ЗМІСТ

 

     

ВСТУП

 
 

     Навчання  – це активний процес взаємодії  вчителя і учня, під час якого засвоюються нові знання і формуються навички. Але якою б майстерністю не володів педагог, всі його старання будуть марними, якщо учень матиме низьку мотивацію до навчання. Мотивація є ключовим фактором, який сприяє свідомому оволодінню інформацією, створює можливості для розвитку пізнавальних процесів і продуктивності праці на уроці. Людина вчиться все життя, але на скільки успішним буде цей процес, залежить від рівня сформованості мотивації до навчання.

     З часів Я.А.-Коменського застосовувалася така модель навчання, коли людина послідовно і механічно заглиблювалася у навчальну дисципліну. При цьому освіта будувалася на тому, що людина повинна була засвоїти будь-яким способом певний обсяг знань. На цих знаннях шляхом повторень вироблялося уміння, яке в процесі подальших тренувань і вправ перетворювалося на стійкий професійний навик виконувати якісно роботу.

     Ця  модель дозволила навчити грамоті  і трудовим навикам людей минулих  епох — феодалізму і раннього капіталізму. Але в ній мотивація до навчання найчастіше виявляється як зовнішнє стимулювання: загроза покарання або позбавлення задоволень, їжі, пиття, сну. Продуктивність такої моделі навчання в сучасних умовах недостатня, а форма її протирічить уявленням про права особистості і демократичні свободи.

     Створюється  нова модель навчання, у якій максимально враховуються особистісні передумови до успішнішого способу засвоєння знань і вироблення навиків і умінь. Великого значення в цій моделі надається мотивації до навчання.

     Тема  нашої курсової роботи є надзвичайно актуальною для педагога, що викладає комп’ютерні дисципліни і взагалі, будь-якого педагога. Знати шляхи підвищення і розвитку мотивації до навчання, а отже забезпечити успішний навчальний процес. Під час якого учні будуть активними, здатними проявляти самостійність і засвоювати матеріал свідомо.

     Проблема  мотивації до навчання активно вивчалася  такими відомими психологами як: Л. І. Божович, Н. Р. Морозова, Л.С. Славіна, М.В.Матюхина, В.Е. Мільман, А.К. Маркова, І. Лінгарт, Е. Стоун і ін.

     Мета: визначити провідні мотиви, що переважають в мотиваційній сфері сучасних юнаків.

     Об’єкт: мотивація до учбової діяльності.

     Предмет: мотивація до учбової діяльності сучасних юнаків.

     Гіпотеза: ми припускаємо, що у сучасних юнаків переважає зовнішня мотивація до навчальної діяльності.

     Основні завдання курсової роботи:

1. Виконати аналіз психолоічної літератури з теми дослідження.
2. Організувати і провести дослідження: бесіду з учителем; опитувальники «Мотивація успіху та боязнь невдачі» (за Реаном), «Оцінка потреби в схваленні» за (Крауном та Марлоу), «Потреба в досягненні» (за Орловим), «Вивчення ставлення до навчання та навчальних предметів» (за Казанцевою); на базі 9-го класу Криворізької загальноосвітньої школи I-III №5.
3. Обробити і проаналізувати отримані результати.
4. Розробити рекомендації викладачу щодо вдосконалення процесу навчання, які сприятимуть підвищенню мотивації учнів до учбової діяльності.

 

     

     РОЗДІЛ 1

     Теоретичні аспекти  вивчення мотивації до навчання

     1.1 Характеристика  мотиваційної сфери особистості.

     Як  самостійна наукова проблема, питання про потреби почало обговорюватися в психології порівняно недавно, в першій чверті XX століття. Очевидно, першою роботою спеціально присвяченою потребам, є робота Л. Брентано, в якій він визначив потребу, як «всякое отрицательное чувство, соединенное со стремлением устранить его при помощи удаления вызывающей его неудовлетворенности». З тих пір з'явилися багато різних точок зору на її суть — від чисто біологічних до соціально-економічних і філософських.

     Досить  поширеною є точка зору, згідно якої потреба — це не сама необхідність (нужда), а її віддзеркалення в свідомості людини. 

     Так, К.К. Платонов пише, що потреба —  це психічне явище віддзеркалення об'єктивної необхідності (з російської нужды) в чому-небудь організму -  (біологічні потреби) і особи (соціальні і духовні потреби).

