Поняття, зміст кримінальних правовідносин

 

 

План

Вступ

1.Поняття, зміст кримінальних правовідносин

2.Види кримінальних правовідносин 

3.Структура

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Кримінально-правові відносини, тобто відносини, які регулюються нормами кримінального права, неоднорідні. Цей вид правовідносин має свою специфіку, тому багато вчених, знавців права стверджують свою точку зору з приводу цих правовідносин. Наприклад Видатний учений-криміналіст, доктор кримінального права,сенатор, професор М. С. Таганцев у своїй класичній праці «Русское уголовное право» зазначав: «Как посягательство на норму права в её реальном бытии, на правоохраненный интерес жизни, преступное деяние является известным жизненным отношением, возникающим между посягающим и предметом посягательства, совмещающем в себе своеобразные черты, или признаки, на основании коих оно входит в группу юридических отношений вообще и, притом, занимает в этой группе самостоятельное место, как уголовно-наказуемая неправда».    Тому саме актуальність цієї теми полягає в тому, що кримінальні правовідносини є специфічними властивостями кримінальної відповідальності, яким ця відповідальність пов’язує певні основи взаємодії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Поняття, зміст  кримінальних правовідносин     Кримінально-правові відносини - це специфічний вид суспільних відносин які виникають у зв'язку із вчиненням особою найтяжчого виду правопорушень - злочинів. Кримінальні правовідносини виникають з моменту вчинення особою злочину і закінчуються в момент набуття обвинувальним вироком законної сили.  Найбільш поширеною позицією в теорії є та, згідно з якою кримінальні правовідносини виникають у зв'язку з юридичним фактом — вчиненням злочину. Саме відтоді виникають права й обов'язки суб'єктів цього правовідношення, які були викладені вище. І навіть якщо злочин не є очевидним стосовно особи, яка його вчинила, кримінально-правові відносини існують, бо вчинення злочину і є той юридичний факт, який породжує обов'язок того, хто цей злочин вчинив, нести відповідальність перед державою за вчинене, і обов'язок відповідних державних органів примусити його до відбуття призначеного за цей злочин покарання при дотриманні всіх норм матеріального й процесуального права. Що ж до реалізації цих прав і обов'язків, то вона здійснюється з моменту вступу в силу обвинувального вироку. Кримінальні правовідносини припиняються з моменту закінчення перебування особи у стані судимості.         Можна сказати, що вони проходять ряд етапів, які співвідносяться з кримінально-процесуальною та кримінально-виконавчою діяльністю: 1) виникнення в момент вчинення злочину і до винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченої (або складання протоколу органом дізнання у справах, де передбачена протокольна форма досудової підготовки матеріалів); 2) від початку перебування особи у стані обвинуваченого до закінчення досудового слідства і складання обвинувального висновку слідчим; 3) від отриманням прокурором кримінальної справи до направлення її до суду; 4) від попереднього розгляду справи суддею до винесення обвинувального вироку і вступу його в законну силу; 5) термін відбування покарання (або строк до моменту виконання нестрокового покарання: штрафу тощо); 6) період перебування у стані судимості до її зняття або погашення. 
Звичайно, це "повний" варіант перебігу кримінально-правових відносин. Згідно з чинним законодавством вони можуть бути припинені у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності, застосуванням до неї примусових заходів виховного характеру, звільненням від покарання або відбування покарання тощо.         Зміст кримінальних правовідносин полягає в праві органів правосудд притягати до кримінальної відповідальності осіб, винних у порушенні кримінально-правових приписів, призначати їм покарання, яке є адекватним ступеню їх вини, а також в обов'язку осіб, що порушили кримінальний закон,відповідати за вчинене, відбути покарання та перенести інші негативні наслідки,пов'язані із застосуванням кримінального закону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Види  кримінальних правовідносин

Виходячи з характеру суспільних відносин, що є предметом кримінально-правового регулювання, правовідносини в кримінальному праві можна розділити на охоронні і заохочувальні.

