Деятельность международных банков в Украине

ВСТУП

              Актуальність теми дослідження полягає у тому, що процеси глобалізації світової економіки не могли і не зможуть обминути ні Україну, ні її фінансово-банківську систему, особливо з огляду на відкритість вітчизняної економіки. Присутність банків з іноземним капіталом у банківський системі України відповідає інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій та розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку. Водночас існують досить серйозні фінансові та економічні ризики швидкого зростання частки іноземного банківського капіталу, пов’язані з можливою втратою суверенітету в сфері грошово-кредитної політики, можливим посиленням нестабільності, несподіваними коливаннями ліквідності банків, спекулятивними змінами попиту та пропозиції на грошово-кредитному ринку, можливим відпливом фінансових ресурсів. Тому вирішення питання про форми та масштаби розширення присутності іноземного банківського капіталу на ринку банківських послуг повинно бути підпорядковане стратегічним цілям соціально-економічного розвитку, підвищення національної конкурентоспроможності, економічної безпеки, зміцнення грошово-кредитної системи України. Але водночас не можна вважати, що іноземній банківський капітал такий же, як і вітчизняний, тільки трохи ефективніший та цивілізованіший, і проблема лише в його подальшому залученні. В економіці за все потрібно платити. Треба розуміти, що саме доведеться віддати за приплив порівняно більш дешевих фінансових ресурсів. Оптимальний вибір у цій сфері потребує чітких уявлень про переваги та витрати. Обираючи національну стратегію щодо залучення та функціонування іноземного банківського капіталу, необхідно враховувати зарубіжний досвід у цій сфері. Основними мотивами входження іноземних банків на східно- та центральноєвропейські ринки були ринкові (захоплення нових ринків та отримання вищих прибутків) та регуляторні фактори. Ділова стратегія іноземних банків мала схожий характер у Чехії, Угорщині та Польщі. На ранній стадії входження їхня основна діяльність зводилася до обслуговування клієнтів з материнської країни (ознаки так званої захисної експансії). На той час ці цільові клієнти були більш платоспроможними, ніж навіть великі внутрішні компанії. Тобто іноземний капітал підтримував передусім діяльність іноземного бізнесу, розширюючи тим самим його присутність на території країни і створюючи умови для експорту з неї прибутків. Пізніше основним мотиваційним фактором стало одержання ринкових переваг. У країнах Східної та Центральної Європи обсяг банківських послуг є набагато нижчим, ніж у розвинених економіках. Однією з типових ознак відкриття ринків є «зняття вершків»: потужні іноземні банки, продаючи більш складні послуги, легко залучають кращих клієнтів, що несуть найнижчі ризики, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків.

     У зв’язку зі світовою фінансовою кризою українські банки опинилися в  скрутному становищі. Необхідність повертати залучені за кордоном кошти, які вже роздані як довгострокові  кредити, через відсутність інших  джерел фінансування примушує банки й саму державу вживати заходів для забезпечення фінансової спроможності української фінансової системи. Вчасно не скоригувавши свою політику й не вживши ефективних заходів для мінімізації впливу кризи, банки розраховують на компенсацію втрат за рахунок держави й власних клієнтів. Банки переживають кризу ліквідності; їм потрібні гроші, які вони намагаються залучити всіма можливими методами. Арсенал засобів і винахідливість банкірів вражає - вони підвищують відсоткові ставки за наданими кредитами, не повертають депозити як достроково, так і після закінчення строку, затримують проведення платежів, вимагають додаткових платежів та ін. Усім зрозуміло, що причина, через яку виникла криза в Україні, - залучення банками зовнішніх запозичень з метою кредитування в Україні. Причому важливим є те, що переважно здійснювалося споживче кредитування населення. Тобто гроші направлялися не на реальний розвиток економіки, а на споживання побутової техніки, автомобілів і квартир (на придбання сьогодні того, що хочеться, але на що немає грошей). Головною проблемою стало те, що гроші надавалися споживачам на тривалий строк, а закордонні кредити вітчизняні фінустанови залучали на незначний строк. При цьому вітчизняні банки розраховували перекредитовуватися за кордоном на таких же вигідних умовах і надалі. Але через світову фінансову кризу іноземні банки спочатку зробили жорсткішими умови залучення кредитів в Україну, а незабаром взагалі перестали надавати кредити українським банкам. Якщо говорити про 20 найнадійніших банків України, то на думку фінансових аналітиків, з них в Україні 16 повністю або частково належать іноземним акціонерам. Іноземні банки за час свого існування в Україні залучили більш ніж 10 млрд. доларів. США.

