Деятельность международных банков в Украине

     Багато  експертів сватають на роль глобального  регулятора Банк міжнародних розрахунків. Вони стверджують, що цей міжнародний інститут підходить на цю роль за всіма статтями, потрібно лише надати йому необхідні повноваження. Усі чекали прийняття якихось рішень на саміті «двадцятки» 15 листопада 2008р. Як відомо, слабкість діючих регуляторів проявилася в тому, що цілі сектори глобальних фінансових ринків, що акумулюють величезні кошти, виявилися не просто поза зоною регулювання, але й поза межами будь-якого аналізу і статистики. Ці сектори оцінювалися як високоризиковані, і вважалося, що вони відповідають «ринковому духу». В останні роки США успішно блокували всі спроби взяти хоч під який-то контроль ситуацію, мотивуючи це тим, що ринок сам все врегулює.  
У прийнятій на саміті «двадцятки» декларації говориться, що підписали її сторони зобов'язуються «зміцнювати свої режими регулювання, ретельний контроль і управління ризиками.

     Також до термінових заходів було віднесено  створення спеціальних національних наглядових колегій для транснаціональних  фінансових корпорацій, які діють  на міжнародному ринку і фактично вийшли з-під регулювання в країні свого походження (таких, наприклад, як Citigroup і UBS).

     Що  стосується глобального регулятора, то в декларації за підсумками саміту йдеться про комплексне реформування існуючих інститутів - Міжнародного Валютного Фонду та Світового Банку. Крім того, пропонується розширити Форум Фінансової Стабільності - створений в 1999 році організацію, що об'єднує регулюючі органи 12 країн (членів «великої сімки», Австралії, Гонконгу, Нідерландів, Сінгапуру та Швейцарії), за рахунок країн з економікою, що розвивається, головним чином країн БРІК.

     Міністри  фінансів країн Великої двадцятки, які проводили саміт 20-25 вересня 2009 р. у Лондоні, домовилися обмежити виплату гігантських премій працівникам  банківського сектора. Глави фінансових відомств 20 найбільших держав світу узгодили проект комюніке, в якому пропонується встановити нові правила виплати бонусів і пов'язати грошову винагороду менеджерів з довготривалими результатами роботи банків.

     Таким чином, стане менш вигідною практика ризикованих ринкових махінацій, яку  багато хто вважає однією з головних причин глобальної фінансової кризи. Комюніке по суті збігається з позицією Великобританії, яка заперечувала проти запропонованого  Францією і Німеччиною введення граничних розмірів бонусів.   Великобританія намагаємося зробити так, щоб керівні працівники - ті, хто впливає на те, як працює компанія, - були прив'язані до умов, які змусять їх думати про довготривалі перспективи. І, що найважливіше, щоб можна було відібрати у них отримане в тому разі, коли через  неправильну оцінку ситуації вони не досягають потрібного результату.

     В узгодженому проекті заяви Великої  двадцятки сказано, що виплата премій має проводитися тільки через  кілька років - коли стане очевидним позитивний результат діяльності того чи іншого менеджера. Пропонується також включати в контракти банкірів пункт, згідно з яким бонус доведеться повернути в тому разі, якщо чрез певний час їх рішення виявляться неправильними.  Крім того, премії передбачається виплачувати не грошима, а акціями компаній, таким чином фінансове становище менеджерів буде прямо залежати від успіху їх компаній.

     Тим часом економісти і банкіри прогнозують  новий виток фінансової кризи  через заборгованість за кредитними картками. За даними ФРС США, на даний час заборгованість за кредитними картками в США становить $ 950 млрд. Експерт у сфері банківського права Клаус брекер вважає, що ситуація в сфері карткового кредитування нагадує Зачарована коло: з огляду на зростання обсягу неплатежів збільшується розмір відсотка за овердрафтом, що в кінцевому підсумку знову обертається зростанням неплатежів. У першому півріччі нинішнього року емітенти кредитних карт провели списання на суму близько $ 21 млрд. А якщо безробіття буде рости, то і ця цифра буде тільки збільшуватися.

