Деятельность международных банков в Украине

     Також європейське співробітництво в області банківського регулювання розвивалося через інституційний механізм міждержавного характеру. Європейське співробітництво надає значну роль Європейським Раді та Комісії (остання у своєму складі має департамент банків та фінансових інститутів), що є найголовнішими органами Європейського Союзу. Наступним етапом стало введення в Договір ЄС положень про створення та визначення повноважень Європейського центрального банку. Загалом європейське співробітництво в області банківського регулювання розвивалося шляхом прийняття нормативних актів, які мають юридичну силу, тобто обов'язковий характер. Тому важливим у механізмі правового регулювання банківської діяльності в ЄС є те, що Договір про ЄС наділив і ЄЦБ правом приймати юридичні акти на рівні з іншими інституціями ЄС. У випадку ліцензування кредитної організації в одній із держав-членів ЄС, то філії, що відкриті цією кредитною організацією на території інших держав-членів, не потребують нового ліцензування, а відкриваються шляхом повідомлення органів банківського нагляду держави перебування.

     На  органи держави перебування покладена  функція нагляду за ліквідністю  філій кредитних організацій, що відкриті на її території. Нагляд за впливом  ринкових ризиків на діяльність кредитної організації знаходиться в загальній компетенції органів держави походження і держави перебування. На відміну від першого принципу, принцип консолідованого нагляду застосовується не лише до філій кредитної організації, які розташовані на території різних держав-членів ЄС, але і до всіх банківських груп, включаючи і ті, в яких материнська компанія не є кредитною установою. Принцип консолідованого нагляду детально розроблено в Директиві ЄС від 6 квітня 1992 року "Про нагляд за кредитними організаціями на консолідованій основі", що замінила директиву з аналогічною назвою від 13 червня 1983 року. Це було зроблено після третьої міжнародної банківської кризи, яка була викликана крахом британського "Банку міжнародного кредиту і торгівлі" в 1991 році. Відповідно до директиви від 6 квітня 1992 року консолідований нагляд охоплює ті банківські групи, в яких материнська компанія представлена фінансовим холдингом, що складається із дочірніх структур, які є переважно кредитними чи фінансовими організаціями, або у вигляді змішаного холдингу, що має в своєму складі хоча б одну кредитну організація як дочірню структуру.

     Таким чином небанківський холдинг, що складається із кредитних організацій  як дочірніх структур, буде охоплений  пруденційним банківським наглядом. Тобто консолідований нагляд поширюється не лише на саму кредитну організацію в структурі холдингу, а і на будь-які інші фінансові інститути, в яких кредитна організація має долю участі . Доля участі - пряме чи опосередковане володіння 20-відсотковою долею чи акціями в капіталі підприємства. Це обумовлено тим, що система участі торкається фінансової надійності і стабільності кредитної організації у випадку, коли її дочірня структура переживає фінансові труднощі. В такій ситуації тільки консолідований нагляд допомагає запобігти переведенню ресурсів кредитної організації в її неблагополучну дочірню структуру, тим самим виключаючи можливість погіршення показників її фінансового стану. Кредитні і фінансові організації, що входять до складу холдингу, на чолі якого як материнська структура знаходиться кредитна організація, підлягають консолідованому нагляду органів тієї держави, на території якої ліцензована материнська компанія. Якщо ж материнською структурою є фінансовий чи змішаний холдинг, що не є кредитною організацією, то консолідований нагляд за кредитними організаціями, що є дочірніми, буде здійснюватися органами тих держав, де вони ліцензійовані.

     Можна передбачити, що закріплення більш  жорстких стандартів пруденційного  регулювання та нагляду в європейському  банківському праві створює сприятливі умови для більш стабільного і надійного функціонування банків на території держав-членів ЄС і тим самим підвищує їх конкурентоздатність на світовому ринку банківських та фінансових послуг.

     Директива щодо коефіцієнту платоспроможності вимагає від банків зберігати капітал на рівні відповідної пропорції фондів. Відповідно до директиви щодо власного капіталу власні кошти кредитних установ становлять чисельник і вони відносяться до фондів та статей позабалансового звіту, які були вивірені стосовно ризиків. Отримане значення повинно наближатися до 8. Прийняття положень директиви щодо коефіцієнту платоспроможності є ще однією спробою визначення стандартів ЄС. Коефіцієнт має вираховуватися не менше 2 разів на рік. Коефіцієнт платоспроможності кредитної установи та її філії вираховується на консолідованій основі.

