2003. - №7.

      29. С.Стахівський Оцінка    доказів    та    їх    процесуальних    джерел     у кримінальному процесі.//Підприємство, господарство і право. - 2005. - №6.

      30. С.Стахівський Внутрішнє переконання, оцінка доказів та їх процесуальних джерел.//Підприємство, господарство і право. - 2005. - №7.