     Що  стосується реформування світової банківської  системи то потрібно запровадити  новий метод забезпечення достатнього  зростання ліквідності. Цю функцію  могли б, наприклад, виконати вже  відомі у світовій практиці спеціальні права запозичення (СПЗ). 1969 року світова спільнота домовилася щодо запровадження СПЗ з метою забезпечити достатню міжнародну ліквідність у період, коли брак доларової маси, як вважали, стримує економічне зростання. Щойно США стикнулися з власною політикою торгового дисбалансу, відбувся вибух доларової ліквідності, тож потреби у СПЗ більше не було. Попри надії багатьох, вони так і не переросли в головні резервні активи. Ніщо не заважає нині повернутися до цієї ідеї, поглибивши й удосконаливши її. За допомогою СПЗ дефіцит поточного рахунку можна взяти під контроль.

     Сьогодні  роль СПЗ як резервного активу обмежена: до кінця квітня 2002 року на них припадало  менш як 1,25% незолотих резервів членів МВФ. І хоч деякі приватні фінансові  інструменти депоновані в СПЗ, спроба поширити їх на приватних ринках мала дуже скромний успіх. Отже, основною функцією СПЗ було слугувати розрахунковою грошовою одиницею для МВФ та деяких інших міжнародних організацій. У цьому плані СПЗ використовуються майже винятково в угодах між МВФ і його членами.

     Незаперечний  факт те, що вже тепер є система, за допомогою якої МВФ може створювати міжнародні резервні активи у формі нових СПЗ. Останні можна перетворити на важливий інструмент економічної політики й теперішнього подолання кризи. МВФ міг би надавати СПЗ спеціально для підтримки економічного зростання в усьому світі, а також використовувати як світову валюту для розрахунків. Може помилково здатися, що кризи, яка спричинена розбуханням   грошової маси, не можна здолати   подальшим підживленням цього грошового розбухання. Тільки-но крани боргового дефіциту буде перекрито, світовій спільноті потрібна буде нова здорова світова валюта. СПЗ повинні створюватись у розмірах, суворо обмежених товарною метаморфозою, обміном товарів і утворенням боргових зобов’язань.

     Дж. Сорос рекомендує розподіляти СПЗ  із орієнтацією на сприяння цілям  розвитку. Дж. Стігліц — нобелівський лауреат, що нині очолює створену рішенням 63-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН цільову групу високого рівня  для аналізу нинішньої глобальної фінансової кризи, пише: «Одна з ідей щодо підтримки світового розвитку, яка заслуговує уваги, — це нова форма світових грошей, подібна до МВФівських СПЗ. СПЗ — це різновид світових грошей, які випускає МВФ, а країни згодні приймати й обмінювати на долари чи на іншу тверду валюту. Замість форми зберігання резервів у доларах країнам можна б запропонувати нову світову валюту.

     Емісією світових грошей могли б зайнятися  найрізноманітніші інституціональні структури. Це може бути, зокрема, МВФ (відповідальний за емісію СПЗ). Можна також створити нову організацію для розв’язання питань, пов’язаних із виділенням сум та їхніх розмірів. Не виключено, що нова інституційна структура потребуватиме створення низки траст-фондів. Певною мірою МВФ уже почав перетворюватися на щось подібне до Міжнародного центрального   банку (МЦБ), адже, рятуючи країну, яка потрапила в біду, він рятує і міжнародні фінансові інститути від втрат, якими загрожує їм ця країна.

     Ті  самі чинники, що сприяли формуванню світової економіки, тепер потребують і створення світової валютної системи, яка не належала б жодній країні і не використовувала б її плодів у власних інтересах. Найперше потрібний Світовий центральний банк. Для його створення МВФ має необхідну організаційну структуру.

     Укладання міжнародної угоди між такою  великою кількістю країн —  справа нелегка, хоч і конче потрібна. Можна розпочати з переговорів  на спеціальній сесії Організації  з міжнародної торгівлі. Допомогу в поширенні пропонованої ідеї і  збиранні відгуків через розгортання діалогу з урядами всіх країн міг би надати МБРР. За істотного реформування МВФ він міг би стати центром розв’язання цієї проблеми. Запровадження світової валюти принесе чималий емісійний дохід, який належатиме всім країнам і не привласнюватиметься тільки США, як це нині відбувається.

