Підприємницька діяльність

Підприємницька діяльність.

 

 

 

План:

Основні принципи підприємницької діяльності.

Підприємства та їх види.

Фонди підприємств.

Витрати виробництва.

Регулювання економіки на підприємстві: менеджмент та маркетинг.

 

Економічні терміни та категорії: підприємницька діяльність, підприємство, фірма, акціонерні товариства, державні підприємства, колективні підприємства, приватні підприємства, корпорації, спільні підприємства, малі підприємства, фонди підприємств, виробничі фонди, фонди обігу, основні виробничі фонди, оборотні виробничі фонди, оборотні засоби, витрати виробництва, витрати граничні, витрати змінні, витрати постійні, витрати середні загальні, витрати середні постійні, витрати середні змінні, собівартість, рентабельність, ефективність, менеджмент, маркетинг.

 

 

–1–

 

Вивчення першого питання  теми слід розпочати зі з’ясування суті підприємницької діяльності, її головних принципів. Підприємницька діяльність – це праця індивіда, заснована на розвитку особистісних факторів, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату у господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед, привласнення додаткового продукту. Підприємницькою діяльністю не можна вважати виконання будь – якого завдання, отриманого від іншої особи, якщо у виконавця був відсутній хоча б один із факторів виробництва та не було права свободи такої діяльності. Найважливішими факторами підприємницької діяльності є особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві тощо.

 

У прийнятому Верховною Радою  України Законі «Про підприємництво” названі основні принципи, за якими здійснюється підприємництво: 1)вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; 2)самостійне формування програми діяльності; 3)вибір постачальників і споживачів виробленої продукції; 4)встановлення цін відповідно до законодавства;5)вільний найм працівників; 6)залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; 7)вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством; 8)самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності.

 

Підприємницька діяльність є одним із важливих факторів соціально— економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, що повинно знаходити правову підтримку у таки основних формах: 1) надання свободи підприємницької діяльності; 2) надання підприємцю статусу комерсанта; 3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства.

 

Основними організаційними  формами підприємницької діяльності є: а) одноосібне володіння; б) товариство або партнерство; в) корпорація.

 

Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна і особиста діяльність.

 

Підприємництво завжди розвивається у певному соціально—економічному та історичному середовищі і для його здійснення потрібні економічні, політичні, юридичні та психологічні передумови.

 

–2–

 

Головними суб'єктами підприємницької діяльності виступають підприємства. Тому необхідно звернути увагу на розкриття їх суті.

 

Підприємство - це основна ланка господарства країни, самостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

 

Підприємство виробляє основну масу продукції, має закінчений цикл відтворення, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку, товарний знак.

 

У народногосподарському  комплексі країни підприємство є органічною складовою частиною, яка визначена на основі поділу праці, має складну внутрішню структуру (бригади, ділянки, цехи тощо) і свій трудовий колектив з його інтересами.

 

Слід зазначити, що у відповідності  з формами власності, що передбачені  Законом України “Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів:

Індивідуальне підприємство, що засноване на особистій власності фізичної особи і її особистій праці;

Сімейне підприємство, що засноване на власності і праці громадян України, членів однієї сім'ї, які живуть разом;

Колективне підприємство, яке засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого уставного товариства, громадської або релігійної організації;

Приватне підприємство, що засноване на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили;

Державне комунальне підприємство, що засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

Державне підприємство, яке засновано на загальнодержавній власності;

Спільне підприємство, що засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності);

Орендне підприємство, яке надано в повне господарське ведення колективу (володіння майном зостається в руках держави, а функції розпорядження та використання передаються трудовому колективу).

 

Залежно від розмірів розрізняють підприємства великі, середні й малі. До малих належать підприємства в яких наявна чисельність працюючих становить: в промисловості та будівництві – до 200 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні – до 100, в інших галузях виробничої сфери до 25, в роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

 

В залежності від сфери  діяльності існують промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні та інші спеціалізовані підприємства.

 

–3–

 

Фонди підприємства – це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються, розподіляються і використовуються у процесі розширеного відтворення для забезпечення життєдіяльності підприємства. До складу їх входять основні та оборотні фонди, фонди обігу, резервні й страхові фонди, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси.

 

Основні фонди — це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігають повністю або частково свою натуральну форму тривалий час, їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами  у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного  фонду.

 

Основні фонди включають  виробничі й невиробничі. Виробничі  основні фонди – це засоби праці, які функціонують у виробничому  процесі. Невиробничі основні фонди  – це засоби праці, які безпосередньо  не беруть участі у виробничому процесі, а задовольняють побутові й культурні  потреби.

 

Оборотні фонди – це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою  частину продуктивних фондів, які  цілком споживаються у кожному циклі виробництва і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. На практиці вони складають три групи: 1) виробничі запаси; 2) незавершене виробництво (предмети праці у виробництві, півфабрикати); 3) витрати майбутніх періодів.

 

Фонди обігу — це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають: готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, у банках, на рахунках, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, доведення до якості, яка відповідає вимогам споживачів, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.

 

Оборотні фонди і фонди  обігу, виражені у грошах — це оборотні засоби.

