Юридична діяльність

1. Юридична діяльність— це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як самостійний вид діяльності. Поняття "наука" включає суму наукових знань про дійсність, що утворюють у сукупності наукову картину світу, а також діяльність по одержанню цих знань, метою якої є опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ дійсності, тобто у широкому розумінні - її теоретичний відбиток. Термін "наука" уживається для позначення однієї з форм суспільної свідомості, системи знань про дійсність, сфери людської діяльності, метою, призначенням і функцією якої є напрацювання і систематизація знань про дійсність, окремих галузей науки. Коли наука розглядається як сукупність знань про дійсність, до її складу входять: гіпотези та теорії, закони та тенденції, принципи та постулати, методи, категорії та поняття, наукові факти, наукові проблеми та завдання тощо. Юридична наука (правознавство, юриспруденція1) — це спеціалізована галузь наукових знань у сфері гуманітарних наук, наукова діяльність, що спрямована на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах, правових форм організації і функціонування держави, суспільства, їхні окремі інститути. Наукові проблеми виникають тільки перед дослідником, і тільки він у змозі їх формулювати, шукати шляхи для їх вирішення та вирішувати їх. Тільки вчений, усвідомлюючи дійсність^ осмислюючи її певним чином на тому або іншому рівні, формулює проблеми, специфічні для наукового пізнання. Він здійснює цей процес, діючи в цілком визначеній конкретно-історичній ситуації, тому наукова проблема обумовлена реальністю. Реально проблема в науці виникає тоді, коли визрівають необхідні для цього умови. Наукова проблема як суб´єктивне уявлення об´єктивної дійсності є вид знання, яке виявляє і межі незнання. У цьому розумінні наукова проблема є "знання про незнання".Оскільки постановка наукової проблеми припускає окреслення не тільки меж досягнутого знання, але і меж незнання, тих невідомих і нез´ясованих сторін досліджуваного об´єкта, у результаті вивчення яких буде отримане нове знання, тому в самій проблемі, якщо вона правильно поставлена і сформульована, знаходиться і окреслена сфера можливих наукових відповідей, варіанти її потенційного вирішення виникають тільки перед дослідником, і тільки він у змозі їх формулювати, шукати шляхи для їх вирішення та вирішувати їх. Тільки вчений, усвідомлюючи дійсність^ осмислюючи її певним чином на тому або іншому рівні, формулює проблеми, специфічні для наукового пізнання. Він здійснює цей процес, діючи в цілком визначеній конкретно-історичній ситуації, тому наукова проблема обумовлена реальністю. Реально проблема в науці виникає тоді, коли визрівають необхідні для цього умови. Наукова проблема як суб´єктивне уявлення об´єктивної дійсності є вид знання, яке виявляє і межі незнання. У цьому розумінні наукова проблема є "знання про незнання".

Оскільки постановка наукової проблеми припускає окреслення не тільки меж досягнутого знання, але і меж незнання, тих невідомих  і нез´ясованих сторін досліджуваного об´єкта, у результаті вивчення яких буде отримане нове знання, тому в самій проблемі, якщо вона правильно поставлена і сформульована, знаходиться і окреслена сфера можливих наукових відповідей, варіанти її потенційного вирішення.

 

Структуру чи систему юриспруденції складають різноманітні юридичні науки:

 

¨ історико-теоретичні науки (теорія права і держави, історія держави і права, історія вчення про державу і право, філософія права і соціологія права й ін.);

 

¨ науки управлінського циклу (конституційне право, теорія управління, адміністративне право й ін.);

 

¨ цивілістичні науки (цивільне право, цивільний процес, арбітражний процес, сімейне право та ін.);

 

¨ криміналістичні науки (кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право й ін.);

 

¨ прикладні науки (судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія й ін.).

Наукові факти.

 

У науці об´єкт дослідження розкривається як сукупність наукових фактів, тобто наукових описів його фрагментів, складових. Самий термін "факт" походить від латинського "fac-tum", що означає "зроблене". Під науковим фактом розуміється певна форма знання, більш-менш логічно оброблений факт, тобто та сторона або частина дійсності, що перетворилася на об´єкт дослідження і уточнена суб´єктом пізнання за допомогою засобів виміру, опису й ін. Науковий факт - це відображена у висловлюванні реальність. Взагалі, будь-що стає науковим фактом лише тоді, коли воно зафіксоване тим або іншим прийнятим у даній науці способом (протокольний запис у вигляді висловлювань або формул, фотографія, магнітофонний запис тощо). Будь-який факт науки має багатомірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири шари:

 

¨ об´єктивну складову (реальні процеси, події, структури, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом);

 

¨ інформаційну складову (інформаційні посередники, які забезпечують передачу інформації від джерела  до адресату - засобу фіксації факту);

 

¨ практичну детермінацію факту (зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання й експерименту);

 

¨ когнітивну детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи  похідних абстракцій теорії, теоретичних  схем, психологічних установлень  тощо).

 

Вищий заклад юридичної  освіти провадить наукову, науково-технічну та іншу творчу діяльність, що є одним  із головних засобів досягнення державних  стандартів якості підготовки фахівців-юристів  з вищою освітою та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Така діяльність реалізується за рахунок інтеграції навчального процесу, науки та юридичної  практики; підготовки фахівців на основі використання досягнень науково-технічного прогресу та залучення студентів  до участі в науково-дослідних роботах; проведення олімпіад (конкурсів) студентської творчості, а також залучення  провідних учених і науковців до здійснення навчального процесу; організації наукової роботи у взаємозв´язку з навчальним процесом тощо.