Охоронні правовідносини за підставами виникнення та структурою можна класифікувати на три групи: 1) негативна кримінальна відповідальність; 2) кримінальні охоронні правовідносини, що породжуються суспільно-небезпечними діяннями. Підставою виникнення даної групи правовідносин є суспільно-небезпечні діяння неосудних або неповнолітніх (осіб у віці від 11 до 14 років), а в якості форми реалізації виступають тільки примусові заходи медичного або виховного характеру. Специфічним є і зміст даної групи правовідносин. Зокрема, неосудний є їх суб'єктом тільки відносно своїх прав, тому що пред'явлення до нього вимог про виконання тих чи інших обов'язків, виходячи із природи психічного захворювання, неможливе. Виділення цієї групи правовідносин як самостійної буде перешкоджати ототожненню правового стану неосудних або неповнолітніх зі злочинцями; 3) секундарні (від лат. secundare - вторинні, похідні) правовідносини. Вони мають місце при звільненні осіб  від кримінальної відповідальності з передачею на поруки або із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 51 Кримінального кодексу України (далі КК). Підставою виникнення даної групи правовідносин є фактичний склад - скоєння злочину і дії суду або прокурорсько-слідчих органів, що базуються на умовах застосування цих видів звільнення від кримінальної відповідальності. Цим вони відрізняються від відносин негативної кримінальної відповідальності. В той же час, вказані правовідносини похідні від злочину, який не являє собою великої суспільної небезпеки і відносин кримінальної відповідальності, припинених на стадії констатації прав та обов'язків, що дозволяє іменувати їх секундарними кримінально-охоронними правовідносинами. В літературі найбільше розповсюджена точка зору про те, що при передачі на поруки або застосуванні примусових заходів виховного характеру мова йде про "особливу" форму реалізації кримінальної відповідальності. Погоджуючись із тим, що ці заходи носять кримінально-правовий характер, все ж ототожнення їх з формами реалізації негативної кримінальної відповідальності неприпустиме, оскільки в законі мова йде про звільнення від відповідальності.

Заохочувальні кримінальні правовідносини, на тих же підставах що й охоронні, також слід розділити на три групи: 1) змішані кримінальні правовідносини. Багато заохочувальних кримінально-правових норм в якості свого адресату передбачають позитивну пост-злочинну поведінку суб'єкта. Державне заохочення може бути виражене тут у пом'якшенні покарання, виборі покарання, яке не пов'язане з ізоляцією від суспільства, умовно-достроковому звільненні, заміні покарання більш м'яким і т.д. Разом з тим, сумлінне виконання особою юридичних обов'язків, які виникають після скоєння нею злочину, не змінює характеру кримінальних правовідносин, що виникли, - негативної кримінальної відповідальності. Вони в цілому залишаються охоронними. Тому тільки така пост-злочинна поведінка особи може мати значення правоустановчого юридичного факту, яка настільки змінює зміст правовідносин, котрі першочергово виникли, що в результаті повністю змінюється їхній характер. Виникаючи спочатку як кримінальні охоронні правовідносини, вони в силу подібних підстав  трансформуються в правовідносини заохочувальні. Така ситуація може мати місце у випадку добровільної відмови (ст. 18 КК) або її спеціальних видів (ст. 56 ч. 2, ст. 57 ч. 3, ст. 170 ч. 3, ст. 187 ч. 5, ст. 222 ч. 2, ст. 229 КК). Цю групу правовідносин, виходячи з особливостей підстав їх виникнення, можна іменувати змішаною. За визначенням вчених вони являють собою правовий зв'язок між державою і особою, який виникає внаслідок скоєння останньою незакінченого злочину (суспільно небезпечного діяння) або діяння з формальним складом і наступної соціально-позитивної діяльності по попередженню шкоди суспільним відносинам (заслуги), що охороняються, спрямований на реалізацію заходів державного заохочення у формі усунення кримінально-правового обтяження охоронних правовідносин; 2) позитивна кримінальна відповідальність. В кримінально-правовій доктрині найбільше розповсюдженою є позиція про те, що всі обставини, які виключають злочинність діяння, можуть бути тільки суспільно-корисними. Але в даному випадку мова завжди йде про правомірні акти, що за своєю природою неоднозначні. Тому, правомірна поведінка може характеризуватися як суспільно необхідна, корисна, в якій зацікавлені держава і суспільство (необхідна оборона, затримання злочинця, виправданий ризик) або як соціально допустима (дії під впливом фізичного чи психічного примусу, виконання наказу або розпорядження, крайня необхідність, що виключає вину). Підставою виникнення позитивної кримінальної відповідальності є правомірна поведінка, яка з точки зору об'єктивної сторони є суспільно корисною, схваленою і підтримуваною державою, а з точки зору суб'єктивної сторони – усвідомлена особою як така. Позитивна кримінальна відповідальність, являє собою певний зв'язок між державою і суб'єктом суспільно корисної, необхідної поведінки по припиненню злочинних посягань (усуненню небезпеки правоохоронним інтересам), що направлена на реалізацію заходів державного заохочення, якого особа має право вимагати, а держава повинна застосувати; 3) другий вид правомірної поведінки - соціально допустима, - об'єктивно не є суспільно-корисною, а з суб'єктивної сторони особа не тільки не усвідомлює її користі, але й часто розуміє суспільно небезпечний характер своїх дій. Така поведінка правомірна внаслідок того, що вона невинна і тягне за собою виникнення ще одного виду кримінальних заохочувальних правовідносин, які можна назвати концесуальними (від лат. concessus -  дозволений, законний). Концесуальні правовідносини, являють собою певний зв'язок між державою й особою, що виникає внаслідок скоєння останньою соціально допустимого вчинку, який спрямований на усунення кримінально-правового обтяження охоронних правовідносин.

