Майнове оподаткування в Україні

Податок класу Б стягується із земельних ділянок, які розташовані  за межами сфери сільського або лісового господарства й класифікуються на забудовані та незабудовані. Оцінка незабудованої  ділянки обчислюється виходячи з  ціни, за якою можна було б її продати  в даний час з урахуванням  всіх факторів: місця розташування ділянки, існуючих обмежень у її використанні тощо. Оцінка забудованих ділянок  визначається залежно від групи, котрих за законодавством налічується  шість: під житло; зайняті виробничими  підприємствами; що перебувають у  змішаному користуванні; під житловими  будинками для однієї сім'ї; під  житловими будинками для двох сімей; решта. Для кожної групи забудованої  земельної ділянки використовується своя система оцінки. Ділянка будь-якого  виду оцінюється виходячи з передбачуваних орендних доходів, тобто вартість забудованої  земельної ділянки набуває форми  капіталізованої орендної плати. У  податкових доходах общин поземельний  податок класу А становить 0,7%, класу Б — 11%. Щодо поземельного податку  встановлено базові (основні) ставки залежно від виду майна Податок  класу А стягується за базовою  ставкою 0,6% класу Б — 0,35% (з житлових будинків для однієї сім'ї — 0,26% для  двох — 0,31%). Общини мають право збільшувати  ці ставки, використовуючи спеціальні коефіцієнти. В середньому по всіх общинах  поземельний податок стягується за ставкою 11-12 % але забезпечується чітка диференціація податкових ставок у залежності від того, як використовується ділянка,, та інших  факторів. Як бачимо, податкове законодавство  доволі гнучке, що дуже важливо .в умовах ринкового господарства Німецький  досвід заслуговує на увагу, тим більше, що це питання, одне з найважливіших у сфері податкового законодавства, не вирішене у нас і до сьогодні.

Отже система стягнення  податку на майно впроваджується кожною країною з урахуванням  специфічних особливостей в даній  галузі, з метою найефективнішого виконання податком своїх функцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Принципи побудови майнового оподаткування в Україні.

 

Податок на майно, є одним з найбільш поширених податків в світі. В Україні положення стосовно майнового оподаткування потерпіли низку змін та удосконалення. Варто розглянути деякі з його форм для того, щоб більш чітко уявити принципи, за якими формувалось майнове оподаткування в Україні за останнє десятиліття.

Наявність податку на нерухоме майно в Україні в період 2005 року визначала ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування". Готувався до введення у дію Закону України "Про податок на нерухоме майно (нерухомість)", законопроект якого було схвалено Верховною Радою України ще 26 лютого 1997 р. МФУ запровадило публічне обговорення Закону України "Про податок на нерухоме майно", а також запропонувало введення в дію цього (ще досі не прийнятого Верховною Радою України) Закону України з 1 січня 2005 р.

Згідно з законопроектом "платниками податку на нерухоме майно є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі — громадяни), які мають  у власності нерухоме майно, що розміщується на території України, а також  громадяни, які постійно проживають в Україні та мають у власності  нерухоме особисте майно за її межами". Крім фізичних осіб платниками визначались  також і юридичні особи, власники або користувачі.

У законі України для фізичних осіб була зазначена пільга щодо цього  податку: не оподатковується 21 кв. м  житла на одного члена сім'ї + 20 кв. м на всю сім'ю. І, таким чином, як прогнозувало МФУ, сім'я з 4 осіб не буде оподатковувати 104 кв. м житла. Крім цього, не оподатковувалось  80 кв. м загальної площі за наявності  в сім'ї пенсіонера.

У поточній редакції ставка податку визначалась органом  місцевого самоврядування в межах 0,5—1 %. Проте задля уникнення зловживань на місцях пропонувалось встановити ставку безпосередньо в законі України. Оцінка/переоцінка нерухомого майна  планувалась здійснюватись уповноваженим  державним органом раз на три  роки.

Базою оподаткування пропонувалась для нерухомого майна, яке є об'єктами оподаткування, визначити його оціночну вартість, але не нижче балансової.

Пріоритетними завданнями податкової політики на середньострокову перспективу, які сприяли б економічному зростанню та забезпечували б виконання зобов'язань держави перед населенням, зазначалось: "...подальше зниження податкового навантаження (зокрема зменшення ставок податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість) та розширення бази оподаткування (у т. ч. запровадження податку на нерухомість для фізичних осіб з 2009 р.). Крім цього, введення такого податку мало сприяти, на думку КМУ, детінізації доходів населення, забезпечення соціальної справедливості та зміцнення власної ресурсної бази місцевих бюджетів у середньостроковій перспективі.