2. Навчальний процес у вищих закладах освіти (надалі — навчальний процес) — це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти.

Навчальний процес організується з урахуванням  можливостей сучасних інформаційних  технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної  мобільності та швидкої адаптації  до змін і розвитку в соціально-культурній сфері, в галузях техніки, технологій, системах управління та організації  праці в умовах ринкової економіки. Він базується на ступеневій системі  вищої освіти та принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності  та безперервності, незалежності від  втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій.

Освітньо-професійна програма підготовки — це перелік  нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю. Навчання студента здійснюється за індивідуальним навчальним планом, який складається на кожний навчальний рік на підставі робочого навчального плану і включає всі´нормативні навчальні дисципліни та частину вибіркових навчальних дисциплін, вибраних студентом з обов´язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки. Індивідуальний навчальний план складають на навчальний рік. За виконання індивідуального навчального плану відповідає студент.

 

Вищий навчальний заклад надає студентам можливість користуватись  навчальними приміщеннями, бібліотеками, навчальною, навчально-методичною і  науковою літературою, обладнанням, устаткуванням  та іншими засобами навчання на умовах, визначених правилами внутрішнього розпорядку. З метою забезпечення виконання студентами своїх обов´язків та захисту їх прав, сприяння гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника у вищих закладах юридичної освіти функціонує студентське самоврядування.

 

Основними завданнями органів студентського самоврядування є:

 

•       забезпечення і захист прав та інтересів  студентів; забезпечення виконання  студентами своїх обов´язків; сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;

 

•       створення необхідних умов для проживання і відпочинку студентів, різноманітних  студентських гуртків, товариств, об´єднань, клубів за інтересами; сприяння проведенню серед студентів соціологічних досліджень;

 

•       організація співробітництва зі студентами інших вищих закладів освіти і молодіжними організаціями; участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами;

 

•       сприяння працевлаштуванню випускників. Обов´язками студентів, курсантів, слухачів, стажистів, магістрів, аспірантів, докторантів є:

 

• додержання законодавства, моральних, етичних норм;

 

• систематичне й глибоке  оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;

 

• додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу  освіти;

 

• виконання вимог  навчального плану в терміни, визначені графіком навчального  процесу;

 

• відвідування занять за обраним індивідуальним навчальним планом;

 

• вчасне інформування керівництва закладу в разі неможливості з поважних причин відвідувати заняття, складання (перескладання) заліків  та іспитів, виконання контрольних  робіт тощо.

 

За невиконання  обов´язків і порушення Правил внутрішнього розпорядку вищого закладу освіти ректор може накласти дисциплінарне стягнення на студента або відрахувати його із закладу освіти. Порядок накладення дисциплінарного стягнення, відрахування з вищого закладу освіти встановлюється Статутом та Правилами внутрішнього розпорядку цього закладу. Ефективність використання в юриспруденції таких філософських і загальнонаукових методів, як логічний, системний, структурний, функціональний, синергетичний, моделювання, експериментування та багатьох інших, залежить від ступеня їх юридичного "заломлення" і конкретизації як прийомів і засобів саме юридичного пізнання — діалектики як юридичної діалектики, тобто специфічної діалектики специфічного юридичного предмета, системного методу щодо особливостей правових систем, методи моделювання й експерименту мають бути методами юридичного моделювання або юридичного експерименту і т. ін. Іншим напрямом розвитку юриспруденції є становлення нових юридичних дисциплін міждисциплінарного характеру: філософії права, соціології права, психології права, юридичної політології, правової кібернетики, правової риторики, правової лінгвістики, правової семіотики, юридичної антропології, юридичної логіки, правової статистики, правової інформатики і низки інших або, навпаки, відокремлення від юриспруденції як самостійних наук політології, державознавства. Раніше подібні дослідження проводилися в межах існуючих юридичних та інших дисциплін, проте розвиток і ускладнення наукового знання, збільшення його обсягів, розвиток понятійного апарату, а головне потреби соціального розвитку зумовили актуальність їх існування як самостійних юридичних дисциплін. При цьому не виключається, а навпаки, передбачається формування таких же за найменуванням дисциплін, але що входять до структури суміжних наук. Наприклад, філософія права як філософська наука, юридична психологія як психологічна наука тощо. Незважаючи на те, що рівень розвинутості цих нових юридичних дисциплін неоднаковий, методологічне і теоретичне значення їх таке, що вони повинні мати статус не нормативних (галузевих) або прикладних, а юридичних наук загальнонаукового в межах юриспруденції характеру, статусу і профілю, що підвищує розвиненість, динамічність юриспруденції в цілому, відбиває її спроможність до саморозвитку. Державні вищі заклади освіти, підприємства, установи і організації системи освіти фінансуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, галу­зей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

 

Бюджетні кошти  та інші надходження на утримання  вищого закладу освіти, передбачені  його Статутом, повинні використовуватися  на відшкодування матеріальних та прирівняних  до них витрат на виконання робіт (надання послуг), що відповідають профілю  закладу, на виплату заробітної плати, стипендій, створення необхідної матеріально-технічної  бази, соціальний розвиток та матеріальне  стимулювання трудового колективу  відповідно до законодавства України.