ВСТУП

    На  сучасному етапі економічного розвитку суб’єкти підприємницької діяльності самостійно приймають рішення в  області своєї внутрішньої та зовнішньої політики. Підприємства функціонують як відкриті системи, здійснюючи кооперативні зв’язки з різними суб’єктами.

    Відволікаючись  від окремих приватних аспектів, можна сказати, що основними складовими будь-якої організації є люди, що входять у дану організацію, задачі, для вирішення яких дана організація  існує, і управління, що формує, і  мобілізує  потенціал організації для вирішення задач, які стоять перед нею. Спираючись на дане розуміння основних складових організації, її можна визначити як систематизоване, свідоме об'єднання дій людей, що переслідують досягнення визначених цілей. У тому випадку, якщо існують певні межі організації, якщо визначено її місце в суспільстві, організація приймає форму суспільного осередку і виступає у вигляді соціального інституту.

    Управління  будь-якою соціально економічною  системою передбачає цілеспрямований  вплив суб’єкта управління на виробничо – господарську діяльність об’єкта управління для забезпечення оптимального функціонування та розвитку останнього, створення нормальних умов праці та задоволення соціальних потреб членів колективу. Цей вплив здійснюється насамперед розробкою планової програми  діяльності соціально – економічної системи. Однак у зв’язку з динамічним характером виробничо-господарського процесу умови функціонування системи постійно змінюються.

    Виробничо-господарські ситуації можуть бути наперед передбаченими (мати плановий характер) або виникати випадково у зв’язку з непередбаченими обставинами. У будь - якому випадку виникнення певної господарської ситуації супроводиться порушенням зв’язків, що склалися у господарстві, зміною окремих елементів об’єкта управління: трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, технології діяльності тощо. Все це зумовлює потребу втручання в хід господарського процесу, тобто прийняття і реалізації управлінського рішення з приводу виникнення ситуації, що характеризується певними кількісними та якісними параметрами.

    Вихід з ситуації, що склалася, може бути здійснений у різні строки, різними шляхами  та із залученням більших чи менших засобів. Усі ці аспекти мають  бути врахованими при розробці управлінського рішення.

    Від прийняття рішення неможливо ухилитись, адже само по собі ухилення від прийняття рішення є також прийняттям рішення.

    Рішення – це частина повсякденного життя. Деякі з них носять приватний  характер і приймаються рефлекторно. Іноді ми витрачаємо непропорційно  багато часу і уваги приймаючи рішення.

    Отже, управлінське рішення – це сукупний результат творчого процесу суб’єкта та дій колективу об’єкта управління з вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням  системи.

    Метою курсової роботи є вивчення методів обґрунтування управлінських рішень, а також напрямки вдосконалення прийняття рішень.

    Робота  виконана на основі статистичної та фінансової звітності ВАТ «Південний ГЗК».

    Теоретичною і методологічною основою роботи є теоретичні положення і розробки провідних вітчизняних та зарубіжних вчених з питань оцінки фінансового стану підприємства, законодавчі акти України, фінансова та статистична звітність підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Сутність і роль управлінських рішень в процесі управління підприємством

1. Сутність та характерні особливості управлінських рішень

    Важливе питання господарюючої практики заключається в тому, як підприємницька структура може виявляти свої проблеми і як вона їх може вирішувати. Кожне  господарююче рішення повинно бути націлене на конкретну проблему, а правильне її рішення – це рішення яке дає максимум вигоди для господарюючого суб’єкту.

    Ні  одна людина, що стає дорослою, не може не пізнати на практиці процес прийняття  рішення. Здатність приймати рішення  це вміння, що розвивається з досвідом. Кожен з нас на протязі дня приймає сотні, а на протязі життя тисячі і тисячі рішень.

    Рішення – це свідомий вибір того, як себе поводити або яким чином міркувати  в конкретних умовах.

    Без прийняття рішень неможливо здійснити  процес управління підприємством. Рішення є основою процесу менеджменту. Прийняття рішень – процес вибору курсу дій з двох або більше альтернатив. Якщо вибір зроблено – рішення прийнято.

    Ухвалення рішень - це основа діяльності організації. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної організації. За результатами рішень відбувається процес порівняння, аналізу та оцінки запланованих показників і досягнутих результатів.

    Ухвалення та виконання управлінських рішень - найголовніший оціночний критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежать продуктивність праці, економне та раціональне використання спожитих ресурсів, рівень інформаційної системи, мотивація персоналу та багато інших аспектів управління. Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили.

    В управлінні прийняття рішень більш  систематизований процес ніж у приватному житті. Приватний вибір перш за все впливає на особисте життя, а менеджери, вибираючи напрям дій не тільки для себе, але і для організації, сильно впливають на життя багатьох людей. Деякі управлінські рішення навіть змінювали хід історії.

    Розглянемо  основні види управлінських рішень.

