Серце і його діяльність

     Вступ

     Серце – найважливіший орган людини. Воно радіє й страждає, його називають посудиною для душі. "Серцем чую", - говорять у народі. Африканці називають його вмістищем розуму. Воно приймає на себе найбільше навантаження. І тому турбота про серце повинна бути постійною.

     Серед хвороб, на які страждають наші сучасники найбільш небезпечними є захворювання серцево-судинної системи. Ця система забезпечує кровообіг організму, а значить живлення і дихання всіх органів. Ось чому захворювання серцево-судинної системи відображається на пониженні функціональної діяльності всього організму. Одночасно понижуються творчі здібності та працездатність людини.

     Тільки  в Європі ці захворювання є причиною летальності біля 3 млн. чоловік щорічно. Особливо небезпечною є притаманна тим хворобам тенденція до «омолодження». У сучасних школярів різко зростає кількість хронічних захворювань серцево-судинної системи. Патологічні зміни в міокарді спостерігаються в 40-60% хворих школярів. З кожним роком частота і важкість захворювань неухильно збільшується. Якщо ще 40-50 років назад в загальній структурі причин смерті вони складали лише 11%, то сьогодні стали загрозою життю населення більше, ніж всі решта хвороб разом взятих. Тому важливо знати, які фізичні навантаження необхідні при захворюванні серця і судин. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Захворювання серцево-судинної системи

     Серцево-судинна  система відіграє важливу роль в життєдіяльності організму, постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продукти обміну. Тому при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціональна діяльність усього організму, знижується працездатність, наступає передчасна старість.

     Серцеві хвороби  — це цілий ряд різних захворювань які вражають серце та серцево-судинну систему. Захворюваннями серцево-судинної системи є - ендокардит, міокардит, перикардит, дистрофія міокарда, вроджені і набуті вади серця, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартериїт, тромбофлебіт, варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління, гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації, спадковість тощо. Захворювання серцево-судинної системи проявляються болем у ділянці серця, порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюхою (ціаноз). Вони супроводжуються недостатністю кровообігу різного ступеня.

     Вивченням хвороб серця, їх профілактикою та лікуванням займається кардіологія. В 2007 році, це — провідна причина смерті в Сполучених Штатах, Англії, Канаді і Уельсі. Лише тільки у Сполучених Штатах вони вбивають одну особу кожні 34 секунди. Щорічно виявляється близько 2 млн. хворих з цією патологією, з них кожний другий — працездатного віку. Смертність від хвороб серця та системи кровообігу в Україні займає перше місце і у 2-4 рази вища, ніж у країнах ЄС та світу, причому в нашій країні вмирають від цих захворювань не тільки частіше, але й раніше. Тобто, захворювання серця належать до найбільш складних і життєвозагрозливих в нашій країні. У 2004 році зареєстровано понад 10 млн хворих на гіпертонічну хворобу, 7,6 млн. хворих — на ішемічну хворобу серця і майже 3 млн. осіб — з цереброваскулярними захворюваннями.

     Серцево-судинні  захворювання лікують комплексно з включенням медикаментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового режиму, фізичної реабілітації. Засоби останньої є – ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. Їх призначають як у лікарняний, так і у після лікарняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному, санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання механотерапії (тренажери).

2. Профілактика основних захворювань серцево-судинної системи засобами фізичних вправ

2.1. Недостатність кровообігу

     Недостатність кровообігу – це нездатність серцево-судинної системи забезпечити доставку крові до тканин і органів у необхідній кількості для їх нормального функціонування, що може бути результатом ураження тільки серця чи судин або комбінацією їх. Вона розвивається при вадах серця, уродженої чи ревматичної етіології, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, після інфаркту, при сифілітичному ураженні серця, хронічному гломерулонефриті, пневмосклерозі. Патогенез хронічної недостатності кровообігу визначають основним захворюванням.

     Найчастіше  всього недостатність кровообігу пов'язана із захворюваннями серця, що у подальшому порушують функцію всього апарату кровообігу. Це виявляється у зниженні ударного і хвилинного об'єму крові, сповільненні швидкості кровотоку, зменшенні постачання кисню тканинам і видалення диоксиду вуглецю, порушенні обміну речовин; у появі застійних явищ і набряків спочатку на ногах, а потім і у внутрішніх органах змінами їх діяльності.