Концепцією реформування податкової системи України, було схваленою розпорядженням КМУ від 19 лютого 2007 р. № 56-р, передбачено, що "...базою оподаткування може бути оціночна вартість нерухомості", а ставки податку встановлюватимуться на мінімальному рівні з поступовим їх підвищенням.

Концепцією також було визначено, що запровадження податку на основі оціночної вартості майна потребує підготовчого етапу для створення належних баз даних з оцінки кожної одиниці нерухомості.

Постановою КМУ "Про  прогноз показників зведеного бюджету  України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008—2010 роки" від 25 вересня 2006 р. № 1359 встановлено, що введення податку на нерухомість  для фізичних осіб передбачається запровадити  лише з 2009 р., оскільки це пов'язано з  необхідністю: проведення попередніх заходів щодо інвентаризацій майна; створення єдиного реєстру нерухомості  громадян; аналізу платоспроможності  населення; розрахунку оптимальної  ставки такого податку.

Цією постановою було навіть передбачено-прогнозний показник збору  такого податку в 2010 р. — 553 млн грн.

Конституція України кожного  громадянина зобов'язує сплачувати податки і збори в порядку  і розмірах, встановлених законом, та декларувати свій майновий стан [1 c. 67]. Введення в дію такого податку для фізичних і юридичних осіб мало стати важливим засобом зміцнення бази власних доходів місцевих бюджетів усіх рівнів.

У більшості країн Європейського Союзу вже застосовувався податок на нерухомість, зокрема:

• у Великій Британії (база — річна орендна плата);

• у Данії (окружний податок  на нерухомість, база — вартість тільки землі; будинки, інша нерухомість включаються  до бази під час використання в  інших цілях — 0,6—2,4 %);

• у Франції (база — вартість майна, включаючи цінні папери);

• на Кіпрі (база залежить від  оподатковуваного доходу громадян);

• в Італії (база — вартість нерухомого майна, сільськогосподарських  та будівельних ділянок);

• у Литві (база — ринкова  вартість нерухомості, яка базується  на масовій оцінці нерухомості —  це процес оцінки групи одиниць власності, визначених на конкретну дату з використанням  стандартних методів, загальних  даних і статистичного тестування).

Зазначений податок справлявся й у РФ, де базою оподаткування була ринкова вартість будинків, квартир, гаражів, споруд. Надходження з цього податку формувало 9 % бюджету Російській Федерації.

Об'єктами оподаткування мали стати споруди — будівельні системи, пов'язані з землею, які включають будівлі, зокрема: житлові будинки квартирного і садибного типу; квартири; будинки громадського та виробничого призначення; садові та дачні будинки; індивідуальні гаражі.

Платниками податку визначено  суб'єктів господарювання та фізичних осіб — власників нерухомості  й орендарів споруд, одержаним  у фінансовий лізинг.

База оподаткування обчислюється платником податку самостійно. Для  фізичних осіб, у т. ч. суб'єктів господарювання, базою оподаткування є площа  споруд, у т. ч. будинків, за даними БТІ (одиниця виміру — кв. м). Для юридичних осіб базою оподаткуванню є балансова вартість споруд, у т. ч. будівель.

Ставки оподаткування для фізичних осіб розраховувалися у відсотках до мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного податкового року. Передбачався диференційований підхід залежно від розміру площі, належної фізичній особі, в основу якого закладено принцип: чим більша площа — тим більша ставка, отже, і податок на нерухомість.

Концепцією реформування податкової системи України було встановлено зменшення бази оподаткування  для громадян, які не мають надлишку житла, а також соціально вразливих  верств населення.

Соціальна спрямованість  проекту передбачала, що не є об'єктами оподаткування споруди, які:

• перебувають у власності  держави або територіальних громад, неприбуткових організацій;

• використовуються у зонах  відчуження;

• мають природоохоронне  значення;

• призначені для потреб дитячих дошкільних установ, а також  закладів санаторно-курортного лікування, культури, спорту тощо.

 

Крім того, передбачено  надання майнових податкових пільг  для громадян. Так, пропонувалося  не оподатковувати:

• до 200 кв. м загальної  площі на одного власника, крім садових (дачних) будинків та індивідуальних гаражів;

• 100 кв. м загальної площі  садових дачних будинків;

• 30 кв. м загальної площі  індивідуальних гаражів. Введення податку  на нерухомість не торкнеться більшості  населення держави, цей податок  сплачуватимуть ті, хто має зайву  площу.

