Земельна реформа: сучасний правовий стан та розвиток

Практично припинено здійснення заходів щодо охорони земель,  
картографування земельних угідь,  ґрунтових обстежень,  визначення  
територій техногенного забруднення земель. Новостворені сільськогосподарські підприємства не забезпечено належними планово-картографічними матеріалами та  інформацією про стан ґрунтів [14, с.2].

Суттєвого вдосконаленим на сьогодні є розділ „Про охорону земель”. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля

[15, с.1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Шляхи удосконалення  земельної реформи

 

Основні напрямки державної політики у сфері регулювання земельних відносин передбачають:

1) Забезпечення дальшого  розвитку відносин власності  на  
землю; 2) Удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському  
виробництві; 3) Дальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах; 4) Дальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах; 5) Розвиток ринку земель; 6) Розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування; 7) Удосконалення порядку справляння плати за землю; 8) Удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель; 9) Землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи; 10) Підвищення ефективності  державного управління земельними ресурсами; 11) Поліпшення організації  контролю  за  використанням та охороною земель; 12) Удосконалення нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин земельних відносин [16, с. 4].

За умови переходу економіки до ринку необхідно чітко визначити пріоритетні напрямки вирішення проблеми удосконалення нормативно-правового регулювання і законодавчого захисту права власності на землю. Передусім необхідне розмежування функцій держави – представника інтересів суспільства та приватного власника землі (підприємця-виробника).

Тому потрібна прозора і відкрита система реєстрації земельних ділянок і права власності на них, де б чітко б було зафіксовані права власника землі і обмеження щодо її використання з боку суспільства.

З метою ліквідації недосконалості земельного законодавства, слід вчинити наступні дії: необхідно привести у відповідність усі закони та решту нормативних актів у сфері земельних відносин, а також докорінно змінити підхід до встановлення норм і процедур аби державні інтереси не вступали в протиріччя з інтересами інвесторів та місцевих громад. Інтереси держави повинні ототожнюватися не з інтересами чиновника, який має мінімум відповідальності і максимум повноважень при вирішенні будь-якого питання, а з інтересами народу, який згідно з основним законом України і є власником землі. Відповідно функції держави  мають полягати не тільки у встановленні заборон та обмежень, а й у створенні нормативних умов у сфері функціонування ринку земель та сприянні їхньому ефективному розвитку.

Необхідно спростити процес виділення в оренду земельних ділянок, для чого слід скасувати порядок вибору земельної ділянки для розміщення обєктів, встановлений Земельним кодексом України (передусім ст.151) і Постановою Кабінету Міністрів № 427 від 31 березня 2004 року. Дану постанову, можна зокрема доповнити пунктом, про обмеження процесу виготовлення акту вибору земельної ділянки відповідним органом влади строком в один місяць. Необхідно також ухвалити постанову Кабінету Міністрів, яка б створила чіткі критерії оцінки проекту інвестора з точки зору доцільності і його реалізації різними органами влади. Крім того, слід запровадити обов’язкову експерту оцінку проектів землекористування відповідно до Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” від 17 червня 2004 року, де сказано, що проекти землеустрою підлягають обов’язковій експертизі в органах із питань із земельних ресурсів.

Необхідно розробити спрощений порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, враховуючі, що зміна цільового призначення в межах однієї категорії земель, має бути максимально простою. Чіткий порядок із детальним описом процедури і строків зміни має визначити для кожної категорії земель єдиний уповноважений орган влади, який матиме право приймати рішення про зміну цільового призначення ділянки, і запропонувати зрозумілі критерії прийняття таких рішень щодо земель однієї категорії.

Усвідомлюючі важливість і складність завдань, що мають вирішуватись у сфері державного земельного кадастру, Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд постанов, а саме: „Про Програму створення автоматичної системи ведення державного земельного кадастру”, „Про методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення” та інші. Державним комітетом України по земельних ресурсах затверджено порядки грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення, видано вказівку про організацію створення кадастрового реєстру, тимчасові методичні вказівки щодо присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення держаного земельного кадастру та інші нормативні документи. Розроблено та подано в Кабінет Міністрів України для внесення на розгляд проекту закону „Про державний земельний кадастр”. Затверджено Закони України „Про охорону земель” Документ 962-15, поточна редакцiя вiд 19.06.2003, „Про землеустрій” Документ 858-15, поточна редакцiя вiд 10.12.2009, а також затверджений Закон України „Про оцінку земель” Документ 1378-15, остання редакцiя вiд 15.12.2009 р.

