Деятельность международных банков в Украине

     Вступивши до СОТ, привабливість українського банківського ринку для найбільших світових банків суттєво зросла. Разом  з тим, важко дати однозначну оцінку наслідків входження цих банків на вітчизняний ринок. У деяких секторах ринку банківських послуг іноземні банки мають усі шанси скласти серйозну конкуренцію українським кредитним організаціям. Наприклад: обслуговування іноземних фірм, що працюють в Україні, які традиційно орієнтуються на співробітництво із західними банками; залучення коштів зі світового ринку капіталу; здійснення міжнародних розрахунків – як за експортно-імпортними контрактами, так і за операціями, пов’язаними з рухом капіталу.

     Водночас, в Україні не вистачає ринкових ніш, в яких банк, що працює за західними стандартами, міг би розраховувати на отримання суттєвого прибутку, навіть після значних капіталовкладень. Це пов’язано з недостатніми середніми розмірами однієї банківської операції в Україні. В той же час, для найбільших західних банків, які дотримуються більш високих стандартів ведення бізнесу, собівартість однієї операції є вищою, ніж в українських банках.

     Однак, оцінюючи перспективи розвитку ситуації в цій сфері, необхідно насамперед визначити: на основі яких саме позицій  вироблятиметься така оцінка. З погляду українських банків можливе посилення конкуренції з боку іноземних банків є вкрай небажаним, і цьому треба запобігти. Тоді як , з точки зору економіки в цілому початок повномасштабної роботи найбільших західних банків матиме досить позитивні наслідки завдяки тому, що підвищиться конкуренція в секторі банківських послуг, що призведе до підвищення якості та зниження ціни цих послуг та великий західний банк зможе здійснювати інвестиції в масштабах, які значно перевищують можливості українських банків, а це саме те, що потрібно українській економіці.

     Серед очікуваних негативних наслідків можна  визначити такі проблемні явища: фінансові ресурси, залучені на українському ринку, потенційно можуть вивозитися за кордон;- іноземні банки у разі їх домінування зможуть диктувати процентну політику на українському банківському ринку; контролюючи потоки найбільших вітчизняних виробників, іноземні банки отримають контроль над фінансовими потоками вітчизняних суб’єктів господарювання. 

3.2. Розвиток банківського ринку та вплив глобальної фінансової кризи на діяльність іноземних банків в Україні

     Банківський ринок України є досить розконцентрованим: найбільшому за розміром активів  Приватбанку належить 11% активів  системи. Подібна ситуація спостерігається  і тоді, коли поділити всі банки за національною приналежністю їх інвесторів. Домінування певної країни на ринку - так як це сталося в Естонії, де понад 80% банківських активів контролюється шведськими холдингами, не спостерігається. Таку диверсифікацію власників можна вважати позитивною рисою української банківської системи, оскільки вона менш залежна від економіко-політичних умов якоїсь однієї держави.

     На  сьогоднішній день найбільшими банками  в Україні є (табл. 3.1.):

Таблиця 3.1.

Десятка провідних банків України за активами у 2009 році

Джерело:http://www.bank.gov.ua/Bank_supervision/Finance_b/2009/01.07.2009/fin_state.htm

     Також слід зауважити, що питома вага капіталу нерезидентів у банківській системі України складає 35,95%. Нині банків з іноземним капіталом у нас 49, в тому числі 18 зі 100%-им іноземним капіталом. Проте структура банківського ринку є досить мобільною і процеси злиттів та поглинань можуть з часом суттєво змінювати картину власності. Насичення банківського сектору іноземним капіталом практично відбулось. На зростаючому ринку місця вистачало усім, а от під час криз зазвичай відбувається процес перерозподілу власності. Питання полягають в тому, який із інвесторів найбільше зацікавлений в українських банках, чи в змозі він збільшити свою частку на ринку і які це матиме наслідки для економіки України. Показово, що на сьогоднішній день найбільша частка  іноземних активів контролюється інвесторами з колишніх метрополій - Росії та Австрії. Спільність історичного минулого і геополітичні амбіції урядів даних держав безперечно відіграли свою роль в процесі захоплення українського банківського ринку. Решта великих банків з іноземним капіталом належить французьким, італійським, угорським, німецьким, шведським інвесторам, що свідчить про особливу зацікавленість в контролі над українським банківським бізнесом фінансових інститутів з Європейського Союзу.

     Криза для будь-якого банку, в першу чергу перевірка на надійність, ефективність та серйозність намірів щодо перебування на конкретному ринку. Чимало банків з вітчизняним капіталом виявили свою неспроможність бути стійкими під тиском негативних факторів. Простеживши поведінку основних іноземних гравців української банківської шахівниці за останній квартал, можна зробити багато цікавих висновків про істинні мотиви їхньої експансії, характер впливу на економічне життя країни і рівень ризиків для економічної безпеки держави.