     Розрізняють гостру і хронічну недостатність  кровообігу. Хворим з гострою серцевою недостатністю потрібна негайна  допомога. Хронічна недостатність кровообігу має три ступеня. I ступінь – початковий, проявляється тільки при значному фізичному навантаженні задишкою, серцебиттям, швидкою втомлюваністю. В стані спокою ці явища зникають.

     II ступінь – характеризується у початковому періоді II (А) задишкою і серцебиттям. При звичайному фізичному навантаженні – набряками ніг, що зникають за ніч, суттєвим зниженням працездатності. Поява задишки у стані спокою, ціанозу, постійних набряків, застійних явищ у черевній порожнині, легенях, розладів функцій органів вказує на перехід захворювання в II (Б) ступінь. Хворі в такому стані непрацездатні. III ступінь – стан хворого прогресивно погіршується, порушується обмін, відмічається виснаження. Відбуваються незворотні зміни у внутрішніх органах. Працездатність повністю втрачена.

     Недостатність кровообігу І ступеня – загальний стан хворих задовіль-ний. Вони лікуються у поліклініках і, періодично, у санаторіях і профілакторіях. Застосовуються всі засоби фізичної реабілітації. Лікувальна фізична культура спрямована на розв'язання таких головних завдань – адаптацію серцево-судинної системи і всього організму до поступового збільшення фізичного навантаження, відновлення і підвищення фізичної працездатності.

     ЛФК призначають у формі лікувальної  і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять, лікувальної ходьби, гідрокінезитерапії, спортивно-прикладних вправ та ігор. У заняття лікувальною гімнастикою, що тривають спочатку 20-25 хв, а у наступному 35-45 хв, включають дихальні вправи і рухи в середніх і великих м'язових групах, з обтяженнями, з предметами, з невеликим опором. У міру адаптації хворих до навантажень рекомендується включати у заняття дозований біг у повільному і середньому темпі, прогулянки на лижах, плавання, ігри. Заняття проводять груповим методом. Для загартування організму їх слід проводити на свіжому повітрі. З дозволу лікаря хворим можна займатися фізичними вправами у групах загальної фізичної підготовки, любителів бігу, ходьби тощо.

     Лікувальний масаж застосовують для підвищення загального тонусу організму, активізації периферичного крово- і лімфообігу, коронарної гемодинаміки і трофічних процесів у міокарді, зняття утоми після фізичних навантажень. Використовують загальний масаж, підводний душ-масаж, сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон, верхньогрудних і нижньошийних спинномозкових сегментів. Фізіотерапія націлена на покращання периферичного кровообігу і судинних реакцій, загального стимулювання діяльності серцево-судинної системи, загартування організму. Призначають сульфідні, скипидарні, вуглекислі ванни, місцеві ванни з поступовим підвищенням температури (по Гауффе), обливання, обтирання, душі, кліматолікування. Працетерапію застосовують для підтримання рівня загальної працездатності і зміцнення організму. Рекомендують роботи в саду, городі, столярні і слюсарні роботи.

     Недостатність кровообігу II ступеня. Засоби фізичної реабілітації призначають в лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації. У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. Лікувальну фізичну культуру використовують відповідно до призначеного спочатку постільного режиму. Основні завдання: попередження ускладнень (пневмонія, тромбоемболія, порушення перистальтики кишечнику та ін.); покращання периферичного крово- і лімфообігу, боротьба із застійними явищами; активізація екстракардіальних чинників і коронарного кровообігу, зміцнення міокарда, зменшення гіпоксії; поступове підвищення фізичної працездатності хворого.

     Заняття проводять індивідуально або  у малих групах із вихідного положення  лежачи на спині, на правому боці. В комплексі лікувальної гімнастики, що триває 10-13 хв., обов'язково включають вправи для дистальних відділів кінцівок, що виконують в обов'язковому поєднанні з диханням. Допускають рухи у великих суглобах з обмеженою амплітудою, а в міру зниження проявів недостатності кровообігу вони виконуються в повному обсязі. Під час занять виконують перехід у положення сидячи. В цьому положенні рекомендуються дихальні вправи.

     При покращанні загального стану хворого і адаптації до фізичних навантажень йому призначають напівпостільний режим. Додатково вводять вихідні положення сидячи, стоячи. Рухи виконують з повною амплітудою, Вони проводяться у великих м'язових группах, у повільному і середньому темпі. Крім того, навантаження збільшують за рахунок кількості повторень вправ, часу занять (15-18 хв), рекомендують дозовану ходьбу у повільному темпі від кількох метрів (на початку режиму) і, поступово збільшуючи дистанцію, до 150-200 м (у кінці режиму).

