Спрямованість особистості підлітків

Зміст

 

 

ВСТУП

 

Проблематика спрямованості особистості вже досить довгий час розглядається українськими та зарубіжними вченими. У різних концепціях ця характеристика розкривається по-різному: як «теорія установки» (Д. Н. Узнадзе, Н. Б. Іванцова), «відношення особистості» (В. М. М’ясищев, Б. Ф. Ломов, А. М. Бандурка), «теорія значущості» (М. Ф. Добринін, В. Е. Коновалова), «теорія потреб та мотивів» (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. Н. Божович, Ю. М. Орлов), «динамічна організація сутнісних сил людини» (О. С. Прангішвілі, А. Д. Ведмедюк). З. Фрейда, «індивідуальна теорія особистості» А. Адлера, «аналітична психологія» К. Юнга, «когнітивна психологія» Д. Келлі, «гештальтпсихологія».

Спрямованість розглядається як найважливіший компонент структури особистості, який  формує її особистісні, соціальні та професіональні цінності. Спрямованість особистості відіграє велику роль у формуванні майбутнього життєвого шляху.

Спрямованість завжди соціально  обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної  спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах.

Відсутність спрямованості  може призвести до алкоголізму, залежності від наркотиків, кримінальних угрупувань, релігійних сект та межових психічних  станів.

Об’єкт: особистісна спрямованість.

Предмет: психологічні особливості формування спрямованості особистості в підліткому віці.

Мета: вивчити психологічні особливості спрямованості особистості в підліткому віці.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такі завдання:

• уточнити психолого-педагогічний зміст поняття спрямованості особистості;
• здійснити аналіз психолого-педагогічних підходів до проблеми спрямованості особистості;
• визначити методи, що дозволяють діагностувати і виявляти проблему спрямованості особистості;
• експериментально дослідити спрямованість особистості;
• зробити кількісну і якісну обробку отриманих даних.
• розробити психокорекційну програму що до підвищення рівня спрямованості у підлітків.

Методи дослідження: теоретичні – методи теоретичного аналізу, узагальнення, синтезу, систематизації наукових даних, емпіричні – методи аналізу продуктів діяльності, спостереження, опитування, тестування. Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів (п’яти параграфів), психокорекційної роботи, висновків, списку використаних джерел (19 найменувань), двох додатків на 6 сторінках. Загальний обсяг роботи –49 сторінок, основна частина займає 36 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СПРЯМОВАНОСТІ  ОСОБИСТОСТІ.

1.1. Спрямованість особистості як психологічна проблема.

Спрямованість – складне  особистісне утворення, що визначає всю поведінку людини, її ставлення  до себе і до оточуючих. На думку  засновника вивчення даної проблеми С. Л. Рубінштейна, спрямованість –  це перш за все питання про динамічні тенденції, які як мотиви визначають людську діяльність і одночасно визначаються її цілями і завданнями [15]. Він пов’язує спрямованість із діяльністю, розуміючи під цим, що наочна цілепокладаюча спрямованість наділена динамізмом і напругою.

С. Л. Рубінштейн висунув  теорію про можливу залежність між  значущістю мети і потягом, прагненням і волею. Виділяючи цілі, потяги, прагнення і волю, він вважає їх найбільш специфічними і своєрідними  рисами спрямованості людини і тенденціями, що утворюють її [15].

 Аналіз психологічної  літератури показує, що поняття  «тенденція» є більш ємким,  ніж поняття «риса», «властивість»,  «стан», і включає як умови,  що сприяють формуванню тієї  або іншої особистісної властивості,  так і саму властивість, а також стан, який може розвинутися як індивідуально-особистісна властивість. При взаємодії людини з середовищем з’являються нові гуманістичні тенденції до самореалізації, досягнення успіху, задоволення потреб і підвищеного самоконтролю з відмовою від досягнення негайних потреб заради збереження конгруентних  відносин з оточенням. Таким чином, розглядаючи спрямованість особистості, як динамічну тенденцію, розширюється дане поняття [5].