     Російський  капітал в Україні представлений 10 банками, що контролюють більше 11% активів банківської системи. Протягом останнього десятиліття відбувалось невпинне розширення російської частки в загальних активах. Так, материнська компанія ВТБ банку прямо підпорядкована уряду, а Дочірнього банку Сбербанку Росії - Центральному банку Російської федерації. Ключовим акціонером Банка Москви, що контролює БМ Банк, є уряд Москви. Внєшекономбанк - взагалі державна корпорація, наглядову раду якої очолює прем'єр-міністр РФ Володимир Путін. Внєшекономбанк розглядається урядом Росії, як національний банк розвитку, фінансовий посередник між державою та бізнесом, інструмент реалізації державної економічної політики, для вирішення задач, серед яких підтримка експорту російської продукції. Кінцеві власники Альфа банку, Петрокомерцбанку, Енергобанку, банку "Руський стандарт" тісно пов'язані з Кремлем, від якого багато в чому залежить процвітання та безпека профільних сегментів їхнього бізнесу.

     Австрійські банківські холдинги, для яких внутрішній ринок ставав занадто тісним, а  експансія в країни Старої Європи завідомо програшною через наявність серйозних конкурентів і низьку процентну маржу, в свій час знайшли альтернативне застосування надлишковому капіталу. Так, віденські менеджери зосередились на стратегії проникнення австрійських фінансових інститутів в банківські системи країн Центральної, Східної Європи і Балкан, які були надзвичайно перспективними в сфері іпотечного та споживчого кредитування. Україна займала особливе місце в інтересах австрійців. Про це свідчить той факт, що саме вони розпочали бум на ринку банківських продаж, придбавши в 2005 році другий за розмірами активів банк країни Аваль. Невдовзі з'явились групи Erste і Volksbank, які теж вийшли на ринок шляхом поглинання, але вже менших вітчизняних банків. Вони обрали інакшу стратегію виходу на ринок, що полягала в фокусуванні на корпоративному сегменті і поступовому створенні нової мережі відділень замість реструктуризації старої, як це здійснювалось в Райффайзен банку Аваль. До початку кризи австрійські аналітики були сповненні оптимізму щодо росту нових європейських ринків. Проте спад економік Цетрально-Східної Європи, що розпочався в 4 кварталі 2008 року і триває досі, завдав віденським стратегам серйозних проблем.

     За  даними Bloomberg, девальвація української  гривні коштувала групі Raiffeisen 88 мільйонів євро. Крім масових списань токсичних активів, пов'язаних з ісландським боргом, цінними паперами Lehman Brothers та інших, на початку квітня рейтингове агентство Moody's понизило кредитний рейтинг Raiffeisen Zentralbank на два пункти. Аргументація аналітиків ґрунтується на очікуванні зростання збитків дочірніх банків від проблемних кредитів, пов'язаних зі спадом економік нової Європи. На допомогу банкірам прийшов уряд Австрії, з яким було підписано угоду про отримання 1,75 мільярдів євро фінансових вливань в обмін на участь в капіталі холдингу. Держава взамін отримає акції банку без права голосу та подальшого продажу. Крім цього, банк уже скористався державною підтримкою, залучивши 2,75 мільярда євро через розміщення облігацій гарантованих урядом.

     Схожа ситуіція і в інших австрійських банках. Erste Bank, більш ніж дві третіх прибутку якого минулого року було зароблено на ринках Центрально-Східної Європи, за час світової фінансової кризи - з середини 2007 року - списав 1,1 мільярдів доларів проблемних активів. Банк отримає вливання від уряду у розмірі 2,7 мільярди євро для поповнення статутного капіталу. Через несприятливі зовнішні фактори подальше розширення ділової активності банку в 2009 році відкладається, передбачається скорочення до 300 робочих місць в Україні. Volksbank не відстає від своїх конкурентів, уклавши угоду з міністерством фінансів на залучення державних капіталовкладень у розмірі до 1 мільярда євро.

     Яким  буде результат віденських державних  ін'єкцій передбачити важко. Топ-менеджери самих фінансових інститутів не втрачають оптимізму, вважаючи прийняті заходи адекватною реакцією на кризові процеси.

