Майнове оподаткування в Україні

Нині в Україні система  майнового оподаткування охоплює: плату за землю і платежі за користування природними ресурсами.

У країнах з розвинутою економікою майнове оподаткування  не тільки виконує важливу фіскальну  роль (в основному на рівні місцевих бюджетів), а одночасно створює  для їх власників умови ефективного  розпорядження нагромадженим майном, виконуючи при цьому соціальну  функцію певного згладжування диференціації  в добробуті членів суспільства.

Чинна податкова система  допускає надходження доходів від  нерухомості, які у десятки разів  перевищують податкі, пов’язані з майном. Така структурна диспропорція перешкоджає створенню сприятливих об’єктивних умов для розвитку виробництва і, крім того, безпідставно звільняє від соціально виправданого фіскального навантаження багатих власників майна.

Проблемам оподаткування  земельних ресурсів присвячено ряд  наукових праць. Цими питаннями займаються А.А. Варламов, В.П. Вишневсбкий, В.І. Власов, М,Я Демяненко, В.М. Жук, Г.Г. Кірейцев, В.Б. Моссаковський, Ц.Г. Огонь, П.Т. Саблук, А.М. Третяк, В.Д. Чекіна та ін..

У зарубіжній літературі економічні наслідки справляння податку на нерухомість  досліджуються вже багато років.

У своїх дослідженнях М. Едел, І.Есклар, Б. Гамільтон, Д. Еппл, А. Зеленітц і М. Вісшер, В. Фішел [17]. вказують на відсутність зв’язку між вартістю майна, податковими ставками й рівнем надання послуг .

Натомість дослідження Дж. Задроу та П. Мішковського,  в яких виконано аналіз сфери дії майнового податку в контексті моделі загальної рівноваги показали, що введення цього податку призводить до спотворень, особливо в розміщенні капіталу. Податок також має перерозподільний характер, остільки основний податковий тягар несуть власники капіталу.

Об’єктом оподаткування  при встановленні податку на майно  підприємства є вартість основних засобів, нематеріальних активів, запасів і  витрат, що перебувають в балансі  платника. Середньорічна вартість бази оподаткування визначається на основі залишку активу балансу підприємства на відповідних рахунках бухгалтерського  обліку. Таким чином, облікова вартість майна, розглядається як база для  визначення податкового навантаження на підприємство.

Проте, очевидно, що вартість нагромадженого багатства (майна) не повинна  визначатись ігноруючи його корисність. Із трансформацією категорії корисність у категорію прибутковість вартість майна підприємства виступає як капіталізований  потенційний дохід, який власник  майна може одержати від його використання та реалізації. Це і є ринкова вартість майна. Саме її, а не облікову вартість останнього слід розглядати як базу оподаткування.

У зв’язку з цим виникає  необхідність уточнення структури  об’єкта оподаткування майна  підприємства. Як такий об’єкт повинні  розглядатися іммобілізовані засоби, що є основним елементом нагромадженого майна, але «зрощеним» з відповідною  земельною ділянкою. Ці іммобілізовані засоби, згідно з цивільним кодексом України, можна визначити як нерухомі об’єкти (нерухомість) підприємства. До них належать земельні ділянки, ділянки надр, відособлені водні ресурси і все, що тісно пов’язане з землею (ліси, багаторічні насадження, будівлі та споруди.) Дане визначення нерухомості є універсальним для підприємств будь-якої форми власності й галузевої приналежності. Важливою особливістю нерухомості в даному аспекті є також вимога її обов’язкової державної реєстрації відповідно до Закону України про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» й інших законодавчих актів України [2]. Поняття об’єкта оподаткування нерухомості на «зрощенні з майном» земельні ділянки вимагає і визначення вартості останніх як компонент загальної вартості нерухомого майна підприємства. Тепер регулювання плати за землю сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, включаючи землі населених пунктів, промисловості й транспорту, лісового й водного господарства, відбувається на основі Закону України «Про плату за землю», в якому встановлено три форми оплати останньої: земельний податок, орендну плату і нормативну ціну землі [3]. Остання відповідно до вказаного закону застосовується не як плата до бюджету за щемлю, а «для забезпечення економічного регулювання земельних відносин при передачі землі у власність, встановленні колективно-пайової власності на землю, передачі в спадщину, даруванні та одержанні банківського кредиту під заставу земельної ділянки».