Зволікання з їх прийняттям, в минулому, призводило до негативних наслідків, таких як: протиправні угоди при оформлені громадянами і юридичними особами договорів купівлі-продажу, дарування, обміну земельних ділянок.

Отже прогалини у регулюванні земельних відносин пов’язані з відсутністю, по-перше, правового механізму по-друге нормативно-правової бази Державного Земельного кадастру України, який включає реєстрацію земельних ділянок і землеустрою як інструментів управління земельними ресурсами – істотно гальмує проведення земельної реформи, не дає можливості створення відповідної інфраструктури ринку землі, веде до порушення конституційних прав громадян і юридичних осіб на землю, по-третє, сучасної правової основи діяльності центрального органу виконавчої влади, який здійснює державне управління земельними ресурсами і його місцевих органів.

Враховуючи світовий досвід правового регулювання земельних відносин, крім вищезазначених, повинні бути прийняті та удосконалені закони про умови і порядок використання земель: сільськогосподарського призначення; міст і інших населених пунктів; промисловості, транспорту, оборони та інших категорій земель. У цих законах, з урахуванням специфіки земельних відносин як особливої категорії суспільних економічних відносин, їх правове регулювання повинно проводити під пріоритетом екологічних і соціальних інтересів над економічними. У відносинах, пов’язаних із землею, публічний інтерес має переважати над індивідуальним.

Земельний кодекс у системі нормативно-правового регулювання земельних відносин, і зокрема, власності на землю, є головним законним актом. Однак галузеві нормативи не відповідають цьому положенню, оскільки Лісовий і Водний кодекси, Закони України „Про селянське (фермерське) господарство”, „Про основи містобудування”, „Про тваринний світ”, „Про місцеве самоврядування” та інші мають багато правових невідповідностей і недоліків в частині регулювання земельних відносин. Ці протиріччя свідчать про відсутність уніфікації і кодифікації земельного, узгодженості з іншими законодавчими актами, що регулюють майнові і якоюсь мірою земельні відносини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

На початок української земельної реформи, та й сьогодні, досвід проведення земельних реформ не став для України аналітичним матеріалом для розв’язання земельного питання. При цьому не йдеться про копіювання тієї чи іншої форми земельного устрою і правового регулювання земельних відносин, бо, як показує світова практика, форми земельного ладу, які довели свою ефективність в одній країні, зовсім не обов’язково будуть такими ж результативними і в іншій державі.

Можна б було скористатися лише методологічними та концептуальними теоретичними засадами реформування земельних відносин, а також практичними підходами, способами і формами їх впровадження, які є загальними для тих країн, що успішно завершили реформування земельних відносин і перейшли до етапу ефективного використання землі для блага свого народу.

Упродовж 20 років Україна, як ніяка з інших держав, пробувала, не доводячи до логічного завершення, впроваджувати на практиці як мінімум чотири різні за напрямками, наслідками, способами, структурою, правовими формами моделі земельної і аграрної реформи, які своїми засадами щодо права власності на землю та використання землі або ж суперечили одна одній, або ж пропоновані нові напрямки земельної реформи перекреслювали раніше розпочаті реформаційні заходи реформи.

Українське земельне законодавство важко назвати цілісним і послідовним, зважаючи на велику кількість протиріч між окремими законодавчими і підзаконними нормативно-правовими актами. Можливість неоднозначного трактування тих чи інших норм законодавства, ускладненість різноманітних процедур, значна тривалість оформлення прав на землю призводять до того, що інтереси інвесторів, місцевих громад не забезпечуються повною мірою. Для більшості інвесторів можливість реалізації права на землю в Україні залишається обмеженою, а результатом цього стає те, що іноземні інвестори, які б хотіли інвестувати кошти в економіку України, наштовхуються на штучно створені перепони й обирають в якості об’єктів інвестування інші країни.