     В Україні працюють дочірні компанії двох одвічних італійських конкурентів, що наввипередки проникали в національні  кредитні системи країн Нової Європи: фінансових груп Unicredit - інтереси групи представляють Укрсоцбанк і Унікредитбанк, та Intesa Sanpaolo - Правексбанк. Іхня історія і мотиви експансії на схід схожі на австрійські. Саме тому вони зазнали аналогічних проблем. UniCredit - лідер за обсягами наданих кредитів в економіки Східної Європи, з початку глобальної кризи списав 5,6 мільярдів доларів - найбільше серед західних банків, представлених в Україні. Intesa закінчила четвертий квартал минулого року зі збитками в 1,23 мільярідв євро. Зниження прибутків за 2008 рік внаслідок активної транснаціональної діяльності  змусила лідерів італійського банківського бізнесу залучати облігаційні позики під державні гарантії, а також шукати нових інвесторів. В раду директорів UniCredit увійшов голова центрального банку Лівії, яка придбала 4,6% акцій холдингу. На цьому пошук інвесторів не закінчився, оскільки в планах керівництва банку - залучення 4 мільярдів євро від італійського та австрійського уряду і, можливо, приватних інвесторів. Відразу після заяв конкурента Intesa також стала в чергу за аналогічною сумою державної допомоги, поповнивши довгий список банків, що припинили виплату дивідендів інвесторам, з метою збільшення свого капіталу. Топ-менеджери банку планують залучити субординованований кредит з італійської державної казни. До вирішення італійських проблем активно підключились структури Світового банку і ЄБРР. Метою їх співпраці з урядом Італії проголошується недопущення масового відпливу капіталу з падаючих ринків Південної та Східної Європи. Як бачимо, незважаючи на скрутне становище власних транснаціональних фінансових холдингів, західноєвропейська політико-економічна еліта консолідує зусилля для утримання контролю над східними банківськими ринками.

     Французькі  інвестори в Україні володіють  системним універсальним Укрсиббанком, спеціалізованим на корпоративному секторі Каліонбанком, а також дрібнішими Індексбанк та Профінбанк. Укрсиббанк, після входження в міжнародну фінансову групу BNP Paribas, відзначався агресивною політикою на секторах, які найбільше постраждали від кризи - іпотечному кредитуванні і прийомі депозитів до запитання. Займаючи третє місце в ренкінгу НБУ за обсягом активів, Укрсиббанк сконцентрував на своєму балансі більше 20% усіх кредитів під заставу нерухомості. За ризики, які принесли лідерство, прийшлось розплачуватись під час кризи. Так, в річному звіті BNP Paribas заявив  про наміри в 2009 році закрити 100 з 950 офісів в Україні та звільнення працівників.

     Згідно  зі звітом, планується реструктуризація кредитного портфелю і концентрація зусиль на збір заборгованості в умовах призупинення видачі нових кредитів. В своїй антикризовій політиці банк заручися міцною підтримкою французького уряду, який 7 квітня став найбільшим інвестором BNP Paribas, зосередивши 17% капіталу у формі привілейованих акцій, в обмін на 5,1 мільярдів євро державної підтримки.

       Якщо говорити про 20 найнадійніших  банків України, то на думку  фінансових аналітиків,з цієї 20 банків в Україні 16 повністю або частково належать іноземним акціонерам. Два банки знаходяться у власності уряду. І тільки дві фінустанови виявилися «натуральними» українськими приватними банками. Надійними названі ті банки, які можуть виконати взяті на себе зобов'язання. Експерти виділили 4 групи фінансових установ. До першої ввійшли сім банків, три з яких державні — українські «Ощадбанк» та «Укрексімбанк» і російський «Дочірній банк Ощадбанку Росії». Стійкість цих банків гарантується державою і хорошими фінансовими показниками. У першій групі також опинилися «Райффайзен Банк Аваль», «Сведбанк», «Сітібанк Україна» та «УкрСібБанк», які є дочірніми банками найбільших міжнародних фінансових груп. У другій групі опинилися банки з іноземним капіталом: «Інг Банк Україна», «Укрсоцбанк» і банк «Форум». Стільки ж фінустанов потрапило й у третю групу: «ВТБ Банк», «Сведбанк Інвест» й «Універсал Банк». Четверта група банків виявилася найчисленнішою, вона нараховує сім банків: «Донгорбанк», «Індекс-Банк», «Каліон Банк Україна», «ОТР Банк», «Унікредит Банк», банк «Хрещатик» і «Ерсте Банк». Варто відмітити, пише видання, що банк «Хрещатик» і «Донгорбанк» є банками з українським капіталом (єдині в рейтинзі).

     Іпотечна  криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол. Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків світу. За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трлн. доларів США. В результаті, інвестори переключили свою увагу з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін на нафту та золото. Це в свою чергу спровокувало зростання загальносвітової інфляції та зменшення темпів росту світової економіки.