Агресивність у підлітків та її вплив на міжособисті стосунки

Висновки

В результаті проведеної теоретичної й практичної роботи, мною був отриманий грунтовий та багатоплановий матеріал, який дозволив зробити наступні висновки:

В результаті теоретичного аналізу літератури по проблемі агресивності та міжособистісних стосунків я можу казати, що:

Існують три теорії виникнення агресивності у підлітків:

1) теорія (З. Фрейд, К.  Лоренц, А. Адлер), згідно якої  агресивність має генетичні корні.  Вона дана кожному як захисна  інстинктивна реакція. Агресивність  не змінна, генерується спонтанно,  безперервно і спрямована на  другі об’єкти (у тому числі  на людей) з метою їх підкорення  чи завоювання.

2) фрустраційна теорія (Дж. Доллард, Л. Берковітц та ін) розглядає агресивність як ситуаційний, а процес, як один із виходів з фруструючої ситуації. При фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, одна з яких грає ведучу роль.

3) теорія соціального научання (А. Бандура, А. Басс) розглядає агресивність як поведінку, засвоєну в процесі соціалізації через спостерігання відповідного способу дій та соціальне підкріплення. Проаналізувавши ці психологічні теорії, ми зробили висновок, що, на нашу думку найбільш повно процес впливу агресивності на особистість розкриває теорія соціального научання. З трьох розглянутих нами теорій походження агресивності ця теорія є однією з найбільш ефективних в плані прогнозування агресивної поведінки, особливо якщо є свідки про агресор та ситуації соціального розвитку.

Існує також декілька моделей  виникнення агресивності. Психоаналітики дотримуються психогідравлічної моделі; ортодоксальні біхевіористи пов’язують процес агресивності з моделлю "Стимул - Реакція", з позитивним та негативним (аверсивним) заохоченням. Представники теорії соціального научання розглядають процес виникнення агресивності як результату взаємодії трьох компонентів: заохочення, научання та особистісний досвід. Вітчизняні психологи пов’язують виникнення агресивності з процесом соціалізації та входження у діяльність.

Розглянуті мною вікові особливості агресії свідчать, що вона найбільш має свою прояву у старшому підлітковому віці (14 - 16 років), що пов’язано з переходом від дитинства до дорослості через статеве дозрівання, яке ще більш посилює прояви агресивної поведінки.

В літературі є також існування  статево - вікових відмінностей у  способу вираження агресивності (Лагерспетц К., Канкейнен А). Виявлено, що дівчата у підлітковому віці використовують непрямі способи агресивної поведінки (негативізм та вербальна агресія), а хлопці - прямі (фізична агресія  та негативізм).

В результаті проведеного  експериментального дослідження мною були отримані такі дані:

Найбільше вираження агресивності й ворожості у досліджуваних  наступає у віці 16 років, тобто у  старших підлітків. При цьому  найнижчий рівень агресивності й  ворожості спостерігається у  молодшому підлітковому віці.

В результаті аналізу дослідження типів міжособистісних стосунків встановлено, що тип домінування є найбільш вираженим у старшому підлітковому віці, де він знаходиться на високому рівні; у середніх підлітків більш виражений середній рівень типу домінування; у молодших підлітків цей тип розвинений на низькому рівні. Це свідчить про те, що в молодшому підлітковому віці ще не виражені навички домінуючого типу поведінки. Цей тип міжособистісних стосунків починає проявлятися в середньому підлітковому віці, коли виникає почуття незалежності від оточуючих, зростає прагнення звернути увагу на свою індивідуальність. Більш чітко позиція домінування виражена у старшому підлітковому віці. Прагнення до почуття дорослості досягає своєї вершини й підлітки намагаються проявити себе шляхом домінування, маючи при цьому свій індивідуальний стиль (імідж) поведінки.

У молодших підлітків домінує  високий рівень дружелюбності; у  середніх підлітків більш виражений  рівень дружелюбного типу стосунків  вище середнього; і у старшому підлітковому віці домінуючим є низький рівень дружелюбності. Таким чином, можна  казати, що чим старше підлітки, тим  більш дружелюбність стає егоїстичною  та корисною, що, звичайно, не дає розвиватися  позитивним стосункам.

В результаті дослідження соціального статусу підлітка було виявлено, що соціальний статус не залежить від рівня агресивності. Благополуччя взаємин між молодшими підлітками можна пояснити ще низькою потребою у лідерстві. На середньому підлітковому етапі відбувається процес самоствердження: від почуття єдності підлітки прагнуть до самореалізації. При цьому процес погіршується факторами пубертатного періоду розвитку. А також цей процес можна пояснити за допомогою такого поняття, як максималізм при оцінюванні однолітків (підвищена критичність). У старшій віковій групі вже пройшли всі основні етапи формування колективу. Тому соціальна ситуація стає більш благополучною.

