Приюдиція в кримінальному праві

    МИНИСТЕРСТВО  ВНУТРЕННИХ ДЕЛ УКРАИНЫ

    Луганский государственный университет внутреннихішніх  дел Украине

    имени Э.О. Дидоренко 
 

    Кафедра уголовного права  
 
 

    КУРСОВАЯ  РОБОТА

    На  тему:

    «Приюдиція в кримінальному праві» 
 
 

                                              Выполнил: курсант 301 взводу

                                              рядовий міліції

                                              Денисов В.А. 

                                              Перевірив: ____________

                                              _______________________ 
 
 
 
 
 
 

    Луганск – 2011

    Зміст 

    Вступ…………………………………………………………………3

    1.     Історія преюдиції………………………………………………6

    2.    Адміністративна преюдиція та інститут рецидиву з точки зору кримінального права європейських країн……………………………………7

1. Преюдиція в країнах СНД і Прибалтики…………………..7 

    2.2.     Рецидив злочинів…………………………………………….16

3. Значення преюдицій в кримінальному праві……………..25
1. Одиночний та множинний злочин…………………………25
2. Повторність злочинів………………………………………..28
3. Види повторності злочинів……………………………….....31

    Висновки .......................................................................................35

    Список  використаних джерел........................................................39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Актуальність вибраної мною теми, а саме «преюдиція в кримінальному праві» полягає в тому, що на сьогоднышній день в Україні перед наукою кримінального права постає завдання приділяти особливу увагу дослідженню проблем здійснення правосуддя, вивченню ефективності дії правових інститутів і норм, виробляти науково обгрунтовані рекомендації, щодо подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування.

    Здійснюючи  правозахисну функцію, держава, в особі  його органів, контролює реалізацію норм права державними і суспільними установами, посадовими особами і громадянами; реагує на їх неправомірну поведінку шляхом розслідування і розгляду кримінальних справ в суді, застосовує в необхідних випадках каральні і правовідновувальні санкції; організовує боротьбу із злочинністю й іншими правопорушеннями; забезпечує виправлення осіб, які посягають на правопорядок.

    Зміна орієнтирів у діяльності держави  на утвердження і забезпечення прав і свобод людини безпосередньо пов’язана  із змінами у законодавстві України в цілому. Актуальність представленої роботи пов’язана координальними перебудовами, які відбуваються в нашому суспільстві в ході підтвердження правової держави. У зв’язку з цим норми кримінального права повинні відповідати не тільки Конституції України та міжнародно-правовим стандартам, а й розробити такі правозахисні механізми, які б забезпечували неухильне додержання прав і свобод громадян.

    Серед таких питань важливе значення мають  теоретичні розробки та можливість використання на практиці інституту преюдицій в кримінальному праві. Це дозволить з’ясувати поняття, умови, межі використання раніше винесеного рішення правозастосовних органів при провадженні у кримінальній справі, зв’язок преюдицій з принципами правосуддя та інші.

    Значний внесок в розробку питань, пов’язаних з інститутом преюдицій внесли такі вчені: Н. Н. Розін, Е. Немировський, В. Случевський, І. Стефановський, І. Я. Фойницький, М. А. Гурвича, Ю. М. Грошевого, А. П. Єрьомкіної, В. С. Зеленецького, Є. Ломоносової, П. А. Лупінської, Я. О. Мотовіловкера, В. І. Камінської, Н.Ф. Кузнєцова, М. С. Строговича, В. А. Рясєнцева, В. М. Семенова, А. І. Перепелиці, У. Юсубової та ін.

    Разом з тим ціла низка теоретичних  положень, які стосуються питань преюдицій  в кримінальному праві, залишається дискусійною. Зокрема, не склалося єдиної думки щодо поняття преюдицій; не врегульоване питання про правову природу і галузеву належність преюдицій; про співвідношення внутрішнього суддівського переконання і преюдицій; про класифікацію преюдицій та інші.