У 2007 році на офіційному сайті  Верховної Ради Україні було виставлено інформацію стосовно проекту закону "Про податок на майно юридичних осіб", з наступним змістом: Відповідно до  проекту (реєстр. № 3017), податок сплачується юридичними особами – резидентами України власниками об’єктів основних фондів та невиробничих фондів в сумі, що дорівнює 1,5 відсоткам від середньорічної балансової вартості такого майна, а також будь-якими нерезидентами, яким належать об’єкти нерухомості, що розташовані на митній території України, в сумі, що дорівнює 1,5 відсоткам ринкової вартості такого майна.

Законопроектом пропонується не сплачувати податок щодо земельних  ресурсів, плата за які визначається Законом "Про плату за землю", інших об’єктів природокористування, наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів, які  є об’єктом оподаткування відповідно до Закону "Про податок з власників  транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", об’єктів незавершеного будівництва, державного майна, що перебуває в оперативному управлінні та/або користуванні державних  органів влади.

За словами авторів  проекту, важливим в ньому є те, що платникам податку на прибуток дозволяється зменшувати податок з  прибутку на суму, що дорівнює 70 відсоткам  від податку на майно юридичних  осіб. Таким чином, цей новий податок  не призведе до суттєвого посилення  податкового тиску щодо тих підприємств, які ефективно використовують основні  фонди і як наслідок працюють прибутково та сплачують податок на прибуток. І навпаки, для тих підприємств, що не мають податкових зобов’язань  з податку на прибуток, з’явиться  обов’язок сплачувати податок на майно незалежно від рівня  їх збитковості. При цьому, ті збиткові підприємства, які не мають можливості сплачувати цей податок, будуть вимушені відмовлятися від основних фондів, на користь інших осіб, які в  змозі одержувати прибутки від використання основних фондів та сплачувати податки. Тобто, концептуально податок на майно юридичних осіб є альтернативним мінімальним податком з юридичних  осіб [10]. У 2008 році було запропоновано новий закон "Про податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки", в пояснювальній записці до якого зазначалось, що даний проект Закону України спрямований на досягнення відносної справедливості, призупинення хаотичної скупівлі житла окремими особами з метою його перепродажу за підвищеними цінами, а також акумулювання додаткових джерел наповнення дохідної частини місцевих бюджетів.

Також проектом Закону пропонується врегулювати запровадження податку  на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки.

Зокрема, платниками податку  передбачено визначити фізичних осіб, в тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних  осіб - власників будівель.

Об'єктами оподаткування  згідно проекту мають бути будівлі, крім тих, що перебувають у власності  установ і організацій іноземних  держав, які користуються дипломатичним  імунітетом та привілеями згідно з  міжнародними договорами України.

Базою оподаткування пропонується визначити загальну площу об'єктів  оподаткування, що визначатиметься  на підставі даних, що надаються органами, які здійснюють реєстрацію прав на нерухоме майно.

Ставки податку в розрахунку на рік становить 1 відсоток суми місячного  прожиткового мінімуму, діючого для  працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, за 1 кв. м загальної  площі об'єкту оподаткування.

Також ставка податку для  будівель, що є основними фондами  платника податку - юридичної особи  становить 50 відсотків від ставки визначеної у пункті 6.1 даної статті. Для фізичних осіб - платників податку встановлено пільги у вигляді зменшення бази оподаткування по кожному з видів будівель в таких розмірах:

- 200 м2 загальної площі  будівлі (крім садового (дачного)  будинку та індивідуального гаражу);

- 100 м2 загальної площі  садового (дачного) будинку;

- 100 м2 загальної площі  індивідуального гаражу та інші  господарські будівлі.

Від сплати податку звільняються власники будівель - фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей.

Зазначені пільги застосовуються до одного об'єкту нерухомості по кожному  виду із зазначених вище незалежно  від кількості будівель, що є у  власності платника податку.

Територіально податок має  сплачуватися за місцем знаходження  об'єкту оподаткування.

Встановлено, що власники нерухомого майна - платники податку зобов'язані  здійснювати у встановленому  порядку державну реєстрацію нерухомого майна, стосовно якого набуто право  власності, оформлювати в установленому  порядку зміни, зумовлені переплануванням, переобладнанням і добудовою.

Передбачено, що органи місцевого  самоврядування не пізніше 2 місяців  після набрання чинності цім законом  зобов'язані прийняти рішення щодо встановлення ставок податку та розміру  пільг.

Крім цього, пропонується внести зміни до Закону України "Про  плату за землю" що за користування земельними ділянками у межах  прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах, визначених статтею 88 Водного кодексу України, плата за землю в межах населених  пунктів справляється у п'ятикратному  розмірі податку, обчисленого відповідно до першої та другої частин цієї статті та у десятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статті 8 - за межами населених пунктів.