 

 

 

–4–

 

Як відомо, в основі процесу  кругообороту й обороту фондів в умовах ринку грошові затрати підприємства відособлюються від вартості у вигляді витрат і приймають форму собівартості продукції. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість — це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

 

Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати_таким чином: 1) матеріальні затрати; 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на державне соціальне страхування; 4) відрахування на обов’язкове медичне страхування; 5) амортизація основних фондів; 6) інші витрати.

 

У західній економічній літературі продуктивні сили (засоби виробництва  і працівники) називають економічними ресурсами. Їх вважають обмеженими або  рідкісними, тому що вони недостатні для задоволення безмежних потреб людини.

 

Крім того, вони ввели  термін — вмінені витрати —  справжні витрати виробництва на той чи інший товар, які визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати при  найоптимальнішому використанні економічних  ресурсів.

 

Щодо окремого підприємства вмінені витрати поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні — це витрати на придбання сировини, найму робочої сили, матеріалів та ін. Внутрішні витрати — це обладнання компанії, її грошовий капітал, інші активи, підприємницькі здібності (або власні ресурси).

 

Західні економісти розрізняють  також постійні та змінні витрати. До постійних належать витрати на заробітну  плату, на сплату оренди, витрат на освітлення, опалення, сплату процентів за кредит та ін. Їх відносять до постійних  тому, що вони незмінні для даного підприємства.

 

До змінних належать витрати  на сировину, матеріали, паливо, електроенергію.

 

–5–

 

Менеджмент (від англійського – керування, управління) є, по-перше теорією управління виробництвом, а по-друге, практикою управлінської діяльності. Діяльність підприємства передбачає пошук величезної кількості можливостей для розв'язання завдань закупівлі засобів виробництва, залучення робітників, вирішення фінансових, інноваційних проблем, налагодження взаємозв'язків з іншими підприємствами тощо. Все це зумовлює появу менеджменту, як особливої форми діяльності підприємства щодо організації і управління виробництвом.

 

Менеджмент підприємств передбачає необхідність реалізації таких основних функцій управління: 1) стратегічного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізації; 2) формування організаційної структури управління; 3) комплектування штатів; 4) управління працівниками через мотивацію праці і її контроль та ін. Якість та рівень управління підприємством залежать від особистості менеджерів, їх теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту та ін.

 

У сучасних умовах виділяють  шість основних організаційних форм управління:

Лінійна структура управління – здійснюється у взаємовідносинах між начальником і підлеглими, за ієрархічною структурою зверху донизу. Недоліком такої форми організаційної структури є надзвичайно складна процедура прийняття управлінських рішень.

Функціональна структура  управління – спільний для кількох  підрозділів функції управління передаються одному органу (підрозділу) або виконавцю. Позитивним у цій організаційній формі є те, що вона дає змогу уникати дублювання діяльності виконавців. Недолік – відсутність єдності при отриманні розпоряджень, погіршення координації в управлінській діяльності в міру зростання складності виробничого процесу й поглиблення спеціалізації.

Лінійно – функціональна  структура управління – тут управлінські рішення розробляють висококваліфіковані, досвідчені спеціалісти, а розпорядження віддаються по лінійних ланках. У кожного підлеглого може бути лише один начальник.

Програмно – цільова структура  управління – тут виділяються  керівники окремих проектів або  підрозділів, які дають розпорядження щодо найефективнішого використання усіх ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) для досягнення конкретних цілей виробництва.

Матрична форма організаційної структури управління – тут поєднуються  лінійна, програмно – цільова  та функціональна форми. Їх вибір і поєднання залежить від типу виробництва.

Дивізіональна форма управління – тут поєднуються процес управління за продуктовим (коли материнська компанія відповідає за діяльність фірми у  даній країні) і регіональним принципами (коли дочірня компанія об’єднує філіали в інших країнах). Головними елементами цієї форми управління є відділи.

 

 Маркетинг (від англійського—ринок) – це система організації і управління діяльністю підприємств щодо розробки нових видів товарів, їх виробництва, збуту на основі вивчення ринку й потреб споживачів з метою отримання прибутку.

 

Головним завданням маркетингу є вивчення попиту з метою поліпшення збуту продукції, а також пошук  ринкової “ніші”, під якою розуміють можливість збуту продукції з певними властивостями у межах конкретного ринкового сегменту, тобто продукції, призначеної для конкретних груп споживачів. Це дає підприємству істотні переваги в боротьбі з конкурентами.

 

Основні принципи маркетингу:

виробництво товарів і  послуг повинно ґрунтуватися на точному  знанні потреб споживачів і реальних можливостей підприємства;

забезпечення довгострокової результативності підприємства;

якнайповніше задоволення  потреб споживачів;

вплив підприємства на формування і стимулювання потреб споживачів тощо.

 

В сучасних умовах розрізняють  такі види маркетингу:

 

а) маркетинг, орієнтований на продукт або послугу;

 

б) маркетинг, орієнтований на споживача;

 

в) інтегрований маркетинг;

 

г) вертикальний маркетинг;

 

д) горизонтальний маркетинг;