     Директива стосовно відмивання грошей (81/308) посилює  зобов'язання держав-членів відповідно до Конвенції ООН проти незаконної торгівлі наркотиками і психотропними  речовинами (Відень, 1988) та Конвенції Ради Європи щодо відмивання, розшуку, захвату і конфіскації кримінальних доходів (Страсбург, 1990). Директива щодо відмивання грошей зосереджується на цивільному, а не кримінальному праві і мала бути запроваджена у практику до 1 січня 1993 року. Країни-члени мусять забезпечити заборону відмивання грошей, пов'язаних з кримінальною діяльністю. Вони також повинні забезпечити, щоб фінансові установи чітко могли ідентифікувати своїх клієнтів, перш, ніж розпочати ділові стосунки. Будь-яка угода на велику суму (до 1999 року - 15 000 екю), або, коли сума менша, але існує підозра про відмивання грошей, потребує перевірки особи клієнта. Отримана інформація повинна зберігатися протягом 5 років з дня укладання контракту або з дня припинення відносин з клієнтом.

     Кредитні  установи ЄС повинні надавати інформацію про відмивання грошей відповідним  державним структурам. Для цього  вони створюють власну систему контролю, щоб прослідкувати достовірність  інформації, поданої клієнтом. Підозріла  угода не буде виконуватися, поки відповідні служби не перевірять відповідну інформацію. Державні служби можуть наказати банкам не виконувати контракт. Винятком є ситуація, коли затримка виконання викличе підозри у клієнтів перед проведенням перевірки. Директива зобов'язує держави-члени запровадити нормативи щодо права службовців чи керівників банків розкривати без перешкод інформацію стосовно клієнтів. При цьому директива не забороняє державам-членам приймати жорсткіші положення щодо заборони відмивання грошей .

     Таким чином, ми бачимо, що положення директив ЄС в сфері банківської діяльності значним чином лібералізують рух капіталів, сприяють поширенню банківських операцій з цінними паперами по усій території ЄС. При цьому директиви знімають обмеження з поцедури легалізації банківських установ та висувають єдині банківські стандарти. Однак при цьому ряд банківських нормативів залишається в компетенції національних структур.

       Міжнародний валютний фонд - міжнародна  валютно-кредитна організація створена  для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, вдосконалення багатосторонньої системи платежів, а також для надання державам-учасницям коштів у іноземній валюті при валютних труднощах, пов'язаних із платіжними дисбалансами країн. МВФ почав свою діяльність у 1946 p., після ратифікації договорів, розроблених на Бреттон-Вудській конференції організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань. МВФ входить у систему ООН як спеціалізована установа. Цілями МВФ є: заохочення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики; сприяння збалансованому росту світової торгівлі для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх країн-членів як головної мети економічної політики; підтримка стабільності валют й упорядкування валютних відносин між державами-членами, а також девальвації валют з огляду на конкуренцію; участь у створенні багатосторонньої системи платежів, усунення обмежень на трансфер валюти; надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.

     Нині  членами МВФ є майже 180 країн, включаючи  всі колишні союзні республіки СРСР. Штаб-квартира МВФ знаходиться у  Вашингтоні. Кожна країна-член МВФ має 250 голосів + 1 голос за кожну частину квоти, яка дорівнює 100 тис. СДР. СДР (Special Drawing Rights, SDR) - це спеціальні права запозичення, що визначаються на основі вартості кошика з п'яти провідних світових валют: долара США, евро, французького франка, фунта стерлінгів і японської єни. Внески (квоти) держав-членів і позики МВФ у своїх членів є основними джерелами фінансування МВФ. Як правило, МВФ надає кошти своїм членам рівними кредитними траншами, кожний з якого відповідає 25 відсоткам квоти держави-члена.

     У галузі регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості МВФ  надає кредити країнам-членам за умови проведення ними визначених змін у своїй економічній політиці. Перед одержанням кредитів країна-позичальник  повинна погодити з фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних засобів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми й угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчення платоспроможності країни.

     У межах програми розширеного фінансування членам МВФ може надаватися середньостроковий кредит (звичайно на три роки) для усунення внутрішньо-зовнішніх економічних неузгодженостей.