По результатам дослідження типів локусу контролю я можу зробити наступні висновки: соціальний статус у групі не залежить від екстернального типу локусу контролю, так як тенденція до низької екстернальності помічається у молодших підлітків, а у старших спостерігається тенденція до переваги екстернального типу локусу контролю над інтернальним.

Таким чином, рівень агресивності цілком може бути пов’язаний з тенденцією до екстернальності в залежності від вікової групи, так як високий  рівень і агресивності, і вираження екстернального типу локусу контролю притаманний старшому підлітковому віку. А для молодших підлітків характерні низький рівень агресивності та домінування інтернального типу локусу контролю.

На основі проведеного  дослідження були розроблені рекомендації, які дозволять педагогам і  батькам стримувати агресивну поведінку  підлітків:

Кращий спосіб уникнути надмірної  агресивності підлітка - виявляти до нього  більше уваги, любові й ласки, яких він  так потребує.

Батьки повинні стежити  за своєю поведінкою в сім’ї. Кращий спосіб виховання дітей - єдність  їх дій.

Не можна застосовувати  фізичні покарання.

Треба допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а  саме підприємливості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема  ворожості, скутості.

Батькам слід вважати себе відповідальними за виховання дисциплінованості  своєї дитини. Якщо вона відчуває щирість  у вимогах батьків, то скоріше  розуміє результат їх прохання.

Необхідно пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

Враховувати у вихованні  та навчанні особистісні властивості  підлітка.

Давати можливість підлітку задовольняти потреби у самовираженні  і самоствердженні.

Не можна поводитись жорстоко у відношенні до дитини. Це розвиває в неї саме такі схильності, що може привести до посилення агресивності у подальшому.

Необхідно обмежувати перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це ж стосується й комп’ютерних ігор.

Необхідно спрямовувати енергію  підлітка у правильне русло, наприклад, заняття в спортивних секціях; заохочувати  його до участі в культурних заходах.

Учителю важливо не тільки правильно оцінювати той чи інший  вчинок школяра, визначати загальну спрямованість його дій, а й знати  їх витоки, виявити фактори, що допомогли  закріпитися небажаним вчинкам  і перетворитися у стійкі форми  поведінки. Це дасть змогу значно поліпшити психологічний мікроклімат  у дитячих колективах, взаємовідносини  вчителів з дітьми та батьками, знизити  кількість порушень та правопорушень  серед дітей підліткового віку.

 

Література

1.Бандура А., Уолтер Р. Подростковая агрессия: Изучение влияния воспитательных и семейных отношений / Под ред. С. Римского. - М., Апрель - Пресс: ЭКСМО - Пресс, 2000. - 509 с.

2.Бовть О. Соціально - психологічні причини агресивної поведінки підлітків // Рідна школа. - 1999. - № 2 - с.17-20.

3.Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве. - М.: Просвещение, 1990. - 497 с.

4.Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия: Учебное пособие. - С. - П.: Питер, 1997. - 351 с.

5.Бюттер К. Жить с агрессивными детьми. - М.: Просвещение, 1997. - 416 с.

6.Гамезо М.В. Атлас по психологии. - М.: Просвещение, 1986. - 498 с.

7.Левитов Н.Д. Фрустрация как один из видов психических состояний. - М., 1997. - 254 с.

8.Ле Шан Э. Когда ваш ребенок сводит вас с ума. - М.: Педагогика, 1989. - 115 с.

9.Лоренц К. Агрессия. - М.: Просвещение, 1994. - 564 с.

10.Майерс Д. Социальная психология. - С. - П.: Питер, 2000. - 688 с.

11.Паренс Г. Агрессия наших детей. - М.: Лайнер, 1997. - 365 с.

12.Репина Т.А. Анализ теорий полоролевой социализации в современной западной психологии // Вопросы психологии. - 1987. - № 2. - с.158-165.

13.Семенюк Л.М. Психологическая сущность агрессивности и ее проявление у детей подросткового возраста / Методические рекомендации в помощь педагогам - практикам. - М., 1991. - 116 с.

14.Фрейд З. Я и Оно // Психология бессознательного. - М.: Просвещение, 1990. - с.425-440.

15.Фурманов И.А. Детская агрессивность: психодиагностика и коррекция. - Мн., 1996. - 192 с.

16.Якобсон А.М. Эмоциональная жизнь школьника. - М.: Просвещение, 1966. - 231 с.