    Невирішеність цих і багатьох інших питань негативно позначається на судовій практиці, а ця обставина призводить до того, що належною мірою не забезпечується захист прав і законних інтересів особи, що залучається у сферу кримінально-правових відносин.

    Що  стосується адміністративної преюдиції, то вона передбачає кримінальну караність діянь після застосування за одноразове їх вчинення адміністративного стягнення. У літературі зазначалося, що адміністративні проступки і злочини різняться якісно, а не кількісно. Адміністративні проступки, хоча і носять антигромадський характер, властивістю кримінальної суспільної небезпеки  не володіють. Як давно вже відзначила Н.Ф. Кузнєцова, кількість незлочинним правопорушень не може перерости в злочинне якість, як сто кішок не можуть придбати якість тигра. [2]

    Вказані обставини й зумовили вибір такої, на мій погляд, цікавої та дуже важливої теми.

    Основною  метою моєї роботи є розробка теоретичних основ і меж дії преюдицій у кримінальному процесі.

    Для досягнення цієї мети в процесі дослідження  ставилися такі основні задачі:

    - проаналізувати історію преюдиції;

    - проаналізувати співвідношення адміністративна преюдиції та інститут рецидиву з точки зору кримінального права європейських країн.

    - преюдицію в країнах СНД і  Прибалтики

    - рецидив злочинів

    - яке значення преюдиція займає  в кримінальному праві

    - на базі проведеного дослідження  сформулювати основні положення  і пропозиції, спрямовані на вдосконалення  законодавства та правозастосовної діяльності в сфері застосування преюдицій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Історія преюдиції

     

    У ті часи, коли на просторі СРСР діяли  кримінальні кодекси союзних  республік, прийняті в 60-х роках ХХ століття, в них була значна кількість  норм з адміністративною преюдицією. Вони сприяли посиленню репресивності карного закону, поширюючи сферу кримінальних санкцій на адміністративні проступки і дозволяючи на практиці маніпулювати з переслідуванням людей за такі «злочини-непреступленія».

    Вперше  за повторне правопорушення кримінальна  відповідальність була встановлена декретом ВЦВК і РНК від 15 грудня 1924 про зміну ст. 139-а КК «Про акцизні порушення». [3] При цьому явно мало місце змішання злочинів і адміністративних проступків. У 1920-х роках в Кримінальному кодексі Російської Федерації та інших союзних республік стали з'являтися статті, в яких в одній частині передбачалося кримінальне покарання за злочинне діяння, а в іншій – адміністративна санкція за адміністративне правопорушення. При цьому термін «карається» вживався стосовно як до кримінального покарання, так і до адміністративного стягнення. [4]

    Норм  з так званої дисциплінарної преюдицію, в силу специфіки військової служби, було найбільше в законі «Про кримінальну відповідальність за військові злочини», імплементовано до Кримінального кодексу РРФСР 1960 р. і до відповідних кодексів інших союзних республік. Дисциплінарна відповідальність замість кримінальної допускалася при пом'якшуючих обставин з волі вищого військового начальника, а не суду. Принципам законності, рівності та справедливості, поняттю злочину такі позиції законодавця, зрозуміло, не відповідали. 
 
 
 

    2. Адміністративна преюдиція та інститут рецидиву з точки зору кримінального права європейських країн. 

    

1. Преюдиція в країнах СНД і Прибалтики

 

    На  сьогодні в переважній більшості  нових кримінальних кодексів країн  СНД і Прибалтики відсутні норми з адміністративної та дисциплінарної преюдиції.

    Виняток становить КК Білорусі, навіть незважаючи на те, що в статті 2.1 нового Кодексу  про адміністративні правопорушення цієї Республіки відсутня вказівка на ознаку суспільної небезпечності. Тобто офіційно визнано: адміністративне правопорушення не є суспільно небезпечним діянням, згідно з КпАП Білорусі – це «протиправна винна, яка також характеризується іншими ознаками, передбаченими цим Кодексом, діяння (дія або бездіяльність), за яке встановлено адміністративну відповідальність».

