Деятельность международных банков в Украине

     Структурні  зміни в банківському секторі  ряду країн ЄС насамперед виражаються  у перебудові банківської структури: сучасна, трансформована банківська структура  є наслідком нової структури  попиту, глобалізації і розвитку інформаційних  технологій. У стратегії банків дедалі більшу роль відіграє диверсифікація. У майбутньому пріоритетною стане концентрація на головних угодах. Найбільші банки світу сьогодні — це універсальні банки і подібні до них. Великі банки Європи, які є переважно універсальними, мають кращий рейтинг, ніж аналогічні банки Північної Америки та Японії.

     Важливе значення має діяльність державних  банків у країнах ЄС. Так, у Великобританії існують проекти створення нових  державних банків, які працюватимуть  на базі поштових відділень і здійснюватимуть послуги малозабезпеченим верствам населення і сільським жителям. У таких країнах, як Німеччина, Польща, цю роль виконують кредитні спілки та кооперативні банки. Для дрібних вкладників розміщення заощаджень у державних банках менш ризиковане, ніж у приватних. На державні банки меншою мірою впливає економічний цикл. Як показує досвід Чехії та Угорщини, попередня націоналізація може бути найшвидшим шляхом до наступного продажу проблемних банків іноземним власникам. Взагалі державні банки є і, мабуть, будуть і надалі невід’ємною частиною банківських систем більшості країн. Головне, щоб контрольні та державні органи не робили для них жодних винятків і не надавали ніяких пільг.

     Скорочується  кількість національних банківських  інституцій у країнах, що компенсується зростанням числа підрозділів іноземних банків. Так, за останні десять років кількість іноземних банків, що оперують у Німеччині, зросла вдвічі. Для банківської системи багатьох країн іноземні банки, які діють на їхній території, становлять значну загрозу. Це стосується, наприклад, не тільки країн Східної Європи, а й високорозвинених країн. З одного боку, іноземні банки покривають той недолік вітчизняного банківського капіталу, якого не вистачає для розвитку національної промисловості, а з іншого — вони намагаються завоювати банківський ринок країн, що приймають, і потіснити національні банки. Так, наприклад, у міру того, як ірландські фондові менеджери після входження країни в єврозону скорочують капіталовкладення у банки й компанії Ірландії та надають перевагу інвестиціям за кордоном, на ірландському фондовому ринку збільшується надлишок цінних паперів. Така тенденція дозволяє іноземним банкам досить легко установити контроль за ірландськими фінансовими інституціями. Існує два шляхи протистояння процесу поглинання іноземними банками національних: по-перше, це створення сильної національної банківської групи через злиття великих банків країни; по-друге, це пошук національними банками зарубіжних ділових партнерів з числа фінансових інституцій, що мають достатньо міцні позиції на своїх внутрішніх ринках фінансових послуг.

     Важливий  процес, який відбувається сьогодні у  банківському секторі світової фінансової системи, це злиття банків. Причини поглинання та злиття банків можуть бути різні: фінансова криза банку, погіршення його фінансового стану, заміна стратегічних планів керівництва банку, а також інші, у тому числі сімейні (наприклад, коли спадкоємці приватних банків Швейцарії не бажають бути банкірами і продовжувати справу батьків). Процес злиття набуває різних форм і напрямів. Зокрема як альтернатива злиттю пропонується така модель, коли два банки стають співзасновниками спільного інвестиційного банку. Поєднання банківської і страхової діяльності сьогодні звичайне явище. Раніше банки і страхові компанії були партнерами, які діяли у близьких галузях, але не бачили один в одному конкурента. Нині страхові компанії втручаються у банківську діяльність, у сферу вкладання капіталів чи довгострокових кредитів. Банки зі свого боку прагнуть продавати страхові продукти, насамперед поліси страхування життя, 50 % яких, наприклад в Італії та у Франції, надають банки. Це пов’язано з низкою причин. Так, наприклад, у Німеччині, як і в інших країнах Заходу, є певні сумніви щодо перспектив державного пенсійного забезпечення — відсоток пенсіонерів серед населення у наступні десять років, за прогнозами зарубіжних економістів, значно зросте. Тому укладання договору страхування життя є складовою комплексного розв’язання питання про забезпечення у старості. Крім того, капіталізовані поліси страхування життя надзвичайно приваблюють з податкового погляду як форма вкладання капіталу. Отже, транснаціональні банки на ринку страхових послуг відреагували гаслом «якщо не можна їх побороти, приєднайся до них». Деякі банки прийняли рішення про створення кооперативної моделі, коли кооперовані банк та страхова компанія взаємно сприяють один одному в операціях.

     Один  з величезних банків світу — німецький  «Deutche Bank», навпаки, вирішив вести  справу самостійно і на страховому ринку пропонувати власні продукти. Тому спочатку було створено власну компанію зі страхування життя, затим придбано контрольний пакет акцій великої страхової компанії, яка мала хорошу репутацію на ринку, і потім об’єднано з нею дочірнє банківське підприємство.

     В останні роки у світовому приватному банківському бізнесі, що обслуговує забезпечених приватних осіб, відбуваються важливі  зміни у зв’язку зі зростанням вимог клієнтів. Лідерство на цьому  ринку зберігають швейцарські банки, що контролюють більше третини його обсягу. Конкуренцію йому намагаються створити американські банки групи «Citigroup» та інші європейські банки, такі як HSBC. У 2000 р. HSBC створив з Merril Lynch спільне підприємство, мета якого відстежувати вимоги 50 млн потенційних багатих клієнтів, котрі, як очікується, до кінця поточного десятиріччя потребуватимуть консультацій щодо інвестицій через Інтернет.

     До  головних результатів реформування банківської системи країн Східної  і Центральної Європи належать її структурна перебудова, лібералізація процентних ставок та банківських операцій, часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду у відповідність до міжнародних норм та стандартів ЄС.

     Отже, основними сучасними характеристиками міжнародної банківської справи є:

• основні суб’єкти банківської справи — транснаціональні банки;

• реорганізація  банківської мережі ТНБ, скорочення філій та відділень;

• зростання  балансової вартості банків, збільшення розміру банку;

• інформаційні технології стають основною умовою і  визначальним фактором роботи ТНБ;

• виникнення нових організаційних форм діяльності ТНБ, зокрема Інтернет-підрозділів;

• збільшення присутності іноземних банків у  національних банківських системах країн;

• банківський  бізнес стає менш зарегульованим;

• у  ряді країн державні банки залишаються невід’ємною частиною національних банківських систем;

• зростає  роль страхування як одного з напрямів діяльності міжнародного банківського бізнесу;

• у  міжнародному банківському бізнесі  спостерігається тенденція до консолідації — менша кількість більших інституцій обслуговують регіональні, національні і міжнародні ринки;

• у  стратегії банків дедалі більшу роль відіграє диверсифікація, у майбутньому  на передній план буде висунута концентрація діяльності на головних угодах;

• найсильніші банки світу сьогодні — це універсальні банки і подібні до них;

• важливим процесом, який відбувається сьогодні в банківському секторі світової фінансової системи, є злиття банків;

• розвиток міжнародного приватного банківського бізнесу;

• часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду країн Східної і Центральної Європи у відповідність до міжнародних норм та стандартів ЄС.

     На  сьогоднішній день найбільшими банками  у світі є (табл. 2.1.):

Таблиця 2.1

Десятка провідних банків світу за доходами у 2009 році

Джерело: List 400 companies - Forbes, 2009: http://www.forbes.com/

     Банківська діяльність зазнає великих змін після фінансової кризи. Знову виникає питання, чи може світ постати перед другою Великою депресією, такою, яка колись охопила світову економіку після обвалу американського фондового ринку у 1929 році. Економісти довго стверджували, що в умовах сучасних методів регулювання світових фінансів такий сценарій неможливий. Але коли наслідки іпотечної кризи в США продовжують поширюватися, знову й знову виникає запитання про реальність загрози світового економічного краху.

     Сьогодні  всі цитують майже чи не пророка  в американських економічних  колах, колишнього керівника Федеральної  резервної системи США Алана  Ґрінспана. Цей експерт узагальнив минулої неділі, що нинішня фінансова  криза є чимось на кшталт ситуації, яка може статися «один раз на сто років». Звідси й припущення, що ця криза дорівнює навіть депресії 1929–33 років.

2. Вплив глобальної фінансової кризи на міжнародну банківську діяльність

     У світі вирує фінансова криза. Глибина її буде значно суттєвіша, ніж  у 70-ті, 80-ті, 90-ті та в першому десятиріччі нинішнього століття. Усе, що відбувається на наших очах, уже порівнюють з глобальною економічною катастрофою 1929-1932 рр. Більшість експертів причинами цієї кризи називають проблеми в американській економіці, що виникли внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та формування великої бульбашки передусім на ринку ризикованих іпотечних цінних паперів.

     Американська  економічна модель значною мірою  розвивається завдяки споживачам, оскільки споживчі витрати формують близько 2/3 ВВП Сполучених Штатів. Саме постійне зростання споживання зумовлювали протягом останніх тридцяти років приріст ВВП, доходів населення та державного бюджету США. І якщо до середини 80-х американці зберігали близько 7–9% своїх поточних доходів, то пізніше норма поточних заощаджень почала неухильно скорочуватися, упавши 2001 року нижче від 0% (за рахунок кредитів). Згодом заощаджування трохи відновилося, але в 2005–2006 роках люди знову перестали відкладати гроші й навіть почали витрачати накопичене в попередні роки. Не сприяли заощадливості американців і низькі відсоткові ставки за кредитами, які майже в необмежених обсягах отримували американські банки у Федеральній резервній системі, що, у свою чергу, призводило до практично нульових, з урахуванням інфляції, розмірів реальних відсотків за депозитами.

     Добре відомо, що головним джерелом фінансування надлишкових витрат упродовж останніх 30 років у Сполучених Штатах є  кредитування. З середини 80-х американці фактично не лише не повертали кредити, а навпаки, нарощували їх темпами, що значно випереджали як темпи зростання їхніх доходів, так і темпи зростання ВВП. Особливо зростання обсягів кредитування почалося від часу виникнення бульбашки, пов’язаної з різким збільшенням кількості та подальшим банкрутством так званих «доткомів» у період з 1998-го по 2001 рік.

     Відтоді боргові зобов’язання основної маси американців почали зростати не просто з прискоренням, а взагалі у  арифметичній прогресії відносно зростання  доходів. На сьогодні обсяг фінансових зобов`язань основної маси американських громадян перевалив уже за 140% їхнього річного доходу. Лише виплати за відсотками перевищили 10% доходу населення – що вже казати про повернення основних сум. Очевидно, що це в якийсь момент не могло не призвести до ситуації, коли більшість простих американців уже не могли брати нові кредити. Вони змушені припинити нарощувати обсяги споживання та почати займатися виключно поверненням накопичених боргів. Багато хто і цього вже робити не міг і почав відмовлятися від придбаних у кредит будинків, автомобілів тощо. Це, у свою чергу, почало обвалювати ринки автомобілів, нерухомості та по ланцюгу інші сектори американської економіки. І це не могло не призвести до різкого падіння курсу більшості цінних паперів на американському фондовому ринку.