Агресивність у підлітків та її вплив на міжособисті стосунки

На думку Д.І. Фельдштейна якщо потреба підлітка в інтимно - особистісному спілкуванні в основному задовольняється, то його потреба в соціально - орієнтованій формі залишається незадоволеною, обумовлюючи перевагу стихійно - групового спілкування.

Дослідження з вивчення підлітків  - правопорушників, проведене Д.І. Фельдштейном показало, що ядром конфліктної ситуації, яка привела до моральної деформації особистості цих дітей, є не біологічні властивості, а недоліки сімейного і шкільного виховання, у цих підлітків, зокрема, втрачений інтерес до навчання, фактично загублені зв'язки зі школою. У результаті вони, як правило, відстають на 2 -4 роки по своєму утворенню від однолітків. Однак виявилося, що це відставання, як і деформація пізнавальної й інших духовних потреб, ні в якій мірі не визначається психічним розвитком даних дітей. Вони володіють нормальними розумовими можливостями, і цілеспрямоване включення їх у задану систему багатопланової діяльності забезпечує успішну ліквідацію інтелектуальної занедбаності і пасивності.

На жаль, система виховання  дітей, що склалася нині в суспільстві, прийняті до них вимоги, відносини  дорослих до зростаючих людей не враховують особливостей їх особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба в  самостійності, самореалізації, рятуванні  від опіки. Критично осмислюючи себе і навколишніх, підліток протестує  проти ханженства дорослих, їх мнимої праведності, при нерідкій облудності вчинків. Підліток жадає не просто уваги, але розуміння, довіри дорослих. Він  прагне грати визначену соціальну  роль не тільки серед однолітків, але і серед старших. В дорослому ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає розвитку соціальної активності підлітка - він дитина і повинна слухатися. У результаті між дорослими і підлітками росте психологічний бар'єр, прагнучи перебороти який, багато підлітків прибігають і до агресивних форм поведінки.

Найбільш повну картину  сутності агресивного поводження підлітків  дає аналіз його мотивації. Помітну  роль у цій мотивації грають почуття  й емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість. Агресивна  поведінка дітей підліткового віку, пов'язана з цими емоціями, виражається  в бійках, побоях, образах, тілесних ушкодженнях, убивствах, почасти в  присилюванні, в ушкодженні або знищенні майна.

Саме таке поводження нерідко  розглядається як найбільш переконлива  модель, що підтверджує тезу про  генетичну природу агресивності. При цьому думають, що агресивна, особливо недостатньо мотивована, поведінка  є прямим проявом генетичного  неблагополуччя індивіда, нехай навіть і не вираженого в хромосомній  аномалії. Разом з тим питання  про генезис агресивності, про  роль, що у її походженні грають біологічні і соціальні фактори, винятково  складний.

1.3 Розвиток агресивності в дитячому  віці

Агресивні дії в дитини можна спостерігати вже із самого раннього віку. В перші роки життя  агресія виявляється майже винятково  в імпульсивних приступах упертості, виражається спалахами чи злості гніву, що супроводжуються лементом, кусанням, драчливістю і не піддаються керуванню дорослих. Причиною такого поводження є блокування бажань чи наміченої програми дій у результаті застосування виховних впливів. Тому зовсім ясно, що таке поводження дитини викликане  станом дискомфорту, фрустрації чи безпорадності.

У більш пізньому віці на перший план усе активніше висуваються  конфлікти і сварки з ровесниками, пов'язані з оволодінням речами. У цей же період розвитку більш  ніж у п'ять разів зростає  число випадків використання дітьми фізичного насильства, спалаху люті стають більш цілеспрямованими, і  в поведінці дитини чітко просліджується реакція нападу. Імовірно, це пов'язано  з переважними в даному віковому періоді механізмами адаптації  дитини, а саме "утриманням і відпусканням" (по Э. Эріксону). Конфлікти між "володіти" і "віддавати" можуть вести або  до ворожих, або до доброзичливих  чекань і установок. Тому утримання  може ставати як деструктивним і  грубим захопленням чи затримкою, так  і перетворюватися в прагнення  давати волю своїм руйнівним чи пристрастям  же ставати пасивною готовністю залишати "усе як є" і покладатися  на природний хід подій.