Земельна реформа йде двадцятий рік, не маючи науково-обґрунтованої стратегії і тактики, крім того вона позбавлена комплексної програми і стійких пріоритетів. Ця низка перепон ще доповнюється нестабільністю законодавства, поверхневим ставленням до розроблення правових положень, навіть правовим нігілізмом, який набуває поширення у сфері регулювання земельних відносин. Реформа, яка йде стільки років, не була організаційно підготовленою, відсутні були матеріальні та технічні засоби її здійснення. Головною перепоною на шляху реформи є поглиблення соціально-економічної кризи в країні.

Аналіз проведення земельної реформи у нашій країні показав, що за двадцять років виконано значний обсяг робіт, зокрема подолано державну монополію на земельну власність; передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств; визначено грошову оцінку сільськогосподарських земель; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств, чим справедливо вирішено питання надання земель у власність тим, хто їх обробляє. Формується новий власник-господар землі. Причому проведення цих робіт здійснено без особливих витрат бюджетних коштів.  

На мою думку, для досягнення кінцевої мети і завершення земельної реформи необхідні значні нові економічні, правові та соціальні заходи. Світовий і набутий досвід свідчать, що розраховувати на її позитивний результат можна лише за умов, коли ця реформа, зокрема: провадиться на добровільній основі; має правову, матеріально-технічну, політичну, організаційну і морально-етичну підтримку; здійснюється за принципом соціальної справедливості, надає впевненості у стабільності і незворотності політики держави і законодавчої бази. У даний час ще не можна стверджувати, що всі перелічені чинники, необхідні для досягнення позитивного результату, були задіяні в процесах реформування земельних відносин, тому маємо незавершену земельну реформу, яка невідомо коли завершиться…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Андрейцев В.І. Правовий режим  використання, відновлення та охорони  земель // Екологічне право: Особлива частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів.: Повний академ. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. –  с.207

2. Заєць О.І. Правові аспекти  земельної реформи в Україні: Дис. На здобуття наук. ступеня  канд. юрид. наук. 12.00.06 / Київський національний ун-т імені Т.Шевченка. – К.: 2000.-185 с.

3.Андрійчук В.Г./Економіка аграрних  підприємств : Підручник. 2-ге вид., до. і перероблене./ В.Г. Андрійчук. –  К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.–[Електронний ресурс].—Режим доступу: http//buklib.net/component/option,

com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,108/id,2118/

4. М. Оніщук. Мораторій на відчуження  землі як результат чотирнадцяти  років земельної реформи в  Україні?//Голос України – 2005.- .–[Електронний  ресурс].—Режим доступу: http://ukrzeminform.solnce.com.ua/

lang_id=1&content_id=403

5. Андрейцев В.І. Земельна реформа: Приватизація. Екологія. Право. – К.:УЭАН, 1997.-297 с.

6. Шеремет А.П./Земельне право  України: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2005. – 632 с.

7. Трегобчук В.М., Добряк Д.С. Стратегічні  завдання та основні вимоги  земельної реформи в Україні // Вісник аграрної науки. – 1998. № 3. – С.72-73.

8. Шеремет А.П./Земельне право  України: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2005. – 632 с.

9. Про основні напрямки земельної  реформи в Україні на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 30.05.2001 р. № 372/2001//Офіційний сайт верховної  Ради України / [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=372%2F2001&myid=4/UM

fPEGznhhkZo.Zi6T9aQ2HI4pUs80msh8Ie6

10. Андрейцев В.І. Земельне право  і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії. – К.: Знання, 2005. – 445 с.

11. Федоров М. М. Трансформація земельних відносин в аграрній сфері // Економіка АПК. 2005. - № 4 – 32 с.

12. Шеремет А.П. Земельне право  України: Навчальний посібник. –  К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 632 с.

13. Основи економічної теорії: політ  економічний аспект. Підручник / Відп. ред. Г. Н. Климко. – 5-те вид., випр. –  К.: Знання – Прес, 2004. – 615 с.

14. Про основні напрямки земельної  реформи в Україні на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 30.05.2001 № 372/2001 // [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?