Багато вітчизняних  психологів при визначенні структури  особистості (С. Л. Рубінштейн [15], К. К. Платонов [5], К. К. Ковальов [12]) включають у неї як обов’язковий компонент спрямованість, при цьому компоненти спрямованості вони уявляють по-різному.

На думку С. Л. Рубінштейна, спрямованість виявляється в  потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, в світогляді [15]. К. К. Платонов включає в спрямованість відносини і моральні риси особистості, розрізняє в ній рівень, широту, інтенсивність, стійкість і дієвість, вважаючи, що у формах спрямованості особистості виявляються як відносини, так і моральні якості людини [5]. К. К. Ковальов показує, що спрямованість визначає відношення людини до дійсності. При цьому він включає в неї різні властивості, систему взаємодіючих потреб і інтересів, ідейних і практичних установок. Виділяючи домінуючу спрямованість, він описує її як таку, що визначає всю психічну діяльність особистості [12].

Окремі питання теми спрямованості особистості розглядалися в таких теоріях: психоаналіз  З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична психолога К. Юнга, когнітивна психологія Д. Келлі, гештальтпсихологія та інші школи.

 З. Фрейд був  переконаним біологічним детерміністом.  Він вважав, що всі прояви людської  активності (дії, думки, почуття, прагнення) підпорядковуються певним законам і детерміновані могутніми інстинктивними силами, в особливості сексуальним інстинктом.

 К. Юнг стверджував,  що душа, або особистість, складається  із трьох окремих, але взаємодіючих структур: його, особисте несвідоме та колективне несвідоме. Найбільш вагомим внеском Юнга в психологію вважаються описані ним дві основні спрямованості, або життєві установки: екстраверсія та інтроверсія.

Основним положення  А.Адлера в його концепції творчого “Я” є творча сила, що дає людям  можливість формувати цілі, приймати рішення, бачити перспективи і будувати різні життєві плани, що узгоджуються з цілями і цінностями. Спадковість та оточення він вважав лише вихідною основою для розвитку особистості. Індивід переживає вплив суспільства, але вплив творчого “Я” – є переважаючою та визначальною силою в формуванні життєвого шляху.

В його теорії мотивація  поведінки завжди пов’язана з  внутрішнім світом індивідуума, особливо з наполегливим, направленим на майбутнє і всепоглинаючим прагненням до досконалості.

В теорії особистості  Е.Еріксона розглядаються питання  спрямованості особистості в  аспекті детермінованої поведінки. Біологічне становлення при взаємодії  з поширеною сферою соціальних відносин індивідуума дає складну систему поведінки. Виховання в батьківській сім і, досвід шкільних років, відношення в групах однолітків і можливості культурного оточення – все це має велику роль у визначенні життєвих планів, перспектив, в спрямованості розвитку Еріксон акцентує увагу на його, свідомості та раціональності. Спрямованість особистості пов’язана з стадіями розвитку, з подоланням криз, з безкінечною життєвою боротьбою.

Е. Фромм в гуманістичній  теорії особистості підкреслював, що основними усвідомлюваними мотивами людини є :

1. Потреба в встановленні зв’язків з навколишнім світом;
2. Потреба в подоланні пасивної природи;
3. Потреба в коренях;
4. Потреба в ідентичності;
5. Потреба в системі поглядів і переконань

Е. Фромм виділяв продуктивні  та непродуктивні типи характеру, які  формуються в результаті взаємодії  потреб і соціуму.

В своїй диспозіціональній  теорії особистості Г. Олпорт розглядає  особистісний розвиток, як активний процес становлення, в котрому індивідуум бере на себе відповідальність за планування життєвого шляху. Поведінка людини мотивується і визначається його специфічними рисами, характеристиками.

Р. Кеттел сформулював  концепції структурної теорії особистості  в якій зазначається, що спрямованість  особистості пов’язана з індивідуальним онтогенезом та соціокультурною  матрицею. Згідно його теорії певні  риси особистості представляють собою відносно постійні тенденція реагувати і діяти певним чином.