Нормативна ціна землі  на конкретних земельних ділянках встановлена  у розмірі 200-кратної ставки земельного податку на 1 площі ділянки. При  цьому органи виконавчої влади на своїй території залежно від рівня ринкових цін на землю можуть встановлювати підвищений коефіцієнт до величини нормативної ціни (але в межаз 75% рівня ринкових цін); у свою чергу адміністрація району, міста має право підвищувати або знижувати встановлену у вказаному порядку нормативну ціну землі [4]. Розмір земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів на 1 площі з розрахунку на рік. При цьому середні розмірі податку з одного гектара ріллі по суб’єктах і податок на землі міст та інших населених пунктів затверджуються законом. Централізований макроекономічний підхід до встановлення середніх розмірів податку за своєю сутністю не спроможні об’єктивно виявити рентний дохід, одержуваний від використання землі в конкретномі місті, населеному пункті, сільськогосподарському районі. Процедура встановлення розміру земельного податку застосовується відповідно до нормативної ціни землі в рамках законодавчого акта [14] проте варто виділити наступні моменти:

Розрахункові нормативні ціни на землю, визначені на базі нереальних (явно занижених) ставок земельного податку, відіграли відповідну роль у ході приватизації земель під приватизованими  підприємствами;

Ціни не можуть розглядатись як основа для визначення вартості землі з метою оподаткування  нерухомості.

Система економічного редагування  земельних відносин, у тому числі  відшкодованого землекористування, повинна  бути скорегована відповідно до чинного  Цивільного кодексу. Основною суперечністю в сучасних умовах є мараторій на продаж земель сільськогосподарського призначення(відносно земель іншого призначення серьнзних суперечностей практично немає) [5]. Тому вже тепер можна визначити загальні контури механізму відшкодованого землекористування й основні принципи оцінки землі як компонента вартості нерухомості.

По-перше, слід відмовитися  від встановлення абсолютних значень  ставок земельного податку, виключаючи перший етап, на якому зберегти нормативну ціну, що визначена у встановленому  законодавчому порядку як контрольний  показник нижньої межі вартості землі  для регіонів і розглядається  як «земельна складова» вартості нерухомості.

По-друге, земельний податок  треба віднести до категорії місцевих податків і зборів.

По-третє, оскільки нерухомість  завжди припускає «закріплення» на певній земельній ділянці, вартість землі має визначатися як складова частина вартості нерухомості. В зв’язку з цим як об’єкт оподаткування останньої можна розглядати всі земельні ділянки, що знаходяться у власності (володінні, користуванні) юридичних та фізичних осіб, зі всіма будівлями, що знаходяться на них, спорудами, будовами і приміщеннями, пов’язаними з цією землею. Виходити при цьому необхідно з ринкової вартості об’єктів нерухомості з виділенням вартості земельної ділянки, яка не повинна бути нижчою за її нормативну ціну, визначену в законодавчо встановленому порядку.

По-четверте, хоча правом запровадження  податку на нерухомість повинні  володіти органи місцевого самоврядування, встановлення загальних принципів цього обліку й оцінки з можливим поділом «податок на забудову» і «податок на землю» - прерогатива місцевих рад. Виходячи з цього саме представницькі муніципальні органи призначені визначати порядок та умови оподаткування земельних ділянок.

Таким чином диференціація  «податку на землю» та « податку  на забудову» зумовлюється необхідністю реалізації регулювальної функції  в майновому оподаткуванні.  Базою  оподаткування є вартість нерухомості, визначена сумою вартості самої  земельної ділянки й тієї частки майна, яка на ньому розміщена.

Механізм оподаткування  нерухомості повинен охоплювати й сферу відшкодувуваного природокористування. Природні об’єкти за визначенням це нерухомість і, будучи залученими в господарський оборот, мають вартість. Проблеми побудови ефективних рентних відносин у природокористуванні, відповідно вартісної оцінки природних об’єктів (родовищ, корисних копалин, с/г і лісових угідь, водних ресурсів), вимагають самостійного, глибокого та всебічного розгляду в контексті включення природокористування в загальну систему оподаткування. В даному випадку достатньо обмежитися наступними зауваженнями.

Користування природними національними багатствами (на правах власності, оренди або іншого речового права) повинно оподатковуватися. Нині це законодавчо регламентується  платежами за користування природними ресурсами (платежі за користування надрами, рентні платежі за газ і  нафту, платежі на відтворення мінерально-сировинної бази). Відзначимо недоліки системи, що склалася.