     У психології необхідність (з російської нужда) найчастіше розуміється як дефіцит, брак чогось в організмі, і саме в такому значенні вона береться за потребу. Д. Н. Узнадзе, наприклад, пише, що поняття «потреба» стосується всього, що є потрібним для організму, але чим в даний момент він не володіє. При такому розумінні наявність потреби визнається не лише у людини і тварин, але і в рослин. Заважає ототожненню необхідності (з російської нужды) і потреби, звужене розуміння потреби, лише як дефіциту. У зв'язку з цим В. С. Магун, Ю. В. Шаров та інші справедливо відзначають, що потреби людини пов'язані не лише з дефіцитом, але і з лишком чогось, шкідливого для нормального функціонування організму і з'являється потреба в ліквідації цього надлишку. Розуміння потреби, лише як дефіциту неминуче приводить до такого ж розуміння потреби як психологічного явища. У зв'язку з цим слід згадати уявлення А. Маслоу про потреби людини. Він називає «дефицитом» ті потреби, незадоволення яких створює в організмі «пустоты»; вони мають бути заповнені для збереження здоров'я організму. А. Маслоу окрім звичайних вітальних потреб до «дефициту» відносить потребу в безпеці, причетності, любові, пошані, визнанні. Але є, відзначає А. Маслоу, і потреба в розвитку, самоудосконаленні. Це друга група потреб, пов'язаних з самоактуалізацією яку він розуміє як безперервну реалізацію потенційних можливостей, здібностей, як здійснення своєї місії, покликання, як повніше пізнання.

     Розглянувши підходи до формулювання поняття «потреба» можемо зазначити: потреба – стан індивіда, що створюється відчуттям нестачі в об’єктах, необхідних для його існування й розвитку, або їх надлишку,  виступає джерелом його активності.

     А. Маслоу узагальнив свої уявлення про ієрархічність потреб у вигляді піраміди[4]:

     

     Рис 1.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу 

     В основі даної ієрархії лежить уявлення про те, що домінуючі потреби лежать внизу піраміди і повинні бути в необхідній мірі задоволені перш ніж людина усвідомить наявність іншої потреби.

     Існують різні класифікації потреб людини, які будуються за критерієм залежності організму (або особи) від якихось  об'єктів, або за необхідностях (нуждах), які він відчуває. А. Н. Леонтьев в 1956 році відповідно з цим ділив потреби на наочні і функціональні. А. Пьерон запропонував розрізняти 20 видів фундаментальних фізіологічних і психофізіологічних потреб, що створюють базу для будь-якої мотивованої поведінки тварин і людини: гедонії, дослідницької уваги, новизни, пошуку комунікації і взаємодопомоги, конкурентні спонуки і ін.

     В українській психології найчастіше потреби ділять на матеріальні (потреба в їжі, одязі, житлі), духовні (потреба в пізнанні навколишнього середовища і себе, потреба в творчості, в естетичній насолоді та ін.) і соціальні (потреба в спілкуванні, в праці, в суспільній діяльності у визнанні іншими людьми і т. п.) [7].

     Деякі психологи не стільки класифікують потреби, скільки дають їх перерахування. Наприклад, У. Макдауголл, виходячи з розуміння потреб як інстинктів, виділяв  не малу кількість  подібних до інстинкту мотиваційних диспозицій (готові способи реагування) наведемо декілька прикладів:

     —  здобуття їжі; пошук і накопичення їжі;

     —  відраза; неприйняття і уникнення  шкідливих речовин;

     —  сексуальність; залицяння і шлюбні стосунки;

     —  страх; втеча і затаювання у відповідь  на те, що травмує, заподіює біль і страждання;

     —  допитливість; дослідження незнайомих місць і предметів;

     —  заступництво і батьківська опіка; годування, захист і укриття молодших;

     —  спілкування; перебування в суспільстві  собі рівних, а наодинці — пошук  такого суспільства;

     —  самоствердження; домінування, лідерство, твердження або демонстрація себе перед  тими, що оточують;[4]

     Існує багато підходів до визначення поняття  «мотиву».

     Наприклад, мотив як внутрішній стан  позначений в философскому енциклопедичному словнику і в роботі Р.А. Пілояна, в якій він пише, що мотивом називається особливий стан людини, що змушує його діяти або не діяти.[4] Дж. Гилфорд теж не виключає стану як чинника початку і підтримки активності, а Е. Р. Хилгард прямо пише, що мотивом є будь-який стан організму, який має вплив на його готовність до початку або продовження певної поведінки.  Проте звести мотив лише до стану не можна [4].