     Одночасно МВФ використовує і спеціальні механізми:

• Фонд системної трансформації (Systemic Transformation Facility) надає фінансову допомогу країнам, які зазнають труднощів у торговельній і платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки.

• Фонд компенсаційного фінансування і фінансування у випадку непередбачених обставин (Compensatory and Contingency Financing Facility) допомагає державам-учасни-цям у разі понесення ними збитків (значне зростання цін на імпортоване зерно), якщо ці збитки мають тимчасовий характер та зумовлені причинами, що знаходяться поза сферою впливу цих країн, а також за необхідності підтримки темпів реформ, проведених відповідно до схвалених МВФ угод.

• Система фінансування буферних запасів (Buffer Stock Financing Facility) може надавати фінансову допомогу для відновлення запасів сировини.

• Термінова допомога (Emergy Assistance) надається шляхом закупівлі товарів для країн, платіжний баланс яких зазнає значних труднощів внаслідок стихійних лих.

• Фонд структурної адаптації (Structural Adjustment Facility) і Розширений фонд структурної адаптації (Enhanced Structural Adjustment Facility) надає допомогу для проведення структурних реформ у країнах, що розвиваються і мають низькі доходи, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм винна погодити з фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних засобів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми й угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчення платоспроможності країни.

     У сфері боргового регулювання  МВФ активно взаємодіє із Світовим банком. Світовий банк - багатостороння кредитна організація, яка включає п'ять тісно пов'язаних між собою установ, що входять до системи ООН. Загальною метою їх є мобілізація та перерозподіл фінансових ресурсів на користь країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн. Світовий банк, як один із спеціалізованих фінансових закладів ООН має сприяти виконанню стратегічного завдання: інтегрувати економіку всіх її держав-членів із світовою системою господарювання і, таким чином, забезпечувати підвищення рівня життя у бідніших країнах до рівня розвинутих.

     Групу Світового банку утворюють: Міжнародний  банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

     Найвагомішою  кредитною організацією групи Всесвітнього банку став Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (International Bank for Reconstruction and Development, World Bank). Міжнародний банк реконструкції та розвитку - міжурядовий інвестиційний інститут, основним завданням якого є стимулювання економічного розвитку країн-членів МБРР (у даний час - переважно країн, що розвиваються), сприяння розвитку міжнародної торгівлі та підтримки платіжних балансів, надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. МБРР був утворений у 1945 р. Членами банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ. У 1988 р. їх налічувалося 151. МБРР формально є спеціалізованою фінансовою установою ООН, однак відповідно до статуту банку й угоди, укладеної між ООН і МБРР, цілком незалежний у своїх діях від її рішень. Основною діяльністю МБРР є надання довгострокових позик під досить високий відсоток. Велика частина його кредитів надається на умовах, аналогічних умовам приватних комерційних позик. Позики виділяються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій їхніх урядів. Значна частина кредитів направляється в місцеві (регіональні) банки розвитку, що перерозподіляють отримані від МБРР засоби. Більшість кредитів видається на термін близько 20 років за ставкою в розмірі 10%. Банк був створений і дотепер діє під контролем розвинутих держав. Його кредитна політика орієнтується на інтереси приватного капіталу, який функціонує у країнах, що розвиваються. Надання позик обумовлюється виконанням рекомендацій МБРР щодо основних напрямів економічного, а часто і соціального розвитку країни-позичальника. 
 

РОЗДІЛ II. РОЗВИТоК міжнародної БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в умовах глобальної фінансової кризи

1. Стан розвитку банківського бізнесу в провідних країнах світу

     Сьогодні  в економіці домінує незначна кількість груп великих транснаціональних  банків, операції яких охоплюють більшість  країн. Найбільш розвинені країни — США (35 %), ФРН (17 %), Японія (22 %) — характеризуються найменшим рівнем концентрації, найвищий рівень цього показника у Китаї (70 %), Перу (67 %), Чехії (66 %) (показник концентрації розраховується як частка п’яти найбільших банків в активах національної банківської системи). Банки, що успішно діють на міжнародному фінансовому ринку, завжди спираються на сильні позиції в країні походження. Відбуваються певні зміни в національних законодавствах, пов’язані з лібералізацією національної банківської діяльності.