     Вільний режим призначають хворим при суттєвому покращенні здоров'я, основне завдання ЛФК – це підготовка їх до виписки з лікарні. В цей час фізичні навантаження продовжують постійно підвищувати: збільшується тривалість заняття з лікувальної гімнастики до 25 хв, дистанція ходьби, включають ходьбу по східцях, використовують малорухливі ігри. Лікувальний масаж націлений на покращання периферичного крово- і лімфообігу, зменшення застійних явищ, підвищення функціонального стану. В постільному руховому режимі масажують нижні кінцівки, а у наступних – ще спину, ділянку сідниць, руки, використовують сегментарно-рефлекторний масаж.

     Фізіотерапію  застосовують для активізації периферичного  кровообігу, зменшення проявів гіпоксії та застійних явищ, стимуляцію обмінних процесів, покращання коронарного кровообігу і трофічних процесів. Працетерапія націлена на попередження розвитку психопатологічних станів, підняття психоемоційного настрою пацієнта, розширення побутових дій. Використовують трудові операції та цілісні дії, що сприяють максимально можливому відновленню професійних та побутових навичок або оволодінню іншими.

     Недостатність кровообігу III ступеня. Загальний стан хворих важкий. ЛФК у формі лікувальної гімнастики призначають при покращенні стану пацієнта, стабілізації недостатності кровообігу. Завдання: попередження ускладнень; покращення периферичного і стимуляція екстракардіальних чинників кровообігу, нормалізація психічного стану.

     Комплекси складають з вправ для дрібних та середніх м'язових груп, рухів у великих суглобах кінцівок з допомогою невисокого піднімання таза, повороту на правий бік, статичних дихальних вправ без поглиблення дихання. Вправи виконують із вихідного положення лежачи на спині з трохи піднятим узголів'ям, у повільному темпі, кількістю повторень3-6 разів. Тривалість заняття 6-8 хв.

     2.2. Інфаркт міокарда

     Інфаркт міокарда – найважча форма ішемічної хвороби серця, що пов'язана з утворенням вогнища змертвіння в серцевому м'язі внаслідок недостатності його кровопостачання. Причиною цього може бути спазм або тромбоз атеросклеротично змінених коронарних артерій, недостатність колатерального (обхідного) кровообігу серця. Розвиткові інфаркту сприяють чинники ризику, стенокардія, гіпертонія, підвищене згортання крові, психоемоційні напруження і нервові потрясіння, фізичні перенапруження, алкогольна інтоксикація. Тяжкість інфаркту залежить від локалізації і калібру звуженої або закупореної артерії і, відповідно, розміру ділянки серця, позбавленої внаслідок цього кровопостачання.

     Початок захворювання характеризується нападом інтенсивного болю за грудниною і в ділянці серця, що продовжується годинами, а інколи і довше типовими електрокардіографічними змінами, серцевою недостатністю, біль здавлює, стискує, має надривний характер, звичайно віддає у ліве плече, руку, шию, нижню щелепу, міжлопаткову ділянку.

     Процес  реабілітації хворих на інфаркт міокарда, відповідно до рекомендацій ВООЗ, прийнято поділяти на три фази: лікарняна (гостра), видужання (конвалесценція) і підтримуюча (постконвалесценція). Перша фаза включає виконання програм фізичної реабілітації на лікарняному етапі реабілітації, друга і третя – після виписки хворого зі стаціонару на санаторному, поліклінічному та диспансерному етапах реабілітації.

     У лікарняний етап реабілітації використовують програми, що передбачають поступове, контрольоване розширення фізичних навантажень, самообслуговування, доступні види дозвілля, що залежать від функціонального стану хворого. Вони визначаються обширністю і глибиною інфаркту міокарда, наявністю ускладнень, ступенем коронарної недостатності, віком. Залежно від цих головних показників визначають ступінь активності або руховий режим початку фізичної реабілітації, обсяг і темпи розширення фізичної активності, терміни перебування хворого у лікарні. Фізична активність хворих у стаціонарі регламентується суворо постільним (розширений постільний), напівпостільним (палатний) і вільним (загальнолікарняний) режимами.