Контрольно наглядова діяльність за дотриманням законодавства про працю)

        Правовою основою  діяльності органів та закладів санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України є Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р.

        Серед основних напрямів діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби — здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду [10].

        Державний санітарно-епідеміологічний нагляд — це діяльність органів, установ  та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, що контролюють дотримання юридичними та фізичними особами  санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних фак­торів на здоров'я людей та щодо застосування заходів правового характеру до порушників.

        Основні завдання діяльності санітарно-епідеміологічної служби:

1. нагляд за організацією та проведенням органами державної виконавчої влади, місцевого й регіонального самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів;
2. нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я населення;
3. нагляд за дотриманням санітарного законодавства;
4. проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, гігієнічної регламентації небезпечних факторів і видача дозволу на їх використання.

        Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення  про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово — залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян.

        Результати перевірки оформлюються актом, форма й порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

        Повноваження місцевих державних адміністрацій та рад  народних депутатів у сфері охорони  праці визначено у ст. 263 КЗпП та ст. 41 Закону України "Про охорону праці". До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах й організаціях, а також за якістю проведення атестації робочих місць, за умовами праці й надання працівникам відповідно до законодавства пільг і компенсацій за роботу в шкідливих умовах. 

        1.3. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

        Відповідно до Закону України "Про охорону праці" громадський контроль за додержанням  законодавства про охорону праці  здійснюють: трудові колективи через  обраних ними уповноважених; професійні спілки – в особі своїх виборних органів і представників.

        Інститут уповноважених  трудових колективів з питань охорони  праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно  від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для  здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

        Уповноважені з  питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу  підприємства або цеху, дільниці з  числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень  органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.

        Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

        Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

• виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;
• забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють у межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;
• своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;
• використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше.

        Уповноважені з  охорони праці можуть і повинні  залучатися до розроблення розділу "Охорона праці" колективних  договорів та угод, комплексних перспективних  планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу .

        Уповноважені з  охорони праці мають право:

• безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;
• вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;
• вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;
• вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці.

        Гарантії для уповноважених  з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений  може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.

        Законом України "Про  охорону праці" на профспілки покладено  чимало повноважень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.

        Відповідно до Закону України "Про охорону праці" представники профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань:

• в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці;
• в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;
• в опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;
• у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів, у розробленні заходів щодо їх попередження;
• у підготовці разом з власником подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку;
• у розробленні пропозицій для включення їх в угоду з питань охорони праці колективного договору;
• в організації соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);
• у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці;
• у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого призначення на відповідність їх до вимог нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.

        Безпосередніми виконавцями  функцій профспілок на підприємствах, згідно з Законом України "Про  охорону праці", є профспілковий  комітет, його комісія з питань охорони  праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції і обов'язки цих громадських формувань і їх права викладені у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України від 20 вересня 1994р.

        Оскільки зміст  роботи громадських інспекторів профспілкових комітетів та уповноважених з питань охорони праці трудових колективів багато в чому збігаються, то розгляд даного питання опускається, так як воно щодо уповноважених досить детально висвітлене в попередній частині підрозділу [11].

        Підтвердженням сказаного може слугувати і той факт, що відповідно до Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів, останні можуть бути одночасно і представниками профспілок з питань охорони праці. В той же час, за рішенням трудового колективу обов'язки уповноважених можуть бути покладені на громадських інспекторів з охорони праці профспілок. Разом з тим, необхідно зазначити, що профспілковий комітет має дещо ширші права. Зокрема, він має право внести власнику, державним органам управління подання з будь-якого питання охорони праці та домагатися від них аргументованої відповіді. Більше того, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу профспілкового комітету, який підписав за дорученням трудового колективу колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з будь-яким керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує заходи або вимоги колективного договору, в тому числі і з питань охорони праці.

        Значна роль профспілкових  комітетів щодо профілактики травматизму  та професійних захворювань. На засіданнях своїх колективних органів вони розглядають причини нещасних випадків, особливо з важкими наслідками і  дають принципову оцінку діяльності власника щодо підвищення рівня безпеки праці на виробництві. Важливою функцією профспілкового комітету є захист інтересів членів профспілки та інших працівників (на їх прохання) при розгляді конфліктних ситуацій з будь-яких питань охорони праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

        Розділ  II. Теоретичні аспекти нагляду та контролю за дотриманням законодавства про праці 

        2.1.Загальнотеоретичні засади наглядової діяльності: співвідношення контролю та нагляду в теорії і законодавстві

        Процес побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави , головним завданням  якої є утвердження і забезпечення прав та свобод людини, безпосередньо  пов’язаний із необхідністю вдосконалення механізму правового регулювання суспільних відносин, що потребує від держави застосування спеціальних заходів для підтримання нормального життя людей та функціонування державних інститутів. За таких умов важлива роль відводиться контрольно-наглядовій діяльності державних, а в деяких випадках і громадських органів. Функціонування сучасного суспільства неможливо уявити без державного управління, ефективність якого забезпечується різноманітними заходами, серед яких важливе місце займають контрольно-наглядові.