Г. Айзенк в теорії типів  особистості розглядав спрямованість  особистості в тісному взаємозв’язку  з суперрисами або типами, такими як екстраверсія та інтроверсія. Мотиви, інтереси та переконання людини пов’язані з типами особистості.

Радикальний біхевіоризм  Б. Скіннера зазначає важливість у вивченні мотивів поведінки зв’язку характерних  особливостей минулого досвіду людини та унікальних вроджених здібностей.

В основі когнітивної концепції Д. Келлі лежить теорія особистісних конструктів. Це ідеї, думки, переконання, які людина використовує щоб усвідомити, пояснити свій досвід, дійсність. З точки зору Келлі , основною спрямованістю життєдіяльності є рух та розвиток. Він розглядає людину в якості активного і думаючого організму просто тому, що він живий. “Мотивація” – це зайвий конструкт. Його основний постулат: “ Процеси особистості – це прикладені в психіці канали, в руслі яких людина прогнозує сучасне та майбутнє ”

А. Маслоу є представником гуманістичної теорії . Для нього людина в корні вільна і відповідальна за рішення, який образ життя вибрати. Людина вирішує, який його потенціал і як він буде прагнути актуалізувати його. Йому належать концепції мета потреби та самоактуалізації. Вродженим мотивом є прагнення актуалізувати свій потенціал. Маслоу не заперечував важливість впливу оточення, але підкреслював силу особистісних прагнень, потреб.

1.2 Особливості формування спрямованості особистості в підліткому віці.

Підлітковий вік — це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують  ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях — зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході — змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини.

Спрямованість особистості підлітків може знаходити прояв по-різному, завдяки чому може вестись мова про різні види спрямованості і, в першу чергу, про професійну спрямованість. Якщо загальна спрямованість особистості характеризує сферу її потреб і прагнень, систему її відношень до дійсності, інших людей і до самої себе, то професійна спрямованість характеризує сферу потреб і інтересів настільки, наскільки вона пов'язана з поведінкою людини по відношенню до професійної праці [17].

Якщо процес самовизначення складає основний зміст розвитку особистості у роки ранньої юності, то формування професійної спрямованості утворює основний зміст самовизначення.

Цілком ймовірно, що перша  необхідна умова формування професійної  спрямованості складається у  виникненні вибірково-позитивного  ставлення людини до професії або окремого її боку. Мова йде про виникнення суб’єктивного відношення, а не про ті об’єктивні зв’язки, які можуть мати місце між людиною і професією (у тому числі її відображенням у мистецтві, літературі, змісті програмного навчального матеріалу і тощо). Зародження суб’єктивного ставлення розуміється, визначається об’єктивними стосунками що склалися. Але останні можуть не отримати особистісної значущості або

викликати вибірково-позитивне, або негативне відношення до окремих  сторін діяльності.

Вказівка на вибірково-позитивне ставлення людини до професії не розкриває психологічного змісту його професійної спрямованості. Поняття «ставлення до професії» саме по собі психологічно відображає лише напрямок активності і вказує на її об’єкт. В основі позитивного ставлення декількох старшокласників до однієї й тієї ж професії можуть полягати різні потреби й прагнення. Тільки шляхом аналізу системи мотивів, що полягають в основі суб’єктивного ставлення, можна судити про його психологічний реальний зміст.

Існує розрізнення у професійній спрямованості окремих сторін, що виражають переважно її змістовну та динамічну характеристики. До першої відноситься повнота й рівень спрямованості, до другої – її інтенсивність, діяльність та стійкість.

Під повнотою професійної спрямованості розуміється коло (різноманітність) мотивів переваг професії. Вибіркове ставлення до професії частіше всього починається з виникнення особистісних мотивів, пов’язаних з окремими сторонами змісту певної діяльності, або з процесом діяльності, або з якими-небудь зовнішніми атрибутами професії. При визначених умовах більшість факторів, що пов’язані з професією, можуть стати значущими для людини: її творчі можливості, перспективи професійного зросту, престиж професії, її суспільна значущість, матеріальні, гігієнічні та інші умови праці,