Надалі дитина поступово  навчається контролювати свої агресивні  імпульси і виражати їх у прийнятих  рамках. Прояви агресивності в цьому  віці головним чином залежить від  реакції і відношення батьків  до тих чи інших форм поводження. Якщо батьки відносяться нетерпимо  до будь-яких проявів відкритої агресії, то в результаті можуть формуватися  символічні форми агресивності, такі як ниття, фиркання, впертість, неслухняність  і інші види опору. Слід зазначити, що в цьому віці посилюється "дослідницький  інстинкт", значно розширюються соціальні  контакти дитини. Мимоволі потрапляючи  в конфліктну ситуацію між ненаситною допитливістю, спонтанним інтересом  до всього нового і незвичайного і  батьківським "не можна", дитина випробує найсильнішу депривацію - обмеження  можливості задоволення своїх потреб - і сприймає цю ситуацію як акт відкидання з боку батьків. Неможливість дозволу  цього конфлікту приводить до того, що просипається злість, відчай, агресивні тенденції.

Вплив найближчого оточення і процесів свідомості власної полової  приналежності на формування агресивних форм поводження дуже добре можна  простежити, якщо порівняти хлопчиків  і дівчаток.

Кроскультурні дослідження (Х. Хекхаузен, 1986) показують, що якщо взяти  найбільш прості форми дитячої агресивності, які частіше зустрічаються, як реакції  образити чи вдарити, то у дітей у  віці від 3 до 11 років можна спостерігати в середньому по 9 агресивних актів  в годину.29% із них складають безпосередні реакції у відповідь на напад  протилежної сторони. Причому ця частка залишається практично постійно, змінюється лише у залежності від  статі та складає 33% у хлопчиків  та 25% у дівчаток. З віком відбувається також зміна форм агресії: частота  простого фізичного нападу зменшується  за рахунок росту більш "соціалізованих" форм, таких як образа чи суперництво.

Берковіст К., Лагерспетц К., Канкейнен А. (1992) відмічають існування  статево - вікових відмінностей у  способах вираження агресивності. Так  ними було виявлено, що дівчата старших  вікових груп використовують в основному  непрямі способи агресивної поведінки (та вербальну агресію), на відміну  від хлопців, які використовують прямі способи агресивної поведінки (фізична агресія та негативізм, які домінують протягом усіх вікових  етапів розвитку). У віковому аспекті  слід відмітити загальний зріст  агресивних та негативістських тенденцій, як у хлопчиків, так і у дівчаток. Виявлено, що здатність до використання непрямих способів агресивної поведінки  формується у дівчат до 11 років. А  в цілому у віковій групі 11 років  діти найбільш високо оцінили себе за рівнем агресії.

Викладене вище підтверджується  іншими експериментальними дослідженнями. Зокрема, М. Коб та Т. Ліпскомб вивчили  вплив соціалізації на співвідношення вербальної (зауваження, звинувачення, критика) та фізичної (напади, бійки) агресії  дітей різного віку. Їх результати показують, що у дошкільнят та молодших школярів співвідношення форм вираження  агресії прямо протилежно: у хлопчиків  переважає фізична агресія, у  дівчаток - вербальна. Пізніше у хлопчиків  молодшого підліткового віку (11 -13 років) тенденція змінюється: вербальна  агресія стає домінуючою, та, крім того, вони частіше удаються до словесного способу виразу негативних почуттів, ніж дівчатка того ж віку. Разом з тим відзначається й одна примітна особливість поведінки дітей: з віком агресивність дітей все більше набирає ворожого забарвлення.

Згодом при переході до юнацького віку (підлітки 14-16 років) співвідношення таких реакцій поведінки, як фізична, вербальна, непряма агресія  та негативізм, суттєво змінюється. У хлопців стійко домінує фізична  агресія та негативізм, а у дівчат - негативізм та вербальна агресія. У віковому аспекті треба відмітити  загальне зростання агресивних та негативних тенденцій як у хлопчиків, так  і у дівчаток. Разом з тим  помітне тимчасове зниження фізичної та вербальної агресії у хлопчиків  до 16 років, а також непрямої агресії  та негативізму до 14 та 16 років. У  дівчаток - послаблення реакцій фізичної та вербальної агресії помітно у 14 років, а непряма агресія та негативізм мають постійні тенденції  до росту.

Традиційні уявлення про  чоловічу і жіночу агресивність відображаються і на подальшому поводженні: і хлопчики, і дівчинки в тії чи іншій мірі навчаються придушувати власні агресивні  спонукання, однак хлопчики все-таки мають більше можливостей для  вільного прояву агресії. Крім того, якщо в процесі розвитку дитина не навчається контролювати свої агресивні імпульси, то надалі це погрожує переважній орієнтації на однолітків - у підлітковому віці і схильністю до розгульного поводження - у юнацькому.