    Згідно  зі ст. 32 КК Білорусі, у випадках, передбачених кримінальним законом, кримінальна відповідальність за злочин, не представляє великої суспільної небезпеки, настає, якщо діяння вчинено протягом року після накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення за таке ж порушення.

    У білоруському кримінальному праві  адміністративна преюдиція в 80-х  роках ХХ століття стала предметом  досліджень І.О. Грунтова [5], а в сучасний період також А.В. Шидловського, [6] А. І. Бойко, [7] В. В. Марчука. [8] І.О. Грунтів визначив сутність адміністративної преюдиції як закріплену спеціальною конструкцією складу злочину преюдиціальне зв'язок між кількома аналогічними адміністративними правопорушеннями. Особливості досліджуваних ним злочинів цей автор виділив наступним чином: «Ці дії вчиняються з прямим умислом; не становлять великої суспільної небезпеки; в більшості випадків вчинення таких дій порушує спеціальні правила поведінки; за вчинення в перший раз таких правопорушень встановлена адміністративна відповідальність». [9] А.І. Лукашов вважає, що адміністративна преюдиція - це ознака, що характеризує суб'єкта злочину (спеціального суб'єкта), [10] а Н.А. Бабин - що це умова криміналізації неодноразово скоєних діянь. [11] Судячи з того, що стаття 32 КК Білорусі знаходиться в розділі 5 «Умови кримінальної відповідальності», білоруський законодавець відніс адміністративну преюдицію, разом з віком кримінальної відповідальності і осудністю, до умов кримінальної відповідальності , що само по собі спірне. Основні постулати білоруських вчених на захист адміністративної преюдиції такі: «навряд чи можливо виправляти і перевиховувати методом», «не дали результатів» (І. О. Грунтів); [12] - призначене покарання має служити попередження такого ж суспільно небезпечної поведінки з боку інших осіб (А. В. Шидловський). [13] Сьогодні КК Білорусі містить 32 складу злочинів, в конструкції яких законодавцем передбачена адміністративна преюдиція і ще один - з дисциплінарною преюдицією.

    Діяннями з адміністративною преюдиція є, зокрема:

    - Незаконні дії щодо усиновлення  (удочеріння) дітей (стаття 177-1);

    - Наклеп (стаття 188);

    - Образа (стаття 189);

    - Незаконне розповсюдження чи  інше незаконне використання  об'єктів авторського права, суміжних  прав чи об'єктів права промислової власності (стаття 201);

    - Незаконне відкриття рахунків  за межами Республіки Білорусь (стаття 224);

    - Порушення антимонопольного законодавства  (стаття 244);

    - Обмеження конкуренції (стаття 247);

    - Незаконне використання ділової репутації конкурента (стаття 248);

    - Обман споживачів (стаття 257);

    - Підробка проїзних документів (стаття 262);

    - Псування земель (стаття 269);

    - Порушення правил охорони надр (стаття 271);

    - Забруднення або засмічення вод  (стаття 272);

    - Забруднення атмосфери (стаття 274);

    - Забруднення лісу (стаття 275);

    - Порушення правил безпеки при  поводженні з генно-інженерними  організмами, екологічно небезпечними речовинами та відходами (стаття 278);

    - Незаконний видобуток риби або  інших водних тварин (стаття 281);

    - Незаконне полювання (стаття 282);

    - Незаконні дії щодо мисливської  вогнепальної гладкоствольної зброї  (стаття 295-1);

    - Незаконні дії відносно холодної  зброї (стаття 296);

    - Незаконні дії стосовно газового, пневматичного або метальної  зброї (стаття 297);

    - Порушення правил пожежної безпеки  (стаття 304);

    - Управління транспортним засобом  особою, яка перебуває в стані  сп'яніння, передача керування транспортним засобом такій особі або відмова від проходження перевірки (огляду) (частини 1 і 2 статті 317-1);

    - Порушення правил радіаційного  контролю (стаття 326);