    По-перше, всі рішення можна розділити на дві групи: організаційні і персональні.

    Організаційні – рішення, що приймаються менеджером в межах формальних рамок його офіційної влади і авторитету. Ціль організаційного рішення –  забезпечити досягнення поставлених перед організацією завдань.

    Персональні – рішення, що приймаються менеджером як приватною особою, у власних  інтересах.

    По-друге, всі організаційні рішення можна розділити на такі типи: запрограмовані і незапрограмовані.

    Запрограмовані рішення – ґрунтуються на встановлені політики, правил і порядку. Тобто є певна послідовність кроків або дій, подібних до тих, що приймаються при вирішенні математичних рівнянь.

    Незапрограмовані  рішення – не обмежуються політикою, правилами і процедурами. Вони необхідні в ситуаціях, що є новими, внутрішньо не структурованими або пов’язаними з невідомими факторами.

    Результатом обраного рішення повинна бути якась  дія. Можна дійти висновку, що "прийняття  рішень означає процес, завдяки якому  обертається лінія поведінки, як вирішення певної проблеми". Тут ключовими поняттями є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Звідси, дві умови ухвалення рішення - визначення проблеми і вибір рішення.

    Найповніше  визначення процесу прийняття рішень в організаціях звучить наступним чином: “Ухвалення рішень в організаціях охоплює створення вибору для зміни певного існуючого стану, вибір однієї лінії поведінки з кількох можливих, мобілізацію певних організаційних та індивідуальних ресурсів на виконання рішення і діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату”. Ухвалення рішень потребує витрат ресурсів. Це - виконавча фаза ухвалення рішення. Процес ухвалення рішень передбачає якусь визначену ціль чи мету діяльності - розв'язання проблеми, створення нового рівня виконання чи запобігання певній ситуації.

    Управлінські  рішення можна класифікувати  насамперед за такою ознакою: одне й те саме рішення ухвалюється за схожих обставин або ж різка зміна останніх змушує ухвалювати нове рішення. Тобто на цій основі розрізняють програмовані (програмні) та не програмовані (не програмні) рішення.

    Мургед  і Гріффін розробили зведену  таблицю, що характеризує загальні переваги та недоліки програмованих і не програмованих рішень (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Порівняльний аналіз програмованих і не програмованих рішень

     Програмовані рішення базуються на звичці, заведеному порядкові або процедурній політиці і ухвалюються за типових обставин. Програмовані рішення найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях, зважаючи на раціональність та ефективність їхньої діяльності. Програмовані рішення - це результат послідовних кроків (заходів чи дій), що сприяють вирішенню проблеми. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямів, що визначені динамікою розвитку організації.

    Коли  виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне або невідоме, то керівники або  особи, від яких залежить ухвалення рішення повинні звернутися до не програмованого. Характеристики не програмованих рішень передбачають слабку структуру, що зумовлена браком інформації, незатверджену процедуру та відсутність цілей або завдань. Запрограмовані рішення приймаються у ситуаціях, які внутрішньо не структуровані, відносно нові або ж зустрічаються вперше. Такі ситуації залежать від невизначених обставин, від неконтрольованих сил, від впливу непередбачених чинників.

    Інколи, у складних ситуаціях, практикують  компроміси - нейтральне чи тимчасове вирішення проблеми, що умовно задовольняє на даному етапі всі сторони, які беруть участь у конфлікті.

2. Класифікація управлінських рішень

    Всі управлінські рішення мають на меті сприяти досягненню організаційних цілей і знайти найкращий вихід з конкретної ситуації. Рішення вважається організаційним, коли його приймає керівник або особа, яка відповідальна за його розробку та ухвалення, з метою виконання посадових обов'язків. При здійсненні будь-якої з управлінських функцій менеджер найчастіше має справу з вирішенням схожих проблем, що є типовими для всіх організацій і мають розбіжності лише у характері конкретної організації. Це спричиняє наявність типових ситуацій і потребує розробки стандартних, типових, шаблонних рішень в межах кожної управлінської функції.

    Наведемо  кілька загальних прикладів:

    Функція планування

    Глобальне питання - чого ми прагнемо досягти своєю діяльністю і чи реалістичні ці плани?

    Конкретизація:

• яке наше спецзавдання зважаючи на ресурси, що є у нашому розпорядженні, загальну кон'юнктуру бізнесу та умови господарювання?
• яка природа нашого бізнесу (вид діяльності, правовий статус та ін.)?
• які наші стратегічні та оперативні цілі, орієнтири, плани та завдання?
• від кого ми залежні у своїй діяльності (визначення сил зовнішніх по 
  відношенню до підприємства, що нам непідвладні)?
• яка загальна динаміка розвитку галузі і які тенденції формуються та 
  діють у даний час чи з'являться незабаром?
• які наші сильні та слабкі сторони, який інструментарій ми маємо у розпорядженні, як краще використати конкурентні переваги?