По-перше, існуючий механізм платежів базується на «фрагментарній»  вартісній основі, обслуговуючи ті або інші цільові збори (скажімо, до фонду відтворення мінерально-сировинної бази).

По-друге, облік диференціальної  цінності конкретних природніх об’єктів за допомогою встановленних «зверху» вартісних показників (наприклад, акцизів для окремих нафтових і газових компаній), ведеться необґрунтовано і вельми суб’єктивно.

По-третє, відсутність інтегральної вартісної оцінки по окремих природних  об’єктах як нерухомість (нафтового  або газового родовища, запасів підземних  вод регіону, запасів деревини та ін..), що знаходиться у місцевій власності  суб’єктів та держави, призводить до нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу як національного багатства України. Не можна ефективно розпоряджатись чим-небудь, не знаючи точно його цінності, а з урахуванням особливого значення природно-ресурсного потенціалу в структурі національного багатства України вартісна оцінка найважливіших видів природних ресурсів стає особливо актуальною [7]. Саме на базі такої кадастрової оцінки по конкретних природніх об’єктах можна створювати ефективну систему відшкодовуваного природокористування, при якій рентні платежі значно поповнювали б надходження до бюджету [8].

Висловлені пропозиції щодо створення механізму майнового  оподаткування за допомогою введення податку на нерухомість були б  неповними, якби були залишені без уваги  методологічні питання організації  системи масової оцінки нерухомості. Таку оцінку необхідно зробити по окремих групах об’єктів нерухомості  на законодавчо встановлену дату. Система масової оцінки нерухомості містить чотири підсистеми: організаційно-адміністративну, пов’язану з управлінням процесами оцінки; аналізу й ідентифікації інформації за окремими видами нерухомості; управління інформаційною базою; визначення вартості нерухомості на території.

Таку систему необхідно  будувати за територіальним принципом  та ознакою відвертості; тим самим  передбачається можливість її інтеграції як по горизонталі так і по вертикалі. Принципово важливо, щоб ця система  не складалась як адміністративно-командна: кожна територіальна оціночна система  повинна мати самостійний статус і розв’язувати свої конкретні завдання.

Але, як кажуть, козла  вивели, а роги залишились. Неначе безакцептне  списання в принципі прибрали, але  водночас ввели таку норму як податковий арешт і податкова реалізація майна. Тобто, насправді при перевірці  податковий інспектор має право  на 96 годин накласти арешт на майно. Що стосується особливо продуктів, які  швидко псуються, та інших речей, це може фактично зупинити діяльність підприємства. За великим рахунком, відшкодування  із бюджету неначе і можливе, але  всі знають, що таке звернення до суду – можна судитися «до нових  віників» з приводу того, що тобі повернуть або відшкодують збитки. А особистої відповідальності податкового  інспектора чи начальника податкової адміністрації немає. І тут треба  серйозно посилити цей пункт. Фактично цей податковий арешт на майно  забезпечується без суду, і тільки після 96 годин є зобов’язання податківців звертатися до суду на продовження арешту майна. Крім того, є питання про реалізацію майна і стягнення коштів, в тому числі із рахунків платника податків. Якщо раніше податкові інспектори при незгоді мали подавати до суду, то тепер немає такого зобов’язання на податковій, отже тепер сам платник податку має доказувати, що він не винен. Принцип невинуватості в цій частині не враховується. http://ukrplat.org.ua/node/2237/

ВИСНОВОК

Початок виникнення податку  на майно відповідаю тому часу, коли люди винайшли поняття власності. С  тих пір майнове оподаткування  невідступно супроводжує економіку  різних країн, що робить його одним  з найбільш стабільних і водночас прибуткових податків в світі. За час свого існування він пережив  не один ряд змін, після чого трансформувався  в ту систему майнового оподаткування, яку ми можемо спостерігати сьогодні.

В Україні процес становлення  податкової системи характеризується періодичними змінами до чинного  законодавства, і тільки в 2011 році уособлюється в податковому кодексі.  До основних напрямків майнового оподаткування на сьогодні, можна виділити:

На рівні загальнодержавних  податків та зборів:

• плата за землю;
• збір за першу реєстрацію транспортного засобу.