 

 

 

 

3.Структура

Елементами кримінальних правовідносин є: 1)  юридичний факт, з яким пов’язане виникнення правовідносин, — діяння, передбачене нормою КК; 2)  суб’єкти правовідносин: з одного боку, — це особа, що вчинила злочин, з другого — держава в особі уповноважених на те органів: дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду й органів, які виконують покарання. 3)  зміст прав і обов’язків суб’єктів правовідносин: у особи, що вчинила злочин, — обов’язок нести відповідальність у вигляді зазначених у вироку обмежень прав і свобод та право — щоб ці обмеження мали виключно справедливий характер, базувалися тільки на законі. Зі свого боку, органи, які репрезентують державу в цьому правовідношенні, мають право застосовувати до особи, яка вчинила злочин, передбачені законом заходи державного примусу, але їх обов’язок — суворо дотримуватися вимог закону на всіх стадіях розгляду справи. Об’єктом правовідносин виступають свободи і права (особисті й майнові) особи, яка вчинила злочин, і які мають бути обмежені в рамках санкції статті, за якою вона засуджується, що й буде визначено у судовому вироку. Кримінально-правові відносини взаємодіють з паралельно існуючими з приводу вчинення злочину кримінально-процесуальними і кримінально-виконавчими правовідносинами. Як бачимо, вчинення злочину породжує комплекс правовідносин. Всі вони тісно пов’язані одне з одним.

Взаємні права і обов’язки сторін є змістом правовідносин, що розглядаються. Вони виникають об’єктивно з часу вчинення злочину. Тому реальність прав і обов’язків суб’єктів кримінально-правових відносин не залежить від того, чи виявлено злочин органами держави. Доказом цього є хоча б те, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності починаються саме з дня вчинення злочину (ст. 48 КК). Процесуальні акти порушення кримінальної справи, притягнення особи як звинуваченої або постановлення обвинувального вироку не створюють кримінально-правових відносин, а лише констатують їх, бо ще до винесення цих актів між злочинцем і державою вже виникли реальні юридичні відносини.

Тому структура правовідносин є важливим компонентом кримінальних правовідносин, і потрібна для визначення основ кримінальної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Кримінально-правові відносини - це специфічний вид суспільних відносин які виникають у зв'язку із вчиненням особою найтяжчого виду правопорушень - злочинів. Внаслідок дії кримінально-правових норм виникають кримінально-правові відносини між державою та особою, яка вчинила злочин, що і породжує кримінальну відповідальність. З моменту вчинення злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною особою – суб’єктом злочину.

Таким чином, більш детальне вивчення особливостей кримінальних правовідносин сприятиме кращому розумінню змісту кримінальної відповідальності, застосуванню норм кримінального права тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України - К., 1998.
2. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 11 жовт. 2011р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). — К.: Паливода А.В.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та Постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 р. - К.: ЮрІнком, 1997.
4. Безуглов А.А. Человек и закон. - М., 1974
5. Беньківський В. Кримінальна відповідальність - результативна оцінка діяльності особи // Закон і бізнес. - 1999. - 27 січня. - С.12.

6.Чугуников И.И. Уголовно-правовые  отношения: проблема классификации    //Актуальные проблемы государства и права:  Сб. науч. тр. – Одесса, 1997. – Вып.4. – С. 275-282.

7.Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999