     Поняття про мотив як стійку характеристику особи, в основному характерні для робіт американських психологів, але має прихильників і в нашій та сусідніх країнах. Психологи (К.К. Платонов, В.С. Мерлін) теж вважають, що мотиви, поряд з психічними станами можуть виступати і властивості особи[8].

     Спроби  класифікувати мотиви робилися неодноразово і з різних позицій. При цьому  виділення видів мотивів та їх класифікація залежать у багатьох авторів від того, як вони розуміють суть мотиву. Первушина віділяє внутрішні (потреби людини, її емоції, інтереси)і зовнішні (цілі, які виходять з ситуацій) мотиви[7].

     Ще  один поширений підхід до класифікації мотивів — з врахуванням їх тимчасової характеристики. З одного боку, це ситуативні і такі, що постійно (періодично) виявляються, з іншого — це мотиви короткочасні і стійкі. Останні Є.П. Ільін називає мотиваційними установками: оперативними — відстроченими для виконання, і перманентними, довготривалими, характеризуючими спрямованість особи.

     Н.Ю. Дмітрієва зазначає, що в процесі  онтогенезу змінюється структура мотиву. Це виражається в збільшенні кількості факторів, які обумовлюють формування мотиву. В 6-річному віці у дитини починає все більше проявлятись потреба в пізнанні оточуючого середовища, переважно тих факторів, що мають соціальну значимість. В віці 9-ти років виникає потреба в визнанні з боку соціального оточення. До 15 років стає значимою потреба розвивати свої здібності, формувати нові вміння. Після 15 років у більшості підлітків виникає і домінує потреба реалізувати себе як індивідуальність[2].

     Узагальнивши  поняття мотиву можна за допомогою  визначення Р.С Нємова: мотив – це те, що належить самому об’єкту поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, яка середини підштовхує до дії, також це поняття можна визначити як велику кількість диспозицій[6].

     Вперше  слово «мотивация» вжив А. Шопенгауер в статті «Четыре принципы достаточной причины» (1900-1910). Потім цей термін міцно увійшов до психологічного ужитку для пояснення причин поведінки людини і тварин. Етимологічно термін «мотивація» походить від латинського дієслова «movere», що означає рухатися[1].

     У багатьох випадках психологи (а біологи  і фізіологи — постійно) під  мотивацією мають на увазі детермінацію поведінки, тому виділяють зовнішню і внутрішню мотивацію.

     Слово «мотивація», як вважає Р.С Нємов, в сучасній психології використовується в двох сенсах:

• Як система факторів, що детермінує поведінку(потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення та ін).
• Як характеристика процесу, котрий стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні[5].

     Проаналізувавши всі підходи можна розглядувати мотивацію як динамічний процес формування мотиву (як підстави вчинку).

     У західній психологічній літературі широко обговорюється питання про  два види мотивації та їх розрізняючи  ознаки: екстрнсивної (обумовленою зовнішніми умовами і обставинами) і інтринсивної (внутрішньою, пов'язаною з особовими диспозиціями: потребами, установками, інтересами, потягами бажаннями), при якій дії і вчинки здійснюються «по доброй воле» суб'єкта[4]. 

     Живучи  в суспільстві, людина не може не залежати в своїх рішеннях і вчинках від впливу оточення. Ця залежність може бути декількох видів. Референтна залежність виявляється тоді, коли людина, не замислюючись, не критично запозичує установки, норми поведінки, спосіб життя, сподіваючись завдяки цьому стати схожим на «справжніх людей», бути зарахованою до певного кола, певної референтної для нього групи. Інформаційна залежність виникає в тих випадках, коли людина, прагнучи до якоїсь мети, не має в своєму розпорядженні необхідної інформації. Вона вимушена не критично використовувати інформацію, отриману від людини, яку вважає більш інформованими. Владна залежність — це залежність індивіда від людини наділеною спеціальними повноваженнями або що володіє високим авторитетом.

     Н.Ю. Дмітрієва наголошує на запропонованій  А.М. Леонтьєвим класифікації мотивації:

     1) первинна мотивація (проявляється  в формі інстинкту, захоплення, потреби);

     2) вторинна мотивація (проявляється  в формі мотиву)[2].