     У сукупності це визначає важливість дослідження діяльності іноземних банків в Україні, а своєчасність даного дослідження обумовлена глобальною фінансовою кризою, наслідки якої будуть проявлятися ще не один рік. Актуальність проблеми обумовила вибір теми дипломної роботи, визначила її мету та завдання.

     Мета  дипломної роботи полягає у дослідженні діяльності іноземних банків в Україні та на цій основі – формування пропозицій щодо вдосконалення їх роботи в умовах кризи (з врахуванням міжнародного досвіду). Завданнями роботи є: розкрити сутність, види та функції міжнародних банків; дослідити організацію роботи банківських систем провідних країн світу; проаналізувати діяльність міжнародних організацій з регулювання банківського бізнесу; дослідити стан розвитку банківського бізнесу в провідних країнах світу; визначити вплив глобальної фінансової кризи на міжнародну банківську діяльність; з’ясувати напрями реформування банківської діяльності світовою спільнотою; проаналізувати сучасний стан та правове регулювання створення та функціонування іноземних банків в Україні; розвиток банківського ринку та вплив глобальної фінансової кризи на діяльність іноземних банків в Україні; перспективи та напрямки розвитку банківського бізнесу в Україні.

     Об’єктом  дослідження виступає міжнародна банківська діяльність, її розвиток в умовах глобальної фінансової кризи. Предметом дослідження виступають особливості та напрями діяльності іноземних банків в Україні.

     Методологічну основу дослідження становлять історико-логічний, системний метод аналізу економічних явищ і процесів. Дослідження базується на використанні методів наукової абстракції, статистичного якісного і кількісного порівняння, структурного аналізу.

     Для розуміння даної проблематики велике теоретико-методологічне значення мають праці таких вітчизняних учених, як І. Бураковського,             Д.Лук’яненка,   М. Мозгового, В. Новицького, Ю. Пахомова,    А. Поручника, В. Сіденка, С. Соколенка, Т. Циганкової, А.Філіпенка. Використано широке коло вітчизняних та зарубіжних літературних джерел, Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства закордонних справ України, Верховної Ради України, Державного комітету статистики України, Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова, та ін. 
 
 
 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Сутність, види та функції міжнародних банків

     Головною  тенденцією розвитку світової економіки  сьогодення є швидкий розвиток світових фінансових ринків та виникнення новітніх фінансових інструментів, котрі, у свою чергу, впливають на динамічний розвиток банківської справи. Банківська справа нині є високодинамічною діяльністю, яка включає в себе всі новітні технології міжнародних фінансових операцій та постійно перебуває в центрі уваги засобів масової інформації як результат функціонування валютного, грошового та фондового ринків. Основною рисою розвитку банківської діяльності є зростання кількості послуг, що їх надають міжнародні банки. Зовнішньоекономічні фірми не могли б розширювати свою діяльність без своєчасного припливу грошей та інших ресурсів, яких надають міжнародні банки. Банки не тільки спрощують рух потоків існуючих корпоративних ресурсів, а й сприяють забезпеченню кредитного фінансування на місцевих та міжнародних ринках. Міжнародна банківська справа — система методів та підходів до організації й управління банківськими операціями, що здійснюються у міжнародному економічному та правовому середовищі. Це управління міжнародними банківськими операціями. Банки, які здійснюють міжнародні операції, є її суб’єктами.

     Початок інтернаціоналізації діяльності окремих  банківських установ збігається з періодом золотого стандарту, який забезпечував стабільність та конвертованість  валют. Цей період характеризується також відсутністю спеціального оподаткування фінансових операцій, що сприяло міжнародному руху капіталів та пояснює появу перших транснаціональних компаній і перших банків з іноземними філіями. Наприклад, французькі банки розвили першу закордонну мережу протягом п’яти десятиліть на передодні Першої світової війни. Вони сконцентрували свої зусилля на організації фінансування міжнародної торгівлі в країнах Європи та колоніях французької імперії. Цю міжнародну діяльність припинила криза міжвоєнного періоду.  Перша світова війна та подальша криза 30-х років, крах золотого стандарту та нестабільність валютних курсів, упровадження протекціоністської політики стали суттєвими перешкодами для міжнародного руху капіталів і відповідно для розвитку міжнародних банків. До кінця 50-х років ХХ ст. міжнародний рух капіталів залишався обмеженим як реакція на події Другої світової війни, а також збереження рестрикційних заходів з боку національних економік країн. На початку 60-х років з переходом світової економіки в новий стан відносної рівноваги, що було обумовлено піднесенням європейської та японської економік і поступовою втратою лідируючих позицій США на світовій арені, а також поверненням до конвертованості валют провідних промислово розвинутих країн, міжнародний банківський бізнес набув нового розвитку.

