Конкуренція, монополії і антимонопольна діяльність держави

   Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін (оскільки їх узгоджують кілька могутніх компаній, переслідуючи власну вигоду), так зване "лідерство в цінах". Така конкуренція повніше відображає інтереси споживача.

   Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента, дезинформація споживачів про якість товарів і послуг, поширення спотвореної інформації про товари конкурентів, використання торгової марки провідних фірм і компаній та ін.). Методами конкурентної боротьби е також поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.

   Методи конкурентної боротьби (в політекономічному аспекті) на вищій стадії капіталізму — комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності та звуження Інших форм власності шляхом посилення експлуатації на підприємствах монополій передусім інтелектуальної робочої сили, отримання синергічного ефекту в процесі її взаємодії з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку.

 Механізмом такої конкурентної боротьби є встановлення монопольних цін з метою привласнення монопольного прибутку. Причини виникнення, сутність та форми монополій

 Монополія як економічна категорія.

   Уперше про монополії згадував ще Арістотель. Англійський філософ Томас Гоббс (1588—1679) говорив про монополії у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Проте детально вивчати монополістичні тенденції в економіці стали лише наприкінці XIX — на початку XX ст.

   К. Маркс у своїх працях передбачив діалектику взаємодії монополії і конкуренції, Ленін розглядав монополію як змову між великими підприємствами за поділ ринків збуту, сфер прикладання капіталу тощо. У такому самому контексті здебільшого розглядались монополії за часів СРСР.

   У 90-ті роки XX ст. значно розширився спектр вивчення монополій, з'явилося багато суперечливих точок зору на їх природу, проте чітке категоріальне визначення монополії у працях вітчизняних та російських економістів відсутнє.

   Так, у "Великому економічному словнику" монополія характеризується як "1) виключне право, що надається державі, підприємству, організації або фізичній особі на здійснення певної діяльності; 2) великі компанії (фірми, корпорації) і (або) їх об'єднання (картелі, трести, концерни, консорціуми, конгломерати". В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна монополія визначена як "1) виключне право однієї або групи осіб, держави на що-небудь (наприклад, на землю), на виробництво або придбання чого-небудь, торгівлю певними товарами; 2) підприємство (група підприємств), що займає домінуюче становище на галузевому, національному або світовому ринку. Монополіями є, як правило, великі господарські об'єднання (картелі, синдикати, концерни, консорціуми і т. д.), що знаходяться в приватній, індивідуальній, груповій або акціонерній власності і контролюють виробництво і збут продукції...; 8) форма ринку, що контролюється одним або кількома підприємствами; може виявлятися у формі монополії або олігополії". У "Сучасному економічному словнику" поняття "монополія" зведено лише до першого значення із трьох наведених вище з "Економічної енциклопедії", а монополії його автори розглядають як "великі корпорації, компанії, що об'єднують декілька фірм і досягають завдяки цьому монопольного положення на ринку певного товару або групи товарів".