1.4 Формування агресивності в  процесі соціалізації

Соціалізацією агресивності можна назвати процес научання контролю власних агресивних прагнень чи вираз  їх у формах, прийнятих у певному  товаристві, цивілізації.

Природний агресивний потенціал  нікуди не зникає в більш зрілому  віці. Просто в результаті соціалізації багато хто вчиться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства. Інші залишаються дуже агресивними, але вчаться виявляти свою агресію більш тонко: через словесні образи, схований примус, завуальовані вимоги, вандалізм та інші тактичні прийоми. Треті нічому не навчаються і виявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві.

Тут важливу роль грає ранній досвід виховання дитини в конкретному  культурному середовищі, сімейні  традиції й емоційне тло відносин батьків до дитини. У тих співтовариствах, де дитина має негативний досвід, як правило, формуються негативні риси особистості. Виховання достатнє суворо: в основному використовуються часті  покарання при відсутності заохочень, ворожість дітей у відношенні один одного не викликає в дорослих осуду. У результаті формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, сильна агресивність, егоїзм, жорстокість. У тих співтовариствах, де вся  структура життя побудована на взаємодопомозі і кооперації, а ідеалом особистості  є людина у спілкуванні, альтруїстичне  відношення до інших, спостерігається  зовсім інша картина. Ці культурні установки  проектуються на вихованні дітей. Їх учать конструктивному поводженню, наприклад, зганяти гнів переважно  на неживих предметах.

Опираючись на отримані данні, можна заключити що на соціалізацію агресивності впливають два основних фактора:

1) зразок відношень та  поведінка значних осіб, зокрема,  батьків. Були отримані дані, що  в родинах агресивних дітей  виявлена велика розповсюдженість  агресивних проявів з боку  дорослих у порівнянні з родинами  неагресивних дітей. Більш того, відношення батьків до поведінки  дитини також різне.

2) підкріплення агресивної  поведінки з боку оточуючих.  Зокрема, був встановлений зв’язок  між батьківським покаранням  та агресією у дітей. Припускається,  що у підлітковому юнацькому  та більш пізньому віці дитина  буде відчувати себе спокійніше, виявляючи агресивність лише у відношенні до будь-якої авторитетної людини. Більш того, у неї буде формуватись та укріплюватись почуття провини завжди, коли вона виявляє агресивну поведінку проти старшого, або її однолітків.

Р. Сирс, Е. Маккобі, К. Левін  відзначали, що у соціалізації агресії  присутні дві важливих миті:

1) поблажливість

2) суворість покарання  поведінки.

При цьому поблажливість  розглядалась як поведінка одного з  батьків до здійснення вчинку, а  суворість покарання - після здійснення вчинку.

Формування агресивних тенденцій, які потім можна спостерігати і на більш пізніх ступенях розвитку, відбувається різними шляхами:

1. Батьки заохочують агресивність  у своїх дітях безпосередньо,  або наводить приклад відповідної  поведінки по відношенню до  інших та навколишнього середовища. Діти, які спостерігають агресивність  дорослих, особливо якщо це значима  і авторитетна для них людина, якій вдається добитися успіху  агресивними методами, звичайно  сприймають цю форму поведінки.

2. Батьки карають дітей  за прояви агресивності. У ряді  досліджень встановлено, що:

а) батьки, які дуже різко  придушують агресивність у своїх  дітей, виховують у дитини надмірну агресивність, яка буде виявлятись у більш пізньому віці;

б) батьки, які не карають  своїх дітей за прояви агресивності, імовірно виховують у них надмірну агресивність;

в) батьки, які розумно  придушують агресивність у своїх  дітей, виховують у них вміння володіти собою у ситуаціях, що провокують агресивну поведінку.

До ситуативних передумов  агресивності слід віднести такі: оцінка іншими людьми, навмисність агресії, сприйняття агресії та бажання відплати. Розглянемо їх трохи докладніше.

Оцінка іншими людьми. Р. Борденом (1975) було встановлено, що присутність інших вже само по собі може або посилювати, або послаблювати агресію. Однак, тут важливу роль грає оцінка ступеня агресивності спостерігача. Він експериментально довів, що якщо за поведінкою дітей спостерігала людина стороння, схильна до агресії, то діти виявляли більше актів агресивного характеру. Якщо спостерігачем був супротивник агресії, то поведінка дітей відрізнялась більшою стриманістю. Причому треба відмітити таку закономірність: як тільки агресивний спостерігач відходив, рівень агресії у дітей значно знижувався чи досягав вихідного рівня.