     У 1960р. тільки вісім американських банків мали відділення в інших країнах, а їхні сумарні активи становили менше 4 млрд. дол. Нині понад 100 американських банків мають закордонні відділення, а їхні сумарні активи перевищують 500 млрд. дол. Швидкий розвиток міжнародного банківського бізнесу в 60-х роках був обумовлений виникненням та обслуговуванням євроринків. У післявоєнний період європейська економіка завершила своє відновлення та продовжувала активно розвиватися. Національні заощадження та інвестиції виявлялися недостатніми для покриття потреб у фінансуванні державних видатків та витрат приватного бізнесу. Таким чином, Європа стикнулася з проблемою дефіциту американських доларів. Потрібно було вести пошук нових джерел фінансування, які б замінили кошти за програмою плану Маршалла.

     Крім  того, США з метою захисту національної валюти запровадили низку регулюючих заходів, що погіршило проходження  американських зовнішніх платежів. Зокрема, правило Q, яке визначало максимально можливий розмір процентної ставки за депозитами американських банків. Європейські банки на відміну від американських перебували в кращих конкурентних умовах. Перші могли запропонувати вкладникам вищу депозитну ставку, що разом з іншими факторами в підсумку сприяло переливу капіталу з Америки в Європу.  Отже, розвиток зовнішнього економічного середовища підштовхував банківські установи до розвитку таких напрямів діяльності, як конвертація валют, залучення депозитів та надання кредитів в іноземній валюті, проведення міжнародних платежів тощо. Хоча ці напрями діяльності не були принципово новими, однак саме починаючи з 50-х років каталізатором міжнародної активності банків стало зростання міжнародної торгівлі, повернення до конвертованості валют промислово розвинутих країн, істотне зростання валютних ринків.

     Кінець 70—80-х років — наступний період розвитку світової економіки та міжнародної  банківської діяльності. Він характеризується дерегламентацією американських ринків, спрямованих на підвищення їх конкурентоспроможності порівняно з європейськими ринками. З метою попередження можливих конкурентних переваг Америки європейські фінансові центри розпочали новий етап лібералізації власних фінансових ринків. Запроваджені заходи, з одного боку, сприяли наближенню фінансових послуг банківських установ до потреб клієнтів, а з іншого — загострили конкуренцію та змусили банки шукати нові форми ринкової експансії.

     Взагалі 80—90-ті роки минулого століття знаменуються тим, що відповіддю на загострення конкуренції стала поява низки фінансових інновацій, які кардинально змінили світову фінансову систему та вивели її на принципово новий рівень. Такими новаціями стали: поява ринку ф’ючерсів та ринку опціонів, розвиток офшорного бізнесу. Отже, з початку 80-х років фінансові ринки набули світових масштабів. Унаслідок взаємопроникнення та взаємозалежності західних економік національні фінансові ринки вже не могли залишатися відокремленими. Прогрес у техніці, передаванні та обробленні інформації, дерегулювання та лібералізація валютного обміну поступово забезпечили інтернаціоналізацію національних ринків промислово розвинутих країн.

     У кінці ХХст. — на початку нового тисячоліття відбувається процес глобалізації фінансових ринків, який полягає в посиленні їхньої ролі в процесі руху фінансових ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням якісних змін в їхній структурі управління та філософії менеджменту. Наприклад, 9 вересня 2002р. на світовому валютному ринку була введена глобальна система міжбанківських розрахунків. Центральна роль у цій новітній системі приділяється спеціально створеному в Нью-Йорку банку «безперервно пов’язаних розрахунків», співзасновниками якого стали 36 провідних банків світу. Новий центр розрахунків напряму пов’язаний із сімома центральними банками, Федеральною резервною системою США, Європейським центральним банком, Банком Токіо та Банком Англії. Така система до п’яти годин скоротила час за розрахунками за операціями купівлі-продажу валюти. Вона також змінила традиційну схему торгівлі валютою на світовому ринку, за якою на всі розрахункові операції за угодами з валютою іншої країни вимагалося майже два дні за посередництва банку-кореспондента.

     Головною  ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном «Банк» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості. Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.