     Слід  позбутися теперішнього помилкового  підходу до кредитних грошей: у  це поняття включають як те, що справді  є грішми, так і грошове вираження  майна, що відображає геть інші відносини. Часто дають таке визначення кредитних грошей: «Гроші кредитні — це узагальнююча (збірна) назва різних видів грошей, що використовуються для заміщення майнових боргових зобов’язань приватних осіб і держави» Поняття кредитних грошей охоплює лише ту їхню частину, яка пов’язана з утворенням комерційних боргових зобов’язань у результаті реалізації товарів, їхньою метаморфозою.

     Щодо  грошових сум, які утворюються в  результаті реалізації акцій, облігацій  та інших носіїв майнових відносин, то вони до утворення кредитних грошей не мають прямого стосунку і з грошової маси їх треба виключати. Оскільки на практиці цього не робиться, створюються умови для порушення економічних законів і, як наслідок, провокування кризових явищ.

     Необхідність  активного державного втручання  в економіку розумів відомий американський учений і політичний діяч Дж. К. Гелбрейт, який брав участь у реалізації виходячи з того, що якісно змінилися у XX столітті об’єктивні умови господарського розвитку, учений рішуче спростовує застарілі початкові положення неокласицизму про підпорядкування цілей економічної системи інтересам окремої людини.

РОЗДІЛ III.  ДІЯЛЬНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

3.1. Правове регулювання створення та функціонування іноземних банків в Україні 

       Банківська  система України складається  з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону України «Про банки і банківську діяльність». Національний банк України (НБУ) створений у 1991 р., має у своїй структурі Кримське республіканське і 24 обласних управлінь, які діють від його імені у межах наданих їм повноважень і функцій.

     НБУ підзвітний Верховній Раді України  і оперативно підпорядкований Кабінету Міністрів України. Йому надано монопольне право емісійного і розрахункового центру держави, випуску грошей у обіг. Він встановлює організаційно-технічні основи здійснення грошового обігу, зокрема:

•  правила збереження, перевезення та інкасації готівки;

• правила виконання касових операцій банками і господарюючими суб'єктами;

• створює і керує резервними фондами банкнот і монети;

• встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків. Як розрахунковий центр держави НБУ встановлює правила здійснення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками України. Він представляє інтереси держави у стосунках із центральними банками інших держав, у міжнародних фінансово-кредитних установах. Національний банк України:

• встановлює правила і провадить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює контроль за діяльністю комерційних банків на території України. Крім того, веде рахунки комерційних банків, здійснює їх розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, встановлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні;

• організовує касове виконання бюджету банківської системи України, за рішенням Верховної Ради України надає кредити уряду, виконує операції з розміщення державних цінних паперів, обслуговування внутрішнього державного боргу;

• виконує операції, пов'язані з функціонуванням валютного ринку України. Так, за погодженням з урядом встановлює офіційний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами.

     У структурі НБУ є контрольно-ревізійний (аудиторський) підрозділ, який здійснює контроль за діяльністю комерційних банків, спрямований на стабілізацію банківської системи, захист інтересів вкладників, профілактику ризику у діяльності комерційних банків.  Розрізняють зовнішній і внутрішній банківський ризик. Зовнішній ризик — неліквідність (неспроможність банку забезпечити регулярну оплату своїх зобов'язань); валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умовах наявності відкритої валютної позиції); ризик валютної ставки (збитки від зміни відсоткової ставки, встановленої НБУ, в умовах фіксованої відсоткової ставки по наданих кредитах); ризик із цінними паперами (збитки від зміни курсу цінних паперів, що знаходяться у портфелі банку).  Внутрішній ризик — комерційні й оперативно-технічні ризики — це втрати, обумовлені низьким професійним рівнем працівників банків (погана організація внутрішнього аудиту та бухгалтерського обліку, техніки безпеки тощо), що призводять